Теорія Уорнера

Теорія М. Вебера

Концепція К. Маркса

Основні соціологічні теорії соціальної стратифікації

Основні ідеї:

А) Дав визначення класу.

Клас – це велика група людей, які перебувають в одноковому відношенні до засобів виробництва.

У будь-якому суспільстві існують 2 класи:

а) Клас, який володіє засобами виробництва – панівний;

б) Працює на панівний клас.

Відносини між класами – експлуататорські.

Конкуренція, конфлікт між основними класами – рушійний елемент історії.

Б) Класові системи складі за своєю структурою. Крім основних існують перехідні класи, які залишилися від виробничої системи попереднього типу.

В) Всередині класів існує розкол (напр. між великим, середнім і малим бізнесом; в нижчому класі – між емігрантами, безробітними і місцевими).

За Вебером, класовий поділ залежить не лише від контролю чи його відсутності за засобами виробництва, але і від професіоналізму чи кваліфікації.

Вебер виділяє такий аспект стратифікації, як статусні групи.

Статусні ознаки існують незалежно від класового поділу і визначаються суб’єктивними оцінками людей.

За Уорнером у сучасному суспільстві існують не 3 класи, а 6 класів:

1 - Вищий вищий клас – це багаті та імениті за походженням. Їх панівне становище закріплено традиціями. Їх багатство, високі позиції – легітимні.

2 - Нижчий вищий клас – люди високого матеріального добробуту, але не аристократи за походженням (знамениті актори, банкіри, політики).

3 - Вищий середній клас – керівники фірм середнього масштабу, лікарі, середні бізнесмени, науковці.

4 - Нижчий середній клас – чиновники середні і дрібні, інженери, викладачі ВУЗів і шкіл, висококваліфікована робітники (шахтарі).

5 - Вищий нижчий клас – представники фізичної праці («сині комірці»: слюсарі, муляри), секретарі.

6 - Нижчий нижчий клас (андерклас) – безробітні, бомжі, біженці, злидарі.

Просування індивіда на позиції з більш високим престижем, прибутком та владою залежить від його соціальної мобільності, поняття якої було введене соціологом П. Сорокіним, а потім широко застосовувалось у працях інших дослідників.

Соціальна мобільність – це переміщення людей у суспільстві з одних соціальних верств, прошарків в інші, а також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно від їхніх власних якостей та соціальних умов, статусом.

Засновник теорії соціальної мобільності П. Сорокін виділяє два типи соціальної мобільності — горизонтальну та вертикальну.

Горизонтальна мобільність — це переміщення індивіда або соціальної групи від однієї соціальної позиції до іншої, що лежать на такому самому рівні, тобто без зміни соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або соціальної групи з однієї соціаль­ної верстви, соціального статусу на більш високий, або більш низький рівень.

Вертикальна мобільність буває:

1) висхідна (підвищення статусу);

2) спадаюча;

3) індивідуальна (залежить від зусиль самого індивіда, наскільки він соціально активний);

4) групова.

Соціологи вивчають такі різновиди мобільності, як:

1) інтергенераційна – дослідження певного становища індивідів певної генерації порівняно зі становищем їх батьків;

2) інтрагенераційна – порівнює становище індивіда у різні моменти його професійної кар’єри (вивчення кар’єрного шляху індивіда).

Механізми соціальної мобільності:

1 – економічна активність;

2 – шлюбне партнерство;

3 – освіта (підвищення освітнього рівня);

4 – політична діяльність.

Таким чином, теорія соціальної стратифікації забезпечує всебічний аналіз соціальної структури, всіх її елементів, починаючи з індивіда й закінчуючи великими соціальними групами.

Дата добавления: 2015-07-13