Просте речення

Метою системи фізичного виховання є задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов’язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров’ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних факторів.

Умови функціонування системи фізичного виховання.

· Першою головною умовою є бажання громадян реалізувати свої права на фізичний і духовний розвиток;

· Належна матеріально-технічна база та фінансове забезпечення галузі;

· Забезпечення галузі висококваліфікованими фахівцями-професіоналами.

7. Організація, зміст та методика позакласної спортивно-масової роботи

До позакласних занять фізичними вправами відносять: некласифікаційні змагання школярів, фізкультурно-художні свята, спортивно-художні вечори, дні здоров’я, спортивні секції і гуртки.

Характерними рисами позакласних занять фізичними вправами є: носять спортивну спрямованість, об’єднують дітей різних класів, є добровільними.

Характерними ознаками некласифікаційних змагань в школі є: вони не передбачені спортивною класифікацією, програма змагань може відхилятися від класифікації, допускаються порушення правил, які передбачені програмою, участь у них не дає права на присвоєння спортивних розрядів.

Сьогодні у пресі часто натрапляємо на статті фахівців, у яких йдеться про спортизацію школи. Так, це, мабуть, один із перспективних напрямів фізич­ного виховання школярів. Проте різні автори розуміють термін "спортизація" по-різному.

Безперспективним, у свій час, виявився шлях, за яким пропонувалося більшість часу на уроках приділяти спеціалізації з певного розділу програми (виду спорту).

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класи­фікацією і правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу) бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі. У зв’язку з цим у багатьох школах проводяться так звані некласифікаційні змагання. Участь у них не дає права на присвоєння роз­рядів, оскільки:

• вони не передбачені спортивною класифікацією;

• їхня програма може певним чином відхилятися від класифікації;

• під час їх проведення допускаються передбачені програмою пору­шення правил змагань.

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених роз­мірів, зі скороченням часу, використанням нестандартного інвентарю, зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.

Як можливі варіанти охарактеризуємо деякі види змагань, що здобули визнання у школах України.

Змагання за шкільною програмою. Програма таких змагань складаєть­ся вчителем і повинна сприяти розв'язанню завдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретному етапі засвоєння матеріалу шкільної програ­ми. Вона передбачає завдання:

• із техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивчаються;

• на результат (наприклад, штрафні кидки або удари по воротах із різних точок та віддалей, кидання в ціль тощо);

• на прояв фізичних якостей (стрибки, підтягування, згинання і розги­нання рук в упорі лежачи та ін.) і обов'язково комплексні естафети.

Конкурс. Мета цього виду змагань — розвивати вміння самостійно ко­патися фізичними вправами, складати комплекси і комбінації, засвоювати певну інформацію. Їх можна організовувати як самостійні заходи на перервах, у групах подовженого дня або як складову частину інших заходів (вечорів, спортивних свят, днів здоров'я та ін.). Цінність конкурсів - в їхній спрямованості на раціональне розв'язання учнями рухових завдань. Конкурси можуть проводитись усередині класів і між ними. У другому випадку програма конкурсу повинна передбачити індивідуальні та групові завдання. Наприклад, доцільно влаштовувати конкурси на краще складання і виконання комплексу ранкової гімнастики, створення нових вправ із двох або трьох запропонованих, кращу комбінацію фізичних вправ із раніше вивчених рухових дій тощо. Усі практичні завдання повинні бути обґрунтовані та прокоментовані учнем.

"Веселі старти". Ігри — ефективний засіб загартування та оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літньо­го відпочинку і за місцем проживання.

Виняткову увагу зверніть на створення спеціальної матеріальної бази, виготовлення відповідного інвентарю та атрибутики (ходулі, мішки, стійки, набори дошок, фанерних планшетів, кілець, прапорців тощо).

Щоб естафети та ігри не втрачали педагогічної цінності, своєчасно фік­суйте всі порушення правил і, підсумовуючи, враховуйте їх, а також робіть усе можливе для попередження порушень.

Для організації естафет всередині класів, груп подовженого дня команди повинні бути однаковими, їхній склад (у більшості естафет — 8-12 чол.) може залишатися постійним протягом тривалого часу.

Сьогодні, як і в попередні десятиліття, у державній політиці вкрай повільно зміщуються акценти зі спорту вищих досягнень на масовий спорт. І в цій сфері духовність і культура залишаються на задньому плані. Мало хто думає про те, що поряд із м'язами треба формувати і душу людини. Практично не реалізуються гуманістичні ідеї олімпізму, принципи чесної та справедливої гри, майже зовсім не надається увага розвитку в дітей і молоді здібностей до художнього відображення спорту, його гуманістичного осмислення засоба­ми музики, живопису, кіно, фотографії. Рідко використовуються українські народні ігри і національні види спорту. Зовсім не розвиваються такі види і форми спортивних змагань, рухливих ігор, активного відпочинку, які мають особливо високий соціально-культурний, духовний потенціал і, власне, тому поширилися у багатьох країнах світу.

Яким чином змінити ситуацію? Школа повинна виховати і дати дітям змогу реалізувати прагнення гармонійно поєднувати розумний спосіб життя із заняттями живописом, скульптурою, поезією, винахідництвом, колекціону­ванням та іншими видами творчої діяльності. Втіленню цієї ідеї в життя сприятимуть шкільні фізкультурно-художні свята.

Свята проводяться для відзначення видатних подій, знаменних історич­них дат у житті людей.

Свято не має чітко визначеної форми, вона може змінюватися залежно від бажань учасників, самодіяльність яких не тільки не регламентується, а й за­охочується. Водночас, свято має певні обряди, які додають йому стабільності. Тому кожне свято повинно мати свою, характерну обрядову структуру, яка надає йому оригінальності та неповторності. Свято не тільки акумулює тра­диційні обряди, але й виступає своєрідною структурою духовного і фізичного життя людей.

Обряди — це соціальне явище, що являє собою комплекс символічних, традиційно закріплених умовних дій, спрямованих на оформлення певний подій у житті людей, держави, приурочених окремим етапам трудової діяль­ності та відзначенню певних календарних дат.

Слово "обряд" означає "приводити в належний вигляд (обряджати), впо­рядковувати, прикрашати".

Мета обряду — за допомогою символів і символічних дій висловити, пе­редати, закріпити традиційні для суспільства (соціальної групи) ідеї, ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати в його учасників адекватне почуття, настрої, переживання. Створити у процесі проведення свята і морально-психологічну атмосферу, яка б сприяла засвоєнню соціального досвіду, що передається певним обрядом.

Спортивно-художні вечори можуть присвячуватися різним подіям у житті колективу фізичної культури. Це може бути, наприклад, "Вечір спортивної слави", присвячений підбиттю підсумків фізкультурної і спортивної роботи школи за рік. Вечори можуть присвячуватися високим досягненням команди або окремих спортсменів школи, проводитися за типом спортивно-художніх КВК, "нумо, хлопці", "нумо, дівчата" тощо.

Найбільш повного практичного втілення ідеї комплексного використання засобів, зв'язку фізичного виховання з іншими шкільними предметами та ідеї гармонії тіла і розуму можна досягти, проводячи у школі дні здоров'я.

8. Нетрадиційні види оздоровчих занять фізичними вправами у фізкультурно-оздоровчій роботі

Речення — граматична, інтонаційно завершена конструкція, побудована з одного чи кількох слів, яка становить окрему думку.

Граматична основа речення складається з підмета та присудка, проте можливі випадки, коли одного з головних членів речення немає (односкладні речення).

Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення. Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п’ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).
Прямий порядок другорядних членів речення пов’язаний з порядком слів у словосполученні:

• узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;
• додаток- після керуючого слова;
• обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів)
При зворотному (непрямому, інверсійному’) порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас). Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.

Приклади:
прямий порядок: Я прийшов
непрямий (інверсійний): Прийшла Маринка

Види речень:

1. За будовою:
• двоскладні (граматична основа складається з підмета і присудка): Йшов невеликий дощ.
• односкладні (граматична основа має або підмет, або присудок): Дощило.

2. За метою висловлювання:
• розповідні (передають повідомлення): Сьогодні холодно.
• питальні (передають запитання): Сьогодні холодно?
• спонукальні (виражають спонукання до дії): Одягайся тепліше!

3. За емоційним забарвленням:
• неокличні (думка виражена спокійно): Ходи-но сюди.
• окличні (думка виражена з сильним емоційним забарвленням): Ходи-но сюди!

4. За кількістю граматичних основ:
• прості (мають одну граматичну основу): Вечір.
• складні (мають дві або більше граматичних основ): Вечір, надворі швидко темнішає.

5. За наявністю другорядних членів речення:
• непоширені (не мають другорядних членів): Холодно.
• поширені (мають один та більше другорядних членів): Надворі було холодно.

6. За наявністю необхідних членів речення:
• неповні (пропущено один чи кілька членів речення, які зрозумілі з контексту або ситуації.): В зелене Журавне летять журавлі, а лебеді — [летять] у Лебедин.
• повні (наявні всі головні та другорядні члени, необхідні для завершеності будови і повноти вираження значення): Христя засвітила невеличкий каганець і постановила його на комині.

7. За наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів
• ускладнені (є однорідні члени речення, вставні слова, словосполучення, речення, відокремлені члени речення, звертання тощо)
• неускладнені.

Дата добавления: 2017-01-14