Причини розвитку імунного конфлікту

РОЗДІЛ 3. ІЗОІМУННИЙ КОНФЛІКТ ПРИ ВАГІТНОСТІ

Препарати, рекомендовані для лікування прееклампсії

Міжнародна непатентована назва	Торгові назви
Ацетилсаліцилова кислота	Аспірин, аспекард, анопірин, ацесал, терапін, упсарин та ін.
Препарати кальцію	Кальцію фосфат, кальцію глюконат, кальцію кар­бонат, кальцію лактат, кальцію лактоглюконат, кальцію гліцерофосфат, кальцію ацетат
Метилдофа	Допегіт, альдомет, альфадопа, допанол
Клонідин	Гемітон, клофелін, катапресан, хлофазолін
Піндолол	Віскен
Окспренолол	Тразикор
Атенолол	Атенобене, атенова, тенолол, унілок, атеносан, блокатенол, аткардил та ін.
Метопролол	Вазокардин, корвітол, лопресор, метопролол
Лабеталол	Лакардія
Ніфедипін	Адалат, коринфар, аніфед, кординін, нікардія, ніфебене, ніфедикор, ніфекард, фармадинін, фенігідин та ін.
Верапаміл	Ізоптин, фіноптин, лекоптин
Гідралазин (дигідралазин)	Апресин
Нітропрусид натрію	Наніпрус
Гідрохлортіазид	Гіпотіазид, гідротіазид
Фуросемід	Лазикс, діуфур, елсимід, фрусемід, фурон
Празозин	Празозинбене, польпресин, празозин
Пророксан	Піроксен
Препарати заліза ІІ	Гіно-тардиферон, тардиферон, сорбіфер дурулес, актиферин, гемофер пролонгатум, ферро-градумет, тотема, хеферол, ранферон 12 та ін.
Дексаметазон	Дексазон, дексавен, фортекортин, декадрон, дексабене
Простагландин Е2 (для місцевого застосування)	Препідил-гель, простин Е2
Діазепам	Реланіум, валіум, седуксен, сибазон, фаустан, діапам та ін.
Гідроксиетильований крохмаль	Інфукол ГЕК 6%, інфукол ГЕК 10%, рефортан, рефортан плюс, стабізол, хаес-стерил
Декстран	Декстран 40 000, реополіглюкін, реомакродекс, реоседоман
Тіопентал-натрій	Тіопентал
Деполяризуючі міорелаксанти Суксаметонію йодид	Дитилін
Суксаметонію хлорид	Листенон, хлорсукцинал
Недеполяризуючі міорелаксанти Піпекуроній бромід	Ардуан
Панкуроній бромід	Мускурон, павулон
Тубокурарин хлорид	Тубокурарин

Ізоімунізація (імунний конфлікт) – одна з клінічних форм імунопатології, що виникає при вагітності за умови несумісності організмів матері і плода по різних антигенах та призводить до розвитку тяжких порушень стану плода і немовляти. При несумісності організму матері і плода за еритроцитарними антигенами розвивається гемолітична хвороба плода (ГХП) і новонародженого (ГХН) -

Антигени клітин людини класифікуються за різними характеристиками, але для акушерської практики найбільше значення мають алоантигени, які визначають біологічну індивідуальність організму всередині виду. Індивідуальні специфічні антигени будь-яких елементів тканин плода при проникненні в організм матері викликають у відповідь утворення антитіл її імунною системою, які можуть переходити крізь плаценту в кровообіг плода. Найчастіше таке ускладнення виникає при несумісності за еритроцитарними антигенами.

На теперішній час відомо більш як 10 ізосерологічних систем еритроцитарних антигенів. Найчастіше гемолітична хвороба плода та новонародженого виникає при сенсибілізації материнського організму антигенами плода системи Rh - Hr, рідше вона виникає при несумісності крові матері і плода за іншими системами еритроцитарних антигенів: АВО, Lewis, Kell, Duffi, Kidd, MNSs та інш.

Rh-ізоімунізація – гуморальна відповідь на еритроцитарні антигени плода Rh-групи, включаючи Cc, Dd, Ee. Антитіла, які утворилися, проникаючи крізь плаценту, викликають екстраваскулярний гемоліз (опсонізація еритроцитів плода антитілами матері і фагоцитоз еритроцитів) та анемію, що призводить до розвитку еритробластозу плода.

Антигенна система резус складається із 6 основних антигенів, які позначаються як D(Rh0), d (rh), C (Rh), c (hr), E (Rh), e (hr) і якісно відрізняються між собою. На відміну від АВО-антигенів, які присутні на багатьох клітинах, розміщення Rh-специфічностей обмежено в основному еритроцитарною мембраною.

Наявність на еритроцитах резус-фактора кодується шістьма генами, що зціплені по три на одній хромосомі. Алельними є пари генів, які контролюють антигени D-d, C-c, E-e. Всі три гена спадкуються одночасно. В зв’язку з тим, що дитина успадковує по одному гену від кожного з батьків, існує не менш 36 можливих генотипів системи-резус. Складність даної системи обумовлена також великою кількістю мутацій кожного гена. Різні антигени системи резус мають різну частоту розповсюдженості і мають неоднакову ізоантигенну активність. Остання найбільш виражена у антигена D (Rh0).

D- антиген міститься в еритроцитах 85% людей європейського походження, не є однорідним і включає ряд більш мілких субодиниць –RhА, RhВ, RhС, RhD, внаслідок різниці яких іноді розвивається ГХН у резус-позитивних матерів.

Ізоімунізація розвивається у відповідь на плодово-материнську кровотечу, при якій у кров’яне русло матері попадає достатня кількість фетальних еритроцитів, або у відповідь на переливання крові, що несумісна за даним антигеном. Вірогідність ізоімунізації прямо пропорційна кількості несумісної крові, яка потрапила у кров’яне русло матері. Необхідною мінімальною кількістю крові, яка здатна викликати D-імунізацію, вважають 0,1 мл. Обстеження вагітних на групові імунні антитіла доцільне у жінок зі звичним невиношуванням, антенатальною загибеллю плода в анамнезі.

Попадання в кровообіг матері фетальних еритроцитів, які містять успадкований від батька резус-фактор, може відбуватись при трансплацентарному переході під час вагітності та пологів; до того ж кількість їх значно збільшується при оперативних втручаннях (ручне відокремлювання плаценти, кесарів розтин). Сенсибілізація жінки може також настати після штучного аборту, викидню, позаматкової вагітності. Ускладнення вагітності (загроза переривання, прееклампсія), вірусна інфекція (герпетична, цитомегаловірусна) і екстрагенітальні захворювання матері, при яких відбувається порушення цілісності ворсин хоріону сприяють розвитку резус-сенсибілізації.

Дата добавления: 2015-08-31