Базові стратегії розвитку підприємств

В ринкових умовах головною метою переважної більшості підприємств є адаптація до умов підвищеної динамічності зовнішнього та внутрішнього середовища. Відтак підприємствам необхідна відповідна стратегія розвитку, яка стала б основою прийняття ефективних управлінських рішень. Стратегічний характер вибору мети функціонування вітчизняних підприємств набуває пріоритетного значення для вищого управлінського персоналу. Оскільки кожне підприємство унікальне за своїм існуванням, процес розробки та реалізації стратегії для кожного з них індивідуальний і залежить не лише від зовнішнього та внутрішнього середовища, а й від їхньої взаємодії.

На вітчизняних підприємствах є доцільним виділення таких базових стратегій:

1)стратегія виживання, що використовується в умовах економічної кризи, нестабільності, інфляції. Це спроба пристосуватися до ринкових умов господарювання. До цієї стратегії звертаються, коли фінансово-економічні показники діяльності підприємства мають стійку тенденцію до погіршення;

2) стратегія стабілізації (або обмеженого зростання), використовується в умовах стабільності обсягів продажу й одержуваного прибутку. її застосовують в основному підприємства в галузях зі стабільною технологією, коли керівництво в цілому задоволене положенням свого підприємства;

3) стратегія розвитку (або зростання), що виражає прагнення підприємства до зростання обсягів продажу, прибутку, підвищення рентабельності й інших показників ефективності виробництва. Ця стратегія найчастіше застосовується в галузях, що динамічно розвиваються, зі швидко мінливою технологією. Стратегія складається з багатьох конкурентоспроможних дій та підходів, від яких залежить успішне управління підприємством. Менеджери (керівники) розробляють стратегії для того, щоб визначити, в якому напрямі буде розвиватися підприємство і як воно буде діяти. Вибір конкретної стратегії означає, що з множини шляхів розвитку і способів дій, які відкриваються перед підприємством, приймається рішення вибрати один, у якому воно буде розвиватися. Без стратегії у керівництва немає продуманого плану дій, немає єдиної програми досягнення бажаних результатів.

Вирішення проблеми формування стратегії розвитку транспортного підприємства в першу чергу потребує встановлення змісту стратегії розвитку та її місця серед інших стратегій. В сучасній науковій літературі існує велика кількість неузгоджених трактовок цього поняття. Основною причиною розбіжностей є різні погляди на сутність стратегії та на розвиток підприємства. Стратегія розвитку транспортного підприємства - набір засобів, отриманий шляхом переговорів та узгоджень на всіх рівнях прийняття стратегічних рішень, які підприємство використовує для найбільш повного задоволення потреб у перевезеннях і досягнення перспективних цілей з мінімальним рівнем ризику при найбільш ефективному використанні ресурсів у відповідному бізнес-просторі. Таке поняття відбиває колективний підхід до розробки стратегії, дає уявлення про місію транспортного підприємства, розкриває сутність як стратегії, так і розвитку. Стратегія розвитку транспортного підприємства формується на вищому рівні для підприємства в цілому. Її успішну реалізацію на рівні підрозділу забезпечують стратегії більш низького порядку. Існують варіанти класифікації стратегій за рівнями ієрархії, рівнями управління,відповідальності тощо. В результаті їх дослідження встановлено, що немає єдиної точки зору вчених щодо кількості рівнів, назви стратегій, їх змісту та призначення. Приймаючи до уваги специфіку діяльності й організаційну структуру транспортного підприємства, можна запропонувати здійснювати розробку комплексу стратегій на трьох рівнях прийняття стратегічних рішень: функціональні стратегії (портфельні і конкурентні стратегії), стратегія ризик менеджменту, загальна стратегія розвитку автотранспортного підприємства.

Реалізація базової та альтернативних стратегій забезпечується наступною їхньою конкретизацією та розробкою функціональних і ресурсних субстратегій.

Щоб сформувати успішну стратегію розвитку, підприємству необхідно точно знати склад і послідовність її розробки. В теперішній час існує чимало варіантів формування стратегії, але більшість з них носять загальний характер та не враховують різноманітності економічної дійсності. Транспортні підприємства значно відрізняються від підприємств інших галузей народного господарства за умовами роботи, технологією надання послуг та ін. Тому слід врахувати специфічні умови господарювання та надати галузевого наповнення окремим етапам процесу формування стратегії розвитку транспортного підприємства. В загальному вигляді схема формування стратегії розвитку транспортного підприємства передбачає на першому етапі встановлення місії і побудову дерева цілей. Щоб отримати дані для формулювання стратегії розвитку та інших допоміжних стратегій виконують стратегічний аналіз. Його здійснюють на рівні підприємства та підрозділу. Виконаний у цілому для підприємства аналіз дозволяє конкретизувати стратегічні цілі і намітити можливі стратегії. Для їх уточнення здійснюють аналіз діяльності кожного підрозділу, розробляють господарський портфель. Розробка господарського портфеля є одним з шляхів подолання невизначеності середовища, вона бажана для крупних транспортного підприємства, які використовують автомобілі різних типів: самоскиди, бортові, сідельні тягачі, спеціалізовані. Оцінку ефективності розробленої стратегії виконують в процесі її реалізації. Процес формування стратегії носить послідовний характер і дозволяє повільно переходити від теперішньої стратегії до наступної. Особливістю запропонованого підходу до процесу формування стратегії розвитку транспортного підприємства є відображення всього комплексу стратегій, необхідних підприємству для досягнення стратегічних цілей розвитку, а також урахування специфічних умов господарювання при проведенні стратегічного аналізу, зокрема при розробці господарського портфеля.

Висновок:

Розвиток потенціалу автотранспортного сервісу буде сприяти захисту довгострокових інтересів України на міжнародному ринку. Основними напрямами розвитку потенціалу автотранспортних послуг України на міжнародному ринку мають бути такі:

– пріоритетні напрями в освоєнні транспортних коридорів, обсягів транзитних, місцевих та експортно-імпортних перевезень, іноземного туризму, прискорення просування транспортних засобів на прикордонних переходах.

– створення законодавчої та нормативної бази, яка регламентує умови роботи служб міжнародних автомобільних перевезень, пунктів автомобільного сервісу, їхню взаємодію з підприємствами галузей інфраструктури країни в процесі транспортного забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків.

– перехід на міжнародні стандарти і правила, що застосовуються при будівництві об’єктів автомобільного сервісу, транспортних комунікацій, при виробництві транспортних засобів.

– розробка нових правил надання сервісу для транспортних засобів і їхніх екіпажів за умов транспортно-експедиторського обслуговування ними вантажовласників.

– забезпечення безпечної роботи на транспорті всередині і за межами країни.

Дата добавления: 2015-08-31