Функції політичного лідера

Загалом, до функцій політичного лідерства можна віднести: інтегративну (узгодження й об'єднання спільних ідей, цінностей та ідеалів); орієнтаційну (вироблення політичного курсу й програми діяльності); новаторську, комунікативну, інструменталіську (проведення політичного курсу й вироблення механізму, прийняття оптимальних політичних рішень), прагматичну, мобілізаційну (проявляєтья в умовах глибоких перетворень у суспільстві), легітимації політичного порядку.

Здійснення лідером своїх функцій залежить від ряду умов та факторів, як, наприклад, підтримка політичної організації та однодумців, які висунули політичного лідера; висвітлення діяльності лідера засобами масової інформації, які формують, громадську думку; наявність висококваліфікованого і активнодіючого кола однодумців, які утворюють політичну команду; внутрішня і зовнішня ситуація, що оточує лідера. Український вчений Дзюбко виокремлює такі функції:

1. Інтеграція суспільства, громадян, об'єднання мас довкола спільних завдань і цінностей. Прикладом практичного втілення цієї функції може бути політична біографія Віллі Брандта. Йому в усі періоди діяльності на різних постах вдавалось об'єднати маси у боротьбі з неонацизмом, навколо соціал-демократичних ідей. Завдяки прагматизму, вродженій доброзичливості, стійкості своїх переконань, наполегливій праці він зміг підняти на небачений рівень авторитет європейської соціал-демократії і досягти найвищих посад як у партійній, так і в державній діяльності.

2. Пошук і прийняття оптимальних політичних рішень. Скажімо, Маргарет Тетчер свою третю перемогу на виборах забезпечила, блискуче розпочавши передвиборну кампанію (всупереч усім уявленням про те, як мусить діяти британський прем'єр-міністр) у Кремлі, де, зустрівшись віч-на-віч з Михайлом Горбачовим, вийшла переможцем у протиборстві двох інтелектів.

3. Захист мас від беззаконня, самовправства бюрократи, підтримка громадського порядку. Як засвідчує історія, віра в “доброго царя”, “батька народу”, який прийде і наведе в країні “порядок”, є досить стійким стереотипом масової свідомості не лише країн з низькою політичною культурою, а й держав з віковими демократичними традиціями. Цим пояснюється поява в політиці таких феноменів, як “вождь” і “вожак”, які дещо відрізняються від поняття “лідер” у його демократичному розумінні. Вождями називають авторитетних політиків, які вміють повести за собою широкі партійні й народні маси. Причини появи таких вождів, як Гітлер, Муссоліні, пов'язані з недостатнім рівнем політичної свободи в суспільстві, відсутністю багатопартійності, можливостей для політичної та інтелектуальної конкуренції. Вожаком вважають того, хто вміє враховувати й адекватно виражати миттєві запити та інтереси певного соціального прошарку, а най частіше натовпу. Однак “соціальний арбітраж і патронаж”, як іще називають у політології цю функцію, властивий не лише на званим категоріям лідерів. В умовах демократичного правління поряд з дійсним захистом народу і підтримкою законності, що сприймається масами найчастіше як належне і не завжди приносить успіх політичним лідерам, останні змушені активно використовувати, особливо під час виборних кампаній, елементи популізму.

4. Налагодження системи постійного зв'язку з масами, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва. У зв'язку з цією функцією наведемо характерний історичний факт. У середині XVIII ст. вперше в історії політичного життя Великої Британії (та й Європи в цілому) місцеві газети насмілилися надрукувати репортажі про парламентські сесії, розкривши деякі подробиці політичної “кухні”. За порушення існуючих політичних традицій та режиму секретності державної інформації журналістів примусили прийти до парламенту, стати на коліна й вибачитися за розголошення урядових таємниць. Нині ж ситуація кардинально змінилася. Засоби масової інформації, яких недаремно вважають четвертою владою, самі можуть поставити на коліна політичного діяча найвищого рангу. В демократичному суспільстві вони створюють лідерам широкі можливості для безпосереднього спілкування з народом, налагодження зворотного зв'язку з масами.

5. Ініціювання оновлення, генерування оптимізму й соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей. Характерним щодо реалізації названої функції у політичній діяльності Маргарет Тетчер є вислів американського журналіста Кріса Огдена: “Вона влаштувала славній бабусі Англії грандіозний струс, якого та потребувала. Вона відкрила англійцям нові альтернативи. У тому числі й психологічно дискомфортне розуміння, що найсерйозніші перешкоди до успіху – в них самих. Вона відродила національну гордість і вказала шлях до процвітання – чимале досягнення в краї ні, яка довго вважала створення багатства чимось не в міру матеріалістичним, надто несмачним, надто американським”.

6. Легітимація суспільно-політичного устрою. На думку політолога Івана Ільїна, названа функція є однією з аксіом у здійсненні державної влади. Вона означає, що державна влада поза правовим повноваженням не може належати нікому.

Діяльність політичних лідерів підтверджує одну з не минущих істин: політика не може бути загальнодоступною справою, її найстрашніший ворог – некомпетентність, особливо войовнича. Адже саме вона панує у царині політики тоді, коли від політичного успіху окремої особи залежить доля народу України, за плечима якого суцільна трагедія політичних невдач у історичній ретроспективі.

Американський політолог Р. Такер за аналогією з політичним процесом подає функції лідера у вигляді певних ступенів (фаз) в його діяльності. Отже, він виділяє три фази-функції лідера, які взаємопов’язані і взаємодоповнюються:

· діагностична: конституенти очікують від лідерів авторитетної, точної і своєчасної оцінки ситуації в групі і суспільстві;

· наказова (політико-формуюча): на цій фазі лідери визначають політичну стратегію, тобто спрямування дій в інтересах групи чи суспільства, яке буде розв’язувати проблемну ситуацію;

· мобілізуюча (політико-здійснююча): на цій фазі лідери отримують соціальну підтримку власної оцінки соціальної ситуації і визначеного плану дій та мобілізують бюрократію і маси на реалізацію своїх цілей.

Англійський політолог Д. Томпсон запропонував власне тлумачення функцій сучасного політичного лідера, яке полягає в: 1) створенні політичної коаліції на основі вміння переконувати й вести переговори; 2) визначенні програми дій і формуванні політики; 3) здатності викликати оптимізм та ентузіазм; 4) формуванні й підтриманні власного іміджу; 5) доборі й вихованні ефективного управлінського персоналу; 6) збиранні й умілому використанні інформації; 7) своєчасному вирішенні насущних проблем суспільства.

Функції лідерів залежать від ступеня зрілості всіх підсистем суспільства, від рівня культури населення, від типу політичного режиму та від індивідуальних якостей лідерів. Зріле громадянське суспільство, яке відрізняється високим ступенем розподілу соціальних і політичних ролей і функцій, різко зменшує можливості доступу до владних статусів і постів випадкових осіб, політиків-непрофесіоналів.

Дата добавления: 2015-07-13