Розділ VIII 2 страница

1) відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, вне­сення до статутного фонду тощо);

2) вихід власника корпоративних прав із господарської організації (господарського товариства, кооперативу тощо);

3) виключення власника корпоративних прав з господарської ор­ганізації;

4) визнання власника корпоративних прав таким, що вибув зі складу господарської організації;

5) припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права;

6) інші законні підстави.

Корпоративні права, як особливий вид майна, можуть бути предме­том різних правочинів — купівлі-продажу, дарування, міни, можуть пе­редаватись до статутного фонду (майна) суб'єкта господарювання або в заставу. Але при здійсненні правочинів з корпоративними правами слід враховувати їхню особливу природу. Власник корпоративних прав, як правило, має також певні обов'язки перед відповідною господарською організацією та іншими власниками корпоративних прав. Тому процес відчуження корпоративних прав юридично є більш складним, ніж відчу­ження майна у формі речей (за винятком відчуження акцій ВАТ).

Типовими обмеженнями, які можуть впливати на оборотоздатність корпоративних прав є:

закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками гос­подарської організації (ч. 3 ст. 81 ГК України, ч.2ст. 137,ч.2ст. 147,ч.3 ст. 166 ЦК України);

встановлення заборони відчужувати корпоративні права взагалі (ч. 3 ст. 166 ЦК) або тільки третім особам (особам, що не є учасниками або членами господарської організації) (ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 166 ЦК);

необхідність надання згоди на відчуження іншими учасниками гос­подарської організації (ч. 1 ст. 127 ЦК);

необхідність внесення до установчих документів та державної реєстрації змін щодо складу учасників (членів), пов'язаних із фактом відчуження корпоративних прав (ч. 2 ст. 82 ГК, ст. 8 Закону «Про коо­перацію»).

Деякі з цих обмежень встановлені законодавчо, деякі можуть вста­новлюватись установчими документами господарських організацій.

Проблемою, пов'язаною із переходом та припиненням права влас­ності на корпоративні права, є необхідність відображати зміни в персо­нальному складі учасників (засновників, членів) в установчих докумен­тах господарської організації (за винятком змін у персональному складі акціонерів, які фіксуються в спеціальному реєстрі). Непоодинокими є випадки, коли учасник подає заяву про вихід із товариства чи відчужує свої корпоративні права третій особі, але інші учасники відмовляють­ся внести відповідні зміни до установчих документів і правова ситуація довгий час залишається невизначеною. Для вирішення цієї проблеми можна вдатися до запозичення закордонного досвіду — в більшості країн статути товариств та інших корпоративних організацій не повинні містити відомостей про власників корпоративних прав. Ці відомості заносяться до спеціальних реєстрів (книг компанії), ведення яких покла­дається на виконавчий або інший орган. Слід зазначити, що така прак­тика частково запроваджується і вітчизняними ТОВ (з великою кіль­кістю учасників). Але бажаним було б внесення відповідних змін до за­конодавства.

66. Підстави припинення корпоративних правовідносин. Корпоративні правовідносини існують безстроково і припиняються внаслідок настання обставин, передбачених законом. Усі підстави припинення корпоративних відносин можна поділити на три групи:
1) припинення корпоративних правовідносин з ініціативи учасника (вихід з товариства, відступлення частки, продаж акцій);
2) припинення корпоративних правовідносин з ініціативи юридичної особи (виключення учасника, відмова у прийнятті до товариства спадкоємця учасника);
3) припинення корпоративних відносин на вимогу інших осіб (звернення стягнення кредиторів на частку учасника).
Відповідно до п. “в” ч. 1 ст. 10 Закону “Про господарські товариства” одним з прав учасників господарських товариств є право на вихід з товариства у встановленому порядку. Вихід з товариства — це безумовне суб’єктивне право учасника. Право на вихід має імперативний характер. Товариство є суб’єктом лише пасивного обов’язку — не перешкоджати реалізації цього права. Воно не може бути обмежене установчими документами (такі норми недійсні як такі, що обмежують пра-воздатність учасника) чи рішеннями органів товариства. Учасник сам вирішує — вступати йому в товариство чи припинити в ньому участь. Вихід не залежить від згоди інших учасників, наявності зобов’язань перед товариством та інших обставин.
Єдине обмеження, яке допускається, — це письмово попередити товариство про свій вихід у строк, передбачений установчими документами, який в будь-якому разі не може перевищувати один рік.
На підставі цієї заяви товариство в особі зборів учасників вирішує питання про вихід особи, яка подала заяву, із товариства. Товариство не вправі відмовити у виході такої особи із складу учасників і має визначити порядок повернення частки учасника, що вибуває, у статутному фонді такого товариства. Якщо особа, яка вибуває, бажає забрати свою частку, товариство зобов’язане повернути майно в натурі чи компенсувати його вартість. У цьому разі у зв’язку зі зменшенням статутного фонду і кількості учасників вносяться відповідні зміни до установчих документів
Вихід не можна ототожнювати також з відступленням частки на користь інших учасників чи третіх осіб. По-перше, відступ-лення частки — це двостороння дія, договір. Адже не можна відступити частку так, щоб її хтось не прийняв. Вихід, в свою чергу, — одностороння дія. По-друге, відступлення частки на користь третіх осіб можливе лише за згодою товариства, а для виходу згоди товариства не потрібно. По-третє, внаслідок відступлення частки корпоративні права та обов’язки переходять від учасника до набувача частки. Ці наслідки не настають у разі виходу з товариства.
Отже, вихід з товариства — це добровільне, одностороннє, безумовне волевиявлення учасника, спрямоване на припинення корпоративних правовідносин. Така дія є правочином.

71. Під час дослідження питання управління АТ було виявлено ряд недоліків. Тому доцільно внести деякі корективи та шляхи вдосконалення досліджуваної проблеми. Чинне законодавство України не забезпечує достатньо повного та чіткого регулювання діяльності АТ, що призводить до чисельних порушень прав інвесторів та гальмує інвестиційні процеси.

Недосконалість наявної правової бази дає можливість без формального порушення норм чинного законодавства нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси акціонерів. При цьому відсутні надійні механізми їх реалізації та ефективного захисту.

Крім того, сучасний стан корпоративного управління в Україні характеризується відсутністю прозорості діяльності АТ, недостатньою координацією дій органів державного управління у сфері регулювання корпоративних відносин, неефективністю управління державними корпоративними правами.

Недостатній рівень корпоративної культури, невідповідність теперішньої практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам та неготовність діючих товариств до їх опанування призвели до непрофесійних схем управління товариствами. Тому в сучасних умовах необхідним є розвиток корпоративних відносин, що сприятиме залученню інвестицій в економіку України, розвитку фондового ринку та зростанню національного багатства.

Корпоративне управління - це система відносин між акціонерами, органами управління АТ, його менеджерами, а також іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб.

Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб.

Однак, у вітчизняних АТ все ще не приділяється належної уваги таким важливим для забезпечення розвитку корпоративного управління питанням, як мінімізація інсайдерської ренти, інструменти вдосконалення роботи спостережних рад. Небагато керівників АТ усвідомлюють й той факт, що реалізація таких заходів може мати результатом збільшення акціонерної вартості, що є однією із головних задач будь-якого керівника.

Слід зазначити, що згідно результатів дослідження, проведеного Міжнародною фінансовою корпорацією, 74,7% керівників АТ визначили неефективне законодавство найважливішою перешкодою для впровадження стандартів кращої практики корпоративного управління. При цьому, лише керівники 30% АТ знайомі з Принципами корпоративного управління досить детально, а тільки у загальних рисах – 50% керівників АТ.

Розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління.

Загальноприйнятими принципами корпоративного управління є:

• захист прав та законних інтересів акціонерів - визначення корпоративних прав акціонерів та забезпечення їх належного захисту;
• рівноправність акціонерів - рівне ставлення до акціонерів. Усі акціонери повинні мати можливість використовувати ефективні засоби захисту у разі порушення їхніх прав;
• урахування законних інтересів зацікавлених осіб - визнання передбачених законом прав зацікавлених осіб та заохочування активного співробітництва між товариством та зацікавленими особами в створенні добробуту, робочих місць та поліпшенні фінансового стану товариства;
• розкриття інформації та прозорість - забезпечення своєчасного і повного розкриття інформації з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, які включають його фінансовий стан, результати діяльності, власників та управління товариством;
• розмежування повноважень органів управління - чіткий розподіл функцій та обов’язків між загальними зборами, спостережною (наглядовою) радою та правлінням;
• дієвість, незалежність та відповідальність спостережної ради - забезпечення стратегічного управління товариством, ефективного контролю за діяльністю правління (виконавчого органу), а також відповідальність спостережної ради перед товариством та акціонерами. Спостережна рада повинна мати можливість ухвалювати рішення з питань діяльності товариства незалежно від правління.

Для покращення управління АТ можна запропонувати такі шляхи та засоби:

• удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів;
• удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств;
• розмежування повноважень між органами управління товариства;
• урахування законних інтересів зацікавлених осіб;
• формування та розвиток культури корпоративного управління.

Дата добавления: 2015-07-13