Розділ III Толерантність мовної особистості: для чого вона потрібна ?

Завданням формування толерантності є формування внутрішньої впевненості в собі та надійності власних позицій. Основа формування внутрішньої впевненості може бути різною – релігія, ідеологія, але важливо виховати впевненість, а не терпимість до інших культур та субкультур, що нагадує комерційну угоду.

Толерантність необхідна не тільки у відносинах між окремими людьми, а також на рівні родини, громади, суспільства. Таким чином, толерантність виступає як психологічна або соціально-психологічна характеристика індивідів і соціальних груп, що виявляється в їхній взаємодії з іншими індивідами або соціальними групами. Толерантність можливо розглядати як засіб зняття конфлікту, розвитку форм співіснування та взаємодії в людському суспільстві. Виховання є найбільш ефективним засобом попередження нетерпимості. Виховання в дусі терпимості починається з навчання людей тому, в чому їх загальні права й свободи для того, щоб забезпечити реалізацію цих прав; із заохочення прагнення до захисту прав інших [3: 154].

Дослідження функцій толерантності в системі освіти призвели до висновку, що, по-перше, вона є умовою ефективності та успішності

процесу навчання, де міжсуб’єктний зв’язок учителя й учня буде визначальним; по-друге, толерантність розглядають як складову цільового комплексу процесу формування особистості [4:115]. Таким чином, необхідно відзначити, що стратегічна мета виховання сьогодні зосереджена на моральній основі. Мета сучасної освіти співмірна меті споконвічних філософських пошуків мудрої людини, яка здатна оцінювати явища відповідно до їх справжньої загальнолюдської цінності й знаходити доцільну ціннісну орієнтацію. Становлення гуманної особистості майбутнього вчителя можна розглядати як процес засвоєння педагогічних знань, суспільних норм і правил, формування гуманістичних цінностей, гуманітарної складової, яка є важливою частиною загальнолюдської культури. Завдання освітньої теорії визначити шляхи та засоби формування толерантності як

особливої професійно-особистісної якості. Реалізація такого освітньо-виховного завдання можливе лише в площині загальнолюдських та гуманістичних цінностей.

Загальні цінності є умовою не тільки виживання, але й розвитку соціуму. Цінність – це спосіб виділення сутнісного. Проблема цінностей особливо актуалізується в періоди соціальної трансформації. Саме перехідний період із його нестабільністю, радикальними соціальними зрушеннями веде до переоцінки цінностей і ціннісної дезорієнтації або переорієнтації особистості. Заперечення старих цінностей передбачає заперечення старих форм життя суспільства й особистості, колишніх принципів соціального пристрою й ідеалів удосконалення.

Цінності, об’єктом і суб’єктом яких є представники людського суспільства, відносять до моральних. Вони є гуманістичними цінностями, якщо їхній зміст наповнений цінностями етики – добра й справедливості, гуманізму, якщо вони усвідомлюються індивідом, а інша людина стає об’єктом його ціннісного ставлення. Такі цінності – мир, свобода, рівність, праця, істина, краса, совість, добро, гідність, обов’язок, чесність. Людина – організуючий центр цієї системи, їх носій. На суб’єктивно-особистісному рівні цінності виражаються через

ставлення до іншої людини з позицій гуманізму, тобто ставлення до людини та її гідності як до вищої життєвої цінності. Гуманістичні цінності – це позитивне діяльно-активне ставлення до людини, яке засноване на визнанні людського життя, усвідомленні його недоторканості, визнанні життя головною цінністю. Це виявляється в постійному дотриманні гуманістичних принципів, цінностей, а також альтруїстичному характері почуттів та переживань. Таке ставлення знаходить своє вираження у визнанні інтересів та потреб іншої

людини, орієнтації на позитивне в людях; у терпимості до поглядів, вірувань, національних традицій інших; у великодушності. Воно реалізується у відповідних вчинках, діях, поведінці людей, у протидії жорстокості, злу, несправедливості, критичному ставленні до своїх чеснот та недоліків, що зумовлює подальше самовдосконалення. Усі ці складові змісту гуманістичних цінностей органічно пов’язані між собою,

знаходяться у тісній єдності у процесі формування особистості [5: 532].

Проблема цінностей та сенсу життя займає важливе місце у всіх філософіях, релігіях, творах художньої літератури, педагогічних течіях. Гуманістичні цінності – доброта, патріотизм, милосердя, працелюбність, щирість та вірність мають першорядне значення серед особистісних якостей людини. Ці якості необхідні кожній людині в суспільстві для того, щоб жити за законами гуманізму, тобто узгоджувати власні потреби й прагнення із потребами й прагненнями оточуючих людей [10: 26].

Отже, пріоритетним завданням теорії освіти стає визначення шляхів та засобів формування толерантності як особистісної складової майбутніх фахівців з різних сфер науки. Сучасники повинні володіти вміннями толерантної взаємодії в різних життєвих та професійних ситуаціях.

Дата добавления: 2015-08-31