Визначення дальностей до цілей

Цілевказання

Найважливішою умовою своєчасного управління вогнем у бою є уміле цілевказання. Щоб швидко і точно вказати ціль іншій особі навіть при знаходженні віддаючого і приймаючого цілевказання на одному пункті, необхідні тверді навики і знання окремих прийомів цілевказання. Ще більші навики потрібні командиру при вказівці особі, що знаходиться на значній відстані від нього. А так як цілевказання входить обов’язковим пунктом при постановці вогневого завдання і в команду для відкриття вогню, то управління вогнем просто буде не здійснене без умілого цілевказання.

Отже, завдання цілевказання при управлінні вогнем – швидко і стисло вказати місце розташування цілі вогневим засобам або підрозділам для її поразку.

У механізованих і танкових підрозділах можуть використовуватися різні способи цілевказання. Основними з них є:

- від орієнтирів (місцевих предметів);

- від напрямку руху (за азімутальним показчиком або баштовим кутоміром);

- наведенням зброї (приладу) в ціль;

- трасуючими кулями і снарядами;

- по карті;

- сигнальними засобами.

Цілевказання між танками, бойовими машинами піхоти, а також між танковими, механізованими та артилерійськими (мінометними) підрозділами може проводитися:

- від орієнтирів (місцевих предметів);

- трасуючими снарядами і кулями;

- розривами снарядів.

У середині танка, бойової машини піхоти цілевказання між членами екіпажу (десанту) здійснюються:

- від орієнтирів (місцевих предметів);

- наведенням зброї в ціль у напрямку цілі;

- від напрямку руху (за азімутальним показчиком або баштовим кутоміром).

Цілевказання містить певну послідовність дій, воно повинна бути коротким, чітким, точним і таким, що забезпечує швидке виявлення цілі.

При цілевказанні, як правило, дотримуються наступної послідовності:

- вказується положення цілі (від орієнтира, від напрямку руху, за координатами карти тощо);

- даються найменування цілі, характерні ознаки цілі або місце-вості безпосередньо біля неї;

- ставиться завдання – уточнити дії цілі, спостерігати тощо (завдання вказується при цілевказанні від старшого до молодшого).

У різних умовах застосовується той спосіб цілевказання, який надійніше, простіше і швидше забезпечить вказівку цілі іншій особі.

В танку у випадку, якщо ціль першим виявив командир танка і прийняв рішення на її поразку, одночасно з подачею цілевказування він ставить навіднику вогневе завдання. При цьому цілевказування є складовою частиною постановки вогневого завдання. На початку цілевказування командир танка вказує тип снаряда або вид зброї, а наприкінці – спосіб ведення вогню і завдання.

При отриманні цілевказування той, хто її приймає, відшукавши ціль, доповідає: “Бачу”. Коли ж той, хто приймає ціле вказування, не бачить цілі, він доповідає: “Не бачу”. Якщо ж він не може знайти ціль через неясність цілевказування, то доповідає: “Не зрозумів”; у цьому випадку цілевказування повторюється або уточнюється.

При цілевказуванні від орієнтирів (місцевих предметів) спочатку вказується, в напрямку якого орієнтира слід спостерігати, потім уточнюється місцезнаходження цілі відносно даного орієнтира за напрямком: вправоруч, ліворуч (у поділках кутоміра) і за дальністю – далі, ближче (у метрах); потім вказується найменування і характерні ознаки цілі. Наприклад: “Орієнтир другий, праворуч 50, ближче 100, ПТКР біля зеленого куща” або “Кут рощі, праворуч 40, ближче 100 – чорний кущ, праворуч 20 протитанкова гармата”.

За напрямком розташування цілі від орієнтира можна деколи визначити в метрах; у цьому випадку слід сказати: “Праворуч (ліворуч) стільки-то метрів”.

Цілевказання від орієнтирів (місцевих предметів) можна використовувати тільки при розташуванні того, що дає і приймає цілевказання, на одному пункті і на незначному віддаленні один від одного. В іншому – розташування цілі відносно орієнтира може здаватися настільки різним, що відшукати її буде неможливо.

При цілевказанні від напрямку руху (за азимутальним показчиком або баштовим кутоміром) навідник суміщає центральний кут прицілу з ціллю і, прочитавши покази установки азимутального покажчика (баштового кутоміра), доповідає напрямок на ціль, її найменування і дальність до неї. Наприклад доповідь навідника: “33-00, наземна установка ПТКР у кущах, 1500”.

Командир танка і механік-водій при цілевказуванні цим способом для визначення напрямку на ціль подумки суміщають лінію 30-00 азимутального покажчика (баштового кутоміра) з напрямком руху танка (45-00 – праворуч, 15-00 – ліворуч) і на око визначають, через яку поділку проходить лінія візування на ціль.

Цілевказання наведенням зброї (приладу) в ціль є дуже надійним і простим способом. Воно може застосовуватися, коли той, хто віддає, знаходиться поряд із отримуючими целевказання тому що у них також є зброя із механізмами наведення, або спостережний прилад. Наприклад, командир механізованої роти для цілевказання командиру батареї підходить до стереотруби (бусолі), наводить це перехрестя в ціль і указує: “Перехрестя наведене в ціль – бліндаж на схилах висоти” (командир батареї знаходиться на КСП командира механізованої роти).

У танках широко застосовується цілевказання від командира навіднику наведенням зброї в ціль за допомогою системи командирського цілевказання. Одночасно з наведенням зброї в ціль командир танка ставить вогневе завдання або подає команду на відкриття вогню. Наприклад, команда командира танка: “Бронебійним, танк в окопі, 1200, з ходу, вогонь”. Навідник, спостерігаючи в приціл, відшукує на дальності 1200 м ціль і відкриває вогонь.

У разі відмови системи командирського цілевказання командир танка може здійснювати наведення зброї в ціль командами навіднику “Гармату праворуч (ліворуч)”, а при суміщенні ствола гармати з напрямком на ціль – “Стій”, після чого уточнює положення цілі за місцевими предметами.

При цілевказанні трасуючими кулями (снарядами) віддаючий попереджає того, хто приймає, щоб останній був готовий вести спостереження за напрямком проходження трас куль або снарядів, наприклад: “Зліва темний горб, спостерігати за трасою”. Потім по цілі або в напрямку на неї дається декілька черг трасуючими кулями (один-два пострілb трасуючими снарядами). Після цього відносно траси вказуваєтся положення цілі, наприклад: “Траса куль, вліво 10, кулемет біля світлого куща”.

Цілевказання трасуючими кулями може застосовуватися від механізованих підрозділів танкам, коли немає можливості передати цілевказання по радіо. Застосування цілевказання із командирами танків повинно бути погоджено наперед. Природно, що цей спосіб непридатний у скрутні моменти бою, коли неможливо розрізняти траси із установлених наперед напрямків.

У танках при цілевказанні трасуючими снарядами (кулями) або розривами снарядів по цілі проводиться прицільний постріл з гармати (довга черга з кулемета).

Про майбутнє цілевказування, напрямок і дальність стрільби командири танків (підрозділів) попереджаються по радіо. Наприклад: “27-00, ПТКР на БТР, 1900, спостерігати трасу (траси, розрив)”.

Якщо розрив снаряда відхилився від цілі, то положення цілі уточнюється стосовно місця розриву: за напрямком вказується кут у тисячних між напрямками на ціль і на розрив, а за дальністю – віддалення цілі від місця розриву в метрах. Приклад: “Розрив снаряда, вправо 0-08, далі 100, протитанкова установка в окопі, 2100”.

Цілевказання по карті, як правило, застосовується між командирами підрозділів при постановці вогневих завдань. Віддаючий цілевказання визначає по карті прямокутні координати цілі і передає цілевказання. Наприклад, командир роти ставить зав-дання командиру артилерійської батареї: “Координати: х = 23700, у = 44500, вис. 110,0 на південних схилах гармата в окопі – подавити”.

Для цілевказання сигнальними засобами той, що віддає цілевказання випускає в напрямку на ціль дві-три ракети (сигнальні патрони). Порядок, колір і кількість ракет може встановлюватися напередодні, при організації взаємодії. Віддаючий цілевказання попереджує приймаючого, наприклад: “Ліс “Темний”, південне узлісся, спостерігати сигнальні ракети”, а після їх пуску продовжує: “Друга ракета, вліво 50, далі 200, поряд із зеленими кущами танк”.

Дальність до цілі (орієнтирів і місцевих предметів) визначають:

- далекоміром;

- за кутовою величиною цілі (орієнтира, місцевого предмета);

- візуально (порівнянням відстані до цілі із заздалегідь відомою відстанню або за ступенем видимості цілі).

В окремих випадках про дальність до цілі може бути повідомлено командиром підрозділу.

Основним способом визначення відстані до цілі є вимірювання з використанням далекоміра (лазерного або оптичного). У залежності від умов обстановки вимірювання відстані до цілі далекоміром може здійснюватися після виявлення, вибору цілі та прийняття рішення на її поразку або безпосередньо перед пострілом.

У разі несправності далекоміра або неможливості його використання через метеорологічні умови або сильну запиленість дальність до цілі визначається:

- за її кутовою величиною за допомогою сітки (шкал) прицілу (приладу спостереження), далекомірної шкали;

- вимірами кутів приборами і підручними засобами із застосу-ванням формули тисячної;

- візуально.

Дальність до цілі за її кутовою величиною визначають при стрільбі з місця і з зупинки, коли відома висота, ширина або довжина виявленої цілі (її частини) (рис. 2.1). Вимірювання відстані до цілі відбувається двома способами.

Перший спосіб:

- за допомогою шкал прицілу (приладу спостереження) вимірюють кут, під яким спостерігається ціль;

Наприклад. Ціль – танк шириною 3,4 м видимий під кутом 2 тис. Дальність до цілі дорівнює

У табл. 2.1 наведені значення спостерігаємої (видимої) ширини (довжини) різних цілей у метрах у залежності від їхніх курсових кутів стосовно напрямку стрільби.

Рис. 2.1. Визначення дальності до цілі за кутовою величиною

Таблиця 2.1

Дата добавления: 2017-01-14