Культура стародавнього Вавилону

Розквіт Вавилону припадає на правління царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до н. е.). Його держава охоплювала все Нижнє та значну частину Верхнього Дворіччя. Вавилон став першим містом світового значення. Тут було 53 храми великих богів, 55 храмів верховного бога Мардука, 300 малих святилищ земних та підземних богів, 600 святилищ небесних богів, 180 жертовників богині війни та кохання Іштар та 200 жертовників, присвячених іншим богам.

У 1901 р. французька археологічна експедиція знайшла на схід від Вавилону базальтовий стовп, з усіх сторін покритий клинописом. Верхню частину стовпа прикриває рельєф, де зображено, як бог сонця Шамаш передає символи влади — жезл та магічний перстень Хаммурапі. Прагнення подати закони як такі, що йдуть від бога, було звичайним у всіх законодавців. Таким чином їм намагалися надати більшої сили.

Закони Хаммурапі складалися з 282 статей, з яких повністю збереглося 247. Норми права кодексу були практично вільними від релігійного впливу. Закони були упорядковані за певною системою: порядок судочинства, майнові відносини, шлюб і сім'я, знаряддя праці, захист особи. Проте статті викладено в іншій манері, ніж зараз. Зараз законодавець прагне сформулювати норми закону так, щоб, залишаючись достатньо конкретною, вона в той же час охоплювала не один якийсь випадок, а всю сукупність аналогічних явищ. У кодексі Хаммурапі норма права формувалася так, як формують рішення суду: як рішення особливого ви падку, казусу, наприклад: «Якщо людина виб'є зуб рівному собі (за суспільним становищем), то слід і йому вибити зуб». Таку форму викладу називають «казуальною». Чіткого розподілу між правом кримінальним, цивільним чи процесуальним не було.

Кодекс не передбачав рівності перед законом різних соціальних груп. Наприклад, за крадіжку худоби у вільної людини штраф утричі більший, ніж за крадіжку в залежної. Приватна власність строго охоронялася. Будь-яке посягання на рухоме чи нерухоме майно, на рабів чи худобу каралося штрафом у 10-30-кратному розмірі або ж, що частіше, — смертю. За крадіжку майна палацу і храму (ст. 6), за купівлю без свідків у неповнолітнього чи раба (ст. 7), за грабунок (ст. 22) і навіть за мародерство під час пожежі (ст. 25) загрожувала смертна кара. Узагалі смертна кара згадується в законнику в 30 випадках.

Становище чоловіка і жінки теж не було рівним. Чоловік сплачував тестеві викуп чи приносить шлюбний дарунок (ст. 160, 159), після чого жінка став залежною від нього. Подружню зраду чоловік на свій розсуд міг карати смертю (утепленням дружини), якщо було достатньо доказів (ст. 129). Успадкування відбувалося двома шляхами: за законом і за заповітом.

Принцип таліону — «око за око, зуб за зуб» стосувалося лише рівних, тому в законнику був певний відхід від цього принципу. У цілому закони Хаммурапі, як за змістом, так і за рівнем роз витку тогочасної юридичної думки, були великим кроком уперед порівняно з давнішніми шумерськими та аккадськими правовими пам'ятками.

Вавилон залишив після себе знамениту по Біблії «вавилонську вежу», яка була грандіозним семиярусним зіккуратором висотою в 90 м, зі святилищем, яке блискотіло іззовні блакитно-червоними глазурованими цеглинами. У Вавилоні було збудоване і друге «чудо світу» — «висячі сади» Семіраміди. Це була багато ярусна будівля з прохолодними приміщеннями на уступах, де посадили квіти, кущі та дерева, що зрошувалися за допомогою величезного водопідйомного колеса, яке обертали раби.

Культура Стародавнього Єгипту

Цивілізація Стародавнього Єгипту нараховує понад три тисячі років. У кінці ІV тисячоліття до н. е. в Південно-Східній Африці, у долині ріки Ніл, сформувалась ранньорабовласницька держава Єгипет, якій випала історична доля стати одним із найбільших центрів світової культури.

Майже двохтисячолітню історію Стародавнього Єгипту прийнято ділити на три періоди:

перший – Стародавній (бл. 2800 – 2250 д н.е.),

другий – Середнє царство (бл. 2050 – 1700 до н.е.),

третій – Нове царство (бл. 1580 – 1070 до н.е.). Відповідно виділяють і три періоди в розвитку його культури.

Вже у Стародавньому та Середньому царствах були створені унікальні пам’ятки культури – гробниці фараонів Хеопса, Хефрена та Мікерина, сфінкси фараона Хефрена в Гізі і фараона Аменемхета ІІІ, портретний дерев’яний рельєф “Зодчий Хесира” та численні художні скарби з гробниць Хенену і Хені.

Зрозуміти всю силу емоційно-естетичного впливу цих пам’яток староєгипетської культури можна лише тоді, коли усвідомиш, що всі вони були не просто витвором мистецтва, а складовою частиною культу, заупокійного ритуалу, реалізацією певного світосприйняття.

Стародавні єгиптяни обожнювали природу і земну владу. Тварини вважалися священними, їх тримали при храмах, віддавали їм шану, а після смерті бальзамували і хоронили в саркофагах.

У Новому царстві розквітла архітектура храмів. У цей час широко провадилось будівництво святилищ, найвідомішими з яких є храми Амона-Ра в Карнаці і Луксорі поблизу Фів. Характерна особливість цих архітектурних споруд – маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося враження, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо.

Значні досягнення стародавніх єгиптян у галузі фізики, хімії, медицини, хірургії. Вони користувалися десятковою системою числення, їм були відомі арифметичні і геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди, палаци, гробниці, потрібні були не тільки знання з математики, але й з геометрії, треба було вміти обчислювати об’єми циліндра, півкулі, піраміди. Стародавні єгиптяни вміли передбачати затемнення Сонця, інші явища природи, особливо періоди розливу Нілу, від яких залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства.

Релігія стародавніх єгиптян – це химерне переплетення фетишизму і тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонії і космогонії, культу і суперечливих міфів. Із первісних релігійних уявлень особливо сильним був тотемізм. Вони вважали священного тотема своїм першопредком, який може захистити їх від любих напасть долі. Кожен ном, кожне поселення мало свого тотема – покровителя. Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були їм чимось корисні (наприклад знищували шкідників) або вражали їх соєю силою чи способом життя. Зокрема богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, свиня, кішка, гуска, жук-гнойовик скарабей та ін.

Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинула на духовний світ інших народів Передньої Азії, передусім східно середземноморських. Зокрема, жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта створив світ за допомогою слова.

Культура Ассирії

Ассирія — одна з найвеличніших держав Стародавнього світу, яка протягом віків відігравала провідну роль в історії Близького Сходу. Серце цієї країни — місто-держава Ашшур на середньому Тигрі, яке отримало свою назву від верховного бога ассирійців Ашшура, існувало вже у III тис. до н. е. У кінці XIII ст. до н. є. Ассирія була наймогутнішою державою у Передній Азії, але це тривало лише близько 100 років. Нове піднесення почалося у Х-ІХ ст. до н. є.

Одним з найвидатніших ассирійських царів був Тіглатпаласар III (745-727 pp. до н. е.), який провів докорінну реорганізацію військової справи, ввівши однотипне озброєння і розділивши армію за родами зброї (піхота, кіннота, допоміжні частини, колісниці). Створена була також розвідка. Останнім значним царем Ассирії був Ашшурбанапал (Сарданапал). Вільно володіючи трьома мовами, він захоплювався історією та літературою, писав вірші. У його палаці в Ніневії була зібрана найбільша в усьому Стародавньому світі бібліотека, яка складалася з десятків тисяч клинописних табличок. Ассирійська культура пережила при Ашшурбанапалі свій останній злет. Ассирійське мистецтво було наповнене пафосом сили, прославляло міць, перемоги і завоювання ассирійських володарів. Один з шедеврів світового значення часів Ассирії — «Вмираюча левиця» з палацу Ашшурбанапала. Ця левиця, пронизана стрілами, намагається піднятися в остан ньому відчайдушному зусиллі, наповнена трагічною величчю.

Ассирійська влада у Передній Азії не була довготривалою. У 612 р. до н. є. її столиця була захоплена об'єднаним війсь ком вавилонян та мідійців. Після цього землі Ассирії були поді лені між переможцями і більше Ассирійська держава ніколи не відроджувалася, хоча ассирійці як народ збереглися й донині.

Культура Індії

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ІІІ тисячолітті до н.е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в ІІ тисячолітті до н.е., в епоху “Рігвед”. На основі великого зібрання гімнів “Рігвед” було витворено своєрідну доховно-світоглядну систему індуїзму – серцевини індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти – явище, без з’ясування якого не можливо зрозуміти хатактер та своєрідність індійської культури. Саме в “Рігведах” були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) – брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів) і шудрів (слуг).

На художню культуру староіндійського суспільства глибокий вплив зробили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята й ін. Художньо-образне сприймання через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражаючими є фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу називає В. Полікарпова храм Кайласа.

Ще однією характерною рисою староіндійської культури є її сексуальних зміст, статева символіка, вираження в художніх образах ідеї поклоніння богу кохання – Ками. Грунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як процес космічного творення. Тому зображення божої пари в міцних обіймах досить поширене в храмах.

3. Культура Месопотамії – колиска давніх цивілізацій. Культура й цивілізація Китаю

Культура Месопотамії

Месопотамська цивілізація виникла на Близькому Сході, на території сучасного Іраку, між раками Тигр І Євфрат, у ІV тисячолітті до н. е. На півдні Месопотамії, де широко провадилось іригаційне сільське господарство, розвинулись прадавні міста-держави Ур, Урук, Кіш, Еріду, Ларса, Ніппур, Лагаш, Умма та ін. Розквіт цих міст називають золотим віком стародавньої держави шумерів.

Це справедливо і в прямому, і в метафоричному розумінні: тут вироблялися з золота предмети найрізноманітнішого побутового призначення та зброя; культура шумерів справила величезний вплив на подальший прогрес не тільки Месопотамії, а й усього людства. Шумерам належать важливі відкриття: вони першими навчились виготовляти кольорове скло та бронзу, винайшли колесо і клинописне письмо, створили першу професійну армію, склали перші правові кодекси, винайшли арифметику, в основі якої лежала позиційна система числення.

Дослідники відзначають досить високу художню культуру шумерів. Вирізняються красою й художньою досконалістю їх архітектура і скульптура. В Уруці був зведений комплекс священних споруд – зиккуратів, які стали центром духовної культури. За своєю архітектурою святиня Уру була прототипом вавілонської вежі. У Шумері добре розвинулася скульптура.

У кінці ІІ тисячоліття до н.е. Вавілонська, халдейська т ассирійська цивілізації дуже багато перейняли з культури шумерів. Найбільших успіхів досягли вавілоняни в астрономії.

Месопотамська релігія, являє собою складний комплекс, що складається з багатьох шарів. Протягом довгих століть у культурі Межиріччя йшов процес ліквідації одних божеств і культів і звеличування інших, обробки і злиття міфологічних сюжетів, зміни характеру і вигляду тих богів, яким стояло піднятися і стати загальними. Результатом цього процесу було додавання релігійної системи в тій її формі, як вона дійшла до наших по збереженим текстах і даним археологічних розкопок.

Міфологія зберегла зведення про шумерський пантеон, що існував вужу на ранніх ступінях цивілізації Межиріччя. Головними в ньому вважалися бог неба Ан і богиня землі Ки, їхні сини, бог повітря Энлиль і бог води Эа, що створив перших людей. Ці і багато інших богів і богині вступали один з одним у складні взаємини, трактування яких мінялася з часом і в залежності від зміни династій правителів і етносів.

Дата добавления: 2015-07-13