Соціальна структура суспільства та її основні компоненти. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність

Суспільство як соціальна система характеризується різноманіт­ними, багатогранними людськими відносинами та певним внутріш­нім устроєм. Соціальна структура суспільства — це сукупність його елементів (індивідів, соціальних спільностей та інститутів), взаємозв’язок між ними.

Соціальні спільності — це групи людей, об’єднаних якими-небудь спільними ознаками, спільними інтересами, цінностями, спільними справами, спільною діяльністю тощо. Існують певні види соціальних спільностей, що характеризуються кількісними та якісними особливостями.

Крім того, соціальні спільності можуть бути формальними, тобто організаційно закріпленими правовим актом, або неформальними, тобто такими, які виникають та функціонують самоорганізовано, спонтанно.

Важливим елементом соціальної структури суспільства виступають соціальні інститути як історично сформовані, стійкі, формальні та неформальні правила, норми, настанови, що регулюють різноманітні сфери людської діяльності та організовують людей у систему ролей та статусів, які утворюють соціальну систему.

Взаємозв’язки та взаємодії елементів соціальної структури організовуються та регулюються якраз соціальними інститутами. Існує чотири основні групи соціальних інститутів, кожна з яких, як і кожен соціальний інститут, виконує свої функції.

Показані на схемі соціальні інститути не існують ізольовано один від одного, вони тісно взаємопов’язані змістовно та функціо­нально, наприклад, соціально-політичний інститут держава діє не тільки у «своїй» політичній сфері, а й в усіх інших царинах суспільства: регулює економічну, господарсько-виробничу діяльність, забезпечує духовно-культурний розвиток, регулює сімейні стосунки тощо. А інститут сім’ї (як основна первинна соціальна спільність суспільства) існує та функціонує на перехрещенні всіх інших соціальних інститутів (власності, зарплатні, армії, освіти, виховання та ін.).

Соціальні інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства. При цьому дуже важливо, щоб органи (насамперед державні), які управляють суспільним розвитком, не запізнювалися з організаційно-нормативним оформленням тих змін, що назріли в самих соціальних інститутах за нових умов, під впливом соціально-політичного та науково-технічного прогресу.

В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів використовують два основних підходи: класовий та стратифікаційний.

Класовий підхід забезпечує всебічний аналіз в основному соціальних класів, як найстійкіших форм соціальних спільностей, причому серед головних характеристик класів виокремлюються та піддаються аналізу лише три:

· Відношення до власності на засоби виробництва.

· Участь у розподілі матеріальних та культурних благ.

· Місце і роль в організації та управлінні суспільством.

Найбільш детальний аналіз соціальних класів здійснив К. Маркс ще в середині XIX століття.

Реально соціальна структура суспільства складається не тільки з класів, а й з великої кількості соціальних спільностей націй: верств, соціальних груп, прошарків, каст та ін. У зв’язку з цим ще в стародавніх суспільствах виникала ціла низка питань, і насамперед такі: чому деякі соціальні групи, прошарки багатші та мають велику владу? Чому існує нерівність? Чому в багатшому суспільстві є бідні? Наскільки великими є шанси кожного піднятися на вершину економічної та соціальної піраміди?

Головне ж у всіх цих питаннях — співвідношення рівності та нерівності. Тому соціологи, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівностей між різними соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей. Засновниками сучасної теорії соціальної стратифікації були М. Вебер, П. Сорокін та інші соціологи початку XX століття.

Пізніше теорію соціальної стратифікації, зокрема теорію соціально­го статусу, розвинули англійський соціолог Генрі Дейм, американські соціологи Роберт Лінтон, Рольф Тернер та інші.

Соціальна стратифікація (від лат. stratum — прошарок) — це поняття, що визначає, по-перше, структуру (розшарування) суспільства, по-друге, систе­му ознак соціального розшарування, тобто нерівності.

Історичні типи соціальної стратифікації (Е. Гідденс):

1) Рабство – економічно-юридично-соціально повне закріпачення людей. Поділяється на примітивне і розвинене;

2) Касти – соціальне становище особи фіксувалося з моменту її народження і не могло бути змінене;

3) Стани – належність до певної групи закріплювалась звичаєм або юридично законом, або успадкованими правами і обов’язками;

4) Класи – це поняття з’явилося у 18 ст. і було пов’язане з формуванням верстви найманих робітників у промисловості.

Класи – це великі соціальні групи, які мають такі особливості:

а) Вони не встановлюються законом і не спираються на традиції;

б) Належність до класу залежить від позиції індивіда або групи в економічній сфері;

в) Індивіди досягають свого класу, а не просто отримують його від народження;

г) Лінії поділу між класами не бувають чітко визначеними.

Теорія соціальної стратифікації не ігнорує класовий підхід, навпаки, дає можливість більш чітко з’ясувати зміст і саму суть поняття класу, що відображає економічні відмінності між людьми. Але теорія соціальної стратифікації значно розширює характеристики місця, ролі, статусу та можливостей кожної соціальної групи, навіть індивіда, пояснюючи поняття статусу залежно від престижу індивіда в суспільстві.

Дата добавления: 2015-07-13