Теоретична база поведінкової психокорекції

Вступ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Ми з вами ознайомилися і теоретичними основами та особливістю процедур класичного психоаналізу З. Фройда, проаналізували в чому відмінність у теоретичних концепціях та підходах до психокорекції його учнів А. Адлера і К. Юнга. Ми познайомилися з теоретичними міркуваннями, та особливостями психокорекції авторів, котрі сприяли поглибленню, осучасненню психоаналітичного бачення психічних проблем таких як К. Горні, С. Гроф і Е. Берн, і намагалися зрозуміти які зміни до процедури психокорекції викликали ці теоретичні доповнення. Та хоч, здвалося б, що це зовсім різне розуміння того, що є метою психокорекції, як здійснювати психологічну допомогу, яким має бути психолог, котрий надає таку допомогу. Проте, між цими підходами все ж таки є спільне, котре дозволяє віднести їх до психодинамічного напрямку. Сьогодні ми зрозуміємо, що хоча психодинамічний підхід до психокорекції можна вважати першим, він не є єдиним визнаним сьогодні у психокорекційному полі. Приблизно одночасно з психоаналітичними постулатами про психіку людини З. Фройда, почали формуватися теоретичні основи біхевіоральної, або інакше поведінкової, школи уявлень про психічне, які дещо пізніше заклали основи поведінкового підходу до психокорекції. Незважаючи на те, що на перших порах, біхевіоральна школа була радше експериментальною, ніж прикладною, ми будемо вивчати її одразу після психодинамічної психокорекції, бо ці два підходи є, практично, двома полюсами між якими можна розділити як всі інші теоретичні школи, так і всі підходи до розуміння мети, суті і процедури психокорекції.

Питання для самостійного вивчення: Особливості класичного, оперантного обумовлення та мультимодального програмування.

Поведінковий напрям в психокоректувальній роботі бере свій початок від робіт Д. Вольпе і А. Лазаруса (середина 50-х — початок 60-х років), хоча коріння його йде від біхевіорізму Д. Уотсона іЭ. Торндайка.

У основі даного напряму виділяють три класичні психологічні напрями:

1.Роботи Д. Вольпе, А. Лазаруса, засновані на ідеях І.П. Павлова і З. Халла.

2.Теорія оперантного навчення Б. Скіннера.

3.Теорія когнітивного научіння А.Бандури.

В даний час в біхевіоральній психокорекції співіснують три основні тенденції:

1. Класичне обумовлення, бере свій початок від експериментальних традицій І.П. Павлова.

2. Оперантне обумовлення, пов'язане з ім'ям Б. Скіннера і його модифікаціями поведінки.

3. Мультимодальное програмування.

1. Класична теорія умовних рефлексів І.П. Павлова стала фундаментом, на якому було побудовано сучасну будівлю поведінкової корекції. На основі принципів класичного обумовлення створені такі методики корекції поведінки, як методика аверсивного обумовлення, методика контролю стимулу і тощо.

І.П. Павлов вперше відповів на питання, яким чином нейтральний стимул може стати умовним подразником і викликати таку ж реакцію, як і безумовний рефлекс, який протікає автоматично. І.П. Павлов показав, що формування умовного рефлексу підкоряється ряду вимог:

— одночасності — збігу за часом індиферентного (або нейтрального до процессу научіння, такого, що сформувався природнім чином) і безумовного подразників з деяким випередженням першого;

— повторення— багаторазове поєднання індиферентного і безумовного подразників.

Таким чином, один з шляхів управління поведінкою — управління пред'явленням стимулів, що викликають певну реакцію, а також організація зовнішнього оточення і контролю за ним. Організовуючи зовнішнє оточення, певним чином можна формувати певну поведінку людини.

2. Теорія оперантного обумовлення пов'язана з іменами Е. Торндайка і Б. Скіннера. На відміну від принципу класичного обумовлення «стимул — реакція» учені розробили принцип оперантного обумовлення «реакція — стимул», згідно якому поведінка контролюється її результатами і наслідками. Основна гіпотеза цього процесу така, якщо наслідки певної поведінки є приємними (позитивне підкріплення), бажаними для людини, то дана поведінка закріплюється, тобто людина починає це робити частіше, і навпаки, якщо певна поведінка має неприємні для людини наслідки (негативне підкріплення), то людини перестає так чинити, поведінка згасає. Звідси витікає, що можливий спосіб впливу на поведінку через вплив на її результати.

При використовуванні оперантних методів управління результатами поведінки, тобто використання позитивного чи негативного підкріплення, здійснюється вплив на саму поведінку. Тому особливе значення надається етапу функціонального аналізу, або поведінкової діагностики. Задача цього етапу полягає у визначенні підкріплюючої значущості об'єктів, що оточуючть клієнта та встановленні ієрархії їх підкріплюючої сили, тобто, які стимули викликають у цієї конкретної людини найсильнішу реакцію, які слабшу, а на які ця людини взагалі практично не реагує. Здійснити це можливо за допомогою прямого спостереження за поведінкою людини і встановленням зв'язку між частотою і інтенсивністю поведінки (залежна змінна), що проявляється, і об'єктами, що є в цей час, і подіями, що відбуваються в оточенні (незалежна змінна). Для цього використовують щоденники повсякденного життя, котрі заповнюють самі клієнти. Правда, вести ці щоденнии ефективно можуть не всі. Люди не спостережливі. Для людей не схильних до аналізу за схемою причина –наслідок та недисциплінованих таке завдання не під силу.

Оперантні методи можуть бути використані для вирішення наступних задач:

— формування нового стереотипу поведінки, котрого раніше не було в поведінковому репертуарі людини (наприклад, поведінку самостверджуючого типу у пасивної дитини, елементи спільної гри у сором’язливої дитини), для формування такої поведінки використовуються різні стратегії — «шейпінг», «зчеплення», «федінг» тощо;

— закріплення (посилення) такого, що вже є в репертуарі клієнта, соціально бажаного, але такого що виявляється, нажаль, рідко і не за всяких обставин, стереотипу поведінки в ситуації рботи з психологом та в експрементальних ситуаціях. Для вирішення цієї задачі використовуються контроль стимулу, позитивне та негативне підкріплення; зменшення або погашення небажаної поведінки. Досягається це за допомогою методик покарання, погашення, насичення, позбавлення всіх позитивних підкріплень, оцінки відповіді;

— підтримка бажаного стереотипу поведінки в звичних для життя клієнта (природних) умовах.

3. Мультимодальне програмування, або мультимодальна поведінкова корекція. У цьому напрямі центральне місце відводиться дії на цілісну організацію особистості. За А. Бандурою людина, на відміну від тварин, вчиться не тільки на своїх помилках та успішних реакціях, а також і спостерігаючи за наслідками поведінки інших людей, які в даному випадку виступають для спостерігача моделлю. Коли чиясь поведінка викликає бажану для спостерігача реакцію оточуючих, то спостерігач і собі переймає цю поведінку наслідуючи в цілому, а не за певними елементарними поведінковими актами за схемою стимул-реакція (дитина, наприклад, копію поведінку старшого брата) та навпаки, якщо певний вид поведінки моделі призводить до небажаних наслідків, то спостерігач і собі вирішує, що краще так не чинити. За Бандурою людина не тільки реагує, вона спостерігає, думає, а потім, в залежності від висновків, певним чином себе поводить. Мультимодальне програмування включає когнітивно-орієнтовану техніку моделювання, зокрема засновану на ідеї А.Бандури про можливість научіння за моделлю, а також способом формування поведінки за допомогою спеціальних технік маніпулювання поведінковими механізмами, без розуміння самим пацієнтом того, за рахунок чого відбуваються зміни. В межах цього новітнього напряму (А. Лазарус, А. Бандура, Т. Нейланс та ін.) одержали розвиток програми саморегуляції, когнітивного саморегулювання, когнітивної модифікації поведінки.

Останніми роками ця течія знаходить все більше прихильників. Одне з останніх досягнень поведінкової психотерапії — зняття посттравматичного синдрому за допомогою білатеральних саккадичних рухів очей. Відкритий в 1987 р. (Ф. Шапіро), цей метод добре зарекомендував себе в роботі з ветеранами війни у В'єтнамі, жертвами насильства тощо.

На чільному місці сучасних біхевіоріальних теорій людини знаходиться уявлення про те, що людина — продукт і одночасно продуцент свого навколишнього середовища. Істотною відмінністю від традиційного біхевіорізму є його орієнтованість на реальні дії. Тобто людина трактується як суб’єкт, що своїми діями змінює дійсність. Не реакція, а поведінкова активність людини визначають її долю — така відмінність сучасної біхевіоріальної концепції в її трактуванні людини.

В рамках цього підходу розроблений ряд методик моделювання поведінки, за допомогою яких розв'язуються наступні задачі:

· побудова нових стереотипів поведінки;

· погашення наявних дезадаптивних стереотипів;

· полегшення прояву слабо представлених в репертуарі клієнта стереотипів.

Для теорії научіння характерне виділення двох фаз: напрацювання якось стереотипу поведінки і виконання даного стереотипу в реальному житті. А. Бандура встановив, що підкріплення виконує істотну роль не у фазі надбання стереотипу, а у фазі виконання.

При научінні за допомогою моделі спостерігач набуває нового стереотипу поведінки, який раніше був відсутнім в його репертуарі. Спостереження за моделлю (в даному випадку за іншою людиною, котра має в своєму репертуарі цю поведінку) укріплює або підсилює певні стереотипи поведінки (спостереження позитивних наслідків певної поведінки укріплює цей стереотип і навпаки); підвищує функцію дискримінації подразника, що має характер позитивного або негативного підкріплення.

Дата добавления: 2017-01-14