Методичні рекомендації. Тема 2. Основні принципи і джерела трудового права ті їх особливості

Тема 2. Основні принципи і джерела трудового права ті їх особливості

Реферати

Предмет трудового права та його специфіка.
Особливості методу та функцій трудового права.
Принципи трудового права та їх система.
Трудове право, як окрема галузь права.
Сукупність правовідносин, як предмет трудового права.

Рекомендована література

Конституція України.

Кодекс законів про працю.

Бойко М.Д. Трудове право України: навчально-практичний посібник. – К.: Атіка, 2006. – 280 с.

Венедиктов В.С. Трудовое право Украины: Учебное пособие. – Х.: Консум, 2006. – 304 с. Грузінова Л.П., Короткін В.Г. Трудове право України: навч. посібник. – К.: МАУП, 2003. – 128 с.

Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України: порядок ведення та оформлення кадрових документів: Навч. посібник/Під заг. ред. В.П. Пастухова. – К.: Алерта, 2005. – 280 с. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Консум, 2008. – 480 с.

Селезнев В.В. Как защищать свои права работника. – Х.: Одиссей, 2006. – 376 с.Стычинский Б.С., Зуб И.В., Ротань В.Г.

Науково-практичний коментар до Кодексу законів про працю. – Киев-Севастополь: Институт юридических исследований, 2001. – 1024 с.

Трудове право України/За ред. проф В.П. Пастухова: навч. посібник в схемах. – К.: Школа, 2004. – 320 с

1. Основні принципи, правові особливості розробки та використання законодавства про працю.
2. Класифікація джерел трудового права та її системний характер:
- за органами правотворчості (вищі, центральні, місцеві та локальні);

- за формою (закони, укази, постанови, розпорядження, накази, інструкції, положення, правила, рішення та інші);

- за сферою дії (державно-нормативні, галузеві-відомчі, локальні);

- за ступенем узагальненості (кодифіковані, комплексні, конституційні та інші);

- за юридичною силою (закони та підзаконні акти).

Під час вивчення зазначеної теми слід пригадати, що є принципами права. А що стосується принципів права, то в теорії права немає їх однозначного визначення. Зокрема, як вважає М. М. Мар­ченко, принципи права являють собою основні ідеї, вихідні положення або керівні засади процесу його формування та функціонування. На думку В. І. Гоймана, принципами права є загальнообо­в’язкові вихідні нормативно-юридичні положення, які відрізняються універсальністю, загальним значенням, вищою імперативністю, визначають зміст правового регулювання та виступають критерієм правомірності поведінки й діяльності учасників регульованих правом відносин. А С. П. Маврин визначає принцип права як основоположну та керівну ідею, що задає характер і загальну спрямованість правового регулювання суспільних відносин та визначає первісну й результативну тотожність природного та об’єктивного права.
Крім того, різними є види принципів права. Залежно від їх функціонального призначення та об’єкта відтворення В. І. Гой­ман виділяє серед принципів права: соціально-правові та спеціально правові принципи, які, у свою чергу, поділяються на загаль­ноправові, міжгалузеві, галузеві та окремих інститутів. М. М. Мар­ченко за характером виділяє соціально-економічні, політичні, ідеологічні, етичні, релігійні та спеціально юридичні, а спеціально юридичні принципи поділяє на загальні (принципи соціальної справедливості, гуманізму, рівноправності, законності, демократизму), міжгалузеві та галузеві. На думку Л. С. Явича. Принципи права можна класифікувати як загальні принципи, яких повинна дотримуватися будь-яка міжнародна та національна система в сучасній цивілізації; спеціально юридичні принципи, загальні для правових систем одного виду, для всіх галузей правової системи конкретної держави; міжгалузеві принципи, характерні для деяких галузей права; галузеві принципи, які властиві конкретній галузі права та принципи інститутів законодавства.
Слід звернути увагу насамперед на галузеві принципи трудового права. Зазначимо, що їх види також є різноманітними. Сьогодні, на думку С. П. Маврина, можна виділити два підходи до формулювання принципів трудового права. Так, у першому підході принципи трудового права поділяються на чотири групи, а саме: принципи, які виражають політику держави у сфері правового регулювання ринку праці та ефективної зайнятості; принципи, які містять керівні засади у сфері встановлення праці працівників; принципи, які визначають правове регулювання застосування праці найманих працівників; принципи, які відтворюють головні напрями правової політики у сфері охорони здоров’я та захисту трудових прав працівників.
На думку К. Н. Гусова, В. М. Толкунової, принципи трудового права поділяються на три групи, а саме: принципи залучення до праці, забезпечення зайнятості та використання робочої сили; принципи високого рівня умов праці й охорони трудових прав та принципи виробничої демократії та розвитку особистості працівника.
У рамках другого підходу до принципів трудового права слід віднести права працівників, передбачені Конституцією України (254к/ВР-96), та обов’язки, передбачені Кодексом законів про працю України (322-VІІІ), про що йтиметься у методичних порадах до теми 4 «Суб’єкти трудового права України».
Проте слід зазначити, що існують і інші підходи до визначення принципів трудового права, але погляди їхніх авторів на зміст принципів трудового права збігаються із зазначеними вище.
Крім того, необхідно запам’ятати, що принципи трудового права у вигляді прав працівників містяться в Загальній декларації прав людини, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці, про що йтиметься у методичних порадах до теми 19 «Міжнародно-правове регулювання». Зокрема, слід відзначити, що Міжнародною організацією праці у 1998 р. прийнято Декларацію про основоположні принципи та права у сфері праці. Ними є принципи, що стосуються права на свободу об’єднання та визнання на практиці права на колективні переговори, скасування всіх видів примусової та обов’язкової праці, дієвого усунення дитячої праці, а також дискримінації у праці та заняттях.
Принципам трудового права України притаманні такі ознаки, як економіко-політична обумовленість, спільність змісту, цілісна предметна визначеність, державна нормативність, системність, цілеспрямованість, стабільність.
Джерела трудового права розглядають у широкому та вузькому аспектах.
Під джерелами розуміють акти, що встановлюють норми права, уводять їх у дію, змінюють або скасовують правила загального характеру. Системою джерел трудового права України, на думку П. Д. Пилипенка, є зовнішні форми вираження правових норм, установлені нормативно-правовими актами, нормативно-правовими договорами (угодами), у тому числі ратифікованими договорами, а також актами вищих урядових інстанцій, за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових та тісно пов’язаних із ними суспільних відносин на підприємствах і організаціях чи у фізичних осіб, котрі використовують найману працю.
Джерела трудового права України складаються з нормативно-правових актів: Конституції України, законів, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, відомчих актів, актів соціального партнерства, органів місцевого самоврядування, локальних норм, що діють у межах конкретних підприємств.
П. Д. Пилипенко відзначає п’ять особливостей джерел трудового права, що відрізняють їх із-поміж джерел інших галузей права, а саме: широке застосування (окрім актів, виданих на державному (централізованому) рівні) локально-правових актів, які розробляються та приймаються на підприємствах; значне місце належать актам, прийнятим Міністерством праці та соціальної політики України; наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер; наявність значного ступеня диференціації у правовому регулюванні трудових відносин залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб’єктивних ознак і соціальних груп працівників; нормативно-правовий договір.
Щодо класифікації нормативно-правових актів, то найпоширенішим є поділ джерел трудового права залежно від юридичної сили актів, що містять норми трудового права (закони та підзаконні акти). У свою чергу, закони можна класифікувати як загаль­ні та спеціальні. Окремо виділяють спеціалізований кодифікований закон — Кодекс законів про працю України. Підзаконні акти, у свою чергу, поділяються на акти Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти та акти локально-правового характеру.
Класифікацію джерел можна здійснювати і за суб’єктами їх прийняття, за дією в часі, у просторі тощо.
Слід звернути увагу насамперед, що найвищу юридичну силу серед нормативно-правових актів має Конституція України (254к/ВР-96), на основі якої приймаються закони та інші нормативно-правові акти, що повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8).
Конституція України у системі джерел трудового права Украї­ни посідає основне місце, у ній закріплено основні трудові права працівників як суб’єктів трудового права України, а саме: право на працю (ч. 1 ст. 43), на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ч. 1 ст. 43), на своєчасне одержання винагороди; на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ч. 1 ст. 44); право на відпочинок (ч. 1 ст. 45).
Крім того, Конституцією України заборонено використання примусової праці (ч. 3 ст. 43), праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах (ч. 5 ст. 43), гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43), передбачено створення державою умов для повної реалізації громадянами права на працю, гарантування державою рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізація програм професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (ч. 2 ст. 43).
Конституційне право на відпочинок забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, установленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ч. 2 ст. 45), а максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови реалізації цього права визначаються законом (ч. 3 ст. 45).
Зазначені норми мають важливе значення для регулювання трудових відносин, ряд учених їх вважають правовими принципами у сфері трудового права.
Найважливішим серед законодавчих актів як джерел трудового права є Кодекс законів про працю України (322-VІІІ). Він є основним джерелом трудового права. Кодекс законів про працю України було прийнято 10 грудня 1971 р. За час своєї чинності він зазнав неодноразових змін та доповнень, а саме до нього внесено зміни та доповнення 52-ма нормативно-правовими актами.
Окрім Конституції України та Кодексу законів про працю України, серед законодавчих джерел трудового права питання, пов’язані з регулюванням відносин щодо праці, регулюються такими Законами України: «Про зайнятість населення» (803-ХІІ), «Про колективні договори і угоди» (3356-ХІІ), «Про охорону праці» (229-IV), «Про оплату праці» (108/95-ВР), «Про відпустки» (504/96-ВР), «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (137/98-ВР), «Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності» (1045-ХІV), «Про організації роботодав­ців» (2436-ІІІ). Слід звернути увагу, що ряд законодавчих актів однією статтею регулюють певні питання у сфері праці, зокрема Закони України «Про підприємства в Україні» (887-ХІІ), «Про місцеві державні адміністрації» (586-ХІV), «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР), а також особливості праці окремих категорій працівників закони України «Про державну виконавчу службу» (202/98-ВР), «Про державну службу» (3723-ХІІІ), «Про статус народного депутата України» (2328-ІІІ), «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2493-ІІІ), «Про міліцію» (565-ХІІ), «Про статус суддів» (2862-ХІІ), «Про прокуратуру» (1789-XII), «Про селянське (фермерське) господарство» (3312-ХІІ), «Про колективне сільськогос­подарське підприємство» (2114-ХІІ), «Про господарські товариства» (1576-XII), «Про сільськогосподарську кооперацію» (469/97-ВР).
Слід звернути увагу, що трудові відносини регулюють і нормативно-правові акти підзаконного характеру, а саме укази та розпорядження Президента України, а також постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. Серед відомчих актів, які належать до джерел трудового права України, — накази Міністерства праці та соціальної політики України, спільні накази зазначеного міністерства з іншими центральними органами виконавчої влади, а також накази інших центральних органів виконавчої влади з питань регулювання відносин праці.
У переліку джерел трудового права особливе місце посідають локальні нормативно-правові акти, які безпосередньо приймають­ся на підприємствах і роль яких останнім часом продовжує зростати. Локальні норми належать до так званого делегованого законодавства у його санкціонованому варіанті. Таким чином держава санкціонує правомірність установлення прав та обов’яз­ків певними недержавними структурами у визначених законом випадках. Найпоширенішим актом локального характеру на підприємствах є колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, посадові інструкції, інструкції щодо охорони праці, графіки відпусток тощо.
Проміжне положення між централізованими та локальними нормативно-правовими актами займають акти соціального партнерства, до яких належать угоди, що укладаються на регіональному, галузевому та державному рівнях.
Питання щодо міжнародних правових джерел, які є частиною національного законодавства, розглянуто у методичних порадах до теми 19 «Міжнародно-правове регулювання».
Дискусійним залишається питання щодо віднесення судової практики до джерел права. Ряд учених розглядають серед джерел трудового права судовий прецедент. На думку П. Д. Пилипенка, Г. І. Чанишевої, Н. Б. Болотіної, положення Пленуму Верховного Суду України є доповненням до трудового законодавства, вони заповнюють прогалини, які існують у трудовому праві України. Акти Конституційного Суду України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, також вважають джерелами трудового права.
Під час вирішення питання щодо віднесення до джерел трудового права України постанов Пленуму та рішень Верховного Суду України, а також актів Конституційного Суду України, слід використати положення Законів України «Про судоустрій України» (3018-III) та «Конституційний Суд України» (422/96-ВР). Зокрема, згідно з Законом України «Про Конституційний Суд Украї­ни» закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, прийняття або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їхні окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність (ст. 15, 61, 73).

1. Проаналізувати, які причини зумовили формування трудового права як галузі права? Які, на вашу думку, перспективи розвитку цієї галузі права?
2.Чиї права покликано захищати трудове право?
3.Ознайомитися, які права у сфері праці мають працівники-мігранти вУкраїні? Що вам про це відомо?
4.У чому полягає єдність і диференціація трудового права? Яке ваше ставлення до диференціації?
5.Чи не суперечить принцип рівності трудових прав принципу свободи праці?
6.Хто, на вашу думку, має встановлювати умови праці?'Законодавець? Кабінет Міністрів України? Роботодавець? Трудовий колектив? Профспілки? Роботодавець і найманий працівник за угодою сторін?
На які категорії працівників поширюється трудове закнодавство?
7. Наведіть приклади норм у КЗпП України, Законі "Про зайнятість населення", у котрих встановлено конкретизацію конституційних положень щодо забезпечення права на працю. Чи всі конституційні засади реалізовано у КЗпП?
8. Назвіть особливості, які притаманні джерелам трудового права на відміну від джерел інших галузей права, наприклад, цивільного, адміністративного тощо.
9. Європейська соціальна хартія (переглянута), прийня Радою Європи 3 травня 1996 p., підписана від імені Україи 7 травня 1999 р. Назвіть акти національного трудового за конодавства, які відповідають Хартії. Наведіть приклади нопм Хартії, у відповідність до яких необхідно привести національне трудове законодавство шляхом внесення змін.

Дата добавления: 2017-01-14