Другорядні члени речення: додаток, означення, обставина

Другорядні члени речення поділяють на три типи: додаток, означення, обставина.

Додатком називається другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія або розповсюджується стан чи ознака, і відповідає на питання непрямих відмінків кого? чого? ким? чим? кому? чому? кого? що? на кому? на чому? (Місяць заливає (чим?) своїм холодним промінням (що?) кімнату). Додатки виражаються передусім іменниками та займенниками і відносяться до дієслова. Також додаток може відноситися до прикметника або іменника (Винахід маленького генія вартий уваги). Крім займенників та іменників, додаток може бути виражений будь-якою частиною мови, вжитою в значенні іменника, якщо вона відповідає в реченні на питання непрямих відмінків, наприклад: прикметником (Доручаємо цю справу черговому); числівником (Школяр досить швидко поділив дванадцять на чотири); дієприкметником (Прибулих вітали хлібом-сіллю учасники фестивалю); прислівником (Ми не віримо вашому «потім»); неозначеною формою дієслова (Як же я люблю блукати осіннім лісом); вигуком (Капітану довелося докласти чимало зусиль, щоб зупинити це гучне «ура»); а також словосполученням (Галя із захопленням переказувала друзям «Казку про яян» Е. Андієвської).

Додатки бувають прямі і непрямі. Прямим називається додаток, який підпорядковується перехідному дієслову і виражений знахідним відмінком без прийменника (Взяла зілля, поклонилась (Т. Шевченко)). Прямий додаток також може бути виражений формою родового відмінка без прийменника, якщо: 1) при перехідному дієслові є заперечна частка не (Не кидай матері, казали… (Т. Шевченко)); 2) якщо дія переходить на частину предмета (Принеси мені, будь ласка, води). Усі інші додатки є непрямими (Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою (Т. Шевченко)).

Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? (у всіх родових, числових і відмінкових формах) скільки? (лише в непрямих відмінках). Означення відноситься до іменника або до іншої частини мови, вжитої у значенні іменника. Означення бувають узгоджені та неузгоджені.

Узгодженим називається означення, яке узгоджується з означуваним словом у роді, числі й відмінку (Теплийкраплистий дощ застав птахів і людей серед поля (В. Земляк)). Узгоджені означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, займенниками, порядковими числівниками.

Неузгодженим називається означення, яке не має спільного з означуваним словом роду, числа, відмінка або виражене невідмінюваним словом (Стала наближатися година рушати в дорогу (С. Васильченко)). Неузгоджені означення виражаються іменниками в непрямих відмінках; займенниками його, її, їх, якщо вони відносяться до іменника і вживаються у присвійному значенні; неозначеною формою дієслова; прислівниками, а також цілими словосполученнями, зокрема фразеологізмами (У селі знайшовся такий майстер на всі руки).

Обставинами називаються другорядні члени речення, які вказують на місце, час, причину, мету, спосіб дії. Обставини відносяться до дієслів. За значенням обставини поділяються на такі групи: місця (де? куди? звідки?), часу (коли? як довго? відколи?), причини (чому? через що? з якої причини?), мети (для чого? з якою метою?), умови (за якої умови? у якому випадку?), допусту (незважаючи на що?), способу дії (як? у який спосіб?): Раз Жаба вилізла (куди?) на берег (для чого?) подивитися та й (як?) трошечки (як?) на сонечкупогрітися (Л. Глібов))

Дата добавления: 2017-01-14