Студопедия

КАТЕГОРИИ:



Мы поможем в написании ваших работ!

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мы поможем в написании ваших работ!

Мы поможем в написании ваших работ!

Лекція 3. Туристичне районування України


 

Районування - розділення територій за певними ознаками — адміністративними, фізико-географічними, геологічними, тощо. Це процес і результат розчленовування території на райони або виявлення, виділення і розмежування ареалів в будь-якому середовищі. Районуванню завжди супроводить конкретна мета – від зручності дослідження і відображення феноменів, що вивчаються, до розв’язання прикладних задач адміністративно-територіального розподілу, управління, дії на економіку при директивному або індикативному плануванні, проведення регіональної політики і тощо.

Фізико-географічне районування — це виявлення порівняно однорідних за природними умовами регіонів, які відрізняються своєю ландшафтною структурою.

Фізико-географічне районування України

Зона мішаних лісів

Південна межа зони проходить поблизу Рави-Руської — Володимира-Волинського Луцька — Житомира — Києва — Ніжина — Кролівця — Глухова.

Лісостепова зона

Передкарпаття до західних відрогів Середньоросійської височини майже на 1100 км

Південна межа її проходить на північ від Великої Михайлівни, Ширяєвого, через Первомайськ, поблизу Новоукраїнки, Кіровограда, Олександрії, вздовж р. Ворскла до Кобеляків, через Красноград, Балаклею, вздовж р. Оскіл до кордону з Росією.

Степова зона

на південь від Лісостепу і простягається до Азово-Чорноморського узбережжя і Кримських гір.

Сухі субтропіки середземномор’я

Південне узбережжя Криму

Українські Карпати

Кримські гори

Економічне районування — територіальний поділ народного господарства країни, блоку чи світу на економічно збалансовані частини, які відзначаються фізико-географічним, історичним, технічним, соціально-демографічною і, в першу чергу, економічною вигідною спільністю і сталістю структури гол. комплексу внутрішніх і зовнішніх міжгалузевих зв'язків, внутрішньою кооперацією, інтеграцією, зовн. спеціалізацією та порівняльним рівнем розвитку.

Економічні райони України:

1. Донецький економічний район складається з Донецької та Луганської областей.

2. Придніпровський економічний район складається з Дніпропетровської та Запорізької областей.

3. Північно-східний економічний район включає Полтавську, Сумську та Харківську області

4. До Центрального економічного району належить Кіровоградська та Черкаська області.

5. До Подільського економічного району належать Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області.

6. До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська, Івано - Франківська, Львівська, Чернівецька області.

7. До складу Причорноморського економічного району входять Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим.



 

Історико-етнографічні райони України та етнографічні групи українського народу

У зв'язку з процесом історичного формування народу і його етнічної території, залежно від природних умов, характеру і способу господарських занять населення, в різних регіонах розселення народу формуються певні особливості побуту і традиційної культури. Спільність і однотипність таких локальних особливостей є основою для визначення історико-етнографічних районів розселення народу і його етнографічних груп.

Внутрішнє етнографічне районування і культурно-побутові особливості населення таких районів є властивими кожному народу. Так, у німців вирізняються нижньосаксонці, шваби, баварці; у французів — бретонці, нормандці, провансальці; в італійців — флорентійці, сицилійці, генуезці; у поляків — мазури, підгаляни, краков'яки, кашуби та ін. Численні етнографічні групи характерні для російського народу. їх ділять на три великі підрозділи: північно-, середньо- і південноросійські.

Походження етнографічних груп народу різне. Нерідко вони — нащадки колишніх племен, що злилися в єдиний етнос, зберігши певні особливості побуту і традиційної матеріальної та духовної культури, мови тощо. Локальні особливості побуту, господарського і культурного устрою окремих частин народу складалися залежно від природно-географічних умов, культурно-побутових зв'язків з іншими народами, переселень, міграційних процесів тощо.

У процесі розвитку поступово втрачалися регіональні етнографічні особливості народу. Тому етнографічна група не є стійкою формою спільності, її члени навіть не завжди усвідомлюють себе чимось своєрідним. Такі спільноти визначаються здебільшого шляхом етнографічних досліджень на основі регіональних особливостей традиційно-побутової культури.

У зв'язку з цим поняття «етнографічна група», що означає складову частину народу, не можна ототожнювати з поняттям «етнічна група», що означає частку якогось іншого народу, яка проживає на не своїй етнічній території, себто національну меншину. Так, в Україні етнічними групами є росіяни, євреї, поляки, чехи, угорці та ін., а етнографічними — гуцули, бойки, лемки, поліщуки тощо.

Питання історико-етнографічного районування України розроблене на сьогодні лише в дуже загальних рисах — головно через недостатнє етнографічне вивчення багатьох її регіонів і місцевостей. На основі наявних етнографічних матеріалів і даних інших українознавчих дисциплін, зокрема мовознавства (діалектології), історії, фольклористики, географії, запропоновано визначення передусім трьох просторово обширних регіонів України: Центрально-Східного (точніше, Південно-Східного), Північного (Поліського) і Західного (Південно-Західного), які, в свою чергу, поділяються на певні етнографічні райони і підрайони. Це районування поки що може бути запропоноване лише як певна робоча схема, яка потребує удосконалення і уточнення.

Історико-етнографічне районування України:

I. Центрально-східний регіон охоплює велику територію центральної та південно-східної України. До нього належать сучасні Київська, крім північної частини, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Харківська, південні райони Чернігівської і Сумської областей, вся південно-степова частина України (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області), південно-східні райони Житомирської, східні Вінницької та північні райони Автономної Республіки Крим.

У складі цього етнографічного регіону виділяються три райони: Середнє Подніпров'я, Слобідська Україна, або Слобожанщина, і Південна степова частина.

Середнє Подніпров'я (більша частина Київської та Полтавської, Черкаська і південна частина Чернігівської, південно-східна Житомирської, південно-західна Сумської, східна Вінницької, північна Кіровоградської та північно-західна Дніпропетровської областей) — один з найдавніше заселених районів української землі, осереддя інтенсивного процесу формування русько-українського етносу.

Слобожанщина (Слобідщина) охоплює східну частину України — теперішні Харківську, південно-східну частину Сумської, північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північні Донецької, Луганської областей та суміжні західні райони Бєлгородської і Воронезької областей, які тепер входять до складу Росії. Назва цього історико-етнографічного району походить від того, що в період інтенсивного його заселення (XVII—XVIII ст.) переселенці з Лівобережної та Правобережної України, з Росії, отримавши тут на певний час різні пільги ("свободи"), засновували поселення — слободи або поселення на "слободах".

Південь України. Слобідська Україна з етнографічного погляду — своєрідна перехідна зона між середнім Подніпров'ям, зокрема лівобережним, і південним (причорноморським) історико-етнографічним районом України. Останній охоплює територію Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської, південні райони Дніпропетровської, Кіровоградської, Донецької, Луганської та північні Кримської областей. Це степова частина України, яка в давнину була тереном проживання різних кочівників.

II. Українське Полісся — це етнографічний регіон, що зі сходу на захід простягається всім північним краєм України і разом із суміжним Білоруським Поліссям, так званим Брянсько-Жиздринським Поліссям у Росії, Люблінським Поліссям у Польщі належить до однієї зі своєрідних географічних та історико-етнографічних областей слов'янського світу — Полісся.

Назва Полісся як географічне визначення певного регіону в Східній Європі має давнє походження. У Галицько-Волинському літописі під 1274 р. розповідається про князя Мстислава, який воював на Поліссі. Це поняття вживали польські історики XV—XVI ст.

Смисл самої назви Полісся споріднений зі словом ліс (лісиста місцевість, лісок, біля лісу).

Українське Полісся на півночі межує з Білоруссю й охоплює північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей. У західній частині до нього історично і на основі мовно-етнографічних даних належать південна смуга Брестської області (нині у складі території Білорусі) та Підляшшя (нині в складі Польщі). Південна етнографічна межа Українського Полісся визначається приблизно від Західного Бугу і далі на схід за умовною лінією північніше міст Володимир-Волинський, Луцьк, Рівне, Новоград-Волинський, Житомир, Київ, а на Лівобережжі — Ніжин, по р. Сейм до сучасного кордону України з Росією у Курській області.

Залежно від положення щодо Дніпра Українське Полісся поділяється на правобережне й лівобережне. Відповідно поширені назви Східне і Західне Полісся. Західне називають також Прип'ятським, Східне — Наддеснянським.

III. Західний (південно-західний) регіон. З етнографічного погляду він найскладніший і дуже різноманітний. У межах сучасної державної території України — це Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська, південні райони Волинської і Рівненської областей, а також частина Вінницької.

Цей край заселений здавна і має відносно стабільний склад аборигенного населення. Дуже складною була його історична доля. Він входив до складу Давньоруської держави, Галицького, Володимир-Волинського і Галицько-Волинського князівств.

У межах різних природно-географічних зон західноукраїнського регіону (волинсько-подільської, підкарпатської, карпатської і закарпатської) виділяється кілька історико-етнографічних районів і підрайонів, що мають виразні локальні особливості культурно-побутових традицій: Волинь, Поділля, Прикарпаття, Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Закарпаття. Ці етнографічні райони переважно збігаються з ареалами групування локальних діалектно-говіркових рис української народної мови.

Волинь охоплює басейн верхів'я правих приток і середнього поріччя Західного Бугу — південні райони теперішніх Волинської і Рівненської, південно-західні райони Житомирської, північно-західну смугу Хмельницької, північні райони Тернопільської і Львівської областей.

Поділля — історико-етнографічний район, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівобережного середнього Придністров'я. Він охоплює більшу частину Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та суміжну з ними на півдні — частину Чернівецької, на заході — частини Івано-Франківської та Львівської областей. В етнографічній літературі Поділля розділяють на Східне, Західне, Буковинське.

Своєрідним західним продовженням подільського етнографічного ареалу, що входить у зону Прикарпаття, є Опілля. Це поняття більш відоме в географії, ніж в етнографії. Ним визначається територія північно-західної частини Подільської височини у межах Львівської, Івано-Франківської і центрального західного виступу Тернопільської областей. З етнографічного погляду ця територія вивчена досі дуже слабо, хоч уже сам її простір, розміщення між Волинню та Прикарпаттям становлять чималий науково-пізнавальний, зокрема історико-етнографічний інтерес.

Своєрідним етнографічним районом зони Прикарпаття є Покуття. Походження назви має різне тлумачення. Найдостовірнішим є виведення її від слова кут — як найменування землі "в кутах", утворюваних крутими згинами рік (у цьому випадку Дністра, Прута і Черемоша з притоками) — подібно до назв Поділля, Пониззя (від діл, низ), Полісся (від ліс).

Назва Покуття стосується південно-східної низинної частини теперішньої Івано-Франківської області, його північною межею вважається Дністер, південною — гори, південно-східною — кордон з Буковиною.

Ще одним підрайоном Прикарпаття є Українська Буковина. Цією назвою історично визначається південно-східна частина західноукраїнської землі, політико-адміністративна одиниця, що переважно просторово збігається зі серединною частиною сучасної Чернівецької області.

Яскравою етнографічною своєрідністю вирізняється карпатська зона західноукраїнського регіону. Вона поділяється на три історико-етнографічні райони: Гуцульщину, Бойківщину і Лемківщину. На відміну від попередніх випадків, коли локальна назва населення того чи іншого регіону (слобожанці, полтавці, подоляни, поліщуки та ін.) є похідною від найменування останнього, тут навпаки: назва району походить від найменування етнографічної групи: гуцули, бойки, лемки. Останні — давнішого походження, а похідні від них — Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина — поняття, введені у науковий обіг другої половини ХІХ — початку XX ст. для визначення території, яку заселяє кожна з цих етнографічних груп.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Укрепление российской полиции на рубеже XIX–XX вв | ТУРИСТИЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 1343; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.005 сек.