Техніки і прийоми

Перевірка істинності правил, заміна їх новими, гнучкішими.

Зміна ставлення до правил саморегуляції.

Спочатку бажано використовувати навички продуктивного вирішення проблем клієнтом в непроблемній сфері, а вже потім генералізувати ці навички в емоційно-проблемну сферу.

1. «Сократівський діалог». Бесіда є головним терапевтичним інструментом в когнітивній психокорекції. Психолог ретельно складає питання для забезпечення навчання новому способу мислення і, як наслідок, формування нової програми поведінки. Мета постановки цих питань, у відповідності до етапів психокорекції, зводиться до наступного:

· прояснити або визначити проблеми клієнта;

· допомогти клієнту ідентифікувати думки, образи, припущення;

· вивчити значення події для клієнта;

· оцінити наслідки підтримки неадаптивних думок і поведінки.

На підставі відповідей на поставлені запитання клієнт приходить до певних логічних висновків. Запитання ставляться так, щоб підвести клієнта до неминучого висновку і щоб при цьому клієнт не вдавався до психологічних захистів. Тобто, щоб клієнт міг подивитися на свої припущення з іншої точки зору і зробити це так, щоб психологічний захист, який неминкче виникає при нав’язуванні чужої істини через нотації, не заважав усвідомленню цього іншого бачення.

2. «Заповнення пустки». Метод використовується, коли рівень емоцій, що відчуваються, носить помірний характер і когніції, які супроводжують їх, нечіткі, недостатньо оформлені.

Для виявлення неусвідомлюваних думок пацієнта клієнту пропонують заповнити наступну послідовність: А – В – С

А— яка-небудь подія.

С— емоційна реакція клієнта на подію.

В— думки клієнта, які пов'язують ці два попередні компоненти.

Клієнта вчать спостерігати за послідовністю зовнішніх подій (А) і реакцій на них (С). Клієнту необхідно заповнити пустку в своїй свідомості (В), яка є пов'язуючою ланкою між А і С. В — це думки або образи, що виникали в цей проміжок і роблять зрозумілим зв'язок між А і С.

Наприклад, побачивши на вулиці давнього знайомого, клієнт відчув смуток і печаль. А — зустріч з людиною; С — печаль; В— когніція, що зв'язує ці дві події. Далі клієнт пояснює: «Побачивши цю людину, я подумав, що, можливо, він мене не впізнає або скаже, що я погано виглядаю, або грубо відповість і це мене засмутить. Після цього виникло відчуття печалі». Після того, як зв'язок між подією і емоційною реакцією розкритий клієнтом, психолог може на підставі одержаних даних висунути гіпотезу і виставити її на обговорення з клієнтом з подальшим підтвердження її, чи відкиданням.

Клієнт має право погодитися або не погодитися з психологом і знайти точніші формулювання своїх переконань. Як тільки переконання ідентифіковане, воно відкрите для модифікації. Модифікація переконання виконується низкою способів:

· психолог може запитати у клієнта, чи є переконання розумним;

· може попросити клієнта навести докази «за і проти» збереження цього переконання;

· психолог може попросити клієнта надати докази, факти, що суперечать цьому переконанню (тобто спростувати його).

3. Декатастрофізація (техніка «що... якщо»). Техніка призначена для дослідження дійсних фактичних подій і наслідків, які в уяві клієнта завдають йому психологічної шкоди і викликають почуття тривоги. Ця техніка допомагає клієнтам справитися з результатом події, пов'язаної із страхом.

У бесіді з психологом розглядається ситуація, яка лякає клієнта і сприймається ним як катастрофічна. Психолог ставить клієнту запитання: «А що буде, якщо ця ситуація наступить?» Клієнт перераховує можливі наслідки цієї ситуації. Психолог повторює питання: «А що буде, якщо...?» При розгляді всіх наслідків ситуації клієнт приходить до висновку про те, що ситуація не настільки значуща, якою уявлялася йому на самому початку бесіди.

4. Когнітивна реатрибуція. Методика представляє собою послідовність дій з метою зміни патологізуючих клієнта автоматизованих (на рівні навичок) «ланцюжків думок», спрямована на перевірку правильності переконань клієнта. Психолог і клієнт розглядають альтернативні причини подій. Техніка реатрибуції передбачає перевірку реальності і дослідження всіх фактів, які вплинули на виникнення ситуації. Вона включає наступні прийоми:

1. Перевірку наповненості когніцій клієнта реальним змістом. Здійснюється перехід до більш змістовного і різностороннього уявлення про об'єкт і такого, що патологізує клієнта ланцюжка думок (про власне «Я», про певні сфери діяльності, взаємостосунках з іншою людиною тощо).

2. Виявлення неспроможності уявлень клієнта про причини патологізуючих його ланцюжків думок. Об'єктом впливу на цій стадії є слушні, з точки зору здорового глузду, судження, якими клієнт звично обґрунтовує своє почуття провини, тривогу, неповноцінність, прояви агресивності.

3. Закріплення нових атрибуцій (у дискусії, у рольовій грі, в повсякденному житті).

У корекційній практиці методика застосовується при депресивних неврозах, реактивних депресіях, фобіях, істеричних реакціях, залежностях (наркотики, алкоголь). Протипоказане застосування цієї техніки при психотичних порушеннях.

5. Переформулювання. Техніка, призначена для мобілізації людини, яка вважає, що проблема не контролюється нею. Клієнту пропонується сформулювати проблему по-новому, з тим, щоб вона одержала конкретне і специфічне звучання. Наприклад, людині, яка вважає: «Ніхто не звертає на мене увагу», — пропонується переформулювати проблему: «Мені потрібне емоційне тепло. Я його не одержую. Тому мені потрібно звернутися до інших людей, щоб про мене поклопоталися».

6. Децентралізація. Метод звільнення клієнта від схильності бачити в собі точку зосередження всіх подій. Для перевірки спотворених переконань клієнта йому пропонується провести поведінкові експерименти.

Наприклад, один клієнт вважав, що під час наради всі за ним спостерігають, помічають його невпевненість, тому він вважав за краще мовчати, не висловлюватися. Через це у нього були проблеми з керівництвом. Клієнту було запропоновано постежити за оточуючими замість того, щоб зосереджуватися на своєму дискомфорті. Коли він постежив за співпрацівниками, то побачив, що одні люди слухають виступ доповідача, другі— щось пишуть, треті— мріють. Він дійшов висновку, що інші заклопотані своїми справами, а не зосереджуються на ставленні до нього, як йому здавалося раніше. І його ставлення до себе змінилося.

7. Перевірка гіпотези. Клієнт, що знаходиться в емоційно нестійкому стані, має свою гіпотезу, що пояснює такий його стан. Психолог просить привести конкретні факти, що пояснюють дану гіпотезу. При цьому не можна користуватися узагальнюючими ярликами, нечіткими термінами і невизначеними поняттями.

Наприклад, клієнт стверджує, що він поганий вчитель. Психолог просить привести факти, аргументи на користь такого висновку. При розгляді цих аргументів може з'ясуватися, що не враховані якісь сторони діяльності. Після цього клієнта просять привести факти зворотного звязку: думки батьків, думки, відгуки учнів, колег по роботі, які має зібрати у них сам клієнт. Після розгляду всіх фактів в сукупності клієнт приходить до висновку, що насправді він не такий поганий, як йому здавалося і його думка про себе помилкова.

8. Планування діяльності. Ця процедура зводиться до того, що клієнта просять скласти розпорядок дня, намітити план тієї або іншої діяльності і виставити оцінки рівня задоволеності від цієї діяльності, використовуючи шкалу від 0 до 10 балів. Заповнення таких розпорядків дня і подальший їх аналіз з психологом призводить до того, що клієнт переконується у тому, що він у змозі контролювати свою поведінку. І його емоційна оцінка цієї діяльності залежить від цілого ряду чинників, що приводить до зміни емоційного ставлення до себе і до тієї діяльності, якою він займається.

Наприклад, ті клієнти, які вважають, що вони знаходяться постійно в тривожному стані, побачивши свою оцінку різних видів діяльності, переконуються у тому, що сила емоційної напруги варіює залежно від часу дня або виконуваної роботи і що насправді їх переживання не так глибокі, як їм здавалося до заповнення цього розпорядку.

Висновки до 2-го питання

Отже: У процесі психокорекції А. Бек приділяє найбільше уваги роботі з правилами поведінки, які є ключовими елементами програми поведінки і наслідком певного сприйняття реальності. Для подолання проблем пропонується схема послідовних кроків: зведення проблем; усвідомлення і вербалізація неадаптивних когніцій; зміна ставлення до правил саморегуляції; перевірка істинності правил, заміна їх новими, гнучкішими.

У відповідності до цих етапів пропонуються відповідні техніки і прийоми. До технік і прийомів психокорекції А. Бека можна віднести «сократівський діалог», «заповнення пустки», декатастрофізація, когнітивна реатрибуція, переформулювання, децентралізація, перевірка гіпотези, планування діяльності.

Питання для самостійного виавчення: Терапія реальністю У. Глассера.

Класичним варіантом когнітивно-поведінкового підходу є терапія реальністю У. Глассера.

У. Глассер працював в школі для дівчат з девіантною поведінкою, і заснував техніку, призначення котрої — навчання відповідальній і реалістичній поведінці в контексті існуючої реальності. У 60-і роки У. Глассером була створена модель реальнісної терапії, яка призначалася для психокорекційної роботи з молодими правопорушницями.

Реальнісна терапія виходить з того, що початкова поведінка клієнта неадекватна, нереалістична і безвідповідальна. І саме поведінка стає предметом аналізу і корекції.

Центральним поняттям в даному підході є відчуття реальності, при цьому ігноруються поняття, пов'язані з поясненням причин розбіжності між планами людини, що стосуються її вчинків і їх реалізацією («захисні механізми», «неусвідомлювані потяги» тощо) ─ не ці механізми ослабляють відчуття реальності, а, навпаки, зниження відчуття реальності приводить до виникнення подібних психічних явищ.

В результаті ослаблення відчуття реальності у клієнта різко знижується відчуття відповідальності перед самим собою за результати своїх дій. Людина вважає себе не «господарем свого життя», а «іграшкою в руках долі», в результаті такого самосприйняття порушується планування своїх дій, формується спотворений «образ майбутнього».

В основі цього підходу стоїть намагання спонукати клієнта брати на себе відповідальність і досягати поставлених цілей, якщо вони реальні.

На думку У. Глассера, людина — самодетермінуюча істота, яка має основні психологічні потреби: гідності, свободи, приналежності. Людина — творець власного життя, вона сама себе створює. А звідси основні положення теорії Глассера: особа сама вибирає свою позицію — жертви або діяча; сама вибирає собі бажаний світ і бажану поведінку, а відтак і реакції світу на себе, і здійснює контроль над ними.

У. Глассер вважає, що успішність персоналізації і позитивна особистісна спрямованість — це умови особистого здоров'я. Минулому клієнта надається вельми низьке значення, оскільки воно не може бути змінене і, отже, поза владою клієнта.

Цілі корекції. Загальна мета корекції — активізація у клієнта «відчуття реальності» і допомога йому в подоланні розриву між його планами і їх здійсненням в реальному житті.

Проміжна мета — досягнення особистої незалежності, підвищення рівня самосвідомості і розробка плану особистісного вдосконалення.

Головні задачі корекційного процесу — допомогти клієнту стати розсудливим, емоційно стійким. Розвинути у нього здатність оцінювати власні дії і плани залежно від тих цінностей, які він відстоює і тих наслідків для нього самого, до яких можуть привести його вчинки.

Позиція психолога. Позиція психолога визначається як близька до позиції вчителя. А звідси вимоги до професійних якостей: седативність, емпатичність, здатність бути вимогливим, послідовним і служити моделлю поведінки.

Вимоги і очікування від клієнта. Вважається, що клієнт бажає досягнути задоволення основних потреб, але використовує при цьому неадекватні способи поведінки. Тому центральним моментом корекції виступає забезпечення прийняття клієнтом відповідальності за свою поведінку. Основною задачею корекційної роботи ставиться активізація у пацієнта відчуття реальності і допомога йому в подоланні розриву між його планами і їх здійсненням в реальному житті.

У. Глассер виділяє сім кроків спільної з клієнтом роботи, яка в сукупності забезпечує досягнення психопедагогічних задач.

1. Встановлення стосунків з клієнтом: подружитися, уміти вислухати, проявити щиру турботу, готовність приймати клієнта таким, яким він є.

2. Забути про минуле клієнта і основну увагу приділити поточній поведінці.

3. Заохочувати клієнта до оцінювання своєї поведінки; допомогти йому з'ясувати, що допомагає і що заважає клієнту у тому, що він робить.

4. Допомогти клієнту в пошуку альтернативних способів дій і виробленні плану. План повинен бути ясний, простий, конкретний: що робитиме клієнт, де, коли, як, навіщо.

5. Клієнт повинен узяти на себе зобов'язання про виконання плану, який повинен бути реалістичним.

6. Відмова в прийнятті вибачень.

7. Бути жорстким з клієнтом, але, відмовляючись від застосування покарань, не відмовлятися від роботи з клієнтом, навіть якщо у клієнта можливі зриви.

Ці сім етапів роботи є способом реалізації основних цілей корекції розвитку відповідальності, самоконтролю і позитивної поведінки.

Висновки до 2-го питання

Отже: У. Глассером була створена модель реальнісної терапії, яка призначалася для психокорекційної роботи з молодими правопорушницями. Тепер її використовують для роботи з усіма людьми, котрі схильні до девіантної поведінки. Центральним поняттям в даному підході є відчуття реальності. В результаті ослаблення відчуття реальності у клієнта різко знижується відчуття відповідальності перед самим собою за результати своїх дій. Загальна мета корекції — активізація у клієнта «відчуття реальності» і допомога йому в подоланні розриву між його планами і їх здійсненням в реальному житті. Позиція психолога визначається як близька до позиції вчителя. У. Гласер розробив сім корків спільної з клієнтом роботи, яка в сукупності забезпечує досягнення психопедагогічних задач.

Висновки до теми

Отже: Когнітивна психологія з'явилася як реакція у відповідь на біхевіорізм і Его-психологію, передвісником якої можна вважати А. Адлера.

Можна виділити наступні особливості когнітивної психокорекції:

1. Основна увага надається не минулому клієнта, а його теперішньому — думкам про себе і про світ. Вважається, що знання причин порушень не завжди веде до їх виправлення: наприклад, якщо людина приходить до лікаря з переломом кістки, то в завдання лікаря входить загоєння перелому, а не вивчення причин, які привели до нього.

2. В основі корекції лежить навчання новим способам мислення.

3. Широке застосування системи домашніх завдань, спрямованих на перенесення одержаних нових навичок у реальну взаємодію.

4. Основна задача корекції — зміни у сприйнятті себе і навколишньої дійсності, при цьому визнається, що знання про себе і світ впливають на поведінку, а поведінка і її наслідки впливають на уявлення про себе і світ.

У когнітивному підході можна виділити два напрями: когнітивно-аналітичний і когнітивно-поведінковий. До теоретичних засновників когнітивно-аналітичного спрямування можна віднести Д. Келлі. Його наступником став А. Елліс. Яскравим представником когнітивно-поведінкового підходу можна вважати У. Гласера, так як він основну увагу приділяє зміні поведінки клієнта. А. Бек займає проміжну позицію, так як займається аналізом правил поведінки. Це ще раз підтверджує, що поділ на когнітивно-аналатичну і когнітивно- поведінкову гілки в межах когнітивної школи є доволі відносним. В даному випадку кожна теорія доповнює теорію когнітивної психокорекції новими поняттями та техніками і таким чином фомує поле сучасної когнітивної психокорекції.

Ст.викладач кафедри

Дата добавления: 2017-01-14