Етапи когнітивної корекційної роботи

1. Зведення проблем — ідентифікація проблем, що мають в основі одні і ті ж причини та їх групування. Наприклад схильність до надгенералізації, тобто вживання понять «всі», «все», «завжди», «ніколи» тощо. Це торкається як симптоматики (соматичної, психологічної, патопсихологічної), так і власне емоційних проблем. При цьому досягається прояснення мішеней корекційної дії.

Іншим варіантом зведення проблем є ідентифікація першої ланки в ланцюзі, яка і запускає весь ланцюг символів і, як наслідок, певних емоцій чи поведінки. Так званої гашетки чи пускового гачка.

2. Усвідомлення і вербалізація неадаптивних когніцій, котрі спотворють сприйняття реальності.

Неадаптивна когніція — це будь-яка думка, що викликає неадекватні або хворобливі емоції і ускладнює вирішення якої-небудь проблеми. Неадаптивні когніції носять характер «автоматичних думок»: виникають без якого-небудь попереднього міркування, рефлекторно. Це стає можливим тому, що для клієнта вони мають характер правдоподібних, цілком обґрунтованих, таких, що не ставляться під сумнів. «Автоматичні думки» мимовільні, не привертають уваги клієнта, хоча і спрямовують його вчинки. Тому зосередження на них і спроба поставити їх під сумнів і є психокорекцією.

Для розпізнавання неадаптивних когніцій використовується прийом «колекціонування автоматичних думок».

Клієнту пропонується зосередитися на думках або образах, що викликають дискомфорт в проблемній ситуації (або схожій з нею). Сфокусувавши увагу на автоматичних думках, клієнт може розпізнати їх і зафіксувати. Зазвичай поза проблемною ситуацією ці думки усвідомлюються важко, наприклад у людей, що страждають на фобії. Розпізнавання їх полегшується при реальному наближенні до такої ситуації. Неодноразове наближення або занурення в ситуацію дозволяє спочатку усвідомити, здійснити «колекціонування» їх, а потім замість скороченого (як у телеграмі) варіанту уявити його в більш розгорнутому вигляді. Часто для цього використовують метод автоматичного письма, запропонованого для самоаналізу К. Горні, після занурення у проблемну ситуацію.

3. Віддалення (дистанціонування) — процес об'єктивного розгляду думок, при якому клієнт розглядає свої неадаптивні когніції як відособлені від реальності психологічні явища.

Після того, як клієнт навчився ідентифікувати свої неадаптивні когніції, йому необхідно навчитися розглядати їх об'єктивно (ніби зі сторони, так якби він оцінював думки когось іншого), тобто віддалитися, дистанціонуватися від них.

Віддалення підвищує здатність клієнта проводити межу між думкою, яку треба обґрунтувати («я вважаю, що...») і неспростовним фактом («я знаю, що...»), тобто від дискрептивних та оціночних когніцій у термінах А. Елліса. Віддалення розвиває уміння здійснювати диференціацію між зовнішнім світом і своїм ставленням до нього. Шляхом обґрунтування, доказу реальності своїх автоматичних: думок клієнтом, психолог полегшує дистанціювання клієнта від них, формує у нього навичку бачення в них гіпотез, а не фактів. В процесі віддалення клієнту стає зрозумілішим шлях спотворення ним сприйнятої події.

Дата добавления: 2017-01-14