Периодизація давньоримської літератури

I. Епоха республіки (до 30-х рр. до н. е.):

а) долітературний період (до середини III ст.);

б) перше століття римськой літератури (до середини II ст.; час розвитку рабовласницької республіки);

в) література останнього століття республіки (період гражданських війн з кінца II ст. до 30-х рр. до н. е.).

II. Епоха імперії (30-е рр. до н. е. - 476 р. н. е.):

а) література часу переходу від республіки до імперії («століття Августа», до 14 р. н. е.);

б) література імператорського Риму:

1) 1-е ст. н. е. («срібне століття»);

2) пізня римська література (II-V ст.).

Особливості долітературного періоду. Міфологія.

І) Історію римської літератури слід розпочинати з першого періоду існування Римської республіки. Йому передував архаїчний період, який прийнято визначати такими хронологічними рамками: від давніх давен - до ІІІ ст. до н.е. Проте до кінця ІІІ ст до н.е. можна говорити лише про існування усної римської поезії, насамперед, у вигляді усної народної творчості (хліборобська пісня -танець-гра). Фесценіни - насмішкувато-викривальні пісні, що стали зародками народної комедії.

Найдавнішими пам’ятками римської поезії вважаються культові гімни, що збереглися у записах жерців. У березні і в жовтні кожного року колегія «саліїв», або плигунів, жерців бога Марса, здійснювала ритуальний «обхід» Риму. Зодягнені у військові строї, озброєні священими щитами і списами, посохами, салії витанцьовували містом, вдаряючи списами об щити, і звертаючись з культовими «закликами» до різних богів. Збереглися тільки окремі уривки з одного старовинного гімну. З долітературного періоду дійшли також кілька молитов, заклинань, провіщень, оракулів, прикмет народного календаря.

Значно краще збереглися обрядові пісні. Зокрема, йдеться про похоронні пісні, які виконувалися під звуки флейти, так званні ненії, причитання. Їх виконували жінки, родички покійника, але, зазвичай, спеціально для цього наймалися плакальниці. На святах лунали й насмішкуваті пісні, що відповідали грецьким ямбам. Сміх, лайка, прокльони розглядалися древніми як засіб допомоги життєдайним силам природи, а згодом як засіб охорони від злих демонів, які «заздрять» людському шастю. Ці пісні називалися фесценінами, а пересмішники «фесценівами».

Римська релігія з її невиразними, майже не пов’язаними між собою божественними постаттями і відсутністю культу героїв, не складала благодатного грунту для розвитку героїчних оповідей, легенд, як це мало місце у греків. Лише окремі постаті, як наприклад, міфічний засновник Риму, обожнюваний Ромул, виявляє в цьому плані спорідненість з грецькими героями. Проте римляни дуже шанували «предків», хоча уявляли їх собі звичайними людьми. Римські сказання групуються здебільшого довкола образів, які відносяться не до міфологічного, а до історичного минулого, і через те римський фольклор має форму здебільшого історичної легенди.

Римський оповідний фольклор не був обмежений тільки формою ліро-епічної пісні, паралельно існувала традиція прозового сказання- родового або жрецького. Наприклад: у Лації особливого значення набула легенда про троянця Енея, сина Афродіти й троянця Анхіса, який, покинувши батьківщину після зруйнування Трої, прибув до Лації, де одружився з Лівією, дочкою царя Латина. Його син Асканій вважався засновником м. Альба-Лонга, великого латинського центру, що існував до розквіту Риму; римляни вважали Ромула нащадком Асканія.

Для римських фольклорних текстів (молитов, заклинань) характерною є ритмізована мова з широким використанням звукових повторів, алітерацій. Існували також і вже вироблені, сформовані віршовані форми, зокрема, трахеїчний тетрамент, яким потім користувалися перші римські поети. Цей розмір називали САТУРНОВИМ, за йменням Сатурна, міфічного володаря давньої Італії. Він складається з двох піввіршів по 3-4 підвищення в кожному.

Поезія зберігала усний характер аж до ІІІ ст. до н.е., хоча в Римі на той час вже існувало письмове законодавство - «Закони двадцяти таблиць»). Магістрати й жерці сумлінно фіксували всю свою діяльність. Найбільше значення мали матеріали колонії понтифіків(головних жреців). Щорічні записи, АНАЛИ понтіфіків, які стали згодом ядром, основою для римської історіографії. Тобто, у такий спосіб в Римі поступово вироблявся стиль ділової прози.

Ранняя римская литература. Римский театр.

ІІ. Рішучий крок вперед у переході від усного етапу до літературного був зроблений на початку ІІІ ст. до н.е., коли римський політичний діяч Аппій Клавдій Сліпий став першим записувати свої промови і першим уклав від свого імені збірку моральних сентенцій (повчань), написаних у формі сатурнівських віршів. Після того, як набутком писемності стали серйозні теми промов і моральних повчань, легше було зробити наступний крок і перейти до писемної поезії, епосу і драми.

Цьому сприяв також особливий вид давньоримського красномовства - поховальне восхвалювання.

Першим відомим на ймення римським письменником був грек Лівій Андронік (ІІІ ст. до н.е.)., перекладач “Одісеї” і грецьких драм латинською мовою.

Характерною рисою цього періоду давньоримської літератури є розвиток драматичної поезії і двох основних драматичних жанрів, створених у Греції VІ-V ст. до н.е.. Особливої популярності в Римі набула комедія, що наслідувала зразки новоаттичної комедії (Менандр і його сучасники). Комедія паліата (плаща) через грецькі костюми акторів, але на теми римського побуту. (Плавт, Теренцій).

Комедії Плавта оригінальніші, більш народні.Він вільно обходиться з грецькими оригіналами,.з двох п’єс створює одну (прийом контамінації)., висуває на перше місце в галереї традиційних типів пронирливого раба, будуючи на ньому інтригу, пересипаючи діалоги грубуватими дотепами. Комедії Плавта розраховані на глядачів з плебейської маси. Навпаки, його молодший сучасник Теренцій у своїх комедіях (збереглося 6) звертається до знаті налаштованої по-грекофільськи. Він намагається впливати на них - не комізмом ситуацій і персонажів, а мистецтвом діалогу, вмінням характеризувати особи, передавати нюанси їх мови.

В царині епічної поезії талановитим послідовником греків був Квінт Енній, плідний автор, який писав у стилі гомерівських епопей, гекзаметром оспівував події римської історії - від легендарного засновника Римської республіки троянця Енея до свого часу. (“Аннали”).

(Что касается Римского театра, то он имеет свои особенности, отличающие его от древнегреческого. Составными частями древнеримского театра были: орхестра – полукруглая площадка, на которой выступал хор, скена – первоначально сарай для хранения реквизита, потом декоративная стена, и места для зрителей, расположенные амфитеатром. Возвышающаяся над орхестрой площадка для игры актеров появилась только в эллинистическом театре (III в. до н. э).

В италийских театрах актеры с самого начала выступают на сценической площадке, напоминающей сцену нашего современного театра, хотя она и не столь высока, как сцена эллинистического театра. На возвышение вела небольшая лесенка. Эта площадка с лесенкой часто изображается в древнеиталийской вазовой живописи.

Между сценой и местами для зрителей оставалось небольшое пустое пространство. Для зрителей, пока не было постоянного) театрального помещения, ставились скамейки.

Впоследствии из этих постоянных элементов временных сооружений развилось пышное здание римского театра эпохи империи. Одну из особенностей этого театра составляла декоративная стена, украшенная мраморными колоннами, статуями, лепкой. На ее фоне разыгрывались различные представления - пантомим, балет и мим, постепенно вытеснившие серьезную драму и веселую комедию.

Места для зрителей, расположенные амфитеатром, замыкались крытой галереей. В жаркие дни зрителей защищали от солнца специальные навесы из ткани.

Во времена империи по типу римских театров перестраиваются многие театры Древней Греции, в частности знаменитый афинский театр Диониса.

Театральные представления в Риме давались в дни различных празднеств. Ежегодные государственные игры носили регулярный характер. На римских играх (в сентябре), плебейских (в ноябре), аполлоновых (в июле), мегалеэийских (в апреле) ставились комедии и трагедии. Празднества были также связаны с освящением храмов, сооружением дворцов, триумфами и погребальными играми в честь выдающихся государственных деятелей. Роскошь этих зрелищ возросла в эпоху империи, и количество их увеличилось. Частные игры устраивались на средства отдельных граждан, государственными ведали магистраты.

Комедии Плавта в период республики ставились еще в примитивном театральном оформлении, на дощатом помосте. Два домика, стоявшие друг против друга, составляли декоративное убранство сцены.

Первоначально актеры в римском театре выступали без масок. Это обстоятельство также сближает римский театр с театром нового времени. Мимика актера была видна зрителям, и они могли внимательно следить за ней. Вероятно, и самый характер игры был более живым, энергичным, выразительным, чем в древнегреческом театре, где актеры были стеснены масками, а в трагедиях еще котурнами и тяжелой ниспадающей одеждой.

Нам известны имена двух выдающихся актеров Рима периода республики: Росция и Эзопа. Росций был комическим, а Эзоп – трагическим актером. По рассказам, знаменитый Росций тщательно готовил свои роли, часто ходил на форум, слушая речи ораторов и наблюдая за их движениями. Он любил бродить в толпе, изучая движения и жесты окружающих людей. В римских источниках говорится, что Росций впервые ввел маску, чтобы скрыть свое косоглазие. Однако прежде чем выступать в маске, он тщательно изучал ее и согласовывал с ней манеру своей игры.

Аналогичны сведения и о знаменитом Эзопе. Говорят об исключительном обаянии его внешнего облика, о красоте его голоса и величественной манере трагической игры

Положение актеров в Риме было тяжелым. Они были бесправны и подвергались даже телесным наказаниям. Сохранились сведения, что актеры Волумний и Сакулион были выпороты на сцене за смелые шутки в театре после убийства Цезаря).

7. Творчість Плавта.

Видатним драматургом давнього Риму був Тіт Макцій Плавт (250-184 рр. до н.е.). У епіграмі, написанній невідомим поетом після смерті Плавта, йдеться, що римська сцена залишилася пустою, і плачут по Плавту "сміх, жарти, гра і всі несчисленні метричні размери".

Біография комедіографа нам відома погано. Плавт належав до низшої частини римського суспільства. Народився він у Сарсині, в Умбрии, на галльской границе. Римські граматикиповідомляють, що, коли він разорився після кораблекрушіння, Плавт найнявся на млин, де працував замість віслюка (крутив млин), і лише згодом зайнявся літературної діяльністю.

Римський вчений Варрон овідбрал 21 комедію та встановив їх належність Плавту. Ці комедії і зберглися до наших часів. Плавт запозичував сюжети та основний матеріал у новоаттичних комедіографів – Філемона, Діфіла та інших – Плавт впроваджує у свої п’єсы елементи італийського народного театру з його звичними масками. Його герої маєть промовисті імена. Ростовщика, наприклад, звуть Місаргірід ("Той, хто ненадвилить гроші"), хвастовитого воїна – Піргополінік ("Башне-градоборник").

Філософскі думки, психологичні тонкості та нюанси, якими багата новоаттична комедія, мало цікавлятьПлавта. Його твори написані яскравими, майже грубими мазками, блещить мовною буффонадою, містять веселощі та жарти. Плавт використовує прийом контамінації, тобтообєнує разом окремі сцени з різних комедій. Следи контамінації знайдені у його творах (наприклад, у комедії "Хвастовитий воїн" маємо дві інтриги).

Від новоаттичної комедії п’еєси Плавта відрізняються особливими художніми формами. Так, у палліате Плавт використовеє значний музичний елемент. П’єса нагадує сучасну оперету, де діалогічні партії чергуються з кантиками, тобто музичними аріями, дуетами, тріо. У ції піснях висловлюються думки, що буди дуже складні для масового глядача у римському театрі. Музика та пісні допомогами автору зацікавити глядачів, превернити їх увагу до роздумів героїв. Цілком ймовірно, що музична сторона комедій Плавта пов’язана з особливостями народного італійського театру (Тіт Лівій розповідав про театральні вистави у Римі як про якусь суміш діалогу та співу)

У багатьох комедіях Плавта присутній кмітливий раб. Його по віденка у комедіях (сміливість роздумів, стосунки з молодим хазяїном) суперечіть реальному становищу рабів у давньому Рими. Плавт зберігає у своїх комедіях елементи карновальності, що характерні для римських Сатурналій, під час яких раби та хазяїва мінялися місцями. Разом з тим ті думки, що вкладав у монологи рабів Плавт не могли бути висловлені віьним громадянином. Таким чином, головним носієм комічного у комедіях Плавта став представник суспільства низького походження.

Комедія "Привид". В основу положена новоаттична п’єса Філемона. Головний інтерес має характер інтриги. Інтрига зумовлена не характером діючої особи, а базується на несподіваном становищі, у яке попрапляють головні герої завдяки рабу-інтригану. До такого типу комедії належать комедії "Псевдол", "Хвастовитий воїн", "Стіх" та інші. Однак у Плавта є і комедії іншого характеру.

"Амфітріон" – сюжет цієї комедії запозичен з міфології. Тут розповідається про любов верховного бога Юпітера до простої жінки Алкмени, що обружена з Амфітріоном. Юпітер спускається до неї у той час, коли її чоловік у поході. Юпітер перетворєються на Амфітріона, тому що Алкмена вірна дружина. Меркурій, що супроводжує Юпітера, разігрує роль слуги Амфітріона Сосії. У комедії развертаються веселі сценки,що призводять до плутанини персонажів.

Тип зворушливої комедії - "Полонені". Коміченою тут є лише фігура парасіта Эргасила. У цій комедії Плавт з великою зворушливістю розкриває почуття героїв, їх бажання принести себе у жертву заради іншого: любов старенького батька до своїх синів, доброта слуг та хазяев.

"Схованка (Кубышка)" дала матеріал для створення галереї образів жадібних людей у комедії нового часу. Її героєм є честний бідняк Евкліон, що випадково знайшов у своїй пічці горшік з золотими монетами. Сховавши свій скарб, він втрачає душевну рівновагу, боїться грабіжників, підозріло ставиться до сусідів. За своєю природою він зовсім не жабібний, але випадково перетворився на багату людину, що йому не подобається. Коли Евкліон подарував, схованку своїй дочці та зятю, він знов вертаєся до спокійного життя. Старий радіє, що може тепер міцно спати.

Таким чином, Плавт знайомить римського глядача з більш розвинутим світом думок та відчутів, що притаманні новоатичній комедії. Його п’єси,безсумніву, зіграи велику роль у розвитку римської культури.

Римський та грецький побут, імена римських магістратів и грецьких богів, римські закони та гречецькі традиції – все це формує в його комедіях веселу суміш фантастики та реальності.

Дата добавления: 2015-07-13