Усі конституції визначають принципи організації системи вищих органів державної влади і порядок діяльності складових її підсистем

8. Суттєвий елемент будь-якої конституції — наявність перехідних і прикінцевих положень. У деяких випадках вони складають окремий розділ в конституції (Болгарія, Бразилія, Македонія, Російська федерація, Словенія, ФРН та ін.). Їх поява в конституційній доктрині пояснюється тим, що прийняття нової конституції принципово змінює політичний лад. Учасники конституційно-правових відносин можуть виявитися не готовими до нововведень. Для цього потрібний певний час і відповідна підготовка громадської думки.

Коло питань, які регулюються конституціями, неоднако­ве. Але їх текстуальний аналіз дозволяє вивести загальну за­кономірність: "старі" конституції більш сумарні. За влучним визначенням Наполеона, вони "короткі і туманні". Типовим прикладом є конституція США, яка містить тільки загальні принципи організації центральної державної влади і розподіл компетенції між союзом і штатами. І, навпаки, конституції, прийняті після другої світової війни, більш докладні.

Зміст конституції виявляється в її формі. Форма конституцій - це спосіб організації та вираження правового матеріалу.

Ще з минулого століття конституційна доктрина поділяє конституції на: писані і неписані. Цей поділ досить умовний, але став традиційним. Писаними є конституції, що мають конкретну юридичну форму, чітку структуру, назву, прийма­ються в установленому законом порядку. Таких конституцій, звичайно, переважна більшість.

Якщо конституція складається з єдиного писаного акта, що регулює уся основні питання конституційного характеру, то вона вважається консолідованою або кодифікованою. У ра­зі ж, коли одній й ті ж питання регулюються декількома пи­саними актами, то така конституція вважається некодифікованою. До них відносяться конституції Канади, Ізраїлю, Фінляндії та ін.

У літературі нерідко говориться про наявність конституцій змішаного типу. Частково вони писані та включають парламе­нтські закони та судові рішення, що є обов'язковими прецедентами. Частково ж складаються зі звичаїв і доктринальних тлу­мачень. Наприклад, конституція Великобританії містить закони (статути) такі як, Велика хартія вольностей 1215 p., білль про права 1689 р., акт про престолонаслідування 1701 p., акти про парламент 1911 р. та 1949 р., акт про громадянство 1981 р., - в цілому понад 300 законів; далі судові прецеденти (т.зв. загальне право), також звичаї, які іменуються конституційними угодами, в яких містяться конвенційні норми.

Щодо питання про неписані конституції, тобто взагалі незафіксованих у документах, то вони існують, як правило, тимчасо­во — після революцій, державних переворотів і т. ін., як, напри­клад, було в Румунії після грудневого повстання 1989 р. Водно­час зберігають свою дію попередні акти поточного законодавст­ва, якщо вони не суперечать суті та цілям нового режиму.

Варто звернути увагу на дещо умовний характер поділу конституцій на писані, змішані та неписані, оскільки нерідко і при наявності писаної конституції в країні діють, зокрема, кон­ституційні звичаї. Так, за конституцією франції прем'єр-міністр є відповідальним тільки перед нижньою палатою парламенту, насправді ж він несе відповідальність і перед президентом.

Як юридичний документ конституція має внутрішню ло­гіку, певну структуру. Структура конституції — це її внут­рішній поділ на певні частини: розділи, параграфи і т. ін. Як правило, конституції мають стандартну структуру: преамбулу (вступну частину), основну частину, прикінцеві та перехідні положення, а в ряді випадків і додатки.

Питання про структуру конституції в теорії розглядається не з точки зору юридичної техніки, а в правовому і політичному аспектах. Як і де регулюється те чи інше питання, в якому розділі і в якому параграфі - часто-густо має конкретне політичне значення, політичний зміст або підтекст.

Преамбула (фр. Preambule — передмова) з точки зору конституційної доктрини - необхідний складовий елемент конституції, та є чимало конституцій без неї (наприклад, Греції, Італії). В ній знаходять відображання такі важливі питан­ня, як: цілі конституції; історичні умови, які передували її прийняттю; ставлення до прав і свобод людини; загальні за­сади державної політики; іноді вказується приналежність держави до світової спільноти.

Основна частина - власне сам текст Конституції. Зви­чайно він поділений на розділи, статті, параграфи, які мають нумерацію. Кожний розділ регулює певну сферу суспільних відноси, а статті містять конкретні норми.

Побудова основної частини має також свою внутрішню логіку: автори (розробники) конституції застосовують прин­цип важливості (значущості) інститутів. У сучасних консти­туціях на першому місці, як правило, ставлять розділ "загаль­ні засади (основні принципи)", далі — права і свободи люди­ни та громадянина, і тільки після них — устрій держави і сис­тему державних органів. Прийнято вважати, що вперше такий порядок побудови тексту основного закону застосували іта­лійці в своїй конституції 1947 р.

Прикінцеві положення — це, з одного боку, частина основного закону тексту, а з іншого, як правило, норми про­цесуального характеру. Тут звичайно встановлюється поря­док набуття чинності конституції. Інколи, якщо це не врегу­льовано в останній частині, тут вміщують норми про порядок зміни конституції або про державну символіку.

Перехідні положення мають своїм головним призна­ченням забезпечення спадкоємності між минулою та нині ді­ючою конституціями. Вони, зазвичай, визначають строки на­брання чинності окремих конституційних норм, які не мо­жуть бути реалізовані відразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими. Наприклад, органи, при­значені (обрані) безстрокове (для прикладу, суди), у демокра­тичних державах не розпускаються і не замінюються іншими в зв'язку з прийняттям нової конституції.

Додатки до конституції іноді мають важливе юридичне значення. Наприклад, у деяких додатках до конституції індії міститься розподіл компетенції між союзом і штатами. Декі­лька додатків містить і конституція Канади.

Дата добавления: 2014-01-03