Форми міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес може здійснюватися в різних формах від простих (міжнародна торгівля) до складних (міжнародні компанії з прямими іноземними інвестиціями). Це залежить від різних умов (політичні, економічні, соціальні тощо). Зазвичай найпоширенішими видами міжнародного бізнесу є [4]:

· експорт;

· ліцензування;

· франчайзинг;

· контракти на управління;

· проекти "під ключ";

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ).

Справжній досвідчений учасник міжнародного бізнесу звичайно використовує одночасно набір різних видів, вибираючи і комбінуючи їх залежно від напрямку та умов діяльності в тій чи іншій країні.

Експорт продукції - найпростіший шлях проникнення на міжнародні ринки. Фірма може створити для координації експорту або експортний відділ, або незалежну торговельну компанію, або посередницьку службу, яка має займатися укладанням угод з іноземними покупцями.

Ліцензування - це надання іншим фірмам певних прав, наприклад, на використання патентів, авторських прав, програм, процедур, торговельних марок або ноу-хау за певну плату. Це - спосіб організації виробництва за кордоном, який зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з деяких ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Ліцензування також використовується фірмою, якщо вона хоче одержати прибуток від виробів, що не відповідають стратегічним пріоритетам фірми. Наприклад, фірма "Дженерал Електрик" продала іншим фірмам метод знищення розлитого мастила за допомогою спеціальних мікроорганізмів, оскільки ця розробка не вписувалась в основні напрями її діяльності. Поширеним є перехресне ліцензування, яке забезпечує здешевлення технології у порівнянні з витратами на розробку аналогічної технології власними силами.

Франчайзинг - спосіб діяльності, згідно з яким франчайзер (продавець) передає франчайзі (покупцеві) право на використання своєї торговельної марки, яка є для бізнесу покупця найважливішим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі. В цьому відмінність франчайзингу від ліцензування.

Найбільш розповсюджений спосіб (60%) проникнення франчайзера в іншу країну - це вибір головної франчайзі і передача цій організації (звичайно місцевій) прав у країні або регіоні. Потім основний покупець відкриває власну торгівлю або торгівлю через субфранчайзі. За такою схемою працюють японські підприємства "МакДональдс".

Контракти на управління. Один з найважливіших активів фірми -це талановиті менеджери. Незважаючи на великі капіталовкладення і прогресивні технології, багато державних підприємств слаборозвинутих країнах відчувають труднощі через погано підготовлених керівників. Передача мистецтва управління на міжнародному рівні залежить, в першу чергу, від іноземних інвестицій, які забезпечують направлення в інші країни менеджерів та фахівців.

Контракти на управління є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом певного періоду за встановлену плату.

Контракти на управління використовуються, насамперед, коли:

• підприємство фірми в іншій країні експропрійовано;

• фірма починає управління новим підприємством;

• фірма береться за управління підприємством, що бідує.

Проекти "під ключ" - це вид міжнародного бізнесу, який передбачає укладення контракту на будівництво підприємств, які передаються за встановлену плату власникові, коли досягнута повна їх готовність на початок експлуатації. Фірми, що реалізують проекти "під ключ", найчастіше є виробниками промислового устаткування: вони ж постачають частину устаткування за проектом. Особливо часто такими проектами займаються будівельні фірми. Інколи в такій ролі виступають консалтингові фірми або виробники устаткування, якщо вони не знаходять у країні підхожого об'єкта для інвестування.

До найважливіших умов контракту "під ключ" звичайно відносять:

• ціну контракту;

• фінансування експорту;

• якість технології та управління;

• досвід і репутацію фірми.

Спільне підприємство - це володіння на пайових засадах, коли акціонерний капітал належить не численності дрібних акціонерів, а декільком співвласникам, кожен з яких має певну частку власності і поділяє ризик.

Стимулом до заснування СП може бути:

1. Законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів і дискримінаційні дії уряду приймаючої країни.

2. Можливість отримати певні пільги збоку місцевої держави або використати наявні переваги місцевого партнера (ресурси, в тому числі дешева робоча сила).

3. В тих випадках, коли здійснення капіталовкладень у конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера.

4. Істотним спонукальним мотивом спільного підприємництва є зростання витрат, пов'язаних з розвитком підприємництва і з загостренням конкуренції на світовому ринку. Об'єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Так, наприклад, 20 процентний пакет акцій фірми "Вольво" в компанії "Рено" і 25 процентний пакет акцій "Рено" в філії "Вольво" сприяють спільним розробкам і виробництву технічно більш досконалих компонентів за менших витрат, що дозволяє обом фірмам успішно конкурувати з такими авто мобільними велетнями, як "Дженерал Моторс" і "Фольксваген". Поєднувати можна активи практично всіх типів (виробничі потужності, розподільчі мережі, наукові дослідження), які доповнюють один одного. В міру глобалізації бізнесу і глобалізації конкуренції фірми дедалі охочіше створюють спільні підприємства, що відомі як стратегічні альянси, їх найрозвинутіша форма - міжнародні злиття та придбання корпорацій. Створюються науково-дослідні об'єднання на зразок тих, які існують у сферах високої технології. Прикладом може слугувати міжнародний консорціум, створений у 1983 р. з капіталом в 1 млрд. дол. щодо розвитку нового реактивного двигуна. Юнайтед Текнолоджіс Пратт енд Уїтней Дивіжн (СІЛА) та британська Роллс-Ройс мають по 30% у цьому об'єднанні, до якого входять представники 5 країн. Моторсн-унд-Турбінен Юніон (ФРН), ФІАТ (Італія), Аеро Енджін (Японія) поділяють решту 40%. Конкурентоспроможність компанії дедалі більшою мірою залежить не від неї самої, а від якості альянсів, котрі вона може створити.

1.4. ТНК як одна з форм міжнародного бізнесу

Транснаціональні корпорації є головним суб'єктом світогосподарських відносин і формою, що втілює в собі, як правило, всі види сучасного міжнародного бізнесу.

За офіційним визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (United Nations Conférence on Trade and Development — UNCTAD), транснаціональна корпорація (transnationalcorporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) - це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику та загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень [5].

Експерти ООН виокремили ознаки, за наявності яких компанію можна віднести до транснаціональної:

- річний обсяг такої компанії повинен перевищувати 100 млн. дол. СІЛА;

- наявність філіалів не менше, ніжу шести країнах;

- також аналізується відсоток продажу товарів за межами країни-резиденції.

Транснаціональний статус компанії можливо визначити і за структурою її активів. Деякі іноземні дослідники до ТНК відносять компанії, які мають 25% своїх активів за кордоном [6].

За останні тридцять років кількість ТНК збільшилась у 9 разів (у 1970 р.

було зареєстровано 7 тис. таких фірм, у 1976 р. їхня кількість становила 11 тис. із 86 тис. зарубіжних філій, а у 1990 р. - 24 тис. ТНК). В середині 90-их рр. функціонувало 40 тис. таких корпорацій, які контролювали за межами своїх країн до 250 тис. дочірніх компаній [5].

У результаті перенесення частини виробничого процесу за кордон ТНК мають можливість використовувати конкурентні переваги та ресурсну базу багатьох країн. Держава-реципієнт отримує фінансові вливання через прямі іноземні інвестиції, спостерігається прискорення залучення новітніх технологічних досягнень, управлінського досвіду, державний бюджет отримує доходи через стягнення податків із господарюючих суб'єктів. Проте можуть виникати й труднощі на шляху ефективного розвитку компаній. Зокрема, представники приймаючої сторони можуть бути недопущеними до участі в проведенні дослідних робіт, можливе встановлення жорсткого тотального контролю зі сторони ТНК над усіма сторонами діяльності структурної одиниці компанії, яка діє на національному ринку. Також ТНК можуть монопольно диктувати ціни, які утискають інтереси приймаючих країн.

Перед материнською компанією також постає ціла низка можливостей і загроз. Безумовно, володіючи значним запасом капіталу, доцільно його розміщувати в тих країнах, де віддача буде максимальною. Географічно різновекторна спрямованість діяльності підрозділів ТНК на ринках різних країн дає можливість зменшувати трансакційні витрати за рахунок використання у власних інтересах особливостей державної політики, зокрема податкового законодавства, різниці в курсах валют тощо.

ТНК є менш вразливими до процесів асинхронності світового розвитку та кризових явищ економік, оскільки в періоди зниження ділової активності в певній країні ТНК спирається на підтримку своїх філій у державах, які не охоплені кризою. Гнучкість є безумовною перевагою ТНК над підприємствами, які працюють виключно на національних ринках.

Транснаціональні компанії можуть зіштовхнутися з набором ризиків, які не мають прямого впливу на національні компанії. Серед них валютні ризики та можлива непослідовність і не прогнозованість політики уряду. Неповна чи необ'єктивна оцінка інвестиційного клімату держави, в якій планується розмішувати підрозділ чи філіал, може поставити під сумнів ефективність діяльності на цьому ринку.

Транснаціональними корпораціями контролюється половина світового промислового виробництва, майже дві третини торгівлі, приблизно 80% патентів і ліцензій на нову техніку. Під їхнім наглядом знаходиться 90% світового ринку пшениці, кукурудзи, кави, лісоматеріалів, залізної руди, 85% ринку міді та бокситів, 80% чаю та олова, 75% бананів, натурального каучуку і сирої нафти. Вони перетворились у головний елемент тієї з'єднувальної тканини (основи), з якої формується глобальна економіка [7, 31].

Розгалуженою є галузева структура ТНК: 60% компаній зайняті у сфері виробництва, 37 — послуг і 3% у добувній промисловості і сільському господарстві[8].

Внутрішня цілісність транснаціонального виробництва забезпечується значною мірою за рахунок внутрішньовиробничої кооперації. Сучасний етап розвитку промисловості характеризується все глибшою спеціалізацією шості частин транснаціональної виробничої системи в результаті прогресу в засобах комунікацій, лібералізацією міжнародної торгівлі та зняття бар'єрів для переміщення капіталу.

Внутрішньо-національні та міжнародні кооперовані поставки досягають 50-60% вартості продукції багатьох галузей промисловості індустріальних країн. Понад 30% товарообігу між цими державами припадає на взаємні поставки в порядку кооперації [9, 23].

В своєму розвитку ТНК багатьох розвинутих країн пройшли довгий еволюційний шлях. Наприклад, в СІЛА ТНК утворилися ще в першій половині XX століття. Природно, що корпорація кожної країни перед тим, як стати транснаціональною, досить довгий період часу повинна розвиватися всередині країни. Тільки завершивши певний цикл розвитку, корпорація приходить до необхідності розширити свою діяльність і винести частину виробничого процесу за кордон. Тому кожна сучасна ТНК виросла з компанії, яка спочатку діяла виключно на внутрішньому ринку, а потім зайнялася міжнародним бізнесом і лише після цього стала дійсно транснаціональною [10].

Найбільшими ТНК за 2011 рік по величині зарубіжних активів за підрахунками ЮНКТАД є Дженерал Елекктрик Royal Dutch Shell plc та Брітіш Петроліум. В топ 10 увійшли такі компанії (табл.1):

Таблиця 1

Рейтинг ТНК за Зарубіжними активами [12]

Рейтинг	Компанія	Країна	Галузь	Активи
зарубіжні	Всього
	General Electric Co	США	Електронне обладнання	502 612	717 242
	Royal Dutch Shell plc	Нідерланди / Великобританія	нафтовидобувна промисловість	296 449	345 257
	BP plc	Великобританія	нафтовидобувна промисловість	263 577	293 068
	Exxon Mobil Corporation	США	нафтовидобувна промисловість	214 231	331 052

Продовж. табл. 1.1.

	Toyota Motor Corporation	Японія	Автомобільна	214 117	372 566
	Total SA	Франція	нафтовидобувна промисловість	211 314	228 036
	GDF Suez	Франція	Комунальні послуги	194 422	296 650
	Vodafone Group Plc	Великобританія	Телекомунікаційна	171 941	186 176
	Enel SpA	Італія	Комунальні послуги	153 665	236 037
	Telefonica SA	Іспанія	Телекомунікаційна	147 903	180 186

Дата добавления: 2015-08-31