Аналіз рівня заробітної плати туристичної індустрії України порівняно з зарубіжними країнами та іншими галузями

На основі даних про номінальну середню заробітну плату по Україні в цілому за 2002-2010 рр. можна зробити висновок про те, що даний показник зріс практично в 6 разів. При цьому максимальний приріст спостерігається в 2005 і 2008 рр. по відношенню до попередніх років (37% і 34% відповідно). Мінімальний темп приросту середньої заробітної плати мав місце в 2009 р. відносно 2008 р. (близько 6%). Приріст показника в 2010 р. по відношенню до 2009 р. був дещо істотніше (близько 18%).

У регіональному розрізі максимальний рівень середньої заробітної плати зафіксований у м. Києві. Він склав 3443 грн. в 2010 р., що на 8,7% вище аналогічного показника 2009 р. і в 5,4 рази більше значення 2002 р. В інших регіонах України середній розмір заробітної плати не перевищував 3000 грн. Друге місце після м. Києва за значенням показника, що вивчається, посідає Донецька область (2557 грн.), третє – Дніпропетровська (2369 грн.). Ще по двох регіонах (Київська та Луганська області) розмір середньої заробітної плати перевищує її середнє значення по Україні в цілому (2288 грн. та 2276 грн. відповідно).

У 2010 р. в Одеській, Харківській, Полтавській, Миколаївській, Запорізькій областях та м. Севастополі показник середньої заробітної плати знаходився в межах від 2000 до 2200 грн. У діапазоні від 1800 до 2000 грн. цей показник був зафіксований у Кіровоградській, Закарпатській, Черкаській, Сумській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській областях та Криму. Найнижчий рівень заробітної плати (від 1600 до 1800 грн.) спостерігався в інших восьми областях – Тернопільській, Волинській, Чернігівській, Херсонській, Чернівецькій, Хмельницькій, Житомирській і Вінницькій.

За темпами приросту номінальної середньої заробітної плати за 2002-2010 рр. регіони України розміщуються в такій послідовності: максимальна динаміка спостерігається в Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Волинській і Житомирській областях (практично 7-кратний приріст); в масштабі від 6 до 6,5 разів показник збільшився в Київській, Івано-Франківській, Сумській, Чернігівській, Закарпатській, Рівненській, Кіровоградській та Чернівецькій областях. Необхідно відзначити, що по вищеназваних регіонах темп приросту середньої заробітної плати був вищим, ніж у середньому по Україні. Найповільніше досліджуваний показник зростав у Запорізькій області (майже в 5 разів) та у м. Києві (в 5,3 рази).

Розглядаючи динаміку реальної середньої заробітної плати, наведеної до показника 2002 р., необхідно зазначити, що темп приросту даного показника за 2002-2010 рр. в цілому по Україні склав 118,8%. При цьому в 11 регіонах темп приросту виявився нижче, ніж в цілому по Україні. Це Миколаївська, Запорізька, Рівненська, Полтавська, Одеська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Луганська області, а також міста Севастополь і Київ. При цьому в м. Києві показник реальної середньої заробітної плати в 2010 р. в порівнянні з 2002 р. збільшився в 3,2 рази. Найбільші темпи приросту мають місце в Донецькій області, м. Києві, Тернопільській та Хмельницькій областях.

Заслуговує на увагу той факт, що з 2003 по 2006 р. динаміка реальної середньої заробітної плати в Україні була тільки позитивною. У 2009 і в 2010 рр. Практично у всіх регіонах України досліджуваний показник характеризувався тенденцією до скорочення (виняток склали м. Київ та Донецька область). У 2009 р. по відношенню до 2008 р. реальна середня заробітна плата в Україні скоротилася на 13,7%. При цьому найбільше скорочення мало місце у Запорізькій, Волинській, Полтавській та Дніпропетровській областях. Мінімальні темпи скорочення вдалося підтримати в Миколаївській, Одеській областях та м. Севастополі. Темп приросту показника в м. Києві склав 5,5%.

У 2010 р. по відношенню до 2009 р. реальна середня заробітна плата в Україні скоротилася на 4,5%. При цьому найбільш істотне скорочення знову торкнулося жителів Київської, Одеської областей та м. Севастополя (6-7%). Приріст показника спостерігався в м. Києві та Донецькій області (18% і 17% відповідно).

За оцінками BusinesStat, в 2011 г оборот ринку туристичних послуг Росії виріс на 7,9 % і досяг 183 млрд руб. Виручка туристичних компаній зростає випереджаючими темпами по відношенню до натуральному обсягу ринку. Основну частину виручки турфірми Росії отримують від відправлення громадян Росії в подорожі за кордон: в 2011 р частка іноземних поїздок склала 88 % від загального обороту туристичної галузі. При цьому натуральний обсяг ринку туристичних компаній виріс на 6,6 % і склав 4,7 млн турпакетів. Зниженням темпу зростання ринку порівняно з 2010 г обумовлено закриттям єгипетського напрямку взимку 2011 р через політичних хвилювань в цій країні.

У 2011 рр. середня вартість пакета туристичних послуг склала 39,1 тис руб на рік. Зростання вартості послуг пов'язаний не тільки з підвищенням цін на авіаквитки та проживання, а й з перерозподілом споживчих переваг у бік більш дорогих турів. Найкращі високі ціни спостерігається на туристичні путівки за кордон: в 2011 р середня ціна пакета послуг по поїздці росіян по закордонних країнах склала 44,6 тис руб. «Аналіз ринку туристичних послуг в Росії в 2007-2011 рр., прогноз на 2012-2016 рр.» включає найважливіші дані, необхідні для розуміння поточної кон'юнктури ринку та оцінки перспектив розвитку ринку. В огляді наведена статистика туристичних компаній і персоналу, чисельність відправлених і прийнятих туристів, вказані ціни пакетів послуг, натуральні і вартісні обсяги ринку, фінансові та інвестиційні показники галузі, профілі провідних операторів галузі.

ВИСНОВОКИ

Отже, вивчаючи тему нашої курсової роботи, ми довідалися, що за ринкових умов господарювання чинне законодавство забезпечує повну самостійність підприємств та інших суб’єктів бізнесової діяльності щодо питань організації оплати праці всіх категорій персоналу. Підприємства недержавних форм власності можуть використовувати традиційну тарифну систему; застосовувати тарифні ставки на оклади я орієнтири; запроваджувати власну, індивідуально розроблену модель оплати праці.

Основу матеріального стимулювання на підприємстві складає заробітна плата.Заробітна плата — це одна з найскладніших економічних категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Оскільки вона, з одного боку, є основним (і часто єдиним) джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого боку, для робото­давців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприєм­ства, то питання організації заробітної плати і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо вклю­чають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу.

Основними формами оплати і відповідно обліковими показниками є відрядна і погодинна. Якщо технічне нормування дає змогу провадити оплату праці робітників відповідно до її кількості, тарифної системи з урахуванням у рівнях кваліфікації робітників, навантаженості й складності праці, то форми оплати праці з їх системами враховують заробіток, фактично відпрацьований час, обсяг виготовленої продукції або виконаних робіт і послуг.

Однією з основних цілей матеріального стимулювання праці є забезпечення оптимального співвідношення заробітної плати працівників з обсягом і якістю виконаної роботи. Вирішення дано­го завдання передбачає виділення груп працівників підприємства за рівнями оплати праці. Для цього спочатку визначається базова група, трудові процеси якої найбільшою мірою забезпечують вико­нання основних поточних та перспективних завдань, а потім — склад решти груп працівників. Співвідношення середньої за­робітної плати даної групи працівників і базової визначає рівень стимулювання.

Дата добавления: 2015-08-31