Питання1

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №5

Одним із найважливіших елементів зовнішньої сфери корпоративного

управління є державне регулювання корпоративного сектору. Створюючи цілісну

організаційно-правову базу функціонування економіки, держава так чи інакше

регулює різнобічні аспекти діяльності корпоративних підприємств. Однак такий

підхід с досить широким, тому ми зупинимось на напрямах діяльності державних

органів, що стосуються безпосередньо регулювання діяльності корпоративних

господарських товариств.

Насамперед слід зазначити, що регулювання здійснюється органами загальної

та спеціальної компетенції. На рівні законодавчих органів видаються правові акти,

що мають силу закону і регламентують загальні основи функціонування

корпоративного сектору. В Україні на рівні органів спеціальної компетенції це,

наприклад, Комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає підзаконні акти,

що є обов'язковими приписами для учасників корпоративного управління. Такі

органи державного регулювання є також в інших країнах. У США система

регулювання має кілька рівнів. На верхньому рівні знаходяться Конгрес США та

Комісія з цінних паперів та біржі. Вони здійснюють загальний контроль за

корпоративним сектором і рухом цінних паперів.

Проте оскільки акціонерні товариства є підприємствами – юридичними

особами, то підлягають такій самій нормативній базі, що й інші підприємства. Так,

законодавче визначені приписи щодо контролю господарських товариств, зокрема

щодо ведення обліку та звітності. Визначено, що товариство здійснює

бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і подає її в

установленому обсязі органам державної статистики. Причому обов'язковою нормою

є те, що достовірність та повнота річного балансу і звітності товариства має бути

підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Обов'язкова аудиторська перевірка

річного балансу і звітності товариств з річним господарським оборотом менш як

двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян проводиться один

раз на три роки.

Важливим напрямом корпоративного управління з боку держави є державне

регулювання ринку цінних паперів. Таке управління є в усіх країнах, воно має свої

специфічні риси і навіть суттєві відмінності, проте в цілому передбачає реалізацію

єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних,

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних

паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, отримання

учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску га обігу цінних

паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер

угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на

ринку цінних паперів, забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів,

інвесторів і посередників на ринок цінних паперів, гарантування прав власності на

цінні папери, захист прав учасників фондового ринку, дотримання учасниками ринку

цінних паперів вимог актів законодавства, запобігання монополізації та створення

умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів, контролю за

прозорістю й відкритістю ринку цінних паперів.

Важливими формами державного регулювання ринку цінних паперів та

корпоративного сектору, також є розробка норм і контроль за дотриманням

антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів, контроль за системами

ціноутворення, встановлення правил і стандартів здійснення операцій і контроль за

їх дотриманням та інші елементи зовнішнього корпоративного управління.

Крім названих вище державних регулюючих структур у системі

корпоративного регулювання також певне місце займають саморегулівні організації

– добровільні об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, які не мають

на меті одержання прибутку. Такі організації створюються для захисту інтересів

своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних

паперів. Оскільки такі організації, входячи в систему корпоративного управління, є

їх певним чинником, то вони реєструються органами державної влади. Що ж

стосується таких організацій у системі функціонування акціонерного капіталу, то

вони мають бути зареєстровані Державною комісією з цінних паперів та фондового

ринку.

Як правило, за недотримання вимог законодавства встановлено

адміністративну і навіть кримінальну відповідальність. Наприклад, в Україні на

юридичних осіб можуть накладатись такі штрафи:

– за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів – у розмірі

до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150

відсотків прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій;

– за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії),

отримання якого передбачено чинним законодавством, – у розмірі до 5000

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— за ненадання, несвоєчасне надання або надання свідомо недостовірної

інформації – у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

– ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень

про усунення порушень щодо цінних паперів – у розмірі до 500 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

Такі штрафи накладаються Державною комісією з цінних паперів та фондового

ринку, але стягуються лише в судовому порядку.

Крім того, штрафи можуть накладатись і на громадян, а також посадових осіб.

Так, здійснення операцій по випуску в обіг або розміщенню не зареєстрованих

належно цінних паперів тягне за собою накладення на громадян чи посадових осіб

штрафу в розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Здійснення операцій на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії),

отримання якого передбачено чинним законодавством, тягне за собою накладення на

громадян чи посадових осіб штрафу в розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян. Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання

розпоряджень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку передбачає

накладення на громадян чи посадових осіб штрафу в розмірі від 20 до 50

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні здійснюється з метою:

1. реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних

паперів;

2. створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових

ресурсів учасниками ринку цінних паперів з урахуванням інтересів суспільства;

3. усебічного захисту прав учасників ринку цінних паперів.

До передбачених законодавством форм державного регулювання__ринку цінних

паперів належать:

прийняття законодавчих і нормативних актів з питань діяльності учасників

ринку цінних паперів;

видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на

ринку цінних паперів і забезпечення контролю за такою діяльністю;

реєстрація емісії цінних паперів та інформація в засобах масової інформації

про випуск цінних паперів;

створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих

прав емітентами цінних паперів;

установлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних

паперів, а також контролю за їх дотриманням;

контроль за процесом ціноутворення на ринку цінних паперів.

На ринку цінних паперів здійснюються конкретні види професійної діяльності,

як-от:

1) торгівля цінними паперами;

2) депозитарна й розрахунково-клірингова діяльність;

3) управління цінними паперами, що належать іншим особам;

4) ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

5) організація торгівлі на ринку цінних паперів (переважно надання послуг, що

безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з цінних паперів).

Функції прямого регулювання ринку цінних паперів виконує Державна комісія

з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка є органом, підпорядкованим

Президентові України та підзвітним Верховній Раді України. Вона складається з

Голови комісії і шести членів, має відповідний центральний апарат, а також

територіальні відділення. ДКЦПФР призначає державних представників на

фондових біржах, яких уповноважено здійснювати контроль за додержанням

положень Статуту і правил фондової біржі та які мають право брати участь у роботі

керівних біржових органів.

Цей орган має досить широкі повноваження у сфері регулювання акціонерного

капіталу. Комісія розробляє і затверджує нормативні акти, обов'язкові для виконання

усіма учасниками ринку цінних паперів, і контролює їх виконання. Для здійснення

реальних і дієвих управлінських функцій Державна комісія з цінних паперів та

фондового ринку виконує ряд завдань.

Основними з них є: встановлення вимог щодо випуску (емісії) і обігу цінних

паперів та їх похідних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, у тому

числі іноземних емітентів (з урахуванням вимог валютного законодавства України),

які здійснюють випуск і розміщення цінних паперів на території України, а також

встановлення порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх

випуск, висування за погодженням з Національним банком України додаткових

вимог щодо випуску цінних паперів комерційними банками.

До завдань комісії належать також встановлення стандартів випуску (емісії)

цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для

відкритого продажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних

паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів і

інформації про їх випуск, видавання дозволів на обіг цінних паперів українських

емітентів за межами України, реєстрація випусків цінних паперів та інформації про

випуск цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів, що є в обігу

на території України, встановлення вимог щодо допуску цінних паперів іноземних

емітентів та обігу їх на території України, реєстрація правил функціонування

організаційно оформлених ринків цінних паперів, установлення вимог та умов

відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України.

Комісія встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з

випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-

клірингову діяльність з цінними паперами та інших передбачених законодавством

спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів професійної діяльності

на ринку цінних паперів, а. також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення

вимог законодавства про цінні папери, встановлює порядок складання звітності

учасників ринку цінних паперів відповідно до чинного законодавства України,

визначає за погодженням з Національним банком України особливості отримання

комерційними банками дозволу на депозитарну та розрахунково-клірингову

діяльність, визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо

діяльності банків на ринку цінних паперів – також з Національним банком України

особливості ведення обліку операцій з цінними паперами, встановлює порядок і

здійснює державну реєстрацію фондових бірж та позабіржових торговельно-

інформаційних систем, призначає державних представників на фондових біржах, у

депозитаріях та торговельно-інформаційних системах, координує роботи з

підготовки фахівців з питань фондового ринку, встановлює кваліфікаційні вимоги

щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами.

На комісію також покладено встановлення порядку і реєстрація

саморегулівних організацій, що створюються особами, які здійснюють професійну

діяльність на ринку цінних паперів, розробку і прийняття вимог і стандартів щодо

обов'язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють

професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечення створення

інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного

законодавства, участь у розробці та внесення на розгляд у встановленому порядку

проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку фондового ринку

України.

Окрім цього, на комісію покладено функції регулювання ринку цінних паперів

на міжнародному рівні, зокрема участь у підготовці відповідних-проектів

міжнародних договорів України, співробітництво з державними органами і

неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з

питань, віднесених до їх компетенції.

При ДКЦПФР діє Консультативно-експертна рада, яка розробляє рекомендації

щодо політики на ринку цінних паперів і бере участь у підготовці та обговоренні

проектів законодавчих актів. Комісія організує також проведення наукових

досліджень з питань функціонування фондового ринку (при Київському

національному економічному університеті, зокрема, створено Інститут цінних

паперів і фондового ринку). З огляду на їхню важливість, варто виокремити дві

особливі функції ДКЦПФР:

1) видача дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів;

2) реєстрація випусків цінних паперів.

Здійснення виключної діяльності з випуску та обігу цінних паперів

допускається на підставі дозволу, виданого ДКЦПФР. Дозвіл на здійснення всіх або

окремих (крім комісійної) видів діяльності видається торговцям цінних паперів, які

мають попередньо внести у статутний фонд біржі не менше ніж 1000

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для здійснення комісійної

діяльності з цінними паперами — не менше ніж 200 неоподатковуваних Порядок

реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств, а також інформації про їхній

випуск визначається ДКЦПФР. Ця Комісія веде також загальний реєстр випуску

цінних паперів. Цінні папери підлягають реєстрації протягом 30 днів з дня подання

заяви з іншими необхідними документами.

Комісії надано й інші повноваження та права. Наприклад, у разі недотримання

емітентами вимог законодавства або відповідних нормативних актів Комісії, вона

може не тільки вимагати змін у рекламному оголошенні або іншому засобі

інформування інвесторів стосовно публічної пропозиції чи відкритого продаж__продажу

цінних паперів, а навіть вимагати припинення даної пропозиції взагалі.

Законом передбачено, що державні органи зобов’язані сприяти Комісії у

виконання її функцій. Органи приватизації зобов'язані надавати Комісії необхідні

документи про об'єкти державної власності; правоохоронні органи - інформацію,

необхідну для забезпечення належного контролю за діяльністю на фондовому ринку.

У разі недопущення працівників Комісії до проведення перевірок органи внутрішніх

справ на прохання вповноважених Комісії зобов'язані негайно вжити заходів для

примусового забезпечення проведення перевірок.

Державна комісія з цінних паперів на фондового ринку також виконує

контрольну функцію. Для цього згідно чинного законодавства їй надані наступні

повноваження:

– проводити перевірки і ревізії учасників фондового ринку;

– контролювати правдивість інформації, що надається емітентами та особами,

які здійснюють професійну діяльність та фондовому ринку, та її відповідність

встановленим стандартам;

– вилучати на час проведення перевірок на термін до 3 діб документи, що

підтверджують факти порушення законодавчих актів про цінні папери;

– призначати державних представників на фондові біржі, у депозитарії і

торговельно-інформаційній системи;

– надсилати емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на

фондовому ринку, фондовим біржам і само регульованим організаціям обов'язкові

для виконання розпорядження щодо усунення порушень законодавств про цінні

папери і вимагати надання необхідних документів згідно чинного законодавства;

– у разі порушення законодавства про цінні папери, призупиняти на термін до

1 року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів емітента, дію спеціальних

дозволів (ліцензій0, а також анулювати їх;

– у разі порушення фондовою біржею законодавства про оцінні папери,

Статуту і правил фондової біржі припиняти торгівлю на фондовій біржі до усунення

таких порушень;

– накладати адміністративні стягнення і штрафи, застосовувати санкції за

порушення чинного законодавства до юридичних осіб та їхніх співробітників;

– направляти матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі

виявлення порушень антимонопольного законодавства.

На фондовому ринку також здійснюється нагляд - постійний моніторинг

процесів, що відбуваються на фондовому ринку. Він включає такі операції:

а) одержання періодичної фінансової звітності про результати діяльності

професійних учасників фондового ринку;

б) аналіз цієї звітності з метою встановлення відповідності учасників

фондового ринку вимогам законодавства9фінансовий стан, ліквідність), що сприяє

захищеності інвестора;

в) нагляд через участь представників у сесіях фондових бірж, за біржових

фондових торговельних системах, на загальних зборах акціонерів тощо.

Дана система державного контролю не є надто жорстокою. Для того, щоб

впевнитись в цьому достатньо звернутись до зарубіжного досвіду. В США та

фондових ринках інших країн існує широка система контролю та перевірок. В першу

чергу це необхідно для зниження системного ризику. Світовий фондовий ринок знає

наступні види контролю:

1) перевірка учасників „на вході‖ до ринку;

2) реєстрація приватних осіб та ―відфільтрування‖ потенційних порушників;

3) моніторинг фондової діяльності;

4) виїзди на місця та надання права співробітникам контролюючих органів

самостійно вирішувати питання проведення перевірок.

В Україні існує контроль „при вході‖ на фондовий ринок: лістинг цінних

паперів емітента, розраховуються показники ліквідності та фінансового стану. Під

час діяльності на фондовому ринку учасники щоквартально та за річними

результатами надають звітність до ДКЦПФР. За порушення діяльності стежать Фонд

державного майна, НБУ, Антимонопольний комітет, Міністерство фінансів,

ДКЦПФР і в межах свої повноважень регулюють питання правопорушень.

Розглянемо найтиповіші правопорушення з боку суб'єктів фондового ринку згідно

аналізу ДКЦПФР:

– не реєстрація або несвоєчасна реєстрація в Комісії інформації про емісію

акцій;

– не публікування в пресі інформації про діяльність компанії;

– внесення змін до статуту без затвердження такого рішення на загальних

зборах;

– недотримання річного терміну реалізації або анулювання викуплених у

акціонерів акцій для реєстраторів;

– ведення реєстрів власників іменних цінних паперів без спеціального дозволу

Комісії;

– брак необхідної кількості спец листів, що мають відповідні кваліфікаційні

посвідчення;

– недотримання всіх вимог, що пред'являються до ведення реєстру;

– недостатнє програмне забезпечення;

– несвоєчасне переоформлення прав власності на імені цінні папери;

– ведення реєстрів навіть тоді, коли кількість власників іменних цінних паперів

перевищує 500.

Важливу роль у регулюванні корпоративного сектору відіграє

Антимонопольний комітет. Такі органи існують також в інших країнах і мають різні

назви, проте мета у них одна – недопущення монополізації ринків, розробка

відповідних приписів і контроль. В Україні існують законодавче розроблені правила

і приписи щодо обмеження монополізму та недопущення недобросовісної кон-

куренції у підприємницькій діяльності. Їх перелік і зміст є досить великим, тому

зупинимось на тих приписах, які більш усього стосуються господарських товариств і

вимог щодо переходів власності і Антимонопольному комітету надані досить широкі

права, оскільки створення, злиття, приєднання, ліквідація господарюючих суб'єктів

(у тому числі господарського товариства, асоціації, концерну та іншого об'єднання

підприємств), придбання, набуття в інший спосіб у власність, одержання в

управління (користування) часток (акцій, паїв), а також активів (майна) у вигляді

цілісних майнових комплексів господарюючих суб'єктів чи структурних підрозділів

господарюючих суб'єктів, оренда цілісних майнових комплексів господарюючих

суб'єктів чи структурних підрозділів господарюючих суб'єктів провадиться тільки за

його згодою або його органів. Це стосується не всіх підприємств, оскільки охопити

усі господарюючі суб'єкти практично неможливо, а тільки таких випадків, коли:

– створення господарюючого суб'єкта двома та більше засновниками

(учасниками), якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів,

робіт, послуг (далі – товари) цих засновників (учасників) за підсумками останнього

фінансового року перевищує суму у валюті України, еквівалентну 12 млн дол. США

за офіційним валютним курсом, який діяв на кінець останнього фінансового року, і

при цьому не менш як у двох засновників (учасників) вартість активів або обсягів

реалізації товарів перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 600 тис. дол.

США у кожного;

– створення господарюючого суб'єкта двома та більше засновниками

(учасниками), які діють на певному товарному ринку, якщо хоч один із них займає

монопольне становище на ринку або якщо загальна частка засновників (учасників)

на цьому ринку перевищує 35 відсотків, а також створення господарюючого

суб'єкта, частка якого на певному товарному ринку явно перевищуватиме 35

відсотків;

– вступ одного або кількох господарюючих суб'єктів у, об'єднання, якщо

сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів цих господарюючих

суб'єктів та об'єднання разом з його засновниками (учасниками) перевищує суму

грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн дол. США, або якщо хоч один із

суб'єктів чи об'єднання займає монопольне становище на певному товарному ринку,

або загальна частка засновників (учасників) об'єднання після вступу до нього цих

господарюючих суб'єктів на певному ринку перевищуватиме 35 відсотків;

– злиття господарюючих суб'єктів або приєднання одного господарюючого

суб'єкта до іншого, якщо хоч один із них займає монопольне становище на певному

товарному ринку, в тому числі злиття або приєднання господарюючих суб'єктів, які

діють на певному товарному ринку, якщо їх загальна частка на цьому ринку

перевищує 35 відсотків.

Існують також інші вимоги, які стосуються не тільки господарських товариств,

а й інших організаційних форм підприємств.

Важливими є нормативні вимоги щодо безпосереднього регулювання руху

корпоративних прав. Насамперед це стосується безпосереднього або

опосередкованого, одноразово або за кілька разів придбання, набуття в інший спосіб

у власність або отримання в управління (користування) часток (акцій, паїв), що

забезпечує досягнення або перевищення 25, 50 відсотків голосів у вищому органі

управління відповідного господарюючого суб'єкта, якщо сумарна вартість прид-

бання, набуття в інший спосіб у власність, отримання в управління (користування)

перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 100 тис. дол. США за

офіційним валютним курсом, що діє на день подання заяви про намір придбання,

набуття в інший спосіб у власність, отримання в управління (користування) часток

(акцій, паїв). У разі придбання, набуття в інший спосіб у власність або отримання в

управління (користування) безпосередньо або опосередковано, одноразово або за

кілька разів часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 10

відсотків голосів у вищому органі управління відповідного господарюючого суб'єкта

за наведених вище вартісних показників, покупець зобов'язаний у місячний термін

повідомити про це придбання Антимонопольний комітет або його органи.

У разі безпосереднього або опосередкованого придбання активів (майна) у

вигляді цілісного майнового комплексу господарюючого суб'єкта чи структурного

підрозділу господарюючого суб'єкта, набуття в інший спосіб права власності або

користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу господарюючого

суб'єкта чи структурного підрозділу господарюючого суб'єкта, в тому числі

ліквідованого, отримання в управління (користування), передачі в оренду зазначених

активів (майна), якщо сумарна вартість активів (майна), що придбаваються,

набуваються в інший спосіб у власність (користування), отримуються в управління

(користування), передаються в оренду, перевищується сума грошового еквівалента,

що дорівнює 600 тис. дол. США за офіційним валютним курсом, що діє на день

подання заяви, потрібна згода Антимонопольного комітету.

Особливості щодо антимонопольного регулювання мають установчі

документи, на основі яких створюються господарські товариства. Насамперед зміни,

пов'язані із зміною предмета і цілей діяльності, порядку розподілу прибутків і

збитків, складу та компетенції органу управління, порядку прийняття органом

управління рішень, або інші зміни, що посилюють узгодженість дій на ринку

засновників (учасників) господарського товариства чи об'єднання підприємств, або

призводять в інший спосіб до погіршення умов конкуренції між засновниками

(учасниками), слід погоджувати з Антимонопольним комітетом або його органами.

Крім того, існує положення, що у разі призначення (обрання) однієї особи на

одну з передбачених нижче посад, а саме керівника, заступника керівника, головного

бухгалтера, члена спостережної ради чи виконавчого, контролюючого органів

одночасно у двох або більше конкуруючих між собою господарюючих суб'єктів,

якщо сумарна вартість активів цих суб'єктів за останній фінансовий рік перевищує

суму грошового еквівалента, що дорівнює 6 млн дол. США, орган (особа), що

прийняв рішення про призначення (обрання), зобов'язаний повідомити про це у

місячний термін Антимонопольний комітет або його органи. Як бачимо, права

комітету досить широкі, хоча монополізація в корпоративному секторі залишається

високою.

У цілому управління державним корпоративним сектором в Україні можна

поділити на три блоки:

1) створення загальної нормативно-правової бази функціонування економіки;

2) пряме управління державними підприємствами;

3) управління певною державною часткою статутного фонду господарських

товариств.__

Дата добавления: 2015-07-13