Книга пророка Наума

Книга

Історичний контекст

Особа пророка

Ім’я пророка, про яке згадується у заголовку його книги, (по-євр. S  ephan’jāh) означає «Нехай Ягве захоронить». Крім генеалогії до четвертого покоління і згадки про сучасного йому царя Йосію немає більше в книзі пророка даних про нього, ані про його епоху. Найбільше місця в книзі посвячено Єрусалимові (1, 8-12; 3, 5. 11), місту, яке пророк добре знав, і де, правдоподібно, пройшла його діяльність. В часи середньовіччя художники представляли Софонію з лампою в руках (1, 12).

Немає підстав, щоб сумніватися у правдивості твердження, що пророк жив за часів царя Йосії (1,1). Йосія був наступником царів Манасії (687-643) і його сина Амона (643-641), які залишили після себе великий релігійний і політичний занепад (пор. 2 Цар 23, 26-27; 21, 5-6; 23, 26). В книзі пророка немає докорів на адресу царя, а лише його урядовців (1, 8), що вказує на те, що цар в цей час був ще малолітнім (2 Цар 22, 1) і країною правив його двір.

Книга пророка Софонії побудована згідно із знаною схемою пророчих книг: погрози проти Ізраїля, проти поган і обітниці спасіння. Зміст книги можна представити так:

Заголовок: 1, 1

І. Божий суд над Юдеєю і над світом (1, 2 – 2, 3)

ІІ. Божий суд над поганськими народами (2, 4-15)

ІІІ. Погрози проти Єрусалиму (3, 1-8)

ІV. Обітниці спасіння (3, 9-18)

Епілог: обітниця зібрання вигнанців (3, 18-20).

4. Єрусалим – бунтівливе місто

Пророк добре ознайомлений з теологією святого міста, знає, що «Господь посеред нього» (3, 5), бог називає його «своєю святою горою» (3, 11). Метою пророка, однак, не є пригадування привілеїв святого міста, але навпаки, він прагне усунути безпечність і гордість його мешканців, яку вони черпали з Божого вибрання і оселення на Сіоні. Пророк нагадує їм про моральні вимоги, що випливають із вибрання і входження у Завіт з Богом (3, 1-5).

Відповідальними за зіпсуття народу є його релігійні і політичні провідники, що показують поганий приклад. Пророк різкими словами відважно засуджує зіпсуття народу (2, 1; 3, 11; 3, 13).

5. День Господнього гніву

За гріхи народ чекає Божий суд, що прийде в «день Ягве» (пор. Ам 5, 1-20; Іс 2, 2-22). Слід зауважити образність і динамізм, що характеризують описи «дня Ягве» у пророка Осії (1, 7; 14-16). Тільки в цьому місці СЗ (1, 15) «день Ягве» названий «днем гніву» (пор. Рим 1, 18).

6. Спасіння вбогих духом

Серед загального зіпсуття пророк зауважує невеличку групу вірних Богові (2, 3; 3, 12-13). Вслід за Амосом (5, 3. 15; 9, 8) і Ісаєю (6, 13; 7, 3) Софонія говорить про спасіння «решти». Новацією Софонії в цьому питанні є духовна характеристика цієї «решти». Становлять її ті, що «шукають Бога» (2, 3; пор. Ам 5, 4-5.14), вбогі землі (2, 3; 3, 12), що виконують Божу волю. Ними є люди, які мало, або зовсім нічого не посідають з матеріальних дібр, але всю свою надію покладають на Божу опіку. «Вбогість» у пророка Софонії має більше релігійний, аніж соціальний характер.

Спільнота спасенних буде спільнотою щасливих і духовно відновлених, вони будуть пастися і на землі лежати, ніхто їх не лякатиме» (3, 13). Погани також будуть очищені і навернуться до правдивого Бога (3, 9-10).

Дата добавления: 2017-01-14