Зовнішня сфера корпоративного сектору

Регулювання корпоративного сектору державою є одним з найважливіших елементів зовнішньої сфери корпоративного управління. Держава здійснює регулювання, яке виходить за межі безпосередньо управління державними підприємствами та господарськими товариствами корпоративного типу, а також регулює різнобічні аспекти діяльності корпоративних підприємств.

Таке регулювання забезпечується органами загальної та спеціальної компетенції. Правові акти видаються на рівні законодавчих органів, що мають юридичну силу і регламентують загальні основи функціонування корпоративного сектору. Наприклад, органом спеціальної компетенції в Україні є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісія видає підзаконні акти, які є обов'язковими для учасників корпоративного управління, після цього йдуть саморегулятивні організації. До них відносяться фондові біржі, Національна асоціація дилерів з цінних паперів, клірингові корпорації та Рада муніципальних органів регулювання цінних паперів.

Регулювання корпоративних господарських товариств забезпечуються законами України "Про господарські товариства" і "Про цінні папери та фондову біржу".

Тому, якщо акціонерні товариства є суб'єктами господарської діяльності, а саме юридичними особами, вони регулюються тією ж нормативною базою, що й інші підприємства. Встановлено законо­давчо приписи щодо контролю господарських товариств, зокрема щодо ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Господарство здійснює бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, веде статистичну звітність і звітує перед органами державної статистики. Достовірність річного балансу підприємства підтверджується аудитором.

Державні податкові інспекції, інші державні, а також ревізійні органи в межах їх компетенції, ревізійні органи товариства та аудитор­ські організації здійснюють перевірку фінансової діяльності підприємств.

Державне регулювання ринку цінних паперів - важливий напрям корпоративного управління з боку держави. Таке управління визначає реалізацію єдиної державної політики у сфері випуску й обігу цінних паперів та їх похідних, створює умови для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів, враховуючи інтереси суспільства, забезпечує учасників ринку цінних паперів інформацією про умови випуску й обігу цінних паперів, про результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги й характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що здійснює вплив на формування цін на ринку цінних паперів. Державне регулювання забезпечує однакові можливості для вільного доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів, гарантує права власності на цінні папери, забезпечує захист прав учасників фондового ринку, а також регулює дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства, запобігає монополізації та створенню умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів, контролює за прозорістю й відкритістю ринку цінних паперів.

Саморегулятивні організації, до яких відносяться добровільні об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, що займають окреме місце в системі корпоративного регулювання та не мають на меті одержання прибутку. Об’єднання формуються для захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку та підлягають реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Розробка норм і контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів, контроль за системами ціноутворення, встановлення правил і стандартів здійснення операцій і контроль за їх дотриманням, інші елементи зовнішнього кор­поративного управління: все це відноситься до важливих форм державного регулювання ринку цінних паперів та корпоративного сектору.

Державне регулювання виконує такі функції:

1) створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійсню­ють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

2) контроль за достовірністю інформації, що надається емітентам та особам;

3) видання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за цією діяльністю;

4) заборона і припинення на певний термін професійної діяльності на ринку цінних паперів, якщо відсутній спеціальний дозвіл на цю діяльність, то здійснюється притягнення до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Державне управління корпоративним сектором на рівні держави поділяється на три частини:

ü формування загальної нормативно-правової бази функціонування економіки;

ü пряме управління державними підприємствами;

управління певною державною часткою статутного капіталу господарських товариств.

Перша частина визначає розробку законів і підзаконних нормативних актів економічної спрямованості, тому що всі підприємства здійснюють діяльність саме у цьому нормативно-економічному полі.

Друга частина має застосовуватися лише у тому випадку, коли держава є єдиним власником акціонерного товариства і здійснює управління діяльністю через менеджмент підприємства.

Третя частина державного управління здійснює вплив на діяльність корпорації, оскільки володіє державним пакетом корпоративних цінних паперів.

Органи центральної державної влади здійснюють заходи, що належать до першої частини. Останні мають повноваження приймати рішення, які силу закону. Заходи, що здійснюються іншими двома блоками впроваджують лише виконавчі органи.

Під пряме управління державної влади підпадають такі відповідні об’єкти:

• майно державних підприємств, установ і організацій, що мають право повного господарського відання або оперативного управління;

• акції (паї, частки), що належать державі в майні господарських товариств;

• майно підприємств, які перебувають у процесі приватизації;

• майно, передане в користування органам самоврядування;

• майно, що не відноситься до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації майна державних підприємств.

Державні акціонерні компанії становлять досить вагому частку державного сектору. Акціонерні товариства – це повноправні суб'єкти корпоративного сектору, вони мають певні особливості порівняно з акціонерними товариствами у класичному їх вигляді. Таким чином, державна акціонерна компанія — це відкрите акціонерне Товариство, де держава має пакет акцій, який забезпечує правомочність рішень загальних зборів акціонерів.

Державні акціонерні товариства утворюються трьома основними способами:

ü акціонуванням державних підприємств, які не підлягають приватизації згідно із законодавством України;

ü формування державного акціонерного товариства;

придбанням державою відповідних пакетів акцій у інших власників.

Кабінет Міністрів України призначає уповноважений орган, який управляє об'єктами державної власності. Цей орган виступає засновником та акціонером державної акціонерної компанії від імені держави. Якщо державі належать усі акції державної акціонерної компанії, то повноваження загальних зборів здійснює як єдиний акціонер. Якщо державна акціонерна компанія створена шляхом акціонування державних підприємств, які відповідно до законодавства України не підлягають приватизації, недержавні інвестори можуть набувати право власності на акції додаткової емісії, що здійснюється за рахунок прямих інвестицій. У тому випадку, коли державна акціонерна компанія створюється в разі акціонування державних підприємств. Правомочність рішень загальних зборів акціонерів забезпечує розмір емісії.

Уповноваженим особам в Україні можуть бути передані акції державних акціонерних компаній. Кабінет Міністрів України визначає особливі умови здійснення управління та обов'язковий розмір дивідендів від прибутку компанії для уповноважених осіб, яким передані акції державних акціонерних компаній. Уряд визначає порядок і умови передання в управління уповноваженим особам акцій державних акціонерних компаній.

Дата добавления: 2015-07-13