Сутність підприємства та його роль в економіці. 2 страница

У повному товаристві відповідно до договору необмежену солідарну відповідальність по забов'язаннях товариства несуть усім своїм майном всі учасники, а в змішаному - один або декілька дійсних членів, а члени -вкладники відповідають по забов'язаннях товариства лише в межах своїх вкладів.

Спільне підприємство - це організація, що має широкі права в галузі експортно-імпортних операцій, погодження цін, укладання контрактів, працює на принципах повного госпрозрахунку, валютної самоокупності. Діяльність спільного підприємства як юридичної особи регулюються Законами України. Важливе значення для створення та розвитку спільних підприємств має Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

При створенні спільного підприємства паї участі в ньому визначаються самими партнерами.

Підприємство з іноземними інвестиціями створюються і діють у формі акціонерних І інших господарських товариств і товариств, передбачених законом на території України.

Спільне підприємство може бути створене або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій або придбання такого підприємства цілком.

Статутні документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні визначати предмет і цілі діяльності підприємства, склад учасників, розмір і порядок формування статутного фонду, розмір часток

учасників, структуру, склад і порядок прийняття рішень, перелік питань, що потребують одноголосності, порядок ліквідації підприємства.

Внески в статутний фонд оцінюються учасниками на основі цін світового ринку. При відсутності таких цін вартість внесків визначається за домовленістю учасників.

Підприємства з іноземними інвесторами вправі здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом. Іноземні інвестори і підприємства наділяються землею, мають право орендувати майно, набувати частки участі, акції й інші цінні папери на фондових біржах, брати участь у біржових угодах у порядку і на умовах, установлених законодавством. Іноземні інвестори можуть брати доля в приватизації державних і муніципальних підприємств на території України.

Іноземні громадяни можуть входити в органи керування підприємства на умовах, обумовлених індивідуальними договорами.

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в різних галузях народного господарства.

Відповідно до Закону України "Про підприємства" діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органі, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його організації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії що не суперечать Закону.

Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.

Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо.

У своїй економічній діяльності підприємство повинно керуватися принципами комерційного розрахунку та самофінансування, забезпечуючи відшкодування потокових та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів. Водночас воно має право самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання.

Державне підприємство несе повну відповідальність за свої забов'язання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яку не виконує свої забов'язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкрутом).

Об'єднання підприємців.

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств, фірм у сукупні структури. Це збірні асоціативні форми.

Роздивимося окремі типи асоціативних організаційних структур.

Корпорація - це акціонерне товариство, що об'єднує діяльність декількох фірм для досягнення їхніх загальних цілей або захисту привілеїв. Як юридична особа, корпорація відповідає по боргах і податках за усі вхідні в її підприємства і виступає в якості самостійного суб'єкта підприємницької діяльності

Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, утворювані для спільного виконання однорідних функцій і координації загальної діяльності. Асоціації ставляться до однієї із самих м'яких форм об'єднань, що мінімально обмежують дії вхідних у них членів асоціації. Учасники асоціації мають право входити в будь-які інші асоціації.

Концерни - форма договірних значних об'єднань звичайно монопольного типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування, завдяки наявності виробничо-технологічних зв'язків.

Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям, диверсифікации виробництва мають визначену усталеність до коливань ринкової кон'юнктури, спроможні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних, прибуткових напрямках. Виникнення концернів у країнах із розвиненою ринковою

економікою історично було обумовлено насамперед концентрацією капіталу, його перенакопиченням в окремих товаровиробників. Найважливішою ознакою концернів стала єдність власності вхідних у них фірм, підприємств банків. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по сутності економічних відношень.

Холдінгові компанії - характеризуються тим, що вони мають контроль над іншими компаніями або за рахунок володіння їхніми акціями і грошовим капіталом, або в зв'язку з правом призначати директорів підконтрольних компаній.

Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дозволяє холдінгу впливати на господарські, комерційні рішення підприємств, що входять у холдінгові об'єднання. Хоча ці підприємства залишаються в правовому відношенні самостійними, холдінг спроможний спрямовувати їх у русло інтересів великої компанії, як великої цілісної структури. Крім цього холдінг може здійснювати ряд функцій, пов'язаних із загальною підприємницькою діяльністю. У тому випадку, коли це обумовлено необхідністю і загальною користю, холдінг спроможний централізувати і перерозподіляти фінансові засоби своїх учасників.

Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання підприємств, організацій, утворене для вирішення конкретних задач і проблем, здійснення значних інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. У консорціум можуть входити і великі, і дрібні підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького задуму, але не маючи самостійних можливостей його здійснення. Консорціум надає потенційно ефективний організаційно-структурний засіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів. Підприємства можуть об'єднуватися в консорціум заради здійснення привабливого проекту, але потребуючого для своєї реалізації значних капіталовкладень, що відволікаються на тривалий термін при високому ступені ризику.

3. Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні.

Головним напрямком політики ринкової трансформації економіки України є створення умов становлення та розвитку національного підприємства, у першу чергу малого і середнього бізнесу. Його місце і роль у структурі ринкової економіки визначаються тим, що цей бізнес становить основу дрібного виробництва. Він відіграє важливу роль у процесі формування ринкової конкуренції рівноваги цін, забезпеченні зайнятості населення, заповнює ринкові "ніші", неефективні для великих підприємств. Незважаючи на те, що малі і середні приватні підприємства постійно стикаються з проблемою захисту своєї економічної незалежності, як дрібні суб'єкти ринку мають досить нетривалий термін ділового існування, в той же час добрих результатів вони досягають саме в співробітництві з іншими компаніями. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх і малих підприємств, їх природно регульоване (у тому числі і за рахунок антимонопольного законодавства) оптимальне співвідношення становлять характерну рису ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки мале і середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці тощо.

Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється під час перехідного періоду до ринкової економіки в стимулюванні структурної перебудови економіки, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників як соціальної бази ринкової трансформації економіки, які забезпечують стабільність суспільства і гарантії незворотності руху до ринку. У умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституціональних перетворень в економіці України, де базовими є радикальні зміни у відносинах власності, формування приватного сектора з критичною масою, що надавала б йому сили реального конкурента державних підприємств, створення ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів тощо, проблема становлення і розвитку національного підприємництва набуває неабиякого значення. Тому перебільшення або недооцінка ролі і місця підприємництва в народному господарстві України, ігнорування його економічного потенціалу і завищення реальних можливостей, суспільних очікувань можуть призвести до стратегічних прорахувань у здійсненні політики ринкової трансформації української економіки.

Соціально-культурний грунт становлення українського підприємництва. Кожному часу, кожній епосі відповідала своя культура, своя етика, зрештою - своя ідеологія. Які ж етичні принципи мають бути провідними за наших днів. Від яких етичних посилок слід рухатися, щоб робити висновок про ступінь культурності українського підприємництва і перспективи його розвитку в процесі ринкової трансформації економіки та формування громадянського суспільства в Україні.

Становлення, функціонування і розвиток вітчизняного підприємництва в Україні відбувається не в соціальному вакуумі й грунтується не на абстрактному суспільному базисі. Ці процеси здійснюються в конкретному суспільному контексті й під впливом конкретно-історичних умов, які, з одному бокові, сприяють розвиткові, а з іншого, - гальмують їх. У свою чергу підприємництво як соціальне явище не тільки піддається впливу суспільних процесів, але й саме торкається цих процесів, що також впливає, видозмінює, трансформує їх. Розгляд проблем підприємництва в контексті суспільних, насамперед політико-економічних, відносин, що створюють соціальне середовище його буття, дозволяє говорити про перспективний простір наукових досліджень щодо сутності підприємництва, нового для незалежної України суспільного явища; реального змісту й відповідності цивілізаційним стандартам його потенційних можливостей як реального конкурента державного господарювання; ефективного пошуку адекватних політико-правових механізмів забезпечення його всебічного розвитку тощо.

Насамперед слід враховувати, що українське підприємництво зароджується в умовах так званого пост-тоталітарного суспільства, тобто суспільства, яку поки що спонтанно переборює обмеження колишньої радянської державно-монополістичної системи господарювання та управління, спираючись головним чином (як це не сумно, але природно) на ті самі політичні сили, структури, теорії, масову свідомість, соціальну психологію та ін., що склалися в рамках цієї системи на певній стадії її еволюції та функціонували протягом понад сімдесят років.

У спадщину від колишнього Радянського Союзу та Радянської України, з характерним для них тотальним одержавленням практично всіх суспільних відносин, незалежна Україна одержала монопольно-державну, керовану бюрократичним способом власність замість громадської (яка виключає приватну власність), структурно-деформовану економіку у формі певної складової частини "єдиного народногосподарського комплексу" СРСР; неструктуроване громадянське суспільство, у якому основна роль належала не особі, а трудовому колективу; трудову етику, побудовану головним чином на

принципах позаекономічної мотивації трудової активності, що, безперечно, руйнувало господарську мотивацію й самоцінність праці, тощо.

Проте найзначніша проблема сьогодення полягає в тому, що розв'язання завдань перехідного періоду, і насамперед ринкової трансформації економіки, розвитку підприємництва і формування приватного сектора ринкового господарства покладено, по суті, на успадковані від адміністративно-командної системи бюрократичні кола (чиновників нового типу існує велика кількість, але відповідної якості поки ще немає). Природно, смердоти не бажають, та й заради істини скажемо, не вміють "рубати" адміністративно-директивний "сук", на якому сидять і яких їх годує.

Розвиток малого підприємництва

У 1997 році функціонувало 3,7 кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн. індивідуальних підприємців. У агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чол. \/

У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки.

Результати проведеного аналізу структури малого підприємства за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств - з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності - 34,5%, з державною - лише 1,3%.

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% усієї виручки (валового прибутку) від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24% - балансового їх прибутку, а з колективною формою власності - 77 та 75% відповідно. У сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатними за рахунок об'єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.

Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики в цьому важливому секторі ринкової економіки.

Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні

принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу.

Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:

системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;

цілеспрямованості та адресності підтримки' суб'єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації.;

рівноправного доступу суб'єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних інформаційних та інших ресурсів.

Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики як у сфері підприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної із забезпеченням розвитку цього сектора ринкової економіки. У Концепції визначено стратегічні напрямки державної підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискорення розвитку малих форм господарювання та подальшого забезпечення їх державної підтримки Кабінет Міністрів України на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997р. № 86). У ній передбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань формування правової бази малого підприємництва, вдосконалення фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних розумів розвитку малих підприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва, інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.

Незважаючи на ряд прийнятих останнім часом вищими органами державної влади й управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється в несприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб'єктів малого бізнесу свідчать про те, що значна кількість новостворених малих підприємств не може розпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини та матеріалів, власних площ і обладнання, практичних навичок та підприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської

діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібних робітників і забезпечувати їм високу оплату праці.

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад вітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніх підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить лише 9%. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України.

На думку багатьох фахівців, основними напрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні в найближчій перспективі є:

формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку малого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;

забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств; інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу;

стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва.

Формування відповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає, насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів, спрямованих на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують розвиток приватної ініціативи.

Сьогодні найактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення діючих законодавчо-нормативних документів з питань визначення чітких підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів для суб'єктів малого підприємництва; упорядкування механізмів державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити в напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів;

розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб'єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної

частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб'єктам малого підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності. І, безумовно, для зміцнення та подальшого розвитку позитивних тенденцій становлення малого підприємництва в Україні, сталого розширення "поля" його функціонування потрібна, перш за усе, певна активізація державної підтримки малого підприємництва, яка передбачала б кардинальне розширення інноваційної діяльності малого підприємництва, що нині було б на користь інтересам усіх сфер вітчизняної економіки.

У цьому плані доцільно обгрунтовано і виважено використовувати ті механізми, які напрацьовані в традиційних ринкових економіках, де стимулювання та підтримку малого підприємництва вже давно визначено як одне з найголовніших завдань економічної політики. Ця підтримка може забезпечуватися завдяки дерегулюванню, зменшенню адміністративного тягаря і податків, які на сучасному етапі доцільно законодавче встановити для малих підприємств у вигляді єдиного податку на прибуток у розмірі 30%, що дозволити створити сприятливе середовище для функціонування підприємництва, зменшить міру соціально-політичної нестабільності в суспільстві.

Винятково важливою проблемою є питання поліпшення доступу до зовнішніх джерел фінансування, створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в сфері малого підприємництва, що передбачає створення та підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків тощо, формування сітки фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів.

Взагалі розвиток малого підприємництва - важлива економічно-політична проблема, розв'язання якої потребує цілісної системної методології розвитку малого підприємництва з точки зору як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого бізнесу. Початок дійсного піднесення в розвитку малого підприємництва в цілому є неминучим, проте воно значною мірою детермінуватиметься реальним піднесенням та пожвавленням розвитку всієї економічної системи України.

Становлення малого підприємництва в Україні - тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.

Розвиток АТ в Україні

Одним із найбільш помітних явиїіі в економіці України останніми рками стало масове створення акціонерних товариств. Так, зокрема, переважна частина комерційних банків України має саме таку організаційно-правову форму. До того ж у ході приватизації середні та великі підприємства перетворюються в акціонерні товариства з подальшим продажем акцій фізичним і юридичним особам.

Як свідчить світовий та певною мірою і вітчизняний досвід, корпорації домінують серед усіх інших організаційно-правових типів підприємств. Так, наприклад, частка продукції корпорацій у валовому внутрішньому продукті США становить приблизно 90%. У Україні на початок 1998 рку акціонерні підприємства виробляли 56% загального обсягу промислової продукції. При порівнянні треба враховувати перехідний стан української економіки, а також ті, що питома вага акціонерних товариств у національному продукті України постійно підвищується, а тому є всі підстави вважати, що й в Україні в найближчому майбутньому остаточно визначиться вирішальний вплив результатів діяльності акціонерних товариств на стан та динаміку національної економіки.

У Україні, як відомо, здійснено масову приватизацію підприємств. Однак вона, й зокрема перетворення підприємств в акціонерні товариства, поки що не забезпечила підвищення ефективності функціонування їх. Приватна власність у вигляді акціонерних товариств, створених у результаті приватизації в Україні, не довела ще своїх переваг перед державною. Така ситуація значною мірою пов'язана з незадовільною в цілому організацією корпоративного управління цими підприємствами. Тому розв'язання питання, яким буде реальний ефект приватизації в цілому та для окремих її учасників-інвесторів, вирішальною мірою залежить від того, наскільки ефективно буде організовано корпоративне управління. Треба зважати також на те, що ефективність будь-якої економіки значною мірою залежить від її здатності залучати інвестиції - внутрішні та зовнішні. Ринок корпоративних цінних паперів - один із найголовніших інструментів мобілізації інвестиційних ресурсів у сучасних умовах. Українська економіка відчуває зараз обмежені можливості внутрішніх інвесторів, у тому числі й комерційних банків. Разом з тим, не виявляють поки що достатнього інтересу до України зовні інвестори.

Аналізуючи причини стриманого ставлення іноземних інвесторів до України, як правило, зосереджують увагу на параметрах макроекономічного рівня: недосконалості та нестабільності "правил гри",

зокрема податкового законодавства, великій ресурсній залежності від інших країн, невизначеності перспектив тощо. Але поряд з цим, слід бачити й інші, не менш важливі, причини, а саме:

недостатню професійну підготовку багатьох керівників АТ для забезпечення ефективного використання інвестицій;

низький у цілому рівень відповідальності менеджерів АТ перед акціонерами;

складність отримання повної та достовірної інформації про стан підприємств;

недостатня захищеність інвесторів у питаннях прав власності;

відсутність певних навичок і традицій в організації корпоративних відносин;

низький у цілому рівень кваліфікації представників судової влади в питаннях фондових відносин та приватизації.

Розв'язання цих та деяких інших проблем - одна з умов створення більшої зацікавленості іноземних інвесторів до української економіки.

Структура та організація управління АТ є найбільш складаними з усіх Інших організаційно-правових типів підприємств. АТ є, як правило, середніми або великими за розмірами підприємствами. Власники АТ у цілому дуже обмежено займаються управлінням підприємством. Їхня роль зводиться, головним чином, до визначення що виють менеджерів підприємства (шляхом виборів або призначення), організації контролю за їхньою роботою та встановлення загальних напрямків діяльності підприємства.

Досвід функціонування корпорацій у різних країнах світу дає підстави вважати вищих менеджерів (адміністрацію) корпорації ключовим елементом у структурі управління підприємством. Саме від них вирішальною мірою залежить ефективність функціонування підприємства. Причому головне не форма власності - приватна чи державна, - а ті, як приватні особи або держава зуміли організувати управління підприємством. Форма власності визначає перш за все, хто і як здійснює добір вищих менеджерів підприємства. Практика свідчить також, що менеджери мають певну схильність до отримання особистого зиску за рахунок інтересів корпорації. Тому важливе значення має не тільки добір менеджерів, а й організація ефективного контролю за їхньою діяльністю.

Масштабне використання в Україні безплатної приватизації призвело до створення на багатьох підприємствах акціонерних моделей інсайдерного типу. Інсайдери - це люди, які є співробітниками корпорації - від директора (голови правління) до звичайного робітника. Аутсайдери - це фізичні та юридичні особи, які безпосередньо не пов'язані з АТ. У моделі інсайдерского типу значну роль в управлінні підприємством відіграють працівники АТ. Пов'язане це, насамперед, із тим, що значна частина українських підприємств приватизувалася через оренду з викупом.

Окрім того, законодавством було надано пільги працівникам та керівникам підприємств, що приватизувались, у придбанні додаткової кількості акцій своїх підприємств.

Проаналізуємо тепер більш детально склад акціонерів, їхні економічні інтереси та перспективи окремих учасників корпоративних відносин в Україні.

Працівники підприємства. Ці люди стали акціонерами під впливом:

а) державної пропаганди;

б) пропаганди і тиску з бокові керівників підприємств;

в) перебування в складі колективу орендарів, який здійснював оренду підприємства з правом викупу;

г) відсутності будь-якої кваліфікації для оцінки інвестиційної привабливості інших підприємств, порівняння їх з "власним" підприємством.

Дата добавления: 2015-08-31