Закони менеджменту. 1 страница

Види менеджменту.

Менеджмент існує в різних видах:

· виробничий менеджмент – це управлінський процес, спрямований на формування системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

· фінансовий менеджмент – управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації,

· маркетинг – управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність;

· стратегічний менеджмент – управлінська діяльність підприємства щодо розробки довгострокових цілей і політики стосовно закріплення позицій на ринку;

· операційний менеджмент – управлінська діяльність менеджерів нижчої ланки управління, яка полягає у безпосередньому керівництві роботою підлеглих, виконанні оперативних планів і т.п.;

· персонал - менеджмент – управлінська діяльність, яка пов’язана з управлінням кадрами;

· еккаунтінг - менеджмент – це управлінська діяльність, яка пов’язана з процесом збору, обробки і аналізу даних про роботу організації з метою своєчасного виявлення проблем і можливостей їх вирішення.

закони менеджменту:

1. Закон спеціалізації управління. Стверджує, що для ефективного управління організацією розподіл управлінської діяльності повинен здійснюватися на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність працівників тощо.

2. Закон інтеграції управління. Стверджує, що для ефективного управління організацією необхідно об’єднувати зусилля усіх підрозділів, служб, працівників шляхом застосування певних правил, процедур, норм, особистих зв’язків, стилів керівництва.

3. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Стверджує, що для ефективного управління організацією потрібно сформувати ефективну систему передачі повноважень (завдань) від вищого керівництва до нижчих рівнів управління.

4. Закон демократизації управління. Стверджує, що для ефективного управління організацією потрібно, щоб працівники організації приймали участь в управлінських процесах, в прийнятті рішень по проблемним питанням, щоб керівництво забезпечувало двостороннє спілкування, сприяло розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

5. Закон економії часу в управлінні. Стверджує, що для ефективного управління організацією потрібно впроваджувати передові ідеї, методи і прийоми праці.

6. Закон пропорційного розвитку систем управління. Стверджує, що для ефективного управління організацією потрібно здійснювати послідовний, рівномірний і постійний розвиток всіх управлінських систем організацій (відділів, служб: виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

4.Функції менеджменту.

Функції менеджменту вперше визначив Анрі Файоль: передбачення;організація; розпорядження; узгодження; контроль.

Функції розглядають як із погляду їх виконавців, так і щодо змісту процесу управління, характеру робіт, що виконуються. У функціях поєднуються принципи, методи і зміст управлінської діяльності.

Головні ознаки класифікації функцій менеджменту є:

- вид управлінської діяльності, що дає змогу відрізнити одну роботу від іншої;

- направленість видів діяльності на об’єкт, яким управляють, або на зовнішнє середовище.

В менеджменті виокремлюють велику кількість класифікацій функцій управління, а найбільш уживаною є класифікацію з позицій суб’єкта, за нею умовно виокремлюють загальні (основні) та конкретні (спеціальні) функції.

До загальних функцій належать: планування, організація, мотивація, контроль, та регулювання. Названі функції менеджменту мають такі загальні характеристики:

- усі вони потребують прийняття рішень;

- для їх здійснення потрібна комунікація, тобто обмін інформацією, яку використовують для прийняття рішення.

5.Роль менеджера в системі управління організацією.

Не дивлячись на різні підходи до ролі менеджера можна виділити три управлінські ролі:

1) роль з прийняття рішення – менеджер визначає напрям руху підприємства, розподіляє ресурси, несе відповідальність за прийняття рішень, він повинен ризикуючи повести колектив в певному напрямі;

2) інформаційна роль – менеджер збирає і аналізує інформацію про внутрішнє та зовнішнє середовище, доводить інформацію до підлеглих, і від того, як він чітко це виконує, залежать результати його праці;

3) виступає у ролі керівника – формує відносини всередині та ззовні організації, мотивує членів колективу на досягнення мети фірми, це лідер, за яким ідуть люди

Окрім вище наведених ролей менеджер має певні обов’язки в організації які поділяються на три групи:

1. Контроль за стосунками серед персоналу, який передбачає керуючі та зв’язкові функції.

2. Розподіл інформації. Передбачає одержання та розповсюдження інформації, моніторинг. Проведення моніторингу включає в себе аналіз навколишніх умов, проблем, перспектив, що можуть впливати на діяльність підрозділу.

3. Ухвалення рішень. При вирішенні конфліктних ситуацій менеджер приймає рішення або виконує дії, спрямовані на утримання контролю над ситуацією

6.Поділ управлінської праці (рівні управління).

рівні управління:

- інституційний (вищий рівень управління) ТОР;

- управлінський (середній рівень управління) МІDDLE;

- технічний (нижній рівень управління) LOWER.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

- керівники низової ланки;

- керівники середньої ланки;

- керівники вищої ланки.

Рівні управління представляють у вигляді піраміди. Форма піраміди демонструє взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців:

Характеристика рівнів управління

Рівні управління	Представники рівнів управління (посади)	Функції представників рівнів управління
Інституційний рівень	Президент, віце-президенти; ректор, проректори; директор, заступники директора і т.п.	Здійснюють загальне керівництво організацією, розробляють довгострокові плани, формулюють завдання для управлінського рівня.
Управлінський рівень	Начальники відділів; начальник цеху, декан і т.п.	Забезпечують реалізацію планів організації, розроблених вищим керівництвом; відповідають за доведення завдань та їх виконання підрозділами, відділами організації.
Технічний рівень	Майстер, бригадир, завідувач кафедри, старший продавець, класний керівник і т.п.	Відповідають за донесення і виконання поставлених завдань безпосередніми виконавцями

7.Особливості японської системи менеджменту.

) Японська модель менеджменту спирається на індивідуальний успіх, що базується на колективних зусиллях, постійних нововведеннях.

До характерних рис цієї моделі можна також віднести: орієнтація управління на групу, працівники підприємства об’єднуються в групи «гуртки якості», групове прийняття рішень,колективна відповідальність за прийняті рішення, колективний контроль, просування по службі по старшинству та стажу роботи, оплата праці за показниками роботи групи і стажу роботи на підприємстві, головними рисами японського менеджера є вміння управляти колективом і впроваджувати нові ідеї, технології та ін.

Характеристика окремих складових японського менеджменту:

1. Працівники підприємства об’єднуються в гуртки якості

2. Система стратегічного планування та орієнтація на довгострокові цілі:

3. Групове прийняття рішень, залучення до прийняття рішень працівників компанії;

4. Колективна відповідальність за розробку, прийняття та виконання рішень;

5. Колективний контроль;

6. Формування корпоративного духу

7. Горизонтальна та вертикальна ротації працівників

8. Просування по службі по старшинству та стажу роботи

9. Присутність керівника на виробництві

10. Підготовка керівників універсального типу

11. Активне застосування доповідних записок

12. Навчання працівників без відриву від виробництва

13. Застосування гнучкої організаційної структури управління

14. Оплата праці за показниками роботи групи і стажу роботи на підприємстві;

15. Розвинені системи матеріального і морального стимулювання:

16. Система матеріального стимулюванняОрієнтація управління на групу.

8. Особливості американської системи менеджменту

Американська модель менеджменту спрямована на особистий успіх у досягненні результатів підприємницької діяльності, схильна до ризику.

До характерних рис цієї моделі можна також віднести: орієнтація управління на окрему особистість, індивідуальний характер прийняття управлінських рішень, індивідуальна відповідальність, індивідуальний контроль, швидка оцінка результатів праці і прискорене просування по службі, оплата праці за індивідуальними показниками, головними рисами американського менеджера є ініціатива і професійна підготовка та ін.

Характеристика окремих складових американського менеджменту:

1. Індивідуальний характер прийняття управлінських рішень;

2. Індивідуальна відповідальність: кожен керівник несе особисту відповідальність за виконання затверджених показників в плані і відповідальність кожного працюючого чітко визначена;

3. Система стратегічного планування та орієнтація на довгострокові цілі:

4. Індивідуальний контроль;

5. Швидка оцінка результатів праці і прискорене просування по службі у разі високих показників в роботі;

6. Головними рисами американського менеджера є ініціатива і професійна підготовка:

7. Підготовка керівників вузького профілю;

8. Застосування чітко окресленої організаційної структури управління;

9. Оплата праці за індивідуальними показниками;

10. Орієнтація управління на окрему особистість.

9.Основні положення сучасного менеджменту

Положення, що складають основу сучасного менеджменту:

1. Менеджмент починається з визначення цілей;

2. Менеджмент здатний допомогти організаціям у справі швидкого впровадження нововведень. Підприємницьке нововведення стає центром і ядром сучасного менеджменту;

3. Сьогодні основним ресурсом в організаціях є працівник, який володіє глибокими знаннями;

4. Менеджменту властиві власна система цінностей і переконань, культура.

5. Менеджмент – основа економічного і соціального розвитку організації, країни.

6. Індивідуально - інформаційний підхід до управління фірмою. Кожна фірма має шукати і вибирати особисту модель управління з врахуванням: розміру фірми, характеру продукції, характеру середовища.

10.Організація, як об’єкт управління, відкрита система (схема).

Процес управління складається із різноманітних циклів, процедур та операцій.

Цикл – Процедура - Операція

Управлінська операція - закінчена дія чи група дій, спрямованих на виконання певної задачі організаційного, економічного соціального чи іншого характеру. Управлінська процедура – сукупність різноманітних управлінських операцій, виконаних за певною схемою (алгоритмом). До управлінських процедур належить:

· цілевизначення;

· інформаційне забезпечення;

· аналітична діяльність;

· від вибір варіантів дій;

· реалізація рішень;

· зворотній зв'язок;

Управлінська операція і процедура поділяють на:

· творчі (найважчі для виконання, вимагаючи від виконавців таких дій, як аналіз, порівняння, синтез, розрахунки, прогнози тощо)

· логічні,котрі виконують у певній послідовності (складання звіту, розрахунок потреб певних ресурсів)

· технічні – виконується найчастіше: (розмноження документів, проведення розрахунків, доставка пошти).

Управлінський цикл – це акт впливу управлінської системи на ту, якою управляють із постановкою чи коригуванням певних цілей. Оскільки процес управління має циклічний характер, що визначається часом і простором, то цикл управління характеризується двома видами змін: часом циклу і просторовими рамками циклу

Види та структура циклів управління

Вид циклу	Структура циклу
Інформаційний	Збір, обробка і передача інформації
Логіко-аналітичний	Розробка і прийняття рішення
Організаційний	Організація виконання рішень

11.Класифікація організацій.

Складність і різноманітність організацій зумовлюють необхідність їх класифікації. Виділяють такі основні критерії класифікації:

• за критерієм формалізації: формальні (мають чітко визначені цілі, правила поведінки, структуру й зв'язки) та неформальні (функціонують без чітко визначених цілей, правил та структури) організації;

• за формою власності: приватні, колективні (корпоративні), комунальні та державні організації;

• за формою результату: комерційні (орієнтуються на прибуток) та некомерційні організації (орієнтуються на одержання соціального ефекту);

• за типом завдань, що вирішуються: економічні, фінансові, політичні, освітні, медичні, військові та ін.;

• за принципами об'єднання людей: добровільні (церква, політичні партії, клуби), примусові (армія, початкова школа, тюрма, психіатрична лікарня), унітарні (їх члени об'єднуються для досягнення загальної та індивідуальної мети — підприємства, банки, ВНЗ);

• за характером діяльності: технологічні (реалізують технологію виготовлення певної продукції або надання послуг), програмно-цільові (реалізують певну програму діяльності з вирішенням певної соціальної проблеми), не програмні (реалізують гнучку і складну програму дій, яку визначити наперед неможливо).

Однією з основних класифікацій організацій є їх поділ на:

1) ділові. Такі організації мають штатних працівників, які одержують заробітну плату та інші виплати. Ділові організації можуть бути державними, муніципальними, приватними. Внутрішнє цільове регулювання діяльності в межах організації здійснюється за допомогою адміністративно-управлінського апарату;

2) громадські. Ці організації становлять союз індивідуальних учасників, об'єднаних суспільно значущою метою. На відміну від ділових організацій, орієнтованих на задоволення потреб населення, громадські організації займаються вирішенням соціальних проблем суспільства або проблем членів своїх організацій

3) асоціативні організації. Вони побудовані на основі особистих симпатій, взаємної прихильності, загальних інтересів — це сім'я, коло друзів і знайомих, студентська компанія, неформальні групи і об'єднання.

12.Етапи життєвого циклу організації.

Розрізняють такі етапи життєвого циклу організації.

1 етап - Створення організації (народження) - реєстрація, початкове інвестування діяльності. Для заснування організації необхідна присутність 3-х складових: наявність ресурсів; підтримуюча політика держави; легітимація у формі культурних цінностей.

2 етап - Зростання (молодість):

o дитинство - зростання чисельності персоналу, спеціалізація на виробництві певного товару або послуги; закріплення на окремих сегментах ринку, забезпечення беззбиткової діяльності. Управління організацією централізоване;

o юність - подальше зростання чисельності персоналу, управлінські рішення приймаються кількома керівниками, змбільшення кількості контроських службовців та обслуговуючого персоналу

3 етап - Середній вік: організація збільшується за розмірами, відбувається розширення сегментів збуту, орієнтація на регіональну диверсифікацію, зростання прибутків на оптимальному рівні.

4 -етап Зрілість. Для організації характерні великі масштаби та механічна вертикальна структура. Посилення централізації, збільшення навантаження на топ-менеджерів.

5 етап - Старіння (організаційний спад). Падіння прибутковості та фінансової стійкості компанії.

6 етап - Відродження. Проведення реінжиніринг з радикальною перебудовою бі-знес-процесів в організації. Залучення значних обсягів інвестицій для впровадження інноваційних проектів

Смерть. Організаційний спад, який визначається як умова, за якої відбувається суттєве і абсолютне зниження ресурсної бази протягом конкретного часу. Наслідком цього можуть стати екстремальні та непослідовні стратегії, які як снігова грудка приводить до розвитку подальших проблем.

13.Формальні і неформальні групи в організації, їх спільні та відмінні риси.

Кожна організація складається з формальних і неформальних груп (колективів).

Формальними групами є групи, які створюються волею керівників організації. У кожній організації існує три типи формальних груп:

1.група керівників можуть належати: президент компанії та віце-президенти; директор заводу та його заступники; начальник цеху та його заступники.

2 Робоча групи формують особи, які виконують одне завдання. Наприклад, група конструкторів, постачальників, економістів тощо.

3 Комітет – це група, якій організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання. До комітетів належать ради, збори, комісії тощо. За функціональним призначенням виділяють 2 основні типи комітетів:

- спеціальний (тимчасовий) – створюється для виявлення та розв’язання конкретної проблеми;

- постійний – діє та має конкретну, найчастіше довготривалу мету (рада директорів, ревізійна комісія, профспілковий комітет тощо).

Неформальні та формальні групи мають певні спільні характеристики:

1) групами управляють лідери з метою розв’язання певних завдань;

2) групи мають певну структуру управління і взаємодії;

3) групи використовують в своїй діяльності певні правила, норми;

4) групи застосовують певну систему винагороди і санкцій.

Відмінності між групами:

1) формальні групи створюються продумано, за планом, а неформальні – спонтанно;

2) структура формальних груп формується свідомо, неформальних – внаслідок взаємодії між людьми;

3) до формальної групи вступають з метою реалізації її цілей, отримання доходу, можливості кар’єрного зростання, до неформальної – для задоволення потреб у взаємозахисті, взаємодопомозі, тісному спілкуванні;

4) формальна група створюється за рішенням керівників, неформальна – внаслідок зацікавленості, симпатії тощо.

Основними характеристиками неформальних груп, які впливають на ефективність формальної організації є:

- в неформальних групах застосовується соціальний контроль, який здійснюється через встановлення і закріплення в групі норм допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;

- опір змінам, якщо група вбачає в них загрозу своєму існуванню;

- наявність неформальних лідерів.

14Фактори внутрішнього середовища, які впливають на організацію.

Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації. До основних змінних внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структури, технології, люди.

Цілі організації – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючи разом.

Завдання організації – це передбачена робота, серія робіт або частина її, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки.

Структури організації – це логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації.

Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу. Спочатку розділяють її на широкі сфери дій, потім на менші команди і на функціональні завдання конкретним виконавцям.

Технології – це процес перетворення в системі, який складається з відпрацювання програм і здійснення порядку виконання операцій над ресурсами та інформацією з метою перевтілення їх у бажану продукцію.

Люди організації – це персонал зі своїми попитами, характерами та переживаннями, або центральний фактор будь-якої організації.

Тісний зв’язок внутрішнього і зовнішнього середовищ дає змогу організації зменшити негативний вплив їх елементів на себе, а також збільшити свої можливості.

15.Фактори зовнішнього оточення, які впливають на організацію.

Зовнішнє середовище організації прямого впливу – це середовище, яке включає в себе елементи, що безпосередньо впливають на операції організації та відчувають на собі прямий вплив операцій організації.

Зовнішнє середовище організації опосередкованого впливу – це сукупність факторів, які можуть не здійснювати прямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них.

До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать: споживачі, конкуренти, постачальники, закони і державні установи тощо.

Споживачі – це фізичні або юридичні особи, які використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації.

Конкуренти – це виробники подібної продукції на ринку.

Постачальники – це фірми або окремі особи, які здійснюють постачання машин, устаткування інших матеріальних ресурсів для задоволення технологічних або особистих потреб організації чи окремої особи.

Закони і державні установи – це правові та нормативні акти вищого органу законодавчої та виконавчої влад або їх спеціальні органи, які здійснюють нагляд за дотриманням державних вимог підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами.

До факторів зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать: стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні та соціально-культурні зміни, вплив міжнародних подій тощо.

Стан економіки – це тенденції та рівень інфляції, ставки банківського процента, рівень безробіття та ін.

Науково-технічний прогрес – це розвиток технологічного процесу у конкурентів.

Політичні зміни – це тенденції у сферах законодавства, судової справи, політики, державного регулювання тощо.

Соціально-культурні зміни – це сукупність відносин, цінностей, норм, переконання, поведінки тощо.

Вплив міжнародних подій – це процеси, які відбуваються за межами країни і впливають на курс національних грошей, конкуренцію тощо.

16. Характеристика факторів зовнішнього середовища прямої дії.

Середовище прямої дії на організацію (так зване мікросередовище)

утворюють певні суб’єкти – споживачі, конкуренти, постачальники,

державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти і

контрагенти.

Оскільки підприємство є системоутворюючим ядром

мікросередовища, то будь-які зміни в його діяльності чинять прямий і

зворотний вплив на всі взаємопов’язані з ним елементи середовища і на

середовище в цілому. До факторів прямого впливу, зокрема, належать:

споживачі, постачальники, конкуренти, посередники, економічні закони,

органи державної влади.

17.Характеристика факторів зовнішнього середовища непрямої дії.

Середовище непрямої дії (або макросередовище) охоплює

матеріально-технічні умови, суспільні відносини та інститути і інші

чинники, що впливають на організації опосередковано. До основних з

них, відносяться: економічні, політичні, соціокультурні,

науково-технологічні, екологічні та деякі інші.

Зовнішнє середовище є складним, мінливим і, як правило, багато в чому

невизначеним. Його елементи взаємопов’язані і впливають один на

одного. Характеристиками зовнішнього середовища є:

1) Взаємозв’язок факторів зовнішнього;

2) Складність зовнішнього середовища;

3) Мінливість середовища;

4) Невизначеність зовнішнього середовища

18.Сутність і види планування в менеджменті.

Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні для вирішення поставлених завдань

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду: перспективне планування (прогнозування);середньострокове планування;поточне (бюджетне, оперативне) планування.

2. Види планів:

а) в залежності від змісту господарської діяльності - плани науково-

дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт; виробництва і

збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) в залежності від організаційної структури підприємства (фірми) —

плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування - це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плануються.

Планування містить у собі визначення:кінцевої та проміжної мети;

завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;засобів та способів їх вирішення;

необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

19.Етапи стратегічного планування організації.

Стратегічне планування діяльності підприємства є складним процесом, який складається з таких етапів:

1 етап - «Інформаційне забезпечення стратегічного планування».

На даному етапі здійснюється підбір та підготовка інформації стосовно факторів зовнішнього і внутрішнього середовища організації

2 етап - «Встановлення місії та цілей організації».

Місія організації – це основна загальна мета організації, яка є причиною її існуванн Цілі організації – конкретний очікуваний стан організації. Вони повинні охоплювати усі сфери діяльності організації.

3 етап – «Вибір методів аналізу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища».

На цьому етапі керівництво визначається за допомогою яких методів буде проводитися аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища організації.

4 етап – «Оцінка та аналіз факторів зовнішнього середовища».

Завдяки вище обраним методам на даному етапі проводиться дослідження факторів зовнішнього середовища, тобто виявлення можливостей і загроз для існування організації ззовні: споживачі, конкуренти, постачальники, стан економіки, міжнародні події, науково-технічний прогрес тощо.

5 етап – «Оцінка та аналіз факторів внутрішнього середовища».

Даний етап передбачає вивчення стану факторів внутрішнього середовища організації: цілі, структура, завдання, технологія, ресурси, люди.

6 етап – «Виконання розрахунків, проектних рішень».

Суть даного етапу полягає у визначенні найважливіших показників (економічних, соціальних, технологічних тощо), які найповніше характеризують очікувані стратегії.

7етап–«Формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив)».

Особливість цього етапу полягає в розробленні можливих для організації варіантів стратегічних планів.

8 етап – «Вибір стратегії».

- Є найважливішим етапом стратегічного планування. Полягає у виборі оптимальної стратегії на основі оцінки таких факторів: рівень ризику, ринкова ситуація, вплив внутрішнього і зовнішнього середовища, очікувана ефективність тощо

Дата добавления: 2015-07-13