Принципи зовнішньоекономічної діяльності

1.Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у: — виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; — обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

2.Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: — праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; — праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; — обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; — виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

3.Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у: — рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; — забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; — неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

4.Принцип верховенства закону, що полягає у: — регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; — забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

5.Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава: — забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; — здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; — здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

6.Принцип еквівалентності обміну, який полягає у неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів [Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII].[4]

1.2 Основні теорії зовнішньоекономічної діяльності.

Основні теорії зовнішньоекономічних зв'язків можна згрупувати за напрямками сучасних економічних учень. Їх головні особливості знайомі вам. Це:

1. Меркантилізм.

2. Класичні теорії.

3. Кейнсіанські теорії.

4. Соціально-інституціональні теорії.

Основні класичні теорії ЗЕД.

1. Концепція абсолютних переваг А. Сміта, що віддає перевагу експорту тих товарів, витрати на одиницю яких нижче, ніж у країни-партнера.

2. Концепція порівняльних переваг Д.Рікардо і Дж.Стюарта Мілля, яка віддає перевагу експорту товарів при відносно нижчих витратах на одиницю. При цьому володар відносної (порівняльної) переваги повинен абсолютно спеціалізуватися на виробництві й збуті переважного товару.

3. Теорема Хекшера-Оліна підкреслює: країна експортує товар, чинники на виробництво якого використовуються відносно інтенсивніше.

4. Теорема Хекшера-Оліна-Самуєльсона: міжнародна торгівля веде до вирівнювання цін на чинники виробництва у країнах, які торгують.

5. Теорема Самуєльсона-Джонса: протягом часу зростають доходи володарів чинників, які специфічні для експортних галузей, і скорочуються доходи володарів факторів, які специфічні для галузей, що конкурують з імпортом.

6. Теорема Столпера-Самуєльсона: міжнародна торгівля веде до зростання доходів володарів факторів, які інтенсивно використовуються для виробництва товару, ціна на який зростає.

7. Теорема Рибчинського: зростання пропозиції одного з чинників веде до більшого відносного зростання виробництва кінцевого продукту галузі з найінтенсивнішим його використанням, одночасно випереджаюче скорочується виробництво в інших галузях.

Таким чином, класичні й неокласичні погляди акцентують увагу на пропозиції товарів і чинників для міжнародної торгівлі.

Кейнсіанські погляди, навпаки, акцентують увагу на попиті.

1. Теорія попиту, що перетинається, шведа С. Ліндера: структура експорту значною мірою залежить від попиту в країні-імпортері; одночасно перевагу має експорт товарів, на які накопичений досвід на внутрішньому ринку.

2. Теорія реверса попиту: країна у зв'язку з потужним внутрішнім попитом може імпортувати товари незважаючи на відносно кращу наявність чинників виробництва.

3. Експорт і імпорт інвестицій суперечливо впливають на стан торгівлі розвинутих країн і країн, що розвиваються. Крім того, маніпулювання обсягом експорту та імпорту впливає на сукупний попит країни.

4. Дисконтна політика (маніпулювання обліковою процентною ставкою) може стимулювати приплив іноземних капіталів, що суперечливо впливає на економіку країни: з одного боку, зростає обсяг інвестицій; з другого – зростає курс національної валюти, що погіршує торговельний баланс (дорогий експорт і дешевий імпорт). [5]

1.3. Основні етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Сучасні науковці виділяють три етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні:

Перший етап (1918-1987рр.) - радянські роки, зокрема, післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови. Зовнішньоекономічні зв'язки колишнього Радянського Союзу в цей період розвивалися по-різному: в роки "холодної" війни менш інтенсивно, а пізніше

- більш інтенсивно. Але, в цілому, обсяг зовнішнього торгового обігу постійно збільшувався. Так, у 1960 р. він становив 10 млрд. карбованців, у 1970р. - 22 млрд. карбованців, у 1980р. - 91 млрд. карбованців, у 1985р. - 145 млрд. карбованців.

Проте, в середині 80-х років, темпи росту зовнішньоторгового обігу Радянського Союзу почали різко знижуватись. До цього часу, в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків колишнього СРСР та інших соціалістичних країн, з'явилися інші негативні фактори. А саме:

відстала стратегія і структура зовнішньоторгового обігу, його переважно сировинна направленість;

незадовільне використання експортного потенціалу переробної промисловості, особливо, машинобудування:

нераціональний характер імпорту: в країну ввозився дуже широкий асортимент продукції, яку можна було б виробляти і на вітчизняних підприємствах;

недостатнє використання нових форм зовнішньоекономічних зв'язків, основною формою міжнародного економічного співробітництва була зовнішня торгівля, а такі нові форми як міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, прямі зв'язки, компенсаційні угоди, ліцензійна торгівля та інші мали незначний розвиток;

спостерігалася недооцінка ролі зовнішньоекономічних зв'язків як фактора економічного росту;

відчуження безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.

Підприємства не мали права безпосередньо виходити на зовнішні ринки. Всі питання (замовлення на експорт, закордонні закупки тощо) відносилися до компетентності держави та її органів, що максимально знижувало зацікавленість виробників у розвитку експортної продукції, покращенні її якості та технічних характеристик.

Багато з названих негативних факторів були зумовлені переважно екстенсивним характером економічного росту, а також специфікою відповідних механізмів управління економікою, враховуючи зовнішньоекономічні зв'язки.

В умовах екстенсивного росту, головним було досягнення кількісних результатів, а витрати виробництва, якість продукції, її конкурентноздатність, технічний прогрес, соціальні проблеми - відходили на другий план, що негативно впливало на соціально-економічний розвиток країни.

Другий етап (1987-1991рр.) - роки перебудови економіки, в тому числі, зовнішньоекономічних зв'язків в Україні в складі колишнього СРСР. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління ЗЕД. В цей період вирішуються два основних завдання:

1. Розширення прав міністерств і відомств, об'єднань і підприємств для виходу на зовнішній ринок, встановлення прямих зв'язків, розвиток виробничої і науково-технічної кооперації.

2. Подальше вдосконалення державного регулювання ЗЕД.

На даному етапі було прийнято ряд важливих урядових постанов, спрямованих на вирішення зазначених завдань. Особливо слід відзначити постанову '' Про подальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності державних, кооперативних та інших суспільних об'єднань і організацій" від 12.12.1988 р., у відповідності з якою всі

підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок.

Велика увага на даному етапі приділялася перебудові зовнішньоторгового апарату на рівні підприємств, регіонів і країни в цілому. Створювалася нова система державного регулювання ЗЕД. Проте, її формування не завжди мало поступальний рух. Підприємства, що одержали право виходу на зовнішній ринок, не володіли належним досвідом здійснення експортно-імпортних операцій, достатніми знаннями в сфері ділових відносин та етики міжнародного бізнесу.

Третій етап (з 1991 р. по теперішній час) - це період реформування та розвитку ЗЕД і управління нею в Україні, як суверенній державі.

Вступ країни на шлях самостійного розвитку вимагав розроблення нової концепції здійснення зовнішньоекономічних зв'язків, з урахуванням проведення Україною самостійної зовнішньоекономічної політики. Суть прийнятої на початковому етапі концепції полягала в розвитку активного співробітництва з країнами далекого зарубіжжя, входженні в світовий інтеграційний процес; в удосконаленні і подальшому розвитку економічних зв'язків з країнами близького зарубіжжя, переведенні їх на ринкові відносини.

На даному етапі ЗЕД надається ще більшого значення. Вона розглядається не тільки як складова частина господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного росту, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні.

В цей період було прийнято ряд важливих законодавчих актів, зокрема:

· Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність",

· Закон України "Про єдиний митний тариф",

· Закон України "Про режим іноземного інвестування".

· Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та ін.

За цей період значно збільшилося число суб'єктів, що здійснюють ЗЕД, зріс обсяг зовнішньоторгового обігу, розширилася географія зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, у 2003р. Україна здійснювала торгівлю зі 190 країнами світу. При цьому, обсяг експорту склав 12,7 млрд. дол.США, а імпорту 14,7 млрд.дол.США. Найбільший обсяг експорту склав: в Росію (23% загального обсягу експорту), Китай (5,8%), Туреччину (5,5%), Німеччину (5,7%), СІНА (4%). Найбільший обсяг імпорту був із Росії (48,1%), Німеччини (8.6%), США o (4%), Польщі (3,3%), Італії (2,8%) та ін. Основний експортний потенціал України сконцентрований на підприємствах металургійної промисловості (69% всіх експортних поставок).

Проте, в організації та управлінні ЗЕД в Україні залишається ще багато невирішених проблем. А саме:

структура зовнішньоторгового обігу, як і раніше, має переважно сировинний характер;

все ще нераціональним є імпорт;

недостатньо ефективно функціонують спільні підприємства (СП) з іноземним капіталом.

Великої уваги потребують і такі питання, як створення стабільної правової бази, сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи управління ЗЕД на рівні підприємства, підвищення якості експортної продукції та багато інших.

Особливої уваги потребує підготовка спеціалістів для сфери зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішньоекономічна діяльність, як наукова і навчальна дисципліна, в Україні формується під впливом часу і подій. Тим більше, вивчення вітчизняного і закордонного досвіду в умовах глобалізації світової економіки для майбутніх спеціалістів сфери ЗЕД стає надзвичайно важливим. [6]

РОЗДІЛ 2. Показники розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

2.1 Зовнішньоекономічна політика України.

Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992 р.), "Про іноземні інвестиції" (березень 1993 р.). Концепція Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв’язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і напрями зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна діяльність країни полягає у встановленні зовнішніх зв’язків держави з іншими країнами та міжнародними організаціями – партнерами міжнародної діяльності. Зовнішні зв’язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства, розширення особистих проблем громадян. Такі зв’язки України можуть бути представлені наступною схемою.

Схема 1. Зовнішні зв’язки України.

На сучасному етапі основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору. Сьогодні ні розміри експорту, ні його структура не можуть задовольнити Україну.

Розміри експорту в 2103 р. становили 78 148 млн. дол. США. Металургія, сільське господарство, машинобудівна та хімічна промисловості дають понад 80 відсотків українського експорту. Особливістю експортоорієнтованих галузей України є їх високий рівень залежності від кон'юнктурних коливань на світових ринках. В останні роки обсяг експорту з України нарощується за рахунок сприятливої кон'юнктури світових ринків та постійного зростання цін у першу чергу на:

· Чорні і кольорові метали,

· продовольчі товари (зерно, насіння соняшнику),

· хімікати,

· окремі види продукції машинобудування (верстати, транспортні засоби, зброя).[7]

За даними Міністерства статистики, Україна мала за 9 місяців 2014 р. у торгівлі позитивне сальдо розміром 803340,0 млн. дол. США. Основна частина експорту України припадає на Росію 19,4%, друге місце посідає Туреччина 6,5%, на третьому Єгипет 4,96%, і на четвертому місці Польща 4,95%.

Найбільша частка українського імпорту припадає на Росію 25,4%, друге місце посідає Китай 9,7%, третє місце за Німеччиною 9,5%. [8]

Усі ці дані вказують на те, що зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови — йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту. Нагальним є переорієнтування експорту з первинної сировини на нову техніку й технологію, товари високого рівня переробки, різні послуги.

Україна отримує з різних країн світу промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, джут, цитрусові, каву, продукцію хімічної промисловості та легкої промисловості. Проте необхідно створювати економічні бар’єри (високе мито тощо) для таких товарів, як жувальна гумка, напої, тютюнові вироби, радіотовари інші товари широкого вжитку. Це зменшить дефіцит платіжного балансу і підніме попит на аналогічну вітчизняну продукцію, стабілізуючи виробництво.

Держава повинна забезпечити експортерам продукції з високим рівнем обробки юридично-правовий (законодавчі акти, положення, митні бар’єри), міжнародно-політичний (сприятливі умови для українських експортерів на міждержавних переговорах; у міжнародних організаціях) та рекламно-пропагандистський захист. Необхідно також організовувати кредитування і підтримку експортерів конкурентних на світовому ринку товарів. А разом з тим захистити нашу економіку, виробництво від низькоякісних товарів, які надходять з інших країн, для чого впроваджуються свідоцтва та сертифікати, створюються різні нетарифні бар’єри.

Економічні відносини України з іншими державами регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами міжнародного права. Правовий статус суб’єктів господарської діяльності інших держав на території України визначається цими договорами.

Україна, згідно з Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність", може укладати, виконувати і денонсувати міжнародні договори з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також договори, які стосуються таких питань.

Україна може самостійно набувати членства в міжнародних міжурядових економічних організаціях, вступати у відносини з міжнародними міжурядовими економічними організаціями на основі відповідних міжнародних договорів та/або установчих актів зазначених організацій.

На сучасному етапі дуже актуальним є питання взаємовідносин України з ЄС. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі, була розроблена УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Українська Сторона передала до депозитарію ратифікаційні грамоти і завершила таким чином всі внутрішньодержавні процедури.

Угода про асоціацію за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом за всю історію України та найбільшим міжнародним договором з третьою країною,коли-небудь укладеним Європейським Союзом. Вона визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» і слугує стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні. Передбачена Угодою поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі між Україною та ЄС визначатиме правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів,частково робочої сили між Україною та ЄС, а також регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС.

Відповідно до статті 486 Угоди з 1 листопада 2014 р. здійснюється її тимчасове застосування до моменту набрання нею чинності.
Повністю Угода про асоціацію між Україною та ЄС набере чинності після її ратифікації усіма Сторонами,в перший день другого місяця, що настає після дати здачі на зберігання до Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження. Наданий час Угода ратифікована Україною та Європейським парламентом 16 вересня 2014 р., а також наступними країнами-членами ЄС: Румунія – 2 липня 2014 р., Литва – 8 липня 2014 р., Латвія – 14 липня2014 р., Болгарія – 24 липня 2014 р., Мальта – 21 серпня 2014 р., Словаччина – 24 вересня 2014 р., Естонія – 4 листопада 2014 р. [9]

З метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн, наша країна здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в України здійснюється за допомогою:

· законів України;

· передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

· економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого);

· рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

· угод, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в України може здійснюватися як державними органами, так і недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів, а також самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Держава та її органи в процесі регулювання зовнішньоекономічної діяльності не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з законами України. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для того, щоб забезпечити:

· захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

· створення рівних можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

· заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Систему органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності очолює Верховна Рада України.

Кабінет Міністрів України:

· вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

· координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

· проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності;

· забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України;

· забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України.

Одним із органів регулювання зовнішньоекономічної діяльності є також Національний банк України, який:

· представляє інтереси держави у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

· здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

· виступає гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України.[10]

Дата добавления: 2015-08-31