Відповіді на контрольні питання

1. Карта кривих байдужості – це ряд, сукупність кривих байдужості, кожній із яких відповідає різний рівень корисності певного товару. Така карта характеризує переваги споживачів. [4, с. 26]

Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Це сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випуску продукції. Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в короткостроковому періоді, якщо капітал є постійним фактором, а праця змінним. [4, с. 137]

Співставивши дані графіки, можна проаналізувати їхній ізоморфізм. Він полягає у тому, що криві не перетинаються, мають від’ємний нахил і опуклі до початку координат.

Отже, карта ізоквант аналогічна карті кривих байдужості, але кожна ізокванта відповідає певному обсягові виробництва, тоді як криві байдужості характеризують лише різний якісний рівень корисності: більше, менше, а їх цифрові позначення є суто умовними. [4, с.197]

Рис.3.1.Карта кривих байдужості Рис.3.2. Карта ізоквант

2.Гранична норма технічної субституції праці капіталом, або гранична норма технологічного заміщення (ГНТЗ) є тією величиною, на яку може бути заміщено капітал, якщо додатково використовувати одну одиницю праці за фіксованого фізичного обсягу виробництва. Вона аналогічна граничній нормі заміщення одного блага іншим із теорії споживання. Гранична норма технологічного заміщення завжди вважається додатною величиною. В математичному плані

MRS_xy = – ,

або, якщо знаходиться гранична норма заміщення в точці кривої байдужості

MRS_xy

Оскільки ізокванти мають ввігнуту донизу форму – гранична норма технологічного заміщення скорочується по мірі зміщення впродовж ізокванти зверху вниз. [3, с. 122]

3. Умова вибору оптимальної комбінації ресурсів виробництва для мінімізації витрат виробника за наявної технології і заданих цінах ресурсів має наступний вигляд:

Це означає, що виробник мінімізує витрати в тому випадку, коли кожна додаткова залучена одиниця ресурсів (фактор виробництва) має однакову граничну продуктивність на одиницю витрат.

4.Графічно виробничу функцію двох змінних параметрів (праця, капітал) подають у вигляді ізоквант. Ізокванта – це лінія, що характеризує однаковий випуск продукції за різного співвідношення використання виробничих ресурсів

· Лінійна ізокванта – ізокванта, що виражає досконалу заміщуваність факторів виробництва (MRTS_LK= const). В реальному житті повна заміщуваність факторів виробництва неможлива. Цю ситуацію можна розглядати як теоретичну абстракцію.

·

Рис.3.3. Лінійна ізокванта

·
Ізокванта леонтьєвського типу – ізокванта, що передбачає використання чітко фіксованого співвідношення виробничих ресурсів: К_А і Ч_А; К_Б і Ч_Б; К_В і Ч_В і т.д.

Рис. 3.4. Ізокванта леонтьєвського типу

·
Ламана ізокванта описує випадок наявності лише кількох методів виробництва, що повною мірою відповідає дійсності. На рисунку 3.5 наведено різні способи виробництва (технології: Т₁, Т₂, Т₃), що характеризуються різними поєднаннями праці і капіталу (Т₁ O L₁, K₁; Т₂ O L₂, K₂; Т₃ O L₃, K₃). Нахил променя показує пропорцію застосування ресурсів (технологія Т₁ капіталоінтенсивніша за Т₂). Ізокванта подібної конфігурації використовується в лінійному програмуванні (метод економічного аналізу, розроблений нобелівськими лауреатами Т. Купмансом і Л. Канторовичем).

Рис. 3.5. Ламана ізокванта

· Непереривна ізокванта - ізокванта, що припускає можливість безупинної, але не повної замінності ресурсів у визначених межах, за якими заміщення одного фактору виробництва іншим технічно неможливо.

3.6. Непереривна ізокванта

5.Середній, граничний і загальний продукти праці залежать від величини застосованого фірмою капіталу.

Загальний продукт (ТР) – це кількість продукції, яка може бути вироблена на підставі наявної кількості ресурсів. При збільшенні застосованого фірмою капіталу збільшиться і обсяг випуску продукції, який і визначається як загальний продукт. [1, с. 98]

Середній продукт капіталу (АР_К) показує, скільки в середньому продукції припадає на одиницю капіталу.[1, с. 99]

АР_{К =}

Граничний продукт капіталу (МР_К) показує, на скільки збільшується обсяг виробництва (загальний продукт) при збільшенні кількості капіталу на одиницю.[1, с. 99]

МР_К = або МР_К =

6.Закон спадної граничної продуктивності (сформульований англійським економістом Давидом Рікардо ще на початку XIX ст.) – принцип, який свідчить, що при збільшенні одного і незмінності всіх інших видів витрат, буде досягнута точка, за якою граничний фізичний продукт змінних витрат почне скорочуватися. Він ґрунтується на тому факті, що взаємозв'язок між змінним виробничим фактором і обсягом випуску продукції не означає, що останній завжди зростає пропорційно до зростання змінного фактора. Найбільш вагоме зростання загального продукту приносять початкові прирости змінного фактора. Потім настає момент, після якого такі ж його прирости приносять щораз менший ефект. Із часом можливою стає ситуація, коли приріст змінного фактора призводить до зменшення загального обсягу випуску.

Наприклад, якщо при фіксованій кількості капіталу (наприклад верстатів) будуть постійно найматися додаткові робітники, то їхній граничний продукт спочатку зростатиме, далі зменшуватиметься і врешті дійде до нуля.

Причина ефекту спадної продуктивності достатньо очевидна. Оскільки всі фактори виробництва використовуються разом, то необхідно дотримуватись визначеного співвідношення між ними. Зміна одного виробничого фактора при фіксованому значенні інших породжує диспропорції. Віддача змінного ресурсу зменшується.

7.Віддача від масштабу – це результат впливу на випуск продукції зміни обох виробничих факторів.

Ефект масштабу – це є економія від зростання масштабу (обсягу) виробництва внаслідок зниження довгострокових середніх витрат. В залежності від співвідношення темпів зростання використання ресурсів і темпів зростання обсягів виробництва виділяють три типи ефекту масштабу:

· позитивний,

· нейтральний

· негативний. [4, с. 149]

За позитивного ефекту масштабу темпи зростання обсягів виробництва випереджують темпи зростання використання ресурсів, тобто еластичність випуску від використання ресурсів більша за одиницю.

У другому випадку ми маємо постійний ефект масштабу, темпи зростання обсягів виробництва співпадають з темпами зростання використання ресурсів. Еластичність випуску від використання ресурсів дорівнює одиниці.

У третьому випадку темпи зростання обсягів виробництва відстають від темпів зростання використання ресурсів. Еластичність випуску від використання ресурсів менше одиниці, ми маємо негативний ефект масштабу.

Згідно з теоремою Вікселя-Джонсона еластичність випуску від масштабу дорівнює сумі еластичності випуску від ресурсів, що використовуються:

Е_Кп/м = Е_Кп/K + Е_Кп/L,

де Е_Кп/K і Е_Кп/L – еластичність випуску продукції від використання капіталу та праці відповідно.

У виробничій функції Кобба-Дугласа Q = B * K^c * L^d

коефіцієнт с – коефіцієнт еластичності за працею, а коефіцієнт d – коефіцієнт еластичності за капіталом.

У нашому випадку виробнича функція має вигляд Q = 6K^0,5L¹, отже Е_Кп/м = 0,5 +1 = 1,5 > 1. Це означає, що ефект масштабу позитивний.

У випадку, якщо коефіцієнт с = 0,5, а коефіцієнт d = 0,5, їх сума дорівнює одиниці і йдеться про нейтральний ефект масштабу.

Проілюструємо дану ситуацію за допомогою функцій середніх витрат і за допомогою ізоквант:

Рис.3.7. Функція середніх витрат

Рис.3.8.Ізокванти

9.Криві довгострокових і короткострокових витрат мають V-подібний характер. Але в короткостроковому періоді це пов’язано з законом спадної віддачі від ресурсу, а у довгостроковому – з дією ефекту масштабу виробництва.[4, с. 141]

Короткостроковий період – це період часу, занадто короткий для зміни виробничих потужностей, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені. У короткостроковому періоді усі витрати розподіляються на змінні та постійні.

Довгостроковий – це період часу, який є достатнім для того, щоб можна було внести зміни в усі фактори виробництва. Тобто у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. На короткостроковому відрізку часу підприємство зможе змінити тільки інтенсивність використання виробничих потужностей, на довгостроковому – змінити саму потужність підприємства.

Довгостроковий період характеризується всією картою ізоквант. У довгостроковий період змінюються обсяги використання обох ресурсів, тому стадії виробництва будуть характеризувати всю множину ізоквант.

ВИСНОВКИ

Провівши роботу над власною курсовою, та після розрахунків і проведеного в завданнях аналізу по­ведінки окремих одиниць в економічній системі, таких як фірма і споживач, можна зробити висновок про взаємодію між цими економічними суб’єктами.

Кількість благ і послуг, яку споживач бажає і може придбати, носить назву попиту. Попит кожного суб’єкта економічних відносин є суто індивідуальним, завжди відноситься до конкретного часу і до конкретних умов. Загальна сукупність усіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни і формує галузевий, або ринковий попит.

Під пропозицією розуміють ту кількість товарів (або послуг), яку бажають і можуть поставити на ринок або надати споживачам виробники за кожної даної ціни. Ту також, як і у випадку попиту, враховується як бажання, так і можливості виробництва. Знову ж таки, пропозиція відноситься до конкретного періоду часу і до конкретних умов, які можна віднести до цінових і нецінових факторів пропозиції.

Виробнича функція підприємства задає максимальний обсяг випуску продукції, який воно може виготовити за умови використання будь-якого заданого набору ресурсів. Або виробнича функція показує результати використання альтернативних технологічно ефективних способів виробництва.

Отже, в умовах конкуренції на ринку постійно зустрічаються продавець і покупець, і в такий спосіб при їхньому зіткненні визначається ціна товару. При цьому враховуються витрати чи продавця виробника на виробництво, збереження, транспортування товару, цінність і корисність цього товару для споживача, а також багато інших факторів, що впливають на ціну.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник/ За ред. Базілинської О.Я. 3-е вид. випр. – К.: «Центр навчальної літератури», 2009. – 352с.

2. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Микроекономика. 2-е изд. – СПб.: «Питер», 2008. – 272с.

3. Вініченко І.І., Дацій Н.В., Корецька С.О. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: «Центр навчальної літератури», 2005. – 272с.

4. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. Мікроекономіка: Тести. Ситуації. Задачі / Навчальний посібник. – К.: «Ельга», 2003. – 368 с.

5. Иохин В. Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэко­номический анализ: Учебник. — М.: «ИНФРА», 2004.

6. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и поли­тика: Пер. с 14-го англ. изд. — М.: «Республика», 1992.

7. Сломан Дж. Экономикс. Экспресс-курс. 5-е изд. – СПб.: «Питер», 2007. – 608с.

8. Карадогова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка/Під заг. Ред. Проф., Д.М. Черваньова. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 208с.: іл.

9. Максимова В.Ф. Микроэкономика [Текст]: Учебник. – Изд. 3-е,перераб. И доп. – М.: Соминтэк, 1996

10. Базилевич В., Мікроекономіка: Підручник/ За ред. В. Д. Базилевича. – 2 –ге вид.,перероб. І доп. – К.: Знання, 2008. – 679с.

11. Долан Э.Дж.,Линдсей Д.Е. Микроэкономика [Текст] – СПб.: Литера плюс,1996. – 448с.

Дата добавления: 2015-08-31