Дописать

3.3.1. Еколого-ландшафтне районування та агроекологічне оцінювання земель.

У сучасних умовах розроблення схеми землеустрою адміністра­тивного району має ґрунтуватися на принципах адаптивно-ландшафтного використання земель, основою яких є еколого-ландшафтне районування та виділення агроекологічних груп земель, насамперед на сільськогосподарських угіддях.

Облік екологічних чинників при використанні земель для сіль­ськогосподарських, лісогосподарських та інших цілей залежить від системної концепції стійкого ландшафту, що передбачає приведен­ня у відповідність якісних і кількісних показників стану земель з їх цільовими функціями і дотримання пропорцій між потенціалом те­риторії та її використанням.

Організація території має сприяти виконанню ландшафтом його основних функцій як саморегулювальної і самовідтворювальної сис­теми, створенню екологічно стабільних ландшафтів і припиненню процесів їх руйнування.

Основою правильної організації ландшафтів е попередня типіза­ція земель, у процесі чого виділяються однорідні типи земель за ха­рактером й інтенсивністю процесів деградації і забруднення земель й відповідним характером їх використання.

Виявлення закономірностей внутрішнього розчленовування ландшафту, характеру взаємозв'язків його морфологічних частин, оцінювання процесів деградації земель зумовлюють створення агроландшафтної основи структури території виділенням агроландшафтних екологічно однорідних типів землекористувань. Виділен­ня таких типів землекористувань дасть змогу забезпечити ретель­ніший облік мікрокліматичних умов, детальніше екологічне обґрун­тування ухвалених проектних рішень, підібрати культури і техно­логії їх вирощування, що сприятиме найбільшій ґрунтозахисній і економічній ефективності.

Основними вимогами до організації території на еколого-ландшафтній основі є;

- створення агроландшафтів, які функціонально входять до со­ціально-природних комплексів, розміщення елементів інженерної,
соціальної і виробничої інфраструктури з урахуванням забезпечен­ня умов підвищення стійкості агроландшафтів, екологічно обґрун­тованого використання й оптимального співвідношення між ріллею,
луками, лісом, водоймами й іншими угіддями;

- охоплення всієї території агроландшафту, вирахування зміни в агроландшафті, що виникають у результаті впливу на нього зовнішніх
природних і антропогенних впливів, забезпечення зв'язку з іншими
антропогенними ландшафтами і довговічності організації території;

- установлення режиму функціонування агроландшафтів та їх­ніх елементів;

- диференційоване проектування і здійснення заходів щодо ра­ціонального використання земель та їх охорони залежно від особли­востей землевпорядкувальної території.

Для розроблення проектних пропозицій, ураховуючи ландшафт­но-екологічні вимоги, попередньо потрібно здійснити:

- типізацію агроландшафтів;

- еколого-економічне оцінювання придатності земель;

- економіко-агроекологічне зонування території.

Аналіз ландшафтної неоднорідності земель слід розглядати як багатофакторний і багатофункціональний процес і проводити на основі таких основних положень:

збалансоване співвідношення між використанням земель, кон­сервацією і поліпшенням конкретного виду земель при оптималь­ному використанні потенційних можливостей, які вкладені у самих
ландшафтах;

- узгоджене в конкретному районі спеціалізації, агротехніки, різ­них видів сільськогосподарської меліорації з особливостями прояву ландшафтної неоднорідності;

- створені агроландшафти функціонують і розвиваються відпо­відно до природних закономірностей;

- природні ландшафти і сільськогосподарське виробництво взаємозалежні і е єдиною ландшафтною сільськогосподарською систе­мою;

- в умовах порушеної рівноваги в ландшафті розроблені і засто­совані на практиці заходи мають спрямовуватися на попередження можливих негативних наслідків використання земель.

Одним із основних критеріїв оцінювання стану агроландшафту є склад і співвідношення угідь. Частка ріллі може або пом'якшувати, або загострювати екологічну обстановку в екосистемах. Тому при агроекологічному оцінюванні земель потрібно розглядати ці питан­ня разом з іншими критеріями оцінювання агроландшафтів.

Типізацію агроландшафтів слід виконувати за тими компонен­тами, які найбільшою мірою визначають природний баланс (еколо­гічну рівновагу) у конкретному районі. В умовах складного рельєфу й інтенсивної ерозії ґрунтів таким компонентом е ґрунти, рельєф з гідрографічною мережею (водозбір), від якого залежать стік опадів і водний режим території в цілому, деградація земель. Такі компо­ненти, як рослинність, можуть відігравати коригувальну роль.

Ландшафтний водозбір — це відносно замкнутий і відособлений територіальний комплекс, що характеризується спільністю прояву ерозійних процесів, мікрокліматичних умов і взаємозв'язком заходів для вирішення задач локального природного балансу.

У межах такого комплексу перебувають й інші елементи ланд­шафту більш низького таксономічного рівня: ландшафтна смуга, робоча ділянка, лісосмуга та ін.

При ландшафтно-водозбірному підході можна виокремити п'ять основних типів агроландшафтів.

На основі ландшафтної типізації, еколого-ландшафтної класифі­кації придатності земель виділяють типи і підтипи землекористу­вання. У подальшому в межах типів і підтипів землекористування, за підсумками агроекологічного оцінювання земель і агроекологіч­ного зонування території подають попередні пропозиції, які слід використати при розробленні таких заходів:

- установлення цільового призначення і використання земель;

- розміщення меж землеволодінь і землекористувань об'єктів, їх
виробничої та соціальної інфраструктури;

- проектування, комплексу природоохоронних, меліоративних,
протиерозійних заходів;

- виділення особливо цінних продуктивних угідь і встановлення
режиму їх використання;

- виявлення і вилучення із сільськогосподарського обігу земель,
які зазнають радіоактивного або хімічного забруднення, а також
виділення деградованих і забруднених земель під консервацію;

- відмежування земель і утворення землеволодінь і землекорис­тувань природоохоронного призначення (заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних уро­чищ, пам'яток природи, охоронних ландшафтів);

- виділення земель і створення землеволодінь і землекористу­вань оздоровчого і рекреаційного призначення (ділянок, що мають природні лікувальні властивості, сприятливі для організованого масового відпочинку населення і туризму: територій під будинками відпочинку, пансіонатами, кемпінгами, санаторіями, туристськими базами, стаціонарними і наметовими туристсько-оздоровчими таборами, будинками рибалок і мисливців, дитячих туристських стан­цій, парками, зеленими зонами навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристськими стежками, маркірованими траса­ми, спортивними таборами та ін.);

- земель історико-культурного призначення (історичних куль­турних заповідників, меморіальних пам'ятників, захоронення архе­ологічних і архітектурно-ландшафтних комплексів);

- формування санітарно-захисних і охоронних зон різного цільового призначення;

- відмежування і виділення інших земель, що мають особливий режим використання й обмеження в правах;

- визначення спеціалізації і розмірів сільськогосподарських під­приємств, фермерських господарств, з урахуванням екологічного стану території і доцільного використання земель.

На підставі запропонованої диференціації території за класами придатності орних земель рекомендується (як приклад) розміщати:

польові сівозміни на відносно рівнинних масивах першого і
другого класів придатності земель без антропогенних порушень; тут
вирощуватимуть товарні культури і застосовуватимуть інтенсивні
технології. На зрошуваних землях цієї групи планують спеціалізовані овочеві сівозміни;

кормові сівозміни — на землях другої агроекологічної групи,
третього класу придатності з антропогенними порушеннями слабкого ступеня. Щоб уникнути деградації цих земель, з кормових сівозмін виводять чисті пари і просапні культури, їх місце займуть тра­ви і культури суцільної сівби. Зрошувані землі цієї групи викорис­товують для вирощування кормових культур;

ґрунтозахисні травопільні сівозміни — на низькопродуктивних і
екологічно небезпечних землях третьої агроекологічної групи, четвертого класу придатності орних земель, у яких 50 - 60 % площі припадає на багаторічні трави і 40 - 50 % — на культури суцільної сівби.

Особливу увагу при підготовці пропозицій слід приділити вико­ристанню четвертої групи земель, п'ятого класу придатності орних земель, відносно якої пропонується розробляти заходи, що тимчасо­во змінюють характер їх використання (переведення в інші види угідь, консервація деградованих і забруднених земель тощо), для того щоб передбачити непродуктивні витрати на оброблення цих земель у складі ріллі і поступово відновлювати їх родючість.

Природні кормові угіддя рекомендується використовувати за чо­тирма напрямами:

ділянки раніше розораних пасовищ і сіножатей, а також ділян­ки сильноеродованої ріллі доцільно вилучити з використання під
посіви однорічних культур на зелений корм, силос і зерно. На цих
площах потрібно проводити роботи, пов'язані з прискореним залу­женням травосумішами багаторічних трав, створивши передумови
для відновлення природного травостою;

- ділянки природних пасовищ з ухилами 50-70°, придатні для
механізованого обробітку з метою підсіву трав і внесення мінеральних добрив, рекомендуються для проведення робіт з поверхневого поліпшення і використання в системі пасовище- та сіножатезмін;

- ділянки пасовищ, непридатні для поліпшення, рекомендується
використовувати із застосуванням організаційно-господарських заходів, дотримуючись ротації пасовищезміни, оптимального пасови­щного навантаження тваринами;

- ділянки пасовищ, які безпосередньо прилягають до зсувів, де
випасання худоби слід припинити. Ці площі рекомендується закон­сервувати або провести на них заліснення.

Дата добавления: 2015-08-31