Тема 9. Концепція сталого розвитку продуктивних сил

Лекції 13, 14

План

1. Сутність концепції сталого розвитку.

2. Необхідність переходу України до стратегії сталого розвитку.

3. Реалізація концепції сталого розвитку в Україні.

1 питання

Ідея сталого розвитку виникла з метою подолання труднощів, які виникли в 1970-1980 роки поряд з нарощуванням матеріального виробництва, а саме:

- обмеженість природних ресурсів;

- несприятлива демографічна ситуація;

- катастрофічно швидке руйнування природного середовища;

- зростаюча загроза здоров’ю та життю самої людини.

Сталий розвиток – дотримання паритетності відносин у тріаді "людина – господарство – природа", що забезпечує задоволення необхідних потреб ycix членів суспільства за умови збереження та поетапного відтворення цiлiсностi навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом i вимогами людей.

Охорона довкілля та раціональне використання природних pecypciв є невід’ємною складовою сталого розвитку, а отже, процесу суспільного розвитку держави, здоров'я та добробуту населення i мусить стати необхідною складовою регіональної політики. 3абезпечити сталий розвиток може тільки збалансоване, без шкоди для природи, використання просторово-економiчного, природно-ресурсного, еколого-економiчного, соціально-економічного потенціа-лів peгioнів.

Концепція сталого розвитку повинна ґрунтуватися на оцінці еколого-економiчного потенціалу з урахуванням екологічної ємності території - чисельності населення, яку територія здатна підтримувати своїми природними екологічними ресурсами без шкоди для власного функціонування i екологічного потенціалу.

Сталий розвиток розуміють у загальнокультурному аспекті як альтернативу духовній, екологічній, демографічній i економічній кризі сучасної цивiлiзацiї, в економічному аспекті аналізується взаємозв’язок сталого розвитку з економічним зростанням, його сумісність з ринковою економікою, також він розглядається з позиції національної безпеки, розробляють кiлькiснi i якісні параметри сталості.

Поняття «сталий розвиток» розуміють у вузькому i широкому ceнci. У вузькому розумінні увага зосереджується переважно на його екологічній складовій, що пов’язується з оптимізацією діяльності стосовно біосфери. Отже, сталий розвиток - це задоволення основних потреб існуючих i майбутніх поколінь при збереженні традиційного природно-ресурсного потенціалу біосфери. Реалізація стратегії бiосферосумiсностi діяльності передбачає дотримання таких умов:

1. темпи i масштаби споживання природно-ресурсного потенціалу не повинні перевищувати природної регенерації екосистем;

2. обсяги відходів виробничо-господарської i соціокультурної діяльності не можуть перевищувати асимілятивних можливостей біосфери;

3. утилізація невiдновлювальних pecypciв можлива лише в таких обсягах i масштабах, якi компенсуються відповідним зростанням поновлювального природно-ресурсного потенціалу;

4. у процесі прийняття виробничо-господарських рішень слід враховувати не тільки можливий економічний ефект, а й соцiально-екологiчнi наслідки;

5. при виборі оптимiзацiйної стратегії стосовно діяльності в біосфері варто виходити з інтересів як нинішніх, так i майбутніх поколінь.

У широкому розумінні стійкий розвиток трактується як новий тип функціонування цивiлiзацiї. Постає завдання оптимального управління не тільки природно-ресурсними потенціалом, а й усією сукупністю природного соціокультурного багатства, яке експлуатує цивілізація на конкретному етапі світового історичного розвитку.

Сталий розвиток – це модель бажаного розвитку суспільства, що базується на оптимізації всіх видів діяльності людства та умов природного середовища.

Визначають глобальний, регіональний, локальний piвнi сталого розвитку, а з огляду на це - вузьке або широке його тлумачення.

Існує поширений підхід, за якого сталий розвиток поділяють на такі складові:

· сталий соціальний розвиток. За такого розвитку використання pecypciв повинно спрямовуватися на забезпечення рівноправності людей i соціальної справедливості. Його завданням е встановлення пріоритету якісного удосконалення порівняно з кількісним зростанням, цінова політика, що передбачає повне покриття витрат на виробництво продукції, включаючи соціальні. Досягнення сталого соціального розвитку можливе тільки за умов соціального партнерства. Найважливішою формою соціального капіталу повинно вважатися соціальне благополуччя, морально-культурний роз виток тощо. Цей соціальний капітал має відновлюватися i служити культурною спадщиною;

· сталий економічний розвиток. Biн полягає у підтримці створеного людиною капіталу (матеріального), людського (у т. ч. інформаційного i культурного) i природного. При цьому необхідний відхід від екстерналiзацiї витрат на охорону навколишнього середовища (як нав'язаних ззовні), натомість – їх iнтернацiоналiзацiя – формування витрат, внутрішньо властивих економічний системі;

· сталий екологічний розвиток. Розвиток, за якого благополуччя людей забезпечується збереженням джерел сировини i захистом навколишнього середовища від забруднень. Рівень викидів не повинен перевищувати асиміляційну здатність природи, а швидкість використання невiдновлювальних pecypciв повинна відповідати їх відшкодуванню за рахунок заміни відновлювальними компонентами.

Російські вченi-екологи В. Данилов-Данильян, Е. Лосєв відзначають, що поняття сталого розвитку з'явилося в сфері екології i пов'язане з поняттям «господарська місткість біосфери».

Господарська місткість біосфери – гранично допустимий антропогенний вплив на біосферу, перевищення якого приводить її в агресивний стан i згодом викликає в ній незворотні деградацiйнi процеси.

Поширюваний за експонентою вплив цивiлiзацiї на біосферу загрожує екологічною катастрофою. Біосфера деградуватиме доти, поки не зникне причина деградації – цивiлiзацiя, яка не зуміла нормалізувати свій вплив на навколишнє середовище.

Сталий розвиток узагальнює процес виживання i відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав i свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Україна може забезпечити перехід до сталого розвитку виключно шляхом ефективного використання вcix видів pecypciв, cтруктурнo-технологiчної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства. Визначення шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинне ґрунтуватися на формуванні стратегічних цілей державотворення з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку cвітового співтовариства, місця i ролі України в Європі та cвітi.

Оцінюючи соціально-економічний потенціал сталого розвитку регіону, необхідно скоригувати його величину на узагальнюючий показник екологічного потенціалу території, що розглядається як потенціал майбутнього розвитку нації. При з’ясуванні еколого-економiчного потенціалу території необхідно визначити основні економічні i соціальні функції, пов’язані з бiорiзноманiттям i природними ресурсами:

- регулювання газового складу атмосфери (підтримка балансу вуглекислого газу i кисню, озону);

- регулювання клімату території;

- боротьба з ерозією i збереження осадових відкладень (запобігання ерозії ґрунтів під впливом вітру тощо);

- регулювання водних pecypciв (забезпечення водних pecypciв підземними i поверхневими резервуарами, акваторіями);

- ґрунтоутворення;

- функціонування бiогеотехнiчних циклів поживних речовин;

- перероблення відходів (асиміляція відходів екосистеми, детоксифiкацiя);

- полiнацiя (запилення) для відтворення рослин;

- регулювання біологічних процесів в природному середовищі;

- захист тваринного світу;

- виробництво продуктів харчування, продовольства;

- забезпечення сировиною виробничої діяльності;

- забезпечення генетичних pecypciв;

- рекреація;

- духовні i культурні функції.

Використання цих функцій у різних peгioнax нepiвнoмipнe. Недостатні зусилля щодо їx реалізації е однією з основ них причин антропогенного руйнування peгioнів.

2 питання

Перед Україною постала необхідність переходу до сталого розвитку, що визначається наступними обставинами.

І. Існування проблем в розвитку і розміщенні господарства.

Основні проблеми:

1. Екстенсивний шлях розвитку.

2. Існування виробництва за ради виробництва.

3. Переважання матеріаломістких та енергомістких виробництв.

4. Нерівномірність розміщення промислового виробництва. На шість таких областей як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Київська, Харківська припадало понад 50 % промислового потенціалу. В той же час, недостатнім був розвиток промисловості в західних та поліських областях.

5. Невідповідність між природними та трудовими ресурсами, з одного боку та рівнем розвитку господарства і просторової його організації, з іншого боку. Це стосується, насамперед, Подільського, Причорноморського, Карпат-ського районів. Так, в областях відносно добре забезпечених трудовими ресурсами сформувались найвищі рівні безробіття в результаті недостатнього розвитку різних видів виробництв.

6. Недостатній розвиток і збалансованість складових транспортної системи, що зумовлює неповне включення регіонів та окремих промислових центрів до загальнодержавного поділу праці. В Україні спостерігаються розбіжності майже в 2 рази за густотою автошляхів. Найменша вона в Херсонській, Миколаївській, Луганській області. Явно виділяються за розвитком залізничної мережі Донбас і Західна Україна.

7. Складність формування ринкового середовища з причин надмірної залежності від регіональної влади, її рішень.

8. Недостатня дієвість державної регіональної економічної політики. Це пов’язано з тим, що в Україні ще не створена достатня правова база, необхідна для досягнення регіонами оптимальної економічної самостійності, немає чіткого розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади з питань управління соціально-економічним розвитком регіонів. Слабкою є фінансова база багатьох адміністративно-територіальних одиниць.

9. Ізольованість господарчого комплексу відносно світового господарства, слабка включеність в міжнародний поділ праці.

ІІ. Існування проблем в розвитку соціальної сфери.

Основні проблеми:

1. Кризовий стан відтворення населення.

2. Погіршення здоров’я людей.

3. Висока частка бідного населення. Несформований середній клас.

4. Незбалансований розвиток соціальної інфраструктури.

ІІІ. Існування проблем в сфері природокористування.

Основні проблеми:

1. Нераціональна структура природокористування, яка є наслідком функ-ціонування переважно сировинних галузей промисловості та ресурсних технологій. За роки незалежності в структурі матеріального виробництва частка металургійного, хімічного та паливно-енергетичного комплекса зросла в три рази.

2. Невідповідність галузевої структури господарства існуючим природним ресурсам (зокрема, водомісткість виробництва в кілька разів вища ніж в Європі, а забезпеченість – одна з найменших).

3. Зростаюча забрудненість території. Відходи і викиди в атмосферу складають 85 кг/душу населення, що в кілька разів більше ніж в Європі. 3/4 населення споживає воду, яка має високий рівень забруднення.

3 питання

Керуючись основними ідеями та принципами, задекларованими на конференції ООН з навколишнього середовища i розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), Українa заявила про перехід до сталого розвитку, забезпечення збалансованого розв'язання соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого стану довкілля i природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього i майбутнього поколінь. Подальший розвиток національної економіки повинен поєднати політику економічної стабiлiзацiї i зростання з екологічною політикою, тобто реалізувати концепцію сталого розвитку.

Мета сталого розвитку України – забезпечення досягнення високої якості життя нинішнього і майбутніх поколінь на основі збалансованого розв’язання проблем соціально-економічного та екологічного розвитку.

За критеріями ООН Україна ще не досягла того мінімального рівня, який би свідчив про перехід до сталого розвитку через наступні причини:

· відсутність соціально-економічної стабільності;

· нерозвиненість ринкових механізмів;

· проблеми в розвитку і розміщенні продуктивних сил;

· недосконалість правової бази;

· відсутність національної стратегії переходу до сталого розвитку;

· недостатнє усвідомлення керівників різних рівнів управління у необхідності використання стратегії переходу до сталого розвитку;

· відсутність ефективної системи інституційного забезпечення впровадження стратегії сталого розвитку.

Виконання цієї мети повинне реалізовуватись в наступних напрямках:

· зменшення техногенного навантаження на природу, забезпечення екологічної рівноваги;

· подолання бідності та підвищення рівня життя громадян;

· забезпечення ресурсозберігаючого економічного зростання;

· створення конкурентоспроможної ринкової економіки;

· поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної моделі розвитку.

Реалізація зазначених напрямків передбачає здійснення наступних заходів:

1. Стабілізація фінансів і грошової системи. Удосконалення місцевих бюджетів.

2. Структурна перебудова економіки, її демілітаризація. Скорочення енерго-матеріало- та працемістких виробництв, досягнення відповідних змін в галузевій та територіальній структурі господарства.

3. Розвантаження великих промислових центрів, зменшення екологічної напруженості в них шляхом перенесення філіалів підприємств в середні та малі міста.

4. Налагодження виробничих зв’язків, створення завершених виробничих циклів.

5. Створення конкурентного ринкового середовища в регіонах.

6. Проведення активної регіональної соціальної політики.

7. Ввести методики, стандарти та регламенти діяльності у відповідності до вимог сталого розвитку.

8. Проведення професійної підготовки та атестації управлінського персоналу на всіх рівнях управління для реалізації стратегії сталого розвитку.

Дата добавления: 2014-01-03