Зовнішні фінансові ресурси в інвестиційній діяльності

РОЗДІЛ 2.Аналіз фінансових ресурсів в інвестиційній діяльності та розв’язання проблем заборгованості України

Важливим чинником економічного зростання держави є ефективна інвестиційна діяльність, під поняттям якої розуміють сукупність практичних дій та методів фізичних та юридичних осіб, а також держави щодо залучення та реалізації інвестицій.

Світовий досвід свідчить про те, що залучення іноземних капіталовкладень — дієвий спосіб піднесення будь-якої національної економіки. Україна також не випадає з загальної обойми даного процесу, оскільки іноземне інвестування посідає значне місце в структурі її зовнішньоекономічних пріоритетів, є важливим чинником соціально-економічного розвитку країни, диверсифікації галузей її народногосподарського комплексу; відображенням масштабів модернізації економіки держави, викорис­тання міжнародного досвіду організації та управління виробницт­вом, впровадження у виробничий процес нових досягнень науки і техніки та ін. Крім того, ефективне використання іноземних капіталовкладень у національній економіці позитивно впливає і на темпи ринкового трансформування, загальну макроекономічну динаміку, є джерелом формування інноваційного сектору нашої держави та створює передумови підвищення конкурентоспроможності її національної економіки у глобальному масштабі.

Іноземні інвестиції в Україні вкладаються у двох формах: прямі та портфельні інвестиції. Специфічна форма зарубіжного інвестування — кредити міжнародних фінансових організацій (МФО, групи Світового банку, ЄБРР), зокрема в тому їх цільовому призначенні та використанні, коли вони надаються під реалізацію конкретних проектів, пов’язаних, як правило, зі структурними та інституційними перетвореннями.

У 2012 році в економіку України іноземні інвестори вклали 6,013 млрд дол. США прямих інвестицій, що на 7,2% менше від показника за 2011 рік (6,480 млрд дол.), йдеться в повідомленні Державної служби статистики України. Згідно з повідомленням, загальний обсяг внесених з моменту інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 1 січня 2013 року становив 54,462 млрд дол., що на 8,2% більше порівняно з обсягами інвестицій на початок 2012 року, і з розрахунку на одного українця становить 1 199 дол. Інвестиції надходили зі 130 країн світу. Основними країнами-інвесторами України залишаються Кіпр – 17,275 млрд дол., Німеччина – 6,317 млрд дол., Нідерланди – 5,169 млрд дол. і Російська Федерація – 3,786 млрд дол. За даними Держстату, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, спрямованих в українську промисловість, становить 17,167 млрд дол. (31,5% загального обсягу), у фінансовий сектор - 16,106 млрд дол. (29,6%). Заборгованість українських підприємств за кредитами і позиками, торговими кредитами та іншими зобов'язаннями (боргові інструменти) перед прямими іноземними інвесторами на 1 січня 2013 р. становила 9,582 млрд дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал і боргові інструменти) на 1 січня 2013 р. становив 64,044 млрд дол. Обсяг прямих інвестицій (акціонерний капітал) з України в економіку країн світу на 1 січня 2013 р. становив 6,482 млрд дол., в т.ч. в країни ЄС - 6,046 млрд дол. (93,3% загального обсягу), в країни СНД - 340,6 млн. дол. (5,2%), в інші країни світу - 95,3 млн. дол. (1,5%). Прямі інвестиції з України надходили до 49 країн світу, основний обсяг спрямований на Кіпр (89,6%). Загальний обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу і боргових інструментів) з України в економіку країн світу становив 6,713 млрд дол. [12].

Характеризуючи галузеву структуру розподілу прямих інозем­них інвестицій, слід відмітити, що найбільший інтерес для вкладення капіталу в іноземних інвесторів викликає промисловість України, яка залучила близько половини сукупного обсягу іноземних капіталовкладень. Серед галузей промисловості найбільш інвестиційне насичені — галузі обробної промисловості (47 % загального обсягу іноземних капіталовкладень). Найпривабливішими для іноземних інвесторів були ті підгалузі обробної промисловості, які забезпечують швидкий обіг капіталу, передусім харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продук­ції (14,8 %), транспорт і зв’язок (7,9 %). Крім того, значними обсягами залучених іноземних інвестицій характеризується оптова торгівля і посередництво у торгівлі (15,0 %) та машинобудування (9,0 %). А інвестиції у сферу фінансової діяльності України спрямовуються в першу чергу в банківський сектор. Так, на сьогодні в Україні діє близько 35 банків з іноземним капіталом.

Що стосується регіональної структури іноземного капіталовкладення, то переважна частина іноземних інвестицій (77 %), залучених в українську економіку, зосереджена на території 8-ми регіонів держави, які характеризуються найвищими показниками географічного розміщення, розвитку промислового потенціалу, інфраструктури та забезпеченості сировинним і кадровим потенціалом: м. Київ, Київська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Одеська, Львівська області, Автономна Республіка Крим — при найменшому залученні інвестицій до Херсонської, Житомирської, Луганської, Кіровоградської, Вінницької, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей.

Під факторами, що формують інвестиційний клімат у державі, розуміють сукупність правових, економічних, політичних, соціальних, демографічних та культурних чинників, що формують середовище функціонування іноземних інвестицій в нашій державі. До позитивних факторів інвестиційного клімату України можна зарахувати такі[1, с. 52 - 53]:

- вигідне географічне положення;

- багаті природні та рекреаційні ресурси;

- освічена робоча сила та надлишок населення працездатного віку, не зайнятого в економіці;

- несформований товарний ринок та незадоволений споживчий попит населення, що дає змогу іноземному інвестору вкладати капітал у виробництво будь-якого споживчого товару без ризику зазнати збитків;

- законодавче та інституційне забезпечення процесу залучення іноземних капіталовкладень тощо.

До негативних факторів інвестиційного клімату України можна зарахувати такі::

- нестабільність нормативно-правової бази;

- непрозорість фондового ринку та приватизаційних процесів;

- неврегульованість корпоративних відносин;

- низька купівельна спроможність населення;

- висока частка тіньового сектору національної економіки та ін.

Сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні, за твердженням фахівців, не можна вважати задовільним. В Україні за останнє десятиліття не вдалося сформувати ефективної інвестиційної політики, а та що діє – має досить суперечливий та непослідовний характер. До того ж незадовільний стан основних засобів, застарілі технології, висока енергоємність економіки, недостатня конкурентоспроможність продукції, регуляторні перешкоди та корупція в державних органах влади стають каменем спотикання на шляху інвестиційної діяльності.

В умовах встановлення в Україні ринкових відносин та інтегрування її економіки у європейський економічний простір, проблема формування ефективної інвестиційної політики є однією з найважливіших. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення та творчого осмислення, як вітчизняного так і зарубіжного досвіду в інвестиційній сфері [6].

Основні напрямки розвитку інвестиційної політики в Україні науковці вбачають в:

- послідовному зниженні регуляторного тиску на інвесторів та присутність диверсифікаційних джерел на ринку інвестицій;

- зростання динаміки інвестування не лише галузей з швидким обігом капіталу, але й у високотехнологічні або стратегічно-важливі для держави сфери;

- зниження соціального напруження, визначення єдиного підходу у виділення коштів на потреби соціальної сфери;

- скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів та формування надійних інвестиційних джерел, у першу чергу з власних коштів підприємств;

- залічення іноземних інвестицій, створення спільних підприємств з іноземним капіталом [2, с.18 - 19].

Важливою складовою інвестиційної політики держави повинно бути створення сприятливого інвестиційного клімату, для якого характерні: перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин; формування багатосекторної системи капітального будівництва; вдосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності. Між тим, попри суттєві зусилля у формуванні відповідних організаційно-економічних та правових засад зміцнення інвестиційного клімату, міжнародними експертами відзначається зниження інвестиційної привабливості України. Так, за версією Economist Intelligence Unit (EIU), України за показником якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн.

Причину такого стану науковці вбачають в тому, що держава, нажаль, недостатньо стимулює розвиток інвестиційного клімату, а саме: недосконалим є правове регулювання інвестиційних відносин; бездіяльність або неналежне виконання державними органами, передбачених законодавством, обов’язків щодо іноземного інвестора; неврегульованість питань щодо компетентних органів, які здійснюють регуляторну діяльність на ринку інвестиційних послуг.

Показником стану інвестиційного клімату держави є інвестиційний ринок. Він являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиційні ресурси. На нього впливають організаційно-правові, фінансові, соціально-економічні та географічні чинники, які притаманні тій чи іншій державі, та визначають її привабливість для іноземного інвестора. Інвестиційний ринок функціонує за певним механізмом та повинен контролюватись державою. Для нього характерні: наявність національних заощаджень та їх мобілізація в інвестиції; приплив іноземного капіталу; консолідація інвестиційних ресурсі, як із зовнішніх так і з внутрішніх джерел. Принагідно слід зазначити, що в економічно розвинених країнах світу 30-40 % інвестиційних ресурсів формується самою державою.

В умовах посилення Євроінтеграційних процесів важливу роль в реалізації інвестиційної політики відіграє інвестиційний потенціал, до складу якого входять, як зовнішні так і внутрішні інвестиційні ресурси.

Внутрішні інвестиційні ресурси української економіки, за твердженням фахівців, сьогодні становлять більше 60 млрд. грн., однак ступінь трансформації їх в інвестиції вкрай низький. Для розширення джерел інвестиційних ресурсів в Україні необхідно посилити роль міжнародних фінансово-валютних організацій – Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку та інших.

Дослідження показують, що в умовах несприятливого інвестиційного клімату масштабні зовнішні фінансові ресурси поки що недоступні для української економіки. Тому існує необхідність реалізації в Україні державної інвестиційної політики, яка б була спрямована, перш за все, на розвиток внутрішнього інвестиційного потенціалу.

Отже, проблема активізації інвестиційної діяльності в Україні є досить складною та багатогранною. Її вирішення потребує значних зусиль, як науковців так і практиків [4].

Останнім часом точиться доволі багато дискусій щодо визначення пріоритетних джерел інвестиційної діяльності. Деякі вчені вважають, що нам повністю вистачає внутрішніх джерел, і зовнішні інвестиції нам не потрібні [5]. Дехто схиляється до думки, що основою формування інвестиційних джерел мають бути зовнішні фінансові ресурси. Ми вважаємо, що необхідно максимально використовувати внутрішні інвестиційні джерела, але водночас, зважаючи на їхню недостатність для задоволення усіх потреб економіки в інвестиціях, необхідно залучати також і зовнішні фінансові ресурси. Однак це залучення має відбуватись на прийнятних для регіону умовах і тільки тоді, коли буде впевненість у ефективності їхнього застосування щодо його економічного та соціального розвитку.

На думку представників Львівської облдержадміністрації, залучення іноземних інвестицій в українську економіку не є самоціллю [9, с. 171 - 172]. Адже, крім нових робочих місць та збільшення податкових відрахувань, такі інвестиції, при неадекватній зовнішній політиці, можуть нести в собі елемент загрози як для національної чи економічної безпеки держави, так і з погляду захисту навколишнього середовища та забезпечення сталого розвитку.

У зв'язку з цим виникає потреба формування відповідних пріоритетів інвестиційної політики, особливо на регіональному рівні, узгодження національних та суспільних інтересів із загальнодержавними цілями і територіальними пріоритетами [3, с. 7].

Дата добавления: 2015-08-31