Звертання і вокативні речення

Звертання, розділові знаки в реченнях з ними

Розділові знаки при компонентах, граматично не пов'язаних із членами речення

Відокремлені додатки

Таблиця 16

Відокремлюються:	Приклади
1. Якщо вони вживаються із словами крім, окрім, опріч, замість, включаючи, навіть, особливо, на відміну від, за винятком, особливо, зокрема і мають значення включення, виключення або заміщення	1. На світі все знайдеш, крім рідної неньки (Нар. творч.). 2. На ліво­бережжі, замість верб і чагар­ників, видно погорблені смуги темені (М.Ст.).
2. Коли вони виступають у ролі уточню-вального члена речення; при них можуть стояти слова тобто, цебто, а саме	Я бажаю поетові дальшого росту, тобто поширення і поглиблення тематики, нових досягнень у формі (М.Рил.).
3. Додатки з приєднувальним значенням, при яких вживаються в тому числі, наприклад, при чому	Студенти І курсу склали успішно екзамени з усіх предметів, у тому числі з історії.

Примітка. Якщо прийменник замість можна замінити прийменником взамін (за), іменник або займенник із ним не відокремлюється. Порівняйте: Мар’я тільки блиснула очима і, замість зерняти, розкусила лушпанину (П.Мирн.) – Ти вже командуєш замість (=взамін, за) тата? (М.Ст.).

Просте речення може ускладнюватися словами або групами слів, граматично не пов’язаними з членами речення. До них належать звертання, вставні і вставлені конструкції, які використовуються в мовленні для уточнення змісту повідомлення та вираження різноманітних комунікативних і модальних відношень. Компоненти, граматично не пов’язані з членами речення, на письмі виділяються розділовими знаками (кома, тире, дужки), а в усному мовленні – відповідною інтонацією.

Звертання – це слово або сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких звернене мовлення. Найчастіше виражається іменником у кличному відмінку (сестро, земляче, мово, Україно, Софіє) або іменником чи іншою частиною мови у формі називного відмінка в значенні кличного.

Звертання буває непоширене (без залежних слів): Мій сон щасливий, тату (П.Переб.) і поширене (із залежними словами): Широкий Дніпре мій, з тобою ми в розлуці (А.Мал.).

Близькими до звертань є так звані вокативні речення (від лат. vokativus – кличний відмінок). Це такі речення, які складаються тільки з одного звертання і, називаючи адресата мовлення, водночас передають різноманітні відтінки думки або певні почуття, волевиявлення – оклик, захоплення, відчай, докір, радість, прохання, заборону, пересторогу, переляк тощо. За змістом і функціями їх можна поділити на такі основні групи: 1) речення, що виражають кликання когось на вимогу відгукнутись: – Килино! Гей, Килино! Ну та й спить же! (Л.Укр.); 2) речення, у яких звертання вимовляється тоном прохання або заборони з метою припинити висловлення, дії чи вчинки співрозмовника: – Марійко! Марійко! Годі тобі! Людей соромся… (М.Івч.); 3) речення, що виражають різноманітні емоційні реакції (здивування, радість при зустрічі, незадоволення, осуд, любов, переляк тощо): – Сину мій! Дитино моя! – угледівши, скрикнула мати і кинулась до Петра (П.Мирн.).

Дата добавления: 2017-01-14