Заключна частина-10 хв

Основна частина-130 хв.

Навчальне місце № 1	Навчальне місце № 2	Навчальне місце № 3
Підрозділ	Навчальні питання	Час	Підрозділ	Навчальні питання	Час	Підрозділ	Навчальні питання	Час
1-й взвод		2-й взвод			3-й взвод
Навчальне місце № 4	Навчальне місце № 5	Навчальне місце № 6
Підрозділ	Навчальні питання	Час	Підрозділ	Навчальні питання	Час	Підрозділ	Навчальні питання	Час
Ротна група			Ротна група		-	Рота

1. Заслухати доповіді командирів відділень і взводів про результати тренування і їхнього зауваження.

2. Нагадати тему й ціль заняття, оголосити оцінки.

3. Указати позитивні сторони й недоліки, виявлені в ході заняття.

4. Поставити завдання й визначити строки усунення недоліків.

«___»___________200 р. Командир роти__________________________

ДЕЯКІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НАВЧАННЯ ВЛУЧНОСТІ СТРІЛЬБИ ЗІ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ

Виконання пострілу - дії стрілка, спрямовані на правильне виконання прийомів стрільби без коректування зброї по діли за допомогою прицільних пристосувань Виконання пострілу складається з наведення зброї й спуска курка.

Виконання прицільного пострілу - дії стрілка, спрямовані на правильне виконання прийомів стрільби з коректуванням по меті за допомогою прицільних пристосувань, і складається із прийняття положення, наведення зброї, прицілювання й спуска курка.

Положення для стрільби - зорієнтоване в просторі, у напрямку стрільби певне розташування частин тіла стрілка зі зброєю.

Наведення зброї - дія стрілка, спрямована на орієнтацію зброї в просторі.

Прицілювання - додання зброї певного положення в просторі перед пострілом для забезпечення зустрічі кулі з метою.

Спуск курка - прийом стрільби, виконуваний на завершальному етапі виконання стрільби.

Часто вживаний у практиці термін «приготування для стрільби» - це психічний стан готовності стрілка (суб'єкта) до початку ведення вогню виробництву стрільби) з якого-небудь положення для стрільби.

У практиці.проведення занять по вогневій підготовці часто доводиться Спостерігати, як при рівних умовах навчання воїнів стрільбі зі стрілецької зброї одні із Самого початку занять упевнено й стабільно виконують вправи, інші стріляють не стабільно, зі зривом, треті становлять групу постійно не виконуючі вправи.

Таке явище свідчить про те, що кожен той, якого навчають, має своїми, почасти вродженими, почасти придбаними в життєвій практиці (тренуваннями) індивідуально-психологічними особливостями, які в цей момент визначають рівень його здатності до стрільби.

При початковому ознайомленні із прийомами стрільби зі стрілецької зброї тим, яких навчають, здається, що ці прийоми не дуже складні й легко здійсненні. Але як тільки вони намагаються виконати їх практично, те виявляється, що не гак-то просто й легко прийняти необхідне правильне положення для стрільби, що досить складно скоординувати наведення, прицілювання й спуск курка. Ця складність полягає:

- по-перше, у необхідності такого підбора положення для стрільби, що зможе забезпечити найкращу стійкість системи «Тіло стрілка - зброя», а підбор цей завжди обумовлений певними правилами розташування частин тіла, виконувати які стане легко й звично тільки після тренувань;

- по-друге, виконання прийомів стрільби із правильним прицілюванням пов'язане з певною специфікою протікання різних психофізіологічних процесів в організмі стрільця в момент виробництва прицільного пострілу й безпосередньо впливають на якість стрільби.

Протікання цих процесів у кожної людини має свою певну індивідуальну особливість, що позначається на істотному розходженні здатностей д₀ виробництва прицільного пострілу.

Отже, основою в підготовці воїна виробництву прицільного пострілу в першу чергу є формування й удосконалювання тих психічних процесів, які беруть участь у регуляції необхідних рухів і дій під час виконання прийомів стрільби.

Для оволодіння практичними навичками формування психічних процесів, що протікають в організмі стрільця при виробництві прицільного пострілу, керівникові, що проводить заняття по вогневій підготовці, необхідні знання як про самі процеси, так і про фізіологічні основи цих процесів, що дозволить йому зрозуміти суть причини як поганий, так і гарної стрільби й раціонально застосовувати методи навчання, більш правильно враховувати результати своєї практичної діяльності, підвищувати ефективність своєї роботи.

Відомо, що виконання виробництва прицільного пострілу є складної, строго погодженої й зорово-руховою діяльністю, що одночасно протікає.

Стрілок, виготувавшись, у якімсь певнім положенні для стрільби, різними необхідними рухами наводить зброя в мету, коректуючи візуально зором наведення зброї за допомогою прицільних пристосувань й у необхідний момент натискаючи пальцем на спусковий гачок, спускає із взводу курок.

Всі ці рухи й дії, які виконує стрілок, є відповідною реакцією організму на різні подразники, що виникають у стрільця під час стрільби. Наприклад, зорове сприйняття сприятливого взаиморозташування прицільних пристосувань стосовно цілі є сигнал-подразник до натискання пальцем на спусковий гачок. Або зорове сприйняття несприятливого взаиморозташування прицільних пристосувань між собою (нерівна мушка) або стосовно мети є подразник-сигнал-подразник до уточнення наведення по меті.

Така взаємодія організму стрілка із зовнішнім середовищем здійснюється за допомогою рефлексів.

Відповідні реакції організму на різні подразники завжди характеризуються спільним протіканням процесів збудження й гальмування. Вони тісно зв'язані один з одним, постійно поміняють один одного, забезпечуючи погодженість виконуваних дій.

Шлях, по якому проходять нервові імпульси збудження й гальмування від рецептора по чутливому нерві й через центральну нерівну систему по руховому нерві до робочого органа, називається рефлекторною дугою.

Цей шлях при виробництві прицільного пострілу можна схематично представити в такий спосіб: Стрілок під час наведення зброї й прицілювання зафіксувала зором необхідне взаиморозташування прицільних пристосувань стосовно мети - збудження від рецептора ока по чутливому нерві передається в руховий центр кори головного мозку, відтіля по руховому нерві треба команда - імпульс до м'яза пальця для того, щоб здійснити натискання пальцем на спусковий гачок. Наявність зворотного зв'язку забезпечує самоврядування організму. Вона контролює й коректує діяльність всієї рухової частини. Нервові сигнали, що надходять із центральної нервової системи до робочих органів, які здійснюють наведення зброї, утримання в рівновазі системи «зброю-стрілка-зброя» і т.д., повертаються знову в центральну нервову систему, інформуючи останню, правильно або неправильно виконаний той або інший рух. Якщо який-небудь рух виконаний невдало, то відразу посилає сигнал з відповідному коректуванню. Без наявності зворотного зв'язку яка-небудь людська діяльність, у тому числі й по виробництву прицільного пострілу була б неможлива. Коли на початку заняття натренований той, якого навчають, через бажання якомога швидше зробити прицільний постріл у зв'язку з обмеженістю часу або через недостатню стійкість зброї під час прицілювання ловить слушна мить взаиморозташування прицільних пристосувань стосовно мети й намагається швидким натисканням пальця на спусковий гачок якомога швидше спустити із взводу курок, те руховий центр кори головного мозку, що відає м'язом - згиначем пальця, що здійснює натискання на спусковий гачок, приходить у досить сильне збудження, що поширюється і на прилеглі рухові центри кори, приводячи їх у збудження. Це збудження, яке передається із центральної нервової системи по руховому нерві до робочого органа, приводить до того, що разом з м'язом - згиначем пальця, що натискає на спусковий гачок, скорочуються інші м'язи, які не повинні були брати участь у даному русі, що веде до збивання наведення зброї в самий відповідальний момент.

У процесі занять той, якого навчають, продовжує тренуватися в здійсненні правильного натискання пальцем на спусковий гачок й у взаємодії процесів збудження й гальмування відбуваються зміни. Поступово процес збудження рухового центра кори, що відає м'язом - згиначем пальця, що натискає на;пусковий гачок, усе менше й менше впливає на інші прилеглі рухові центри, концентруючись на руховому центрі, що відає м'язом - згиначем пальця, що виконує натискання на спусковий гачок, і забезпечуючи тим самим усе в більшому л більшому ступені ізольований рух цього пальця, виключаючи при цьому інші зухи, які приводили до збивання наведеного в ціль зброї.

При кількаразовому повторенні руху між процесами збудження й - гальмування встановлюється необхідне постійне співвідношення, тобто складається необхідний динамічний стереотип, що становить фізіологічну основу навички.

Для правильного формування й закріплення необхідної навички (ізольованого руху пальця при натисканні на спусковий гачок, що не викликає інших рухів, що >6ичають наведення зброї) винятково корисне тренування без пострілу патроном «холосту. Відсутність віддачі зброї при такому тренуванні дозволяє легко зауважувати й усувати помилки, що виникають, що, під час спуска курка, через які збивається наведення зброї.

До тренування вхолосту (без пострілу бойовим або неодруженим патроном); ставляться всі тренування з застосуванням різних тренажерних засобів.

Треба, однак, пам'ятати, що тренування вхолосту є лише імітацією рухів і цій, необхідних для виробництва прицільного пострілу бойовим патроном. Вона використається як допоміжний метод у виробленні тих умінь і навичок, які дуже важко або навіть неможливо виробити при стрільбі бойовим патроном.

У методичній літературі зустрічаються такі поняття, як плавний і повільний спуск курка. Ці два поняття не тотожні. Повільний спуск курка приводить до затягування пострілу, що негативно позначається на влучності стрільби. У той же час швидке, навіть дуже швидке натискання пальцем на спусковий гачок, майже смикання й навіть смикання пальцем за спусковий гачок, не можна вважати помилкою, якщо при такому натисканні не збивається наведене в мету зброя.

Відомо, що організм людини реагує на всякого роду подразники, причому нерідко мимо його волі, часто не усвідомлюючи.

Наприклад, людини різко штовхають, у момент поштовху він напружується, як би намагається протидіяти поштовху. Це напруга, що тягне за собою певний рух, - прояв рефлексу самозахисту. Постріл супроводжується різкою віддачею зброї. Протидіючи цій віддачі, окремі групи м'язів скорочуються, виходить рух кисті руки, плеча й т.д., у результаті чого в самий відповідальний момент збивається наведене в мету зброя, а його віддача робить майже непомітним те, що зроблене наведення збилося.

Процес реакції людського організму на різку віддачу в момент пострілу протікає в кожного стрільця по-різному, в "залежності від психологічної особливості людського організму, а також нервового стану в цей момент.

В однієї групи людей реакція на віддачу зброї від пострілу трохи вповільнена. Скорочення м'язів, що протидіють віддачі і які збивають наведення, відбувається після того, як куля покине канал стовбура і піде в заданому напрямку - у мету. У стрільців з такою реакцією результати в стрільбі відносно гарні. В інший же реакція па постріл трохи загострений і групи м'язів, що протидіють віддачі зброї, скорочуються й збивають наведення зброї на якусь мить раніше, ніж куля покине канал стовбура, показники в стрільбі, як правило, низькі.

Строгої грані між такими групами стрільців з реакцією на віддачу зброї провести не можна. Тим більше, що величина її непостійна й залежить від багатьох факторів. Наприклад, воїн перед стрільбою виконував якусь фізичну роботу або сильно переживав перед відповідальною стрільбою, то реакція організму в таких випадках на різні зовнішні подразники; у тому числі й на віддачу, трохи притупляється, збивання наведення може почати відбуватися пізніше, ніж куля покине канал стовбура, отже, і результат стрільби тепер можна чекати позитивним.

Деякі фахівці вважають, що при великій кількості зроблених пострілів організм як би звикає до віддачі, його реакція на віддачу як на зовнішній подразник буде менш значна й трохи пізніше, ніж куля покине канал стовбура й піде в заданому напрямку - у мету. Однак практика показує, що такі стрілки а переважній більшості високих результатів не домагаються. Вся справа в тому, ідо скорочення м'язів; протидіючій віддачі зброї, при кожному пострілі, хоча й менш значно, все-таки відбувається й при багаторазовому повторенні може переходити в шкідливу навичку, що надалі серйознішає перешкодою для ведення більше влучної стрільби.

Однак нервові процеси, що протікають в організмі людини, керовані. Ті з них, які викликають скорочення окремих м'язів, що протидіють віддачі й тягнуті, мимовільному руху, що збиває наведення зброї, можна взяти під контроль свідомості й шляхом певних, цілеспрямованих тренувань сформувати, а надалі й удосконалити їх У необхідному напрямку.

Коли стрілок під час тренування (без стрільби) виконує необхідні прийоми для виробництва прицільного пострілу й знає, що зброя не заряджена й за спуском курка не піде пострілу, а отже й віддачі, те ті дії, які він виконує, виходять у нього трохи краще, вірніше, ніж під час стрільби бойовими патронами, тому що в протіканні нервових процесів відсутнє прояв оборонного рефлексу, що виражає в мимовільному русі, що збиває наведене в мету зброя. Якби виконувані стрільцем дії. освоєні їм під час тренування (без стрільби) були б пророблені точнісінько при стрільбі" бойовими патронами, то якість стрільби було б трохи краще. Однак коли стрілок від тренування без стрільби переходить до стрільби бойовими патронами, те виконувані їм дії міняються. Чекаючи після пострілу різкої віддачі в стрільця в роботу, автоматично, через центральну нервову систему включається оборонний рефлекс, що виражається в мимовільному русі, що у самий відповідальний момент збиває наведення зброї, а миттєво наступна за пострілом віддача зброї змазує й робить непомітним те, що зроблене наведення збивається.

Цілком природно, що усунути таку помилку дуже й дуже важко

Звідси виходить, що тренуванням без стрільби можна проробити величезну роботу, а при виконанні вправи бойовими патронами не домогтися необхідних результатів

Для того, щоб якість виконуваних рухів і дій, вироблених під час" тренування без стрільби, не втратило своєї ефективності при стрільбі бойовими патронами, між тренуванням вхолосту й стрільбою бойовими патронами необхідно ввести певне тренування, що дозволяє тому, якого навчають, навчитися зусиллям волі, тобто свідомим регулюванням своїх дій придушувати прояв уродженого рефлексу самозахисту.

Основний, методичний прийом у рішенні даного питання - це ведення вогню, бойовими патронами, розділеними навчальними

Тренування виробляється на стрільбище, на спеціально підготовленому навчальному місці (мал. 56).

Під час такого тренування магазин автомата споряджається чотирма бойовими й двадцятьма шістьома навчальними патронами з таким розрахунком, щоб між кожним бойовим патроном було не менш трьох-п'яти навчальних патронів у різному сполученні. Той, якого навчають,, виконуючи прийоми стрільби (прийняття положення для стрільби, наведення зброї, прицілювання, спуск курка), не знає заздалегідь, чи відбудеться в нього постріл. Тому, виконуючи прийоми стрільби й знаючи, що щораз може піти постріл, а отже й віддача, той, якого навчають, проробляє всі дії в постійному очікуванні пострілу й включенні в роботу оборонного рефлексу, з усіма наслідками, що випливають.

Тому що в більшості випадків таких пострілів не треба, той, якого навчають, має можливість помітити зроблене їм рух, що збиває наведення зброї, і надалі, повторюючи прийоми стрільби, зусиллям волі не допускати цього руху

Такий прийом використався командирами на заняттях по вогневій підготовці й колись, однак націлений він був на те, щоб учити солдата не смикати за спусковий гачок. У цей час ' наші знання дозволили більш глибоко розкрити деякі деталі психофізіологічної моделі прицільного пострілу, і, коли ми допускаємо будь-яку форму натискання на спусковий гачок, обмовляючись при цьому, що вона повинна бути такий, щоб не збивалося наведення зброї, ми націлюємо застосування цього прийому на те, щоб той, якого навчають, навчився зусиллям волі придушувати прояв оборонного рефлексу, що збиває наведення зброї.

Істотне значення на точність наведення зброї в мету, а отже й влучність стрільби, робить якість прицілювання.

Найбільші труднощі, з якої доводиться зустрічатися воїнові під час прицілювання зі стрілецької зброї, - коли для прицілювання застосовується відкритий механічний тип прицілу. Ці труднощі обумовлені фізіологічною будовою людського ока і його функціональною роллю як коректори в процесі прицілювання.

Таке прицілювання вважається правильним, тому що допускають неточності. що, при такому прицілюванні в основному приводять до паралельного зсуву зброї.стосовно мети, що не дає великого відхилення куль від центра мішені, і влучність стрільби істотно не погіршується.

Процес прицілювання повинен відбуватися досить швидко, щоб не наступало стомлення ока й не відбувалося зацеливания. У противному випадку прицільні Пристосування перестають бути чітко видимими, починають розпливатися й за гаданим нормальним прицілюванням стрілок, сам того не зауважуючи, припускається помилки, що приводить до кутового зсуву наведеного в мету зброї й значному відхиленню куль від мети.

Під час навчання прицілюванню з відкритим прицілом, особливо в початковому періоді навчання, тим, яких навчають, можна рекомендувати під час прицілювання перебігання поглядом із прицільних пристосувань на мету й назад. Однак при цьому необхідно, щоб загальний час прицілювання не перевищувало 3-5 с., а в завершальному моменті прицілювання зорове сприйняття було зосереджено на прицільних пристосуваннях.

Прицілювання може бути монокулярним і бінокулярним. Монокулярне прицілювання - коли під час прицілювання стрілець здійснює корекцію зброї на ціль із замруженим одним оком, що безпосередньо в прицілюванні не бере участь.

Бінокулярне прицілювання - коли під час прицілювання в стрільця обоє очі відкриті.

Як правило, більшість стріляючих воїнів використають найбільш простий і доступний монокулярний спосіб прицілювання. Такий спосіб можна рекомендувати переважній більшості воїнів, особливо в початковому періоді навчання. Перевага монокулярного способу прицілювання полягає в тім. що під час прицілювання відсутній негативний ефект порушення конвергенції око й видимість мети сприймається чітко, не роздвоєно.

Бінокулярний спосіб прицілювання є найбільш складним для більшості стрільців. Користуються цим способом прицілювання найбільш підготовлені, найбільш досвідчені стрілки.

Складність цього способу прицілювання полягає в тім. що зорове сприйняття відкритого ока що, не цілиться, подавляється не фізичним шляхом - зажмуриванием. як при монокулярному прицілюванні, а вольовим, психічним. У той же час перевага бінокулярного способу прицілювання полягає в тім. що він значно підвищує гостроту зору ока, що цілиться. Досвідченим шляхом установлене, що закривання одного ока століттям викликає зниження гостроти зору іншого ока (відкритого, що цілиться) у середньому на20%. Бінокулярне прицілювання повинне здійснюватися тільки провідним оком. Знання про оптичну особливість фізіологічної будови людського ока і його функціональної ролі як коректори в процесі прицілювання дозволяють поставити його роботу під час прицілювання в такі умови, при яких буде допущена найменш помилок. Застосування для навчання прицілюванню приладів, які перебувають у командирському ящику, а також інших приладів, верстатів, різних пристосувань, що визначають якість прицілювання, стане зовсім недоцільним.

Керівникові, що проводить заняття з особовим складом по вивченню правил прицілювання, необхідно буде тільки вказати, що під час прицілювання основна увага потрібно приділяти тому, щоб трохи чіткіше бачити не мішень, а мушку й цілину, тобто здійснювати контроль за прицільними пристосуваннями.

Великий збиток наносить особовому складу стрільба з не наведеного до нормального бою зброї, викликаючи в солдатів невір'я, як у свою зброю, так й у самого себе, у свої здатності влучними пострілами вражати в бої супротивника.

Існує думка, що приводити зброю до нормального бою повинні окремі гарні стрілки. Справа в тому, що різниця, що допускає стрілками в прийнятті І положення для стрільби, у прикладку, різниця індивідуального зорового і сприйняття під час прицілювання й інші психофізіологічні індивідуальні особливості приводять до того, що в кожного стрільця виходить своя І індивідуальна СТП. Однак не виключається, що в деяких стрільців СТП може збігатися, але із цього не слід робити узагальнюючі висновки.

Зовсім необхідно, щоб у ході навчального процесу проводилося навчання кожного військовослужбовця вмінню приводити своє зброю до нормального бою.

Заняття по навчанню особового складу приводити своя зброя до нормального бою проводяться на навчальному місці для навчання влучності стрільби.

Ведення влучного вогню зі стрілецької зброї багато в чому залежить від стійкості системи «стрілка-зброя».

Стійкість системи досягається: по-перше, використанням різних упорів; по-друге, найбільш вигідним, ефективним, раціональним розташуванням частин тіла.

І те й інше тісно зв'язано між собою, доповнює один одного й повинне розглядатися діалектично, у нерозривному зв'язку.

У зв'язку з тим, що кожен воїн має індивідуальну статуру, то було б неправильним пропонувати прийняття якогось універсального положення для стрільби, яке б підійшло для кожного солдата й було б однаково прийнятно для стрільби з різних видів стрілецької зброї. Тому командир, сообразуясь із антропометричними даними кожного воїна, визначає, кого поставити гранатометником, кого снайпером, кого автоматником і т.д.

Практичний досвід показує, що високі, атлетичного додавання, що володіють стосовно іншим великий фізичними силою й більше довгими руками воїни, як правило, краще освоюють кулемети ПК, РПК або снайперську гвинтівку. Військовослужбовці більше низького росту, але кремезні, фізично міцні, як правило, краще освоюють гранатомет АГС. Військовослужбовці низького росту з менш розвинутою мускулатурою більш успішно освоюють автомат. Варто мати на увазі, що ці рекомендації не можуть повністю бути прийнятними, тому що багато високорослі, з добре розвитий мускулатурою, довгорукі й т.п. воїни є зв'язківцями, водіями, на озброєнні яких автомат.

Для підготовки влучного стрільця командирові необхідно на перших же практичних заняттях по вогневій підготовці вміло підібрати кожному військовослужбовцеві окремо найбільш зручні положення для стрільби (лежачи, м коліна, сидячи, коштуючи, у різних ситуаціях - з борта якого-небудь бойового або транспортного засобу, через укриття, з лиж і т.д.).

Виконання влучного пострілу - дії стрільця, спрямовані на правильне виконання прийомів стрільби з коректуванням по меті за допомогою прицільних пристосувань і правильне застосування правил стрільби.

Методи вивчення правил стрільби зі стрілецької Зброї й методи навчання по практичному застосуванню цих правил стрільби докладно викладені в методиці вогневої підготовки мотострілкових підрозділів.

Варто коротенько зупинитися на практичному застосуванні правил стрільби, коли вона ведеться під час вітру й по рухомій цілі.

Зустрічний і попутний вітри незначно впливають на точність стрільби, тому стрілки звичайно зневажають їхньою дією. Так, при стрільбі на дистанцію 600 м сильний (10 м/с) зустрічний або попутний вітер змінює СТП по висоті всього лише на 4 див. Косий вітер (під кутом до площини стрільби 45°, 135°, 225°, 315") у два рази менше відхиляє кулю, чим бічний. Бічний же вітер значно відхиляє кулю убік, навіть при стрільбі на близькій відстані. Залежно від сили й напрямку вітру варто виносити крапку прицілювання убік, протилежну його напрямку.

У наставляннях по стрілецькій справі, а також у ряді методик наведені таблиці величин відхилень куль під впливом вітру.

Однак під час стрільби робити виправлення на вітер, керуючись винятково даними таблиць, не можна. Вони повинні служити тільки вихідним матеріалом і допомагати стрільцеві орієнтуватися в складних умовах стрільби при вітрі. Швидкість вітру в різних шарах атмосфери, а також у нерівностей місцевості, перешкод різна. Орієнтовні дані про швидкості вітри на різній висоті від землі: 32 м - 5,4 м/с, 16 м - 4,7 м/с, 2 м - 3,3 м/с, 1 м - 2,8 м/с, 0,5 м - 2,4 м/с, 0,4 м - 2 м/с, 0,05 м - 1,3 м/с.

До того ж вітер, обгинаючи нерівності місцевості, перешкоди, може створювати завихрення, що приводить до зовсім іншому, навіть протилежному напрямку. Тому визначається головний напрямок і сила вітру по всій трасі стрільби, на ділянці місцевості, що лежить між стрільцем і метою.

Щоб робити точні виправлення на вітер, необхідно мати певний досвід. Тому стрілець повинен постійно уважно спостерігати й ретельно вивчати вплив вітру на дозволяють швидко орієнтуватися в метеорологічній обстановці й робити потрібні виправлення, що забезпечують влучну стрільбу в складних умовах.

Практична стрільба у вітер - це кращий спосіб навчитися враховувати вітер. Досить складним є навчання виробництву влучного пострілу по рухомих цілях. Для того щоб зробити влучний постріл, стрілець повинен правильно визначити величину попередження.

Ця величина залежить від багатьох факторів: від швидкості й напрямку руху мети, напрямки й сили вітру, напрямки й швидкості руху стріляючого.

Складність у визначенні попередження при стрільбі під час вітру полягає в тім, що вітер майже ніколи не буває рівним, він дує, як правило, поривами з різною швидкістю на різних висотах, із завихреннями на нерівних ділянках місцевості й навколо різних перешкод.

Дуже рідко можна зустріти випадок, коли ціль буде пересуватися з постійною швидкістю й з незмінним напрямком. У бойовій обстановці, як правило, рухома ціль (супротивник) буде постійно міняти швидкість і напрямок, ховаючись періодично за різними вкриттями в окопах, лійках, ямах і т.д.

Стріляючий може сам пересуватися з різною швидкістю й постійно міняти напрямок руху.

Вся ця маса різних факторів повинна бути стріляючої миттєво сприйнята, перероблена застосована –практично.

Не відкидаючи, звичайно, методи навчання відповідно до існуючої методики вогневої підготовки, хотілося б доповнити їхніми простими прийомами, цілком прийнятними для гнітючої маси тих, тих, що навчають.

Дата добавления: 2017-01-14