Державна політика у галузі корпоративного управління

Формування та розвиток культури корпоративного управління

Урахування законних інтересів зацікавлених осіб

Розмежування повноважень між органами управління товариства

Розмежування повноважень між органами управління товариства потребує:

• чіткого розподілу повноважень між органами управління товариства (загальними зборами, спостережною радою, правлінням);
• визначення виключної компетенції загальних зборів акціонерів та спостережної ради, врегулювання порядку делегування інших повноважень загальних зборів акціонерів іншим органам управління;
• підвищення ролі спостережної ради через надання їй повноважень щодо здійснення стратегічного керівництва діяльністю товариства та контролю за діяльністю правління;
• удосконалення системи внутрішнього контролю товариства та запровадження внутрішнього аудиту.

Урахування законних інтересів зацікавлених осіб потребує:

• дотримання законних інтересів зацікавлених осіб, зокрема під час:
• формування та зміни розміру статутного капіталу (фонду) товариства;
• придбання та реалізація акціонерним товариством акцій власного випуску;
• реорганізації та ліквідації акціонерного товариства;
• реалізації соціальних та екологічних програм розвитку товариства й регіону;
• удосконалення доступу зацікавлених осіб до інформації, яка їх стосується, про товариство.

Формування та розвиток культури корпоративного управління потребує:

• розробки та запровадження Кодексу (національних принципів) корпоративного управління;
• створення комплексної, постійно діючої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань корпоративного управління;
• проведення наукових, науково-практичних конференцій і семінарів з актуальних проблем корпоративного управління;
• поширення серед населення інформації про питання та проблеми корпоративного управління, популяризації загальноприйнятих принципів корпоративного управління;
• проведення досліджень з актуальних проблем корпоративного управління в Україні;
• запровадження системи оцінювання рівня корпоративного управління.

Державна політика у галузі корпоративного управління спрямовується на реалізацію напрямів розвитку корпоративного управління та здійснюється у формах:

• державного регулювання корпоративних відносин;
• нормативно-правового забезпечення розвитку корпоративного управління;
• правозастосування у галузі корпоративного управління;
• управління державними корпоративними правами.

Державне регулювання корпоративних відносин потребує:

• чіткого визначення та розмежування повноважень органів державного управління у галузі корпоративного управління;
• посилення державного контролю за дотриманням акціонерними товариствами та професійними учасниками фондового ринку прав акціонерів;
• визначення та оприлюднення державної політики щодо підприємств з державними частками (закріплення за державою пакетів акцій цих підприємств, їх відчуження, управління підприємствами), яка впливає на корпоративне управління;
• підвищення ефективності управління державними корпоративними правами;
• підвищення кваліфікації державних службовців у галузі корпоративного управління.

Нормативно-правове забезпечення розвитку корпоративного управління потребує:

• створення чіткої, системної та стабільної нормативно-правової бази;
• приведення українського законодавства у галузі корпоративного управління у відповідність до законодавства Європейського Союзу;
• урахування світового досвіду та загальноприйнятих принципів корпоративного управління при розробці нових нормативних документів з питань корпоративного управління та внесенні змін і доповнень до діючих;
• упровадження ефективних механізмів реалізації, захисту та поновлення порушених прав акціонерів;
• удосконалення наявних та розробка нових рекомендованих внутрішніх нормативних документів для акціонерних товариств.

Правозастосування у галузі корпоративного управління потребує:

• удосконалення правозастосування з боку органів державного управління;
• розробки та впровадження різноманітних форм та способів взаємодії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна України та Антимонопольного комітету України з правоохоронними та судовими органами з питань попередження та припинення порушень прав акціонерів;
• створення дієвої процедури судового захисту прав та законних інтересів акціонерів;
• розвиток недержавних форм захисту прав акціонерів, у тому числі через саморегулівні організації та третейські суди;
• узагальнення судової практики у галузі корпоративного управління;
• запровадження системи моніторингу порушень прав акціонерів.

Ще одним з болючих питань в управління акціонерним товариством є корпоративні конфлікти.

Під корпоративним конфліктом в АТ слід розуміти загострену суперечність між суб’єктами корпоративних правовідносин, яка полягає у діях хоча б однієї сторони конфлікту щодо досягнення та утримання одноосібного контролю над акціонерного товариства з метою задоволення своїх майнових чи інших інтересів.

Від корпоративних конфліктів треба відрізняти конфлікт інтересів. Це поняття описує випадки, коли посадові особи акціонерного товариства при прийнятті рішень діють чи можуть діяти під впливом власних інтересів без урахування можливих негативних наслідків для цього товариства.

На мою думку основним конфліктогеном є дійсна чи уявна невідповідність між інтересами акціонерів та менеджменту і рівнем їх задоволення за рахунок ресурсів акціонерного товариства чи акціонерів.

Мотивом вступання особи в корпоративний конфлікт є її прагнення як суб’єкта корпоративних правовідносин усунути деструкцію своїх інтересів, контролювати акціонерне товариство та отримувати вигоди від здійснення такого контролю. Таким чином, основним стримуючим розвиток вітчизняних АТ фактором стає політика керівництва таких АТ, спрямована на збереження контролю над ними будь-якими засобами і, як наслідок, небажання використовувати основну перевагу акціонерних товариств, яка полягає у можливості об’єднання дрібних капіталів мільйонів громадян через розміщення акцій на ринку для мобілізації значних капіталів та їх подальшого спрямування на реалізацію мети створення товариства.

Зокрема, маємо наступні цифри: 76,5% АТ не планували залучати іноземні інвестиції протягом 2005-2007 років, переважна більшість товариств – 86,8% - не збиралися виводити власні акції на організований ринок, і лише 12,9% АТ бажають включити власні акції у лістинг бірж, а 0,3% АТ планували вивести власні акції на закордонні ринки цінних паперів.

На нашу думку, основною причиною негативного ставлення керівників багатьох АТ до залучення інвестицій шляхом розміщення акцій на фондовому ринку є небажання поділяти контроль над фінансовими потоками АТ, тобто, щоб не втратити інсайдерську ренту.

Інсайдерська рента – це частина недоотриманого АТ чистого прибутку за рахунок проведення інсайдерами неефективних та незаконних операцій з активами товариства, необґрунтованого зменшення доходів та збільшення витрат, яка розподілена між домінуючими в органах управління АТ інсайдерськими групами без врахування інтересів дрібних акціонерів, у тому числі працівників підприємства.

Стягнення ренти негативно впливає на збалансування інтересів широкого кола суб'єктів корпоративних відносин, оскільки привласнення ренти найчастіше пов’язане із використанням тіньових схем та ухилення від сплати податків. В умовах розвинутої ринкової економіки виникнення інсайдерської ренти можливе, але тиск на інсайдерів з боку фондового ринку щодо збільшення прибутковості акцій компанії та вартості цінних паперів, важливість та „вартість” ділової репутації менеджменту компанії, не дозволяє інсайдерам використовувати факт контролю фінансових потоків АТ для максимізації особистого доходу. Але в умовах трансформації економіки, коли зовнішні механізми тиску на менеджмент компанії відсутні, це негативне явище має місце.

Небажання солідних міжнародних інвесторів інвестувати в АТ розвиваючихся країн, викликано тим, що у цих країнах вилучення інсайдерами активів та грошових потоків може набувати форм розкрадання, вилучення прибутків, у тому числі шляхом продажу корпоративного майна за нижчими від ринкових цін, а також працевлаштування друзів і родичів, членів їх родин на посади старших менеджерів.

Основним джерелом стягнення інсайдерської ренти є отримання інсайдерами через афілійовані структури частини виручки від реалізації товарів, робіт і послуг АТ. Зазначене стає можливим через безпідставне заниження для афілійованих фірм цін на реалізовану продукцію, штучне накопичення дебіторської заборгованості за поставлені афілійованим фірмам товари, роботи, послуги, подальше зарахування цих сум у резерв сумнівних боргів і віднесення на витрати АТ; економічно необґрунтоване формування мереж з реалізації продукції АТ; завищення розмірів комісійних винагород, а також проведення бартерних операцій, отримання в якості розрахунку за поставлену продукцію векселів та ін.

Джерелом інсайдерської ренти також можуть виступати фінансові операції АТ на кредитному ринку, зокрема: спрямування обігових коштів на депозит під нижчі за середньо-ринкові відсотки або без достатнього обґрунтування необхідності таких вкладень; отримання коротко- та довгострокових банківських кредитів під вищі за середньо-ринкові відсотки, надання при цьому у заставу високоліквідних (цінних) активів, що у наступному дозволяє реалізовувати схеми фіктивного банкрутства підприємств з метою перехоплення контролю над ними.

Класичним варіантом є отримання ренти за рахунок завищення вартості ремонтно-будівельних робіт, формального проведення тендерів, безпідставного завищення розмірів оплати праці адміністративно-управлінського персоналу (за відсутності їх зв’язку із конкретними кількісними та якісними показниками роботи), високих представницьких та адміністративних витрат, необумовленого рішеннями загальних зборів акціонерів надання спонсорської (благодійної) допомоги та ін.

Для інвесторів та акціонерів основним показником, який може свідчити про стягнення інсайдерської ренти, є зростання собівартості продукції темпами швидшими за темпи зростання виручки від реалізації продукції. У такому випадку, аутсайдери мають вимагати від інсайдерів детального звіту про причини такого стану справ. Джерелом інсайдерської ренти також можуть бути операції АТ пов’язані з використанням реальних інвестицій на оновлення устаткування, заниженням доходів від продажу реальних активів та розмірів орендної плати, передачею у безоплатне користування нематеріальних активів тощо.

Отримання інсайдерської ренти не є специфічно українським явищем. ЇЇ виникнення обумовлено самою специфікою відмінності інтересів власників та менеджменту, а також можливістю менеджерів отримувати дохід від контролю над фінансовими потоками. Але у країнах з розвинутою ринковою економікою і у компаніях, які дотримуються принципів корпоративного управління, інсайдерська рента не є поширеним явищем при розподілі доходів корпорацій, а скоріше - рідкісним кримінальним явищем.

В умовах домінування інсайдерів ринкова вартість акцій вітчизняних компаній визначається з урахуванням готовності інсайдерів відмовитися від частини особистого неофіційного доходу на користь зовнішніх акціонерів, а також їх зацікавленості у проведенні легальних інвестицій. Саме цим можна пояснити те, що в Україні ринок цінних паперів не став вагомим джерелом залучення інвестицій, а також не відіграє помітної ролі у перерозподілі власності від менш ефективних власників до більш ефективних: це питання вирішується всередині інсайдерських груп.

Проблему інсайдерської ренти необхідно вирішувати за участю усіх органів управління АТ, незалежних експертів, для чого мають бути розроблені формальні процедури, що відповідають повноваженням органів управління АТ. У таблиці 1 нами узагальнено типові заходи з підвищення якості та ефективності корпоративного управління в акціонерних товариствах та корпоративних об’єднаннях, практична реалізація яких дозволяє також зменшувати рівень інсайдерської ренти в АТ.

Загальними об’єктивними умовами, специфічним правовим та економічним підгрунтям для виникнення корпоративних конфліктів в акціонерних товариствах є: дистанціювання акціонерів від власності товариства, якою безпосередньо розпоряджається виконавчий орган; суперечність між рівністю прав акціонерів та фактичним обсягом корпоративної влади залежно від кількості належних акцій; складна структуризація управління акціонерним товариством шляхом розподілу компетенції між вищим, контрольним, виконавчим та ревізійним органами товариства.

У вітчизняній практиці існує ряд конфліктогенних умов виникнення та розвитку корпоративних конфліктів, насамперед – недосконале корпоративне законодавство України, яке часто не вирішує складних питань функціонування акціонерних товариств, породжуючи дисбаланс в управлінні товариствами та спричиняючи виникнення патових ситуацій. Поряд із цим у багатьох акціонерних товариствах статути затверджуються виходячи не з інтересів товариства в цілому, а з вузькокорпоративних цілей.

Як наслідок вони часто-густо не лише не доповнюють корпоративне законодавство, а навпаки – вихолощують позитивне законодавче регулювання або заплутують чи унеможливлюють ефективні управлінські процеси. Досить низьким є рівень корпоративної культури акціонерів, що не дозволяє їм ефективно захищати свої права. З цієї ж причини й управлінці не усвідомлюють необхідності управляти акціонерним товариством цивілізовано. До інших причин конфліктів слід віднести:

• активне прагнення органів державної влади до контролю над акціонерними товариствами виходячи як з інтересів публічного контролю, так і з вузьких приватних інтересів державних службовців;
• розходження інтересів управлінців (зацікавлених у швидких власних доходах) з інтересами акціонерів (зацікавлених у збереженні та розвитку підприємства);
• різноспрямовані інтереси мажоритарних та міноритарних акціонерів.

У більшості випадків корпоративні конфлікти виникають із приводу:

• реалізації акціонерами прав власності на набуті акції;
• придбання акцій у власність; реєстрації (обліку) прав власності на акції;
• допуску акціонера до управління товариством;
• нарахування та одержання дивідендів;
• одержання інформації; виконання рішень вищого та контрольного органів акціонерного товариства;
• перевищення органами управління їх повноважень тощо.

З вищесказаного можна зробити висновок, що корпоративні конфлікти справляють негативний вплив не лише на діяльність акціонерного товариства, а й на ефективність роботи інституційних інвесторів, що виражають інтереси своїх вкладників. Обсяг пропозиції на ринку акцій є досить низьким, у вільному обігу перебувають цінні папери емітентів із низькою капіталізацією. Основною причиною такої ситуації є постійні суперечки, що виникають в акціонерних товариствах.

Судова практика розгляду корпоративних конфліктів є недосконалою. З одного питання різні суди часто-густо приймають протилежні рішення. Значно покращити стан справ здатне нове корпоративне законодавство й піднесення культури корпоративного управління.

Також наявність в акціонерному товаристві конфліктів негативно впливає на його ринкову вартість. Цікаво, що через незламну позицію директорів багатьох підприємств, які вважають себе їх повноправними господарями, вітчизняні АТ не перейшли у власність іноземних інвесторів. При цьому в Україні вже сформувався прошарок капіталовкладників, які здатні інвестувати свої кошти в АТ і цивілізовано вирішувати проблемні питання. Головне завдання на сьогодні полягає у зменшенні впливу менеджменту АТ та підвищенні статусу акціонерів.

Шляхи подолання проблеми конфліктів в управлінні акціонерного товариство є:

• більш повне та регулярне (раз на квартал) інформування акціонерів про фінансову діяльність товариства;
• закріплення на законодавчому рівні пропорційного представництва акціонерів у спостережній раді, зокрема можливості для акціонерів, що володіють 10% акцій, мати одне місце у цьому органі;
• наявність у спостережній раді певної кількості незалежних директорів;
• введення нового фінансового інструменту на зразок деривативу під назвою «права на акції», який би давав право на участь у вторинній емісії акцій і вільно торгувався на фондовому ринку;
• публічне визнання акціонерних товариств, які впроваджують найкращу практику корпоративного управління.

73. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
від 2 серпня 1999 р. N 1406
Київ

Про затвердження Методики оцінки
державних корпоративних прав

(Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
N 1510 (1510-2002-п) від 11.10.2002)

З метою вдосконалення механізму управління державними
корпоративними правами Кабінет Міністрів України
п о с т а н о в л я є:

Затвердити Методику оцінки державних корпоративних прав
(додається).

Національному агентству з управління державними
корпоративними правами прийняти у двомісячний термін
нормативно-правові акти, необхідні для реалізації положень
зазначеної Методики.

Прем'єр-міністр України В.ПУСТОВОЙТЕНКО

Інд. 25

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 2 серпня 1999 р. N 1406

МЕТОДИКА
оцінки державних корпоративних прав

1. Згідно з цією Методикою проводиться оцінка вартості
державних корпоративних прав та активів господарських товариств, у
статутному фонді яких є державні корпоративні права (далі - оцінка
вартості прав і активів).

Об'єктами оцінки можуть бути державні корпоративні права,
власний капітал господарського товариства, цілісні майнові
комплекси, що входять до складу господарського товариства, в якому
є державна частка (далі - господарське товариство), або
індивідуально визначені активи такого товариства.

2. Методика не застосовується для оцінки вартості державного
майна та державних корпоративних прав, які підлягають
приватизації.

3. Дата оцінки вартості прав і активів визначається
Національним агентством з управління державними корпоративними
правами (далі - Національне агентство).

4. Методика використовується для визначення:

вартості державних корпоративних прав як частини ринкової
вартості господарського товариства;

вартості власного капіталу господарського товариства;

вартості державних корпоративних прав, щодо яких прийнято
рішення про придбання від імені держави в порядку, встановленому
законодавством;

розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, завданих
внаслідок неналежного виконання уповноваженими особами повноважень
з управління державними корпоративними правами;

вартості активів, які пропонуються для інвестування у
господарське товариство;

вартості майна господарського товариства, що підлягає
реорганізації, яке пропонується як внесок до статутного фонду
іншої юридичної особи (в тому числі спільних підприємств) або як
застава у разі укладення кредитної угоди відповідно до
законодавства;

ринкової вартості основних засобів господарського товариства
з метою одержання додаткової інформації для прийняття відповідних
управлінських рішень.

5. У цій Методиці наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:

балансова вартість власного капіталу - вартість активів
господарського товариства, відображена в його бухгалтерському
балансі (форма N 1), за вирахуванням зобов'язань;

вартість бізнесу - вартість діючого підприємства або вартість
100 відсотків інтересу в бізнесі (діловому підприємстві);

відновна вартість - вартість відтворення об'єкта у ринкових
умовах на дату оцінки, який за своїми ознаками може бути
адекватною функціональною заміною об'єкта оцінки (без урахування
зносу);

дійсна вартість - відновна вартість за вирахуванням усіх
видів зносу;

експерт - юридична особа, яка відповідно до угоди, укладеної
з Національним агентством, має право на проведення експертної
оцінки державних корпоративних прав і активів господарських
товариств;

експертна оцінка - визначення вартості прав і активів
господарських товариств експертом;

Порядок та умови залучення експертів до проведення експертної
оцінки встановлюються Національним агентством;

інвестиційна вартість - вартість активів, що розглядаються як
внесок у реалізацію певного інвестиційного проекту (визначається
виходячи з бізнес-плану цього проекту); вартість об'єкта, яка
враховує індивідуальні вимоги інвестора до інвестицій;

книжкова (бухгалтерська) вартість корпоративних прав - частка
вартості власного капіталу, пропорційна частці корпоративних прав
у статутному фонді господарського товариства;

ліквідаційна вартість - вартість, за якою об'єкт оцінки може
бути проданий на відкритому конкурентному ринку за умови, що
термін його реалізації був коротшим ніж розумно довгий для даного
типу об'єктів на даному ринку, а також вартість, за якою активи
(сума активів), що є об'єктом оцінки, могли бути реалізовані на
відкритому ринку в обумовлений термін;

утилізаційна вартість - вартість матеріальних активів, які
підлягають утилізації, досягли граничного стану внаслідок повного
зносу або надзвичайної події та втратили свою первісну корисність
або не мають ринку збуту на дату оцінки;

ринкова вартість - найбільш вірогідна ціна, за яку об'єкт
може (міг) бути проданий на відкритому конкурентному ринку.

Концепції вартості, що застосовуються під час
проведення експертної оцінки

6. Для проведення експертної оцінки активів товариства можуть
застосовуватися такі концепції вартості:

ринкова вартість - щодо всіх видів власних активів
господарського товариства і державних корпоративних прав;

дійсна вартість - щодо активів, необхідних для основної
(виробничої) діяльності господарського товариства;

інвестиційна вартість - щодо активів, які пропонується
інвестувати в товариство або які необхідні для виконання
визначеного інвестиційного проекту;

ліквідаційна вартість - щодо активів, утримання яких
призводить до заподіяння господарському товариству збитків та які
неможливо продати як окремо визначене майно або таких, що
реалізуються на відкритому ринку в обумовлений термін.

Порядок оцінки вартості прав як складової
частини вартості діючого підприємства

7. Оцінка вартості прав як складової частини вартості діючого
підприємства проводиться з метою здійснення контролю за
ефективністю управління державною часткою, визначення обсягу та
змісту завдання з управління державними корпоративними правами,
розміру винагороди для уповноваженої особи, яка здійснює
управління державною часткою, а також в інших випадках,
передбачених законодавством.

Оцінка проводиться експертним шляхом на підставі відповідного
рішення Національного агентства.

8. Експертна оцінка вартості прав як складової частини
вартості бізнесу, а також в інших випадках, передбачених цією
Методикою, проводиться експертом відповідно до умов договору з
Національним агентством або іншою юридичною чи фізичною особою,
визначеною Національним агентством, та за його рішенням.

За результатами експертної оцінки складаються звіт про
експертну оцінку об'єкта та висновки про його оцінну вартість, які
передаються на затвердження до Національного агентства.

Звіт підписується особами, які проводили оцінку, із
зазначенням номера і дати видачі документа, який підтверджує їх
кваліфікацію, та найменування юридичної особи, що його видала.
Висновки підписуються уповноваженою особою експерта і скріплюються
його печаткою.

Порядок оцінки вартості власного капіталу

9. Оцінка вартості власного капіталу проводиться з метою
здійснення контролю за ефективністю управління державними
корпоративними правами та виконанням відповідного завдання з
управління державними корпоративними правами.

Оцінка вартості власного капіталу проводиться Національним
агентством на підставі даних стандартних форм бухгалтерської
звітності господарського товариства - N 1 "Баланс підприємства" та
N 2 "Звіт про фінансові результати" (далі - форма N 1 та форма
N 2) двома способами.

Перший спосіб - визначення книжкової (бухгалтерської)
вартості власного капіталу, яка дорівнює вартості зазначеного у
першому розділі пасиву балансу на останню звітну дату, що передує
даті оцінки.

Другий спосіб - визначення вартості власного капіталу як
вартості діючого підприємства за формулою:

ВВК = [(Пр - ППр + Ам) х 4/ Nкв]/ Ккап - ЗДБ, (1) де ВВК - вартість власного капіталу, тис. гривень;

Пр - прибуток господарського товариства за останній обліковий період з початку поточного року, що передує даті проведення оцінки (визначається на підставі даних форми N 2, код рядка 100), тис. гривень;

ППр - податок на прибуток (визначається на підставі даних форми N 2, код рядка 105), тис. гривень;

Ам - сума нарахованої амортизації (визначається на підставі даних форми N 2, код рядка 330), тис. гривень;

Nкв - кількість кварталів в останньому обліковому періоді з початку поточного року;

Ккап - коефіцієнт прямої капіталізації згідно з додатком 1 до цієї Методики, який визначається Національним агентством за результатами проведеного моніторингу шляхом визначення коефіцієнта рентабельності товариства і залежить від характеристики фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства;

ЗДБ - залишок довгострокового боргу (визначається на підставі даних форми N 1, сума другого розділу пасиву балансу на кінець звітного періоду), тис. гривень.

Коефіцієнт рентабельності господарського товариства
визначається за формулою:

КРент = Пр / ЗВ, (2)

де ЗВ - затрати на виробництво товарів (послуг), (визначається на підставі даних форми N 2, код рядка 040, графа 4 плюс код рядка 085, графа 4), тис. гривень.

Другий спосіб оцінки вартості власного капіталу не
застосовується для господарських товариств, які не одержували
позитивного фінансового результату від своєї основної діяльності,
тобто не мали прибутку від реалізації основних видів продукції
(послуг).

10. Вартість власного капіталу господарського товариства
перший раз визначається Національним агентством за даними балансу
товариства на останню звітну дату, що передує моменту передачі
повноважень з управління, в подальшому - щокварталу з метою
моніторингу ефективності управління державними корпоративними
правами.

У разі коли відхилення показника вартості власного капіталу
облікового періоду щодо показника попереднього періоду перевищує
10 відсотків (у бік зменшення) розміру показника, Національне
агентство проводить детальний аналіз умов і причин відхилення. З
цією метою Національне агентство може залучати до співпраці
незалежних експертів - аудиторів та оцінювачів. Оплата робіт
незалежних експертів проводиться за рахунок коштів позабюджетного
фонду Агентства.

Результати розрахунків оформляються за зразком згідно з
додатком 2 до цієї Методики. Розрахунок підписується посадовою
особою Національного агентства, що його виконала. До розрахунку в
обов'язковому порядку додаються інформаційні матеріали, які
використовуються під час його проведення.

Порядок оцінки книжкової вартості державних корпоративних
прав, що передаються в управління

11. Книжкова вартість державних корпоративних прав
визначається за формулою:

КнВ = ВВК х Д, (3)

де КнВ - книжкова вартість державних корпоративних прав;

ВВК - вартість власного капіталу господарського товариства (сума першого розділу пасиву балансу товариства);

Д - розмір частки державних корпоративних прав у статутному фонді господарського товариства у відсотках статутного фонду.

12. Книжкова вартість державних корпоративних прав, визначена
за формулою (3), може бути скоригована, якщо:

дані бухгалтерського обліку неправильно відображені у
балансі, на що вказано в аудиторському висновку. У цьому разі
книжкова вартість прав може коригуватися на підставі аудиторського
висновку;

вартість активів, відображена в балансі (з урахуванням
результатів індексації вартості основних засобів, незавершеного
капітального будівництва, а також результатів переоцінки
товарно-матеріальних цінностей), істотно відрізняється від їх
ринкової вартості. У цьому разі книжкова вартість прав може
коригуватися за результатами експертної оцінки власних активів
господарського товариства.

Порядок оцінки вартості майна, що пропонується
як внесок до статутного фонду іншої юридичної
особи або як забезпечення під час укладення
кредитної угоди під заставу

13. Оцінка вартості майна, що пропонується як внесок до
статутного фонду іншої юридичної особи або як забезпечення під час
укладення кредитної угоди під заставу, з метою визначення
ефективності діяльності новоствореного товариства (або
використання кредитної позики) та аналізу впливу цих операцій на
вартість державних корпоративних прав проводиться, якщо
законодавством або статутом господарського товариства передбачено
погодження цих питань із спостережною радою або на загальних
зборах товариства. У цьому разі оцінка проводиться виключно
експертним шляхом.

Порядок оцінки вартості корпоративних прав, щодо яких прийнято
рішення про придбання від імені держави

14. Оцінка вартості корпоративних прав, щодо яких прийнято
рішення про придбання від імені держави в порядку, встановленому
законодавством, проводиться Національним агентством або експертним
шляхом із залученням експерта за рішенням Національного агентства.

Порядок оцінки розміру збитків

15. Оцінка розміру збитків, завданих уповноваженою особою
внаслідок неналежного виконання своїх повноважень, що підлягають
відшкодуванню згідно з договором доручення або за рішенням суду,
проводиться у порядку, встановленому законодавством. Розмір
збитків визначається на дату проведення відшкодування, якщо інше
не передбачено законодавством чи договором доручення. У разі коли
є можливість перевірити наявність фізичних наслідків збитків, вони
можуть бути підтверджені також відповідними висновками експертів
(оцінювачів). (Пункт 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою
КМ N 1510 (1510-2002-п) від 11.10.2002)

Порядок оцінки вартості активів, що пропонуються
для інвестування вітчизняними та іноземними
суб'єктами підприємницької діяльності
у господарське товариство

16. Оцінка вартості активів, що пропонуються для інвестування
вітчизняними та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності в
господарське товариство, у якого є державні корпоративні права,
проводиться виключно експертним шляхом у разі, коли інвестори
вкладають власні, позикові або залучені майнові та інтелектуальні
цінності в об'єкт інвестування на умовах збільшення його
статутного фонду або з метою провадження спільної з товариством
господарської діяльності.

Оцінка вартості іноземних інвестицій у господарське
товариство проводиться з урахуванням вимог законодавства про режим
іноземного інвестування у валюті України та в іноземній
конвертованій валюті на дату внесення інвестицій, що визначається
за умовами відповідних договорів (угод).

З метою проведення оцінки іноземних інвестицій перерахунок
сум інвестицій, що оцінені або здійснюються в іноземній валюті, у
валюту України та сум інвестицій, оцінених у валюті України, в
іноземну валюту здійснюється за офіційним обмінним курсом
Національного банку, що діяв на дату укладення відповідної угоди.

Порядок оцінки ринкової вартості активів господарського
товариства з метою одержання додаткової
інформації для прийняття відповідних
управлінських рішень

17. Оцінка ринкової вартості активів господарського
товариства з метою одержання додаткової інформації для прийняття
відповідних управлінських рішень проводиться, якщо вартість
основних засобів, незавершеного капітального будівництва, а також
нематеріальних активів, відображена в балансі з урахуванням
індексації їхньої вартості, істотно відрізняється від ринкової
вартості цих активів внаслідок стрімких темпів інфляції, допущених
помилок під час проведення індексації, унікальних споживчих,
конструкційних або технологічних властивостей об'єктів основних
засобів та з інших причин. У цьому разі оцінка проводиться
виключно експертним шляхом. Її результати можуть використовуватися
під час проведення аналізу ефективності використання активів,
розгляду пропозицій щодо можливості їх продажу заінтересованим
особам, прийняття рішень про доцільність їх списання або
ліквідації, складання рекомбінованого балансу та в інших випадках.

Дата добавления: 2015-07-13