Зовнішні фінансові ресурси в умовах світової кризи

Зовнішні фінансові ресурси

Зовнішні фінансові ресурси — це додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій), від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, товарних кредитів від постачальників). За рахунок зовнішніх надходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного фонду у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, страхові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емісії, банківські кредити, кошти інших кредиторів).

Внутрішні фінансові ресурси — це нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви). У процесі діяльності підприємство повинно вибрати оптимальні варіанти збільшення капіталу — за рахунок зовнішніх чи внутрішніх фінансових ресурсів. При управлінні фінансами необхідно, наприклад, з'ясувати:

• яку частину прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків, спрямувати на розвиток виробництва, технічне переоснащення, а яку — у фонд споживання; • як використати кошти — на будівництво нового цеху чи придбання акцій іншого підприємства; • куди вкласти кошти — придбати понад мінімальні потреби виробництва запаси дефіцитних матеріалів чи купувати їх у міру потреби; • збільшити статутний фонд за рахунок додаткової емісії акцій чи звернутися за кредитом до комерційного банку.

Перетин загальноекономічних та фінансових проблем починають носити все більш стійкий характер. З’являються ще більш нові явища, які ще більше посилюють від’ємний ефект. Також висока ймовірність настання другої хвилі кризових явищ. В зв’язку із цим питання про можливості, строки та механізми спаду сьогодні є найактуальнішими.

У 2008 р. спостерігалось скорочення виробництва в багатьох країнах, так і зниження індексів на фінансових ринках, особливо в США, яке стало одним з наймасштабніших за усю історію спостережень. Фінансова криза не змогла локалізувати рамки власної фінансової ланки. В лютому 2009 р. ФРС США вказувала на те, що «послаблення економічного та фінансового положення починає здійснювати взаємопосилюючий негативний ефект (adverse feedback loop)» [11].

Зростаюча невизначеність гальмує попит, унеможливлює вихід з кризи, яка, за досвідом попередніх років, може розтягнутись на декілька років. В цих умовах не лише на рівні окремих країн, але й на глобальному рівні постає ще одне питання – про ступінь наближення до мінімального рівня. Однозначної відповіді немає, але спеціалісти поки що все частіше стверджують, що криза буде затяжною та спад буде продовжуватись.

Глобальна криза, яку ми зараз спостерігаємо, пов’язана передусім з фундаментальними структурними факторами в економіці провідних країн. При цьому зберігається ризик подальшого погіршення ситуації в розвинутих країнах. Але деякі країни ще мають певну можливість уникнути такого глибокого економічного спаду[7, с. 20 - 21].

Необхідно використовувати досвід тих країн, де зовнішні шоки вдається дещо пом’якшити (наприклад, Китай та Індія, в яких держава відіграє велику роль в економіці та застосовуються заходи по посиленню внутрішніх джерел зростання та розширенню внутрішнього попиту).

В цілому рішення можуть бути засновані в першу чергу на більш звіреній та зваженій інтеграції країни у світову економіку. Опора на зовнішні фінансові ресурси та пов’язані із цим ризики розповсюдження зовнішніх криз/шоків повинна заміщуватись механізмами фінансування, передусім із внутрішніх джерел.

Регулятори і бізнес мають бути готові до застосування якісно нових заходів і якісно нових умов. Слід враховувати високу ймовірність тривалості глобальних кризових процесів та їх подальшого поглиблення. Необхідно використовувати максимально широкий набір механізмів та інструментів, які можуть дозволити переломити ситуацію, яка склалась сьогодні, в економіці країни.

Українська влада поки не змогла придумати дієвих заходів, щоб зупинити зростаючу фінансову кризу. Поки в Україні скорочують чиновників і зупиняють крупні промислові підприємства. Число безробітних в країні істотно зростає. Деякі експерти зазначають, що збільшення проблем української економіки грає вирішальну роль в розвитку політичного процесу.

На думку заступника генерального директора Центру Разумкова Валерія Чалого економічний чинник, фінансовий чинник є першим не тільки в Україні, а в глобальному масштабі. Що стосується України, відчуття таке, що все-таки політичні чинники залишаються ключовими і, можливо, тільки для тих фінансових груп, які є спонсорами політичних партій. Така ситуація з наближенням якихось нових виборів не дуже прийнятна. Хоча Україну ситуація економічна зачіпає достатньо серйозно, але не таким чином, як, скажімо, інші країни, більш інтегровані. Сьогодні йдеться, швидше, про розрахунки різних політичних сил, як зіграти на кризі, а не як з неї вийти. Хоча можна і констатувати, що не сама криза, а саме необхідність залучити зовнішні фінансові ресурси при їх обмеженості і кредит МВФ спонукали політичні сили багато в чому до об’єднання.

Виходячи з глибокої системної та структурної кризи економіки, яка багатосторонньо впливає на всі макроекономічні показники України (в тому числі й на розвиток інвестиційного процесу в усьому виробничому комплексі, на стан торговельного та платіжного балансів, фінансово-економічну нестабільність тощо), вітчизняне господарство не в змозі забезпечити належного рівня розвитку лише за рахунок власних ресурсів. З огляду на це надзвичайно актуальною є проблема отримання зовнішніх ресурсів.

Зовнішні ресурси можуть бути отримані через міжнародні торгово-економічні зв’язки, іноземні інвестиції, міжнародну технічну допомогу та зарубіжні кредити. Саме останні і є можливими джерелами одержання Україною зовнішніх фінансових ресурсів для стабілізації економіки та її виходу із кризового стану.

Залучення іноземних кредитів в українську економіку має стратегічний і тактичний інтереси з боку як України, так і іноземних кредиторів, на що необхідно звертати особливу увагу при укладенні конкретних угод із позичальниками.

Стратегічний, довгостроковий інтерес України та інтерес іноземних кредиторів у цілому збігаються, бо полягають у якнайшвидшому входженні нашої країни в світове господарство без значних соціальних потрясінь.

Щодо тактичних, короткострокових інтересів України та іноземних кредиторів, то вони можуть як збігатися, так і бути протилежними. Останні проявляються передусім у розбіжності інтересів сторін як товаровиробників, що конкурують за збут продукції і одержання прибутку.

У цілому пріоритетами в цих відносинах в Україні є: вирівнювання дефіциту Державного бюджету, торговельного та платіжного балансів; розвиток приватизації, малого та середнього бізнесу; трансформація економічної структури, співвідношення галузей виробництва на основі ринкової рівноваги в новому державному утворенні; розвиток ринкових інститутів.

Дата добавления: 2015-08-31