Тема 10. Контроль у сфері майнового оподаткування

10.1. Податковий контроль сплати земельного податку

10.2. Податковий контроль сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

10.3. Податковий контроль сплати транспортного податку.

В Україні, на відміну від європейських країн, майнове оподаткування фізичних і юридичних осіб до останнього часу не відігравало суттєвої ролі в загальній структурі формування бюджетних доходів. До прийняття Податкового Кодексу майнове оподаткування, як фіскальна складова бюджетного процесу, було представлено лише одним податковим платежем - податком з власників транспортних засобів та самохідних машин і механізмів, що забезпечував фінансування витрат, пов’язаних з будівництвом і утриманням автошляхів державного та місцевого значення. В міжнародній податковій практиці майнове оподаткування належить до провідних джерел формування доходів органів місцевого самоврядування. За усередненими підрахунками питома вага майнових податків у місцевих бюджетах країн з унітарним устроєм складає до 30%, а для країн з федеративним адміністративно-територіальним устроєм - до 50%. В окремих країнах, таких як Нідерланди, США, Канада ця частка складає близько 70%, а у Великобританії – майже 100%. Починаючи з 2014 року, з внесенням поправок до Податкового Кодексу, в Україні запроваджено три майнових податкових платежів;‒ плата за землю;‒ податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;‒ транспортний податок.Практика податкового адміністрування зазначених платежів має свої особливості.

10.1. Податковий контроль справляння плати за землю

У системі платежів за природні ресурси важливе місце належить платежам за користування землею.

Земля є національним багатством України. З півночі на південь територія України простягається на 893 кілометри, із заходу на схід – на 1316 кілометрів. Її загальна земельна площа становить 603 700 кв. км, що складає 5,7% території Європи i 0,44% території світу. З метою раціонального використання національних земельних ресурсів Земельним кодексом України запроваджено її платне використання.

Плата за землю – це податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності з юридичних і фізичних осіб. Порядок його нарахування і сплати регулюється положеннями Податкового кодексу (ст. 269 ‒ 290).

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у т. ч. на умовах оренди. Розмір земельних платежів не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів і обчислюється, виходячи з площі земельної ділянки, ставок земельного податку та розміру її вартості.

Механізм адміністрування плати за землю представлений на рис. 10.1.

Рис.10.1. Структурно-логічна схема нарахування та стягнення земельних платежів

Платниками земельного податку або орендної плати за землю виступають громадяни України, іноземні громадяни, підприємства, об’єднання, організації та установи незалежно від їх організаційно правових форм та форм власності, на яких вони утворені, у т. ч. за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Податковий контроль з боку органів ДПС за достовірністю нарахування та сплати даного платежу реалізується шляхом перевірки представленої податкової звітності. Така перевірка проводиться в стінах податкового органу в камеральному режимі. За необхідністю вона може здійснюватись і під час проведення документальної перевірки платника податків за його фактичним місцезнаходженням.

Головна увага органів ДПС під час такої перевірки, перш за все, спрямовується на аналіз розрахунків сум земельного податку або орендної плати. Предметом дослідження при цьому виступають: категорія земельної ділянки, її розмір, розрахункові ставки, вартість земельної ділянки, індексація грошової оцінки землі. Зазначені операційні елементи приймають безпосередню участь у визначенні розміру земельного платежу.

Необхідність правильного визначення категорії земельної ділянки обумовлена тим, що для кожної окремої категорії земельної ділянки законом визначені відповідні розрахункові ставки, що можуть або збільшувати, або зменшувати розмір бюджетних платежів.

Згідно Земельного кодексу землі України за основним цільовим призначенням поділяються на ряд категорій. Віднесення земель до певних категорій здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За категоріями землі поділяються на:

− землі сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення;

− землі населених пунктів, у т. ч. зайняті житловим фондом та автостоянками;

− землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

− землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики та оборони;

− землі лісового та водного фондів.

Тому для уникнення можливих порушень в достовірності розрахунку податкових платежів всі юридичні та фізичні особи, які фактично використовують земельні ділянки без належного їх оформлення, повинні звернутись до відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів для відповідного оформлення необхідних документів, а саме ‒ державного акту на право постійного землекористування або право власності. Категорійність земельної ділянки для цілей такого податкового розрахунку органи земельного управління визначають за даними державного земельного кадастру, що містить такі класифікаційні атрибути як: природні діагностичні ознаки, географічне зонування, бонітування ґрунтів, облік кількості та оцінку якості земельних ділянок, нормативну грошову оцінку земельних ділянок тощо.

Отриманий такий державний акт одночасно встановить розмір площі земельної ділянки, який в свою чергу визначають за даними кадастрового плану. Кадастровий план земельної ділянки є графічним документом, що відображає межі земельної ділянки з описом суміжних землевласників і землекористувачів, місцем розташування земельної ділянки тощо. Його виготовляють державні територіальні органи землевпорядкування окремо на замовлення платників податків.

В питаннях достовірності обраних для розрахунку розрахункових ставок податкові органи звертають увагу не лише на функціональну категорію земельної ділянки, а також на те, чи була проведена її нормативна грошова оцінка, чи ні. За нормами чинного податкового законодавства відсутність цінових характеристик земельної ділянки встановлює відмінні діапазони податкового навантаження. Так наприклад, якщо за один гектар земель населених пунктів, для яких проведено нормативну грошову оцінку, ставка дорівнює 3% від вартості такої оцінки, то для аналогічних земельних ділянок, де така оцінка не проводилась, розмір податку визначають в залежності від кількості мешканців населеного пункту (табл. 10.1).

Для інших не оцінених земельних ділянок за нормами чинного податкового законодавства необхідно застосовувати усереднені ставки в обсязі 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АРК або по області.

В подальших діях податкових органів предметом перевірки є дослідження правильності застосування вартісних складових податкового розрахунку, таких як нормативна грошова оцінка землі та порядок її індексації.

Таблиця 10.1

Групи населених пунктів з чисельністю населення, тис. осіб	Ставки податку, гривень за 1 кв. м	Коефіцієнт, що застосовують у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення
до 3	0,24
від 3 до 10	0,48
від 10 до 20	0,77
від 20 до 50	1,2	1,2
від 50 до 100	1,44	1,4
від 100 до 250	1,68	1,6
від 250 до 500	1,92	2,0
від 500 до 1000	2,4	2,5
від 1000 і більше	3,36	3,0

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться органами Державного комітету України по земельних ресурсах за методикою затвердженою КМУ, яка призначена для економічного регулювання земельних відносин при укладанні різних цивільно-правових угод.

За економічним змістом нормативна грошова оцінка відображає капіталізований рентний дохід, отриманий за її використання. Проводиться Державним агентством України із земельних ресурсів за відповідними методиками:

- «Про методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» (Постанова КМУ № 213 від 23.03.1995);

- «Про методику нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)» (Постанова КМУ № 525 від 30.05.1997).

Величина нормативної грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації впродовж 33 років.

В зв’язку з тим, що в Україні нормативна грошова оцінка, як базова розрахункова вартість, для сільськогосподарських угідь визначена станом на 01.07.1995, для земель населених пунктів - на 01.04.1996., а для земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів - на 01.01.1997, податковим законодавством передбачено проведення її щорічної індексації.

Працівники податкових органів для перевірки правильності визначення достовірної вартісних параметрів земельної ділянки на дату проведення податкового розрахунку керуються наступним порядком її індексації. Грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт, що визначається за формулою:

К_і = [I – 10]: 100, де

I − середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Індекси переоцінки органи державного управління через засоби інформації не пізніше 15 січня поточного року доводять до відома власників земельних ділянок і землекористувачів (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

Дата добавления: 2017-01-14