Де - місячний видобуток руди у кар’єрі, млн.т

Зкон – запаси у контурах кар’єру.

, грн., (2.26)

Суми амортизаційних відрахувань для зменшення об’єкта оподаткування за податковим методом визначались до грудня 2010 року за квартал у відповідності до затверджених у законодавчому порядку норм амортизації. Так, згідно з раніше діючим чинним податковим законодавством, норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок розрахункового кварталу в таких розмірах:

- група І (будівлі, споруди, передавальні пристрої) – 2 відсотки;

- група ІІ (транспортні засоби, офісні прилади, інструменти, меблі) – 10 відсотків;

- група ІІІ (будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1, 2, 4) – 6 відсотків;

- група ІV (електронно-обчислювальна техніка й інформаційні системи, засоби зв'язку) – 15 відсотків.

На відміну від інших методів, за податковим методом амортизації підлягали тільки виробничі основні засоби, невиробничі основні засоби не амортизуються.

Суму амортизаційних відрахувань за розрахунковий квартал (А_(а)) можна було розрахувати за такою формулою:

, (2.27)

де Н_а – квартальна норма амортизації, установлена для відповідної групи основних засобів, %/квартал;

Б_в(а) – балансова вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок розрахункового періоду, грн.

Облік балансової вартості (і відповідно нарахування амортизації) основних засобів групи 1 ведеться для кожного об'єкта та в цілому для групи 1; облік балансової вартості (нарахування амортизації) основних засобів груп 2,3 і 4 ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних засобів.

Балансова вартість групи основних засобів (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за такою формулою:

, (2.28)

де Б_в(а-1) – балансова вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому, грн.;

П_(а-1) – сумарні витрати, понесені підприємством у результаті придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних засобів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, який передував розрахунковому, грн.;

В_(а-1) – сума коштів, отриманих при виведенні з експлуатації основних засобів (окремого об'єкта основних засобів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому, грн.;

А_(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому, грн.

Порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних засобів регламентується податковим законодавством. Так, витрати на придбання (виготовлення) основних засобів збільшують балансову вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на первісну вартість придбаних (виготовлених) основних засобів. Витрати на поліпшення основних засобів пропорційно збільшують балансову вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на суму перевищення нормативних витрат (ліміту) на поліпшення основних засобів. Норматив витрат на поліпшення основних засобів установлюється у відсотках до сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року. Згідно з чинним податковим законодавством балансова вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних засобів групи 1 збільшується пропорційно сукупній балансовій вартості цих груп чи об'єктів основних засобів на початок розрахункового кварталу, якщо витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок звітного року.

Виведення з експлуатації окремого об'єкта основних засобів групи 1 у зв'язку з його продажем зменшує балансову вартість цієї групи на балансову вартість такого об'єкта. Виведення з експлуатації основних засобів груп 2, 3 і 4 у зв'язку з їх продажем зменшує балансову вартість відповідної групи на суму продажної вартості таких основних засобів.

У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних засобів групи 1 (крім їх продажу) або переведення його до складу невиробничих засобів балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При повторному введенні таких об'єктів основних засобів в експлуатацію балансова вартість об'єкта відновлюється та може бути збільшена на витрати, пов'язані з його поліпшенням.

У разі виведення з експлуатації основних засобів груп 2, 3 і 4 з будь-яких причин (крім їх продажу) балансова вартість таких груп не змінюється. Зворотне введення таких основних засобів в експлуатацію може збільшити балансову вартість груп тільки на витрати, пов'язані з їх поліпшенням.

Амортизаційні відрахування, визначені за податковим методом, зменшують прибуток підприємства як об’єкт оподаткування.

Обраний підприємством метод амортизації повинен враховувати всю сукупність економічних вигод від використання об’єктів основних засобів.

Переваги та недоліки методів амортизації.

1. Прямолінійний метод є найбільш поширеним у світі та найпростішим у застосуванні. Він дозволяє рівномірно розподілити суми амортизації між обліковими періодами. Його недоліком є те, що він не враховує моральний знос, відмінність виробничої потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації та необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби. Враховуючи це, його доцільно використовувати стосовно тих об'єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби, а також в умовах, де не існує ймовірності їх швидкого морального старіння (наприклад, будівлі, споруди, прилади, інструмент тощо).

2. Методи прискореної амортизації (метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод) доцільно застосовувати стосовно тих об'єктів, які зазнають швидкого морального старіння, у зв'язку з чим значно зростають витрати на ремонт, технічне обслуговування, експлуатацію (на транспортні засоби, комп'ютерну техніку тощо). Ще одним чинником, який впливає на вибір методів прискореної амортизації, є випуск продукції, попит на яку швидко змінюється (існує можливість падіння попиту раніше, ніж зноситься устаткування для її виробництва).

3. Сутність виробничого методу нарахування амортизації полягає в тому, що амортизація об'єкта основних засобів залежить від інтенсивності його використання. Цей метод використовують для амортизації вантажних автомобілів та необоротних матеріальних активів, які можуть самостійно виконувати заздалегідь визначений обсяг робіт. Отже, головним є не строк корисного використання, а виробничий ресурс засобу праці.

Відтворення основних засобів – це процес безперервного їх поновлення. Відтворення основних засобів буває просте і розширене (рис. 2.7).

Просте відтворення - основні засоби поновлюються у незмінному об’ємі. Сума балансової вартості основних засобів і коштів амортизаційного фонду підприємства практично величина постійна. При цьому загальна потужність та потенціал підприємства незмінні. Розширене відтворення - розмір основних засобів постійно збільшується – збільшується виробнича потужність підприємства, зростає його технічний потенціал, що дає можливість підвищити конкурентоспроможність вироблених товарів.

Рис. 2.7. Схема здійснення простого та розширеного відтворення основних засобів промислового підприємства

Практично просте відтворення здійснюється за допомогою ремонтів, модернізації та заміни.

Ремонт основних засобів – це відновлення фізичного спрацювання окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних засобів у працездатному стані протягом усього терміну служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

· поточний;

· капітальний;

· відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних засобів. Має характер дрібних, налагоджувальних робіт: технічні огляди (ТО), поточні ремонти (ПР), інше.

Відновний – особливий вид ремонту, що породжується руйнуванням основних засобів підприємства у результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності. Фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Капітальний ремонт породжується закономірним спрацюванням основних засобів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Доцільність проведення капітального ремонту основних засобів повинна бути економічно обґрунтована.

Суть такого обґрунтування полягає в проведенні відповідних техніко-економічних розрахунків, які мають визначити, наскільки на даний момент часу вигіднішим для підприємства є проведення капітального ремонту засобів праці, тобто основних складових основних засобів у порівнянні з придбанням нових, аналогічного призначення.

Можливі два варіанти щодо ефективності витрат: 1) капітальний ремонт фізично спрацьованої машини та продовження терміну її експлуатації на один ремонтний цикл; 2) заміна обладнання, що потребує ремонту, на нове.

Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат та втрат. Для 1-го варіанта – витрати на майбутній капітальний ремонт (KR_i) та перевищення експлуатаційних витрат по капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій машині (∆Р_е). Для 2-го варіанта – витрати на придбання та установку нової машини (З_н) і втрати недоамортизації діючої машини (П_а). Крім того, повинні враховуватись різниця продуктивності та довготривалості ремонтного циклу капітально відремонтованої машини і нової.

У загальному вигляді умова ефективності витрат на капітальний ремонт машини буде виражена нерівністю:

(2.29)

де α – коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;

β - коефіцієнт, що характеризує співвідношення тривалості ремонтного циклу діючої та нової машини.

Коефіцієнт доцільності проведення ремонту – це коефіцієнт, що характеризує ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт:

(2.30)

Якщо Кеф.р. > 0, то капітальний ремонт проводити доцільно. Якщо Кеф.р. < 0, то недоцільно. Якщо Кеф.р. = 0, то рівноцінно (або проводити капітальний ремонт, або придбати нову машину) і необхідно врахувати додаткові фактори, які впливають на ефективність виробництва гірничого підприємства.

Модернізація діючого виробничого устаткування - це його удосконалення з метою запобігання техніко-економічного старіння і підвищення техніко-економічних (експлуатаційних) параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Найбільш поширеним є частковий моральний знос засобів праці діючих підприємств. Ефективною формою його усунення є їх модернізація. Модернізація може проводитись окремо і в поєднанні з проведенням капітального ремонту.

У процесі модернізації є можливість конструктивно удосконалити діючі засоби праці, підвищити порівняно їх технічний рівень при незначному зростанні їх вартості. У багатьох випадках модернізовані засоби праці за своїми експлуатаційними характеристиками не поступаються навіть найбільш досконалим, новим засобам праці аналогічного призначення. У деяких випадках модернізація підвищує продуктивність на 10-15% і навіть більше.

Доцільність проведення модернізації визначається за тією ж методикою, що й для капітального ремонту. Тільки замість витрат на капітальний ремонт розглядаються витрати, пов’язані з модернізацією (М):

(2.31)

Для визначення доцільності проведення капітального ремонту разом з модернізацією застосовується наступний коефіцієнт:

(2.32)

У цьому випадку такі параметри, як α, β, ∆Р_е, П_а розраховуються за даними модернізованої та нової машин.

У випадках неусувного фізичного спрацювання засобів праці та їх повного морального спрацювання єдиною формою відтворення є заміна їх новими, більш досконалими засобами праці (повна реновація). Збільшення питомої ваги таких засобів праці на підприємствах дає змогу підвищити продуктивність праці робітників, домогтися зниження витрат, пов'язаних з експлуатацією засобів праці, зниження собівартості виготовлюваної продукції.

Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни застарілих засобів праці передбачає:

· установлення оптимальних строків експлуатації, відповідно їх видів (груп);

· розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних засобів.

Розширене відтворення основних засобів, тобто їх нагромадження й оновлення, нарощування виробничих потужностей підприємств, здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів.

Згідно з положенням про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України від 23 вересня 1996 р., розширене відтворення поділяють на:

· технічне переозброєння – це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, здійснюється без розширення виробничих площ діючих підприємств за проектами та кошторисами;

· реконструкцію діючих підприємств – переобладнання діючих цехів і об’єктів без розширення будівель та споруд з метою збільшення виробничих потужностей, покращення якості, для зміни номенклатури продукції без збільшення чисельності робітників;

· розширення діючих підприємств (будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві з метою створення додаткових чи нових виробничих потужностей; при цьому можливе розширення філій діючих підприємств, що входять до складу основних, але які після введення в експлуатацію не будуть знаходитись на самостійному балансі);

· нове будівництво (здійснюється на нових площах з метою створення нових виробничих потужностей, основні засоби після введення в експлуатацію будуть знаходитись на самостійному балансі).

Джерела фінансування відтворення основних засобів:

1. Грошові та матеріальні внески засновників;

2. Доходи, одержані від реалізації товарів, робіт, послуг, цінних паперів;

3. Амортизаційні відрахування на відновлення;

4. Частина прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства (фонд накопичення);

5. Кошти ремонтного фонду (якщо він передбачений на підприємстві);

6. Довгострокові кредити банків та інших кредиторів;

7. Кошти державного бюджету;

8. Безоплатні благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

9. Надходження від приватизації державної власності;

10. Інші джерела.

Витрати на технічний огляд, обслуговування і проведення ремонтів основних засобів включають до собівартості виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Для визначення прибутку підприємства з метою зменшення бази його оподаткування мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, що підлягають амортизації, у сумі, яка не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних засобів групи 1 пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких окремих об'єктів основних засобів групи 1 на початок розрахункового кварталу.

2.1.4. Показники стану, руху та ефективності використання основних засобів

Для характеристики стану і рівня використання основних засобів підприємства застосовується чотири групи показників (рис. 2.8):

• показники технічного стану та руху основних засобів;

• показники завантаження основних засобів;

• показники технічного оснащення підприємства;

• показники ефективності використання основних засобів.

Поліпшення використання основних засобів є одним із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Характеристика цього процесу повинна супроводжуватись належною оцінкою. Для проведення кількісної оцінки використання основних засобів необхідно застосовувати систему показників (табл. 2.3). Для ґрунтовної аналітичної оцінки систему показників можна розділити на дві групи: узагальнюючі та часткові.

Рис. 2.8. Класифікація показників стану та використання основних засобів підприємства

Таблиця 2.3

Дата добавления: 2014-01-03