Платіжний баланс України, його структура та характеристика

До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни. Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу (далі - Концепція) була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця в світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем. Як зазначено у Концепції, розробка і складання платіжного балансу базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу. МВФ отримує платіжний баланс України з 1994 р. З квітня 1996 р. розпочато видання щоквартальника "Платіжний баланс України", в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан.

Національний банк України складає платіжний баланс, який базується на міжнародній операційній системі звітності (ITRS-international transaction reporting system), яка була розроблена у січні 1993 р. Сучасний стан та динаміку платіжного балансу України можна подивитися за Інтернет-адресою Національного банку України.

Структура та динаміка платіжного балансу України наведена в таблиці 2.3

Таблиця 2.3. Структура та динаміка платіжного балансу України

Платіжний баланс України протягом останніх років має негативне сальдо, яке обумовлене дефіцитом торговельного балансу та балансу рухів капіталів і кредитів. [11]

У 2013 році профіцит зведеного платіжного балансу становив 2.0 млрд. дол. США (порівняно з дефіцитом 4.2 млрд. дол. США у 2012 році). Профіцит сформувався в результаті рекордно високого припливу за фінансовим рахунком, в основному забезпеченого залученнями уряду.

Від’ємне сальдо поточного рахунку розширилося до 16.4 млрд. дол. США (порівняно з 14,3 млрд. дол. США в 2012 році) через скорочення попиту на товари українського експорту в результаті низької економічної активності країн - основних торгових партнерів, а також через збільшення виплат за доходами від інвестицій.

Значне зростання додатного сальдо фінансового рахунку (до 18.4 млрд. дол. США порівняно з 10.1 млрд. дол. США в 2012 році) було забезпечено високим обсягом залучень за цінними паперами уряду та розміщенням єврообліга- цій приватного сектору в першій половині 2013 року. Також скоротився відплив готівкової валюти поза банками.

Дефіцит поточного рахунку в 2013 році зріс до 16.4 млрд. дол. США, або до 9.0% від

ВВП (у 2012 році - 14.3 млрд. дол. США, або 8.1% від ВВП).

Експорт товарів у 2013 році становив 14,4 млрд. дол. США, що на 7.5% менше, ніж у 2012 році. Зниження зовнішнього попиту та несприятлива цінова кон’юнктура на світових товарних ринках зумовили скорочення експорту в переважній більшості товарних груп, а саме:

- продукції машинобудування (на 20.1%), зокрема залізничних локомотивів на 40% через перенасичення ринку залізничного транспорту в Російській Федерації;

- хімічної продукції (на 13.8%) у результаті скорочення експорту добрив у другій половині року (в 2.4 раза) після переорієнтації вітчизняних виробників на внутрішній ринок;

- металургійної продукції (на 7.0%) за рахунок зниження цін на продукцію чорної металургії (на 9.9%);

- продукції АПК (на 4.8%) унаслідок зниження цін на світових товарних ринках. Незва­жаючи на рекордно високі обсяги поставок зерна в IV кварталі 2013 року (зокрема кукурудзи), експорт зернових скоротився на 9.0%.

У результаті різкого падіння обсягів поставок продукції машинобудування її частка знизи­лася до 16.3% (з 18.9% у 2012 році), тоді як част­ки майже всіх інших груп рівномірно зросли.

За широкими економічними категоріями експорт засобів виробництва знизився (на 38.0%) в основному за рахунок скорочення попиту на продукцію

Також зменшився й експорт споживчих товарів (на 3.2%). Обсяги експорту товарів проміжного споживання залишилися незмінними і продов­жують домінувати в українському експорті (79.2% від загального експорту за 2013 рік).

У географічному розподілі спостерігалася диверсифікація експорту за рахунок поступової переорієнтації на європейські ринки, зокрема частка експорту до країн СНД знизилася на 1.4% - до 35.8% (з них до Росії - на 1.9 % - до 23.2%), а до Європи (у тому числі до ЄС) зросла на 1.5% - до 26.3%, до Азії - на 0.7% - до 25.9%. Це свідчить про те, що експортери поступово переорієнтовуються на нові ринки збуту.

Імпорт товарів у 2013 році зменшився на 5.7% - до 84.6 млрд. дол. США. Скорочення відбулося через енергетичну складову (на 19.0%), тоді як неенергетичний імпорт залишився майже без змін. Зокрема знизився імпорт:

- природного газу на 17.2% через запровадження програм енергозбереження та спад обсягів виробництва (на 4.3%);

- продукції машинобудування на 13.4% через низький внутрішній інвестиційний попит (капітальні видатки бюджету в 2013 році скоро­тилися на 28%). Крім того імпорт легкових автомобілів скоротився на 8.4% через встановлення утилізаційного мита.

За широкими економічними категоріями у 2013 році найбільше скоротився імпорт засобів виробництва (на 18.2%), його частка знизилася з 15.2 до 13.7%. Імпорт товарів проміжного споживання зменшився на 10.1%, а його частка майже не змінилася (60.2%). Водночас високий споживчий попит унаслідок підвищення реальних заробітних плат (на 8.2%) зумовив зростання частки споживчих товарів з 23.4 до 25.7%.

У географічному розподілі імпорту товарів у 2013 році простежується така ж тенденція, як і з експортом, - переорієнтація на європейські рин­ки. В загальній структурі імпорту товарів частка країн СНД знизилася на 4.0% - до 37.4% в основному через скорочення енергетичного імпорту з Росії. А частка імпорту з Європи зросла на 2.9% - до 31.8%

Послуги. Профіцит торгівлі послугами в році знизився до 4.1 млрд. дол. США (порів­няно з 5.2 млрд. дол. США у 2012 році) через значне розширення імпорту послуг (на 10.7%), яке зумовлено збільшенням витрат українців на подорожі за кордон. Водночас зростання експор­ту послуг (на 2.7%) зумовлено зростанням над­ходжень за статтею «телекомунікаційні, комп’ю­терні та інформаційні послуги».

Від’ємне сальдо доходів у 2013 році залишилося майже незмінним (3.0 млрд. дол. США). Збільшення від’ємного сальдо інвестиційних доходів (на 15.2%) було компенсовано зростанням надходжень у вигляді оплати праці громадян, які працюють за кордоном менше одного року (на 22%).

У 2013 році додатне сальдо трансфертів зменшилося до 2.2 млрд. дол. США (порівняно з 14,4 млрд. дол. США в 2012 році) за рахунок зменшення грошових переказів громадян, які перебувають за кордоном більше одного року (на 12.5%).

У цілому загальний обсяг приватних грошо­вих переказів в Україну збільшився порівняно з попереднім роком на 13.4% - до 8.5 млрд. дол. США. Співвідношення обсягів грошових переказів до ВВП збільшилося до 4.7% (у 2010 - 2012 роках воно становило 4.3%)[12]

РОЗДІЛ 3. Перспективи зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

3.1. Стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Умовах глобальної економіки.

Реальна трансформація зовнішньої економіки нашої країни передбачає взаємодію всіх чинників внутрішньоекономічного розвитку зі зміною співвідношення між ними. Більш тісна взаємодія української економіки зі світовою зумовлюється значною потребою в нових технологіях, інвестиційних та фінансових ресурсах. Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є:

— системна ринкова трансформація;

— реструктуризація економіки;

— формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

Інтеграція України у світовий економічний простір залежить від трансформаційних процесів, які, сприяючи зростанню конкурентоспроможності суб'єктів господарювання, визначатимуть напрями і форми взаємодії національного народного господарства зі світовим. Ринкова трансформація економіки передбачає вирішення внутрішньоекономічних проблем шляхом адаптації перехідної економіки до зовнішнього ринкового середовища, що еволюціонізує. Процеси внутрішньої трансформації слід розглядати водночас і як процеси входження України до світогосподарського простору, оскільки формування зовнішнього сектору економіки є складовою формування ринкової економічної системи.

Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов'язує її з народними господарствами інших країн для розв'язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання.

Трансформація зовнішньої економіки має вирішувати два основних завдання: сприяти оптимальному розподілу факторів виробництва та економічному зростанню. Перше завдання передбачає визначення видів товарів і послуг та обсягів їх виробництва за наявного рівня ресурсів у суспільстві та вибір комбінації наявних факторів виробництва і типу виробничої технології.

Становлення зовнішнього сектору економіки України припадає на період, коли світові ринки не тільки сформувалися, але й поділені між основними суб'єктами світової господарської діяльності. За цих умов країні непросто знайти свою ринкову нішу й посісти гідне місце у світовому економічному співтоваристві. Визначаючи зовнішньоекономічну стратегію, Україна має виходити з двох найважливіших реалій. По-перше, з потреб і тенденцій розвитку міжнародної економіки, по-друге, — з рівня розвитку й структури національної економіки.

З погляду реальних міжнародних чинників визначальний вплив на формування зовнішнього сектору економіки в сучасних умовах має зумовлена діями високорозвинутих індустріальних країн тенденція до лібералізації світової економіки, в тому числі в рамках СОТ. Пріоритетний характер цієї тенденції не виключає контртенденцію — до геоекономічного протекціонізму

Формування зовнішнього сектору економіки України відбувається в умовах реструктуризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багато-полярної системи суб'єктів ЗЕД за радикальної зміни співвідношення сил між ними і центрами їх геоекономічного впливу. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які об'єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтеграційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі та угруповання країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн — учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних зв'язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізації яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом.

Формування багатофункціональної моделі зовнішньої економіки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з інтеграційними угрупованнями. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД. Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України також чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей ЗЕП. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС. Україна стоїть сьогодні на початку шляху до європейської спільноти. Набуття повноправного членства в ЄС передбачає послідовне здійснення певних практичних кроків.

1. Набуття Україною членства в COT. Це слід розглядати як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій.

2. Проведення переговорного процесу та підписання угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна Угоди про партнерство та співробітництво на Угоду про асоціацію України та ЄС визначатиме новий формат відносин, який відповідатиме довгостроковим інтересам України, і наближатиме її до кінцевої мети — утворення передумов набуття повноправного членства в Євро-союзі.

3. Проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка б передбачала функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, застосування відповідних правил походження товарів, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо.

4. Приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах.

5. Виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою про внутрішні перетворення у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно різних питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС.

6. Проведення переговорного процесу та створення митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері.

7. Повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.

8. Створення реальних передумов для вступу України до ЄС.

Тактичні цілі спрямовані на посилення співробітництва в рамках СНД. Це дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого — нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких Україна відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві.

Євроінтеграційний курс нашої держави має органічно узгоджуватися з економічними відносинами з Росією. Ці стратегічні стосунки мають базуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Росія є нашим найбільшим торговим партнером, а Україна — головний торгово-економічний партнер Російської Федерації. У свою чергу Україна залишається одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку.

Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері в наступному десятиріччі мають стати:

— співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

— науково-технічне та інноваційне співробітництво;

— розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

— інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

— розвиток військово-технічного співробітництва;

— розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

— взаємне розширення ринку трудових ресурсів.

Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і з іншими країнами — членами СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.

Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підпорядковуватися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм та механізмів, які забезпечать повніше й ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу, передусім із США, особливо в трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, запровадженні сучасних систем менеджменту та маркетингу.

Слід суттєво активізувати зовнішньоекономічні зв'язки з іншими країнами Центральної та Південно-Східної Європи, для яких Україна може стати перспективним і привабливим партнером, зокрема щодо транзитних перевезень, агропромислового виробництва, машинобудування, рекреаційно-туристичної галузі.

Істотної реструктуризації потребують економічні взаємовідносини з країнами, що розвиваються. Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економічного зростання та євроінтеграційного курсу України.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги до взаємних інтересів і позицій. Центр ваги у відносинах з МВФ поступово має зміститися в площину безкредитних стосунків, координації у сфері валютної політики, узгодження головних параметрів макроекономіч-ної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової економічної кон'юнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків.

Для повноцінного входження України до світового господарства потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, як це було в попередні роки, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений Цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників і споживачів та наближення до світових норм і стандартів. Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії — забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Інтеграція України у світові економічні структури потребує певного часу і відбуватиметься в міру формування внутрішніх і зовнішніх передумов. Основними з них є

— розвиток власних галузей, що мають конкурентні переваги у світовій економіці;

— створення могутнього внутрішнього ринку — основи для завоювання міжнародних ринків і закріплення на них;

— забезпечення фінансової стабільності, розвитку підприємництва та сприятливого інвестиційного клімату;

— досягнення повної конвертованості національної грошової одиниці;

— постійна гармонізація національного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами СОТ.

Найбільш прийнятною для України є експортно орієнтована модель економічного розвитку. При цьому виникають певні проблеми: труднощі з проникненням на ринки розвинутих країн; сировинна орієнтація експорту може вести до занепаду обробної промисловості та машинобудування; внутрішнє економічне зростання залежатиме від кон'юнктури міжнародних ринків. Тому втілення експортно орієнтованої стратегії має відбуватися паралельно з реалізацією політики імпортозаміщення.

Реалізація такої моделі повинна спиратися на комплексну і динамічну державну зовнішньоекономічну політику, основними елементами якої мають бути:

— інтеграція економіки в європейські та світові економічні об'єднання;

— створення могутнього експортного сектору;

— залучення іноземних інвестицій;

— здійснення закордонної підприємницької діяльності;

— гнучка податкова, цінова, кредитна, фінансова та валютна політика, що стимулюватиме диверсифікацію експортно-імпортних відносин;

— формування розгалуженої зовнішньоекономічної інфраструктури;

— кадрове забезпечення ЗЕД.

Головне завдання української держави сьогодні — визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.[13]

3.2. Формування експортного потенціалу України.

Очевидним є те, що в сучасних умовах, коли закріпилася тенденція існування від’ємного зовнішньоторговельного сальдо України, обсяги якого є загрозливими, і коли зовнішнім ринкам притаманна жорстка конкуренція виробників продукції, головним завданням органів державного управління має стати удосконалення та розвиток експортного потенціалу України. Тим паче, що реалізація європейського інтеграційного вектору зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики України зокрема вимагає нових підходів та цілісної стратегічної програми якісного удосконалення як товарної, так і географічної структури експорту, а також державних заходів його підтримки і стимулювання. Тому актуальним завданням залишається визначення основних напрямків та конкретних перспективних заходів у сфері сприяння ефективній реалізації експортного потенціалу України.

Значний вплив на український експорт справляє комплекс внутрішніх і зовнішніх чинників. Серед внутрішніх, які мають гострий проблемний характер, можна виділити наступні:

- недосконалість норм українського законодавства у сфері управління здійсненням і розвитком експортної діяльності, порівняно з нормами, що прийняті у міжнародній практиці;

- низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції;

- важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв [14], що робить практично неможливим інвестування у перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;

- штучне стримування курсу гривні в рамках “валютного коридору” звужує можливості використання курсового фактору з метою просування експорту;

- недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукції на фоні значного посилення вимог до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинених країн;

- випереджаюче зростання цін на продукцію та послуги природних монополій у порівнянні зі збільшенням цін на вироби обробної промисловості та продукцію агропромислового комплексу [15];

- недостатність спеціальних знань і досвіду роботи у сфері експорту у більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніх ринках.

Вищезазначені внутрішні чинники значно стримують розвиток експортоорієнтованих галузей, але також вагомим є негативний вплив зовнішніх чинників, серед яких можна виділити посилення міжнародної конкуренції протягом останнього десятиліття; стрімке підвищення вимог споживачів до якості продукції, зумовлене впровадженням у виробництво інноваційних технологій; використання країнами більш витончених форм протекціонізму, а також політичної підтримки розвиненими країнами своїх експортерів; збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном; низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій [16], що ускладнює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни; низька ефективність політики України в напрямі міжнародної економічної інтеграції.

Враховуючи внутрішні і зовнішні чинники, які визначають сучасний стан і перспективи розвитку українського експорту, а також те, що питання державної підтримки експортоорієнтованих виробників залишається невирішеним на багатьох рівнях, назріла необхідність невідкладних кроків щодо формування цільової системи заходів державного стимулювання та вдосконалення експорту, тим паче що на сьогодні в Україні не існує окремої офіційно затвердженої стратегічної програми сприяння експорту. Так, у 2010 р. на громадське обговорення було винесено проект “Національної стратегії розвитку експорту України”, підготовлений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, але, на жаль, ця стратегія так і не була затверджена [17].

У комплексі економічних заходів щодо стимулювання зовнішньої торгівлі України найбільш ефективним засобом є фінансове сприяння держави вітчизняним експортерам, в тому числі із залученням коштів державного бюджету, яке передбачає використання механізмів кредитування експорту, страхування експортних кредитів, надання державних гарантій [18]. При цьому, заходи щодо стимулювання експорту за рахунок коштів держбюджету повинні відповідати нормам і вимогам СОТ, що визначають прийнятий в світовій практиці порядок надання державної підтримки експорту.

Враховуючи сучасний стан української економіки і актуальність проблем розвитку зовнішньоторговельного потенціалу країни, а також те, що недосконалість існуючої фінансової підтримки експортерів, зокрема низька дієздатність систем державного експортного кредитування і страхування є одними з основних причин формування негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу, домінантними завданнями в галузі фінансового сприяння експорту мають стати наступні:

- удосконалення нормативно-правової бази, яка має чітко затвердити головні напрями підтримки національних виробників;

- фінансування програм розвитку пріоритетних проектів розвитку стратегічних експортоорієнтованих підприємств;

- надання кредитно-страхової підтримки та податкових пільг підприємствам-виробникам високотехнологічної та інноваційної продукції, яка експортується;

- наданнядержавою гарантійних зобов’язань щодо кредитних ресурсів, які залучаютьсяуповноваженими банками для забезпечення обіговими коштами виробництв і організацій, орієнтованих на експорт своєї продукції;

- страхування експортних кредитів від комерційних та політичних ризиків для забезпечення захисту експортерів;

- надання зв’язаних кредитів країнам-імпортерам вітчизняної продукції (як це практикують у своїй діяльності eксімбанки Німеччини, Японії та інших країн [19]).

- створення національної лізингової компанії, яка б забезпечувала сприятливі умови для закупівель іноземними замовниками високотехнологічних українських товарів [20]. Це могло б стати одним із напрямів реалізації програм з фінансування потенційних покупців вітчизняної продукції;

- впровадження системи добровільного страхування експортних кредитів на випадок неплатоспроможності покупця через форс-мажорні обставини, зростання втрат від коливань валютного курсу, відмови іноземного покупця від продукції тощо.

Також необхідно зазначити, що на сьогодні українські підприємства майже не користуються послугами інструментів торговельного фінансування, які пропонуються на ринку українськими банками. Це пов’язано, в першу чергу, з вартістю торговельного фінансування, яка значно вища в Україні, ніж в багатьох країнах-торговельних партнерах, і підтверджується результатами опитування, проведеного Інститутом економічних досліджень і політичних консультацій. Воно показало, що бізнесу вигідніше отримати торговельне фінансування непрямо, тобто завдяки закордонним партнерам, аніж звертатись до українських банків. За оцінками учасників ринку, лише близько 2% торговельного потоку в Україні покрито інструментами торговельного фінансування. Отже, доки в Україні вартість банківських послуг залишається високою, створення окремої спеціалізованої структури з кредитування експорту на сьогодні недоцільним.

Також одним із найважливіших напрями підтримки експорту, особливо товарів з високим ступенем обробки, є використання важелів податкового регулювання. У процесі вдосконалення діючої податкової системи України в напрямку підсилення її стимулюючого впливу на вітчизняних виробників доцільно вивчити та апробувати можливі форми податкового заохочення експортерів для внесення відповідних коректив у існуючі законодавчі акти, в тому числі:

- відміна ПДВ на вироби, що виготовляються з ліцензіями як для зовнішнього, так і внутрішнього ринку. Без цього, як правило, ліцензійна продукція машинобудування не стане конкурентоспроможною (в порівнянні з витратами виробництва у ліцензіара українське підприємство-ліцензіат несе додаткові витрати по сплаті ПДВ та мита на імпортні комплектуючі [21]);

- розробка комплексу заходів щодо зниження непрямого оподаткування експорту послуг і приведення механізму його регулювання у відповідність із вимогами СОТ;

- звільнення експортерів від сплати податку на рекламу експортних товарів;

- зниження розмірів державного мита при розгляданні в арбітражних судах позовів, пов’язаних з виробництвом та наступним експортом товарів і послуг.

Проблема розвитку та реалізації експортного потенціалу України вимагає також докорінного поліпшення інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності. Першочерговим завданням в цьому напрямку є створення системи зовнішньоторговельної інформації. Для ефективного функціонування даної системи буде потрібно сформувати розгалужену мережу інформаційно-консультативних служб, які змогли б забезпечити оперативне надання зовнішньоторговельної інформації у зручній для клієнта формі. Серед найбільш актуальних і перспективних проектів в галузі інформаційного забезпечення експорту можна виділити наступні:

- створення Українського інформаційно-консалтингового центру сприяння експорту, в якому концентрувалася б повна база даних українських підприємств та їх торговельних партнерів з питань комерційних заявок і пропозицій, нормативно-правових та законодавчих актів з метою надання послуг суб’єктам господарської діяльності в сфері експорту, і який також здійснював би моніторинг здійснення експортно-імпортних операцій;

- створення Українського інформаційного центру СОТ щодо стандартизації, сертифікації і технічних бар’єрів у торгівлі, який сприяв би поінформованості національних експортерів щодо стандартів і технічних вимог до традиційних та потенційно нових українських експортних товарів [22];

- створення і розвиток системи інформатизації щодо сучасних досягнень української та закордонної науки і техніки, передового виробничого і підприємницького досвіду з використанням можливостей науково-дослідних центрів та українських закордонних установ.

Питаннями надання інформаційно-консультаційних послуг експортерам в Україні займаються кілька установ. По-перше, це Міністерство економічного розвитку і торгівлі, яке надає інформаційні послуги в рамках своєї відповідальності на веб-сайті www.me.gov.ua, але інформації цього сайту не достатньо, щоб відповісти на практичні питання експортерів. По-друге, діє інтернет-портал “Комплексна система інформаційно-консультаційної підтримки та розвитку експорту” –www.ukrexport.gov.ua, який в режимі он-лайн інформує зовнішні ринки щодо українських товарів та послуг. Портал є відкритим та безкоштовним, що дозволяє обмінюватись інформацією та знаходити закордонних партнерів не лише великим компаніям, але й представникам малого та середнього бізнесу. До недоліків цього порталу можна віднести те, що важлива інформація, яка міститься на ньому, буває застаріла, складно знаходиться, а певні необхідні дані зовсім відсутні. Наприклад, у листопаді 2012 р. на сторінці сайту щодо міжнародних бізнес-подій була відсутня інформація про заходи, заплановані на грудень 2012 р. та січень 2013 р., хоча була наявна інформація про виставкову програму підтримки експорту в 2013 р. [23]. Крім цього, інформація про законодавче регулювання також з’являється із суттєвим відставанням. Тому даний інтернет-портал потребує дій щодо підвищення його якості, а саме актуального та своєчасного інформаційного наповнення.

Таким чином, за умов відсутності офіційно затвердженої стратегічної програми сприяння експорту, та з метою реалізації запропонованого комплексу заходів щодо вдосконалення експортного потенціалу України конче необхідно розробити єдину цільову Програму розвитку експортного потенціалу України (далі – Програма) запровадження якої сприятиме узагальненню і систематизації пріоритетних завдань у сфері державної підтримки експортоорієнтованих галузей.

Стратегічною метою даної Програми має стати підвищення ефективності і масштабів експортної діяльності країни на основі розширення асортименту і поліпшення якості продукції, удосконалення товарної і географічної структури експорту, використання прогресивних форм міжнародного торговельно-економічного співробітництва, а тактичною метою – нарощування експорту на традиційних українських ринках для скорішого відродження вітчизняного виробництва і подальшої перебудови національної економіки.

Головним завданням Програми має бути формування в країні сприятливих економічних, організаційних, правових та інших умов для розвитку експортного потенціалу і підвищення ефективності його використання, а також створення механізмів надання державної фінансової, податкової, інформаційно-консультативної, маркетингової, дипломатичної та інших видів допомоги вітчизняним експортерам.

Таким чином, формування ефективного механізму розвитку і реалізації експортного потенціалу України потребує вирішення органами державного управління перспективних завдань, а саме:

1. Забезпечення макроекономічної стабільності та умов для розвитку підприємництва, залучення іноземних інвестицій в Україну.

2. Забезпечення функціонування механізмів кредитування і страхування експорту за участю держави, а також надання державних гарантійних зобов’язань щодо експортних кредитів.

3. Погодження заходів, що приймаються у сфері зовнішньоекономічної діяльності, з цілями і задачами Програми реалізації експортного потенціалу України, а при потребі – проведення експертизи проектів законів та інших нормативних актів, виходячи з їх впливу на розвиток вітчизняного експортного потенціалу.

4. Широке залучення українських ділових кіл до проведення спеціальних заходів щодо стимулювання експорту.

5. Створення системи зовнішньоторговельної інформації та інформаційно-консультаційних служб, які включали б їх регіональні і закордонні представництва.

6. Організація оперативної роботи державних органів щодо активного просування української експортної продукції на зовнішні ринки та захист вітчизняних експортерів за кордоном.

Реалізація цих завдань вимагатиме щорічних бюджетних асигнувань, об’єми яких доцільно визначати, виходячи з існуючої світової практики, відкоригувавши їх з урахуванням сучасного стану української економіки і сформованої структури українського експорту.

Виходячи із вищевикладеного, зазначимо, що держава має спрямовувати значні зусилля на подолання проблем, які існують у сфері розвитку експортного потенціалу. Тому з метою вирішення цих проблем та реалізації перспективних державних управлінських заходів пропонується розробити цільову Програму розвитку експортного потенціалу України.

Реалізація цієї Програми дозволить створити сприятливі умови для динамічного розвитку експорту на основі прогресивної зміни спеціалізації та підвищення конкурентоспроможності національної економіки, підвищити якість української продукції і закріпити присутність національних експортерів на традиційних ринках збуту продукції та сприяти виходу на нові зовнішні ринки, а також забезпечити процес інтеграції України у європейську та світову економічні спільноти. Зазначені у статті проблеми мають дискусійний характер, що обумовлює необхідність здійснення подальших наукових пошуків у даному напрямку.

3.3. Перспективи співпраці України та країн ЄС.

28 листопада 2013 року у Вільнюсі Україною планувалося підписання асоціації з Євросоюзом, яке мало на меті перехід від партнерства до співробітництва України і країн Європейського союзу. Проте цього не відбулося, уряд скасував підписання асоціації. Чи відбудеться це у майбутньому – поки що не відомо, проте громадяни України висловили активну позицію щодо дій уряду. То ж чому таке «гаряче» питання? Розглянемо це питання докладніше.

Вимоги у Євросоюзу до України в загальному можна звести до таких – необхідні вимоги і умови для співробітництва з ЄС. Звучить загально, проте це так. Україну закликають до цієї згоди, яка носить більше економічний характер, хоча в самому документі проекту викладаються і інші вимоги, зокрема військово-технічне співробітництво. Проте щодо останнього виникає певне питання, цитую: «…Сторони посилюватимуть практичне співробітництво з попередження конфліктів та у сфері антикризового управління, зокрема з метою забезпечення більш активної участі України у цивільних та військових операціях ЄС з подолання кризових ситуацій, а також у відповідних навчаннях і тренуваннях, зокрема тих, що проводяться в рамках Спільної політики безпеки і оборони (СПБО)» (ст. 10). Для України це означатиме, що сили професійної армії будуть спрямовуватися додатково і на країни Європейського союзу.

Що ж до економічних перспектив, достатньо суперечливі умови. В документі вказується, «…з 1 січня року, наступного за роком набрання чинності цією Угодою, Україна поступово впродовж 5 років знизить увізне мито на 1 відсотковий пункт щорічно впродовж перших чотирьох років та скасує його не пізніше кінця п’ятого року». Згідно з розрахунками Інституту економіки і прогнозування Національної академії наук України, зниження ставки ввізного мита для України на 1 відсотковий пункт призведе до збільшення імпорту на 2-3%. Звідси випливає погіршення торгового балансу України. Імплементація європейських стандартів щодо вітчизняних товарів на перший погляд виглядає безумовним плюсом, проте не все так просто. І хоча ЄС надає час на зміну цих стандартів, перший період буде найважчим. Згідно з ст. 356 Угоди про асоціацію, «…

• подальше посилення спроможностей національної статистичної системи

• поступову гармонізацію української статистичної системи з Європейською статистичною системою (ЄСС);

• налагодження механізмів надання даних ЄС, застосовуючи відповідні міжнародні та європейські методології, зокрема класифікації;

• підвищення рівня професійних та управлінських знань і навичок працівників національної статистичної системи

• підтримку впровадження загальної системи управління якістю в усі процеси виробництва та поширення статистичної продукції…»

Всі вищезазначені пункти, а особливо останній, крім цього і інші питання, такі як модернізація виробничих технологій вимагають величезних коштів, які нам має надавати Європейський союз, питання тільки чи це так? В документі про це не вказується. Мабуть не потрібно зупинятися на тому, що згоди такого характеру передбачають безумовний нагляд, контроль і застосування штрафних санкцій у разі невиконання правил і процедур з боку ЄС. Зрозуміло, що Україна буде зобов’язана чітко і вчасно звітувати про всі статистичні показники.

Ринок праці. Впровадження більш високих стандартів виробництва продукції буде давати більші об’єми торгівлі між Європейським союзом і Україною, проте в той же час витіснить слабкіші підприємства і відповідно менш компетентних працівників, що в короткостроковій перспективі буде мати величезний рівень безробіття та затрати коштів на підвищення кваліфікації працівників, які знову має надавати ЄС. Звичайно в довгостроковій перспективі це принесе значний економічний зріст, проте в найближчий час навряд. Рівень безробіття у ЄС за даними на вересень 2013 року становить 12,2% або 19 млн. осіб; рівень безробіття в Україні за перше півріччя 2013 року – 570 тис. осіб або 8,2% за офіційними даними. В ЄС найбільше «тягне» Греція і Іспанія (приблизно 27% за різними джерелами), а найменший показник мають Австрія, Німеччина і Люксембург 4,8%, 5,2%, 5,9% відповідно. Тому в найближчий час працевлаштування в країнах Європейського союзу навряд чи відбудеться. Полегшення візового режиму теж достатньо суперечливе питання.

Отже, асоціація з ЄС виглядає дуже перспективно, і підвищення кваліфікації працівників, і зменшення вивізного мита, і європейські високі стандарти, проте все може настати дуже поступово і цьому обов’язково передуватиме шок для України, а як відомо навіть очікуваний шок контролювати, а тим паче спрогнозувати дії щодо його вирівнення, неможливо.[24]

Висновок.

Зовнішньоекономі́чна дія́льність — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (п.8 ст. 1). Точніше, видається, визначення цієї діяльності, що міститься в Господарському кодексі України. Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання, за Кодексом, є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та (або) робочою силою (ст. 377)

Основні теорії зовнішньоекономічних зв'язків можна згрупувати за напрямками сучасних економічних учень. Їх головні особливості знайомі вам. Це:

1. Меркантилізм.

2. Класичні теорії.

3. Кейнсіанські теорії.

4. Соціально-інституціональні теорії.

Сучасні науковці виділяють три етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні

· Перший етап (1918-1987рр.) - радянські роки, зокрема, післявоєнні і, особливо, десятиріччя до перебудови.

· Другий етап (1987-1991рр.) - роки перебудови економіки, в тому числі, зовнішньоекономічних зв'язків в Україні в складі колишнього СРСР.

· Третій етап (з 1991 р. по теперішній час) - це період реформування та розвитку ЗЕД і управління нею в Україні, як суверенній державі.

На сучасному етапі основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору. Сьогодні ні розміри експорту, ні його структура не можуть задовольнити Україну.

У 2013 році профіцит зведеного платіжного балансу становив 2.0 млрд. дол. США (порівняно з дефіцитом 4.2 млрд. дол. США у 2012 році). Профіцит сформувався в результаті рекордно високого припливу за фінансовим рахунком, в основному забезпеченого залученнями уряду.

Від’ємне сальдо поточного рахунку розширилося до 16.4 млрд. дол. США (порівняно з 14,3 млрд. дол. США в 2012 році) через скорочення попиту на товари українського експорту в результаті низької економічної активності країн - основних торгових партнерів, а також через збільшення виплат за доходами від інвестицій.

Головне завдання української держави сьогодні — визначити нові напрямки, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.

Асоціація з ЄС виглядає дуже перспективно, і підвищення кваліфікації працівників, і зменшення вивізного мита, і європейські високі стандарти, проте все може настати дуже поступово і цьому обов’язково передуватиме шок для України, а як відомо навіть очікуваний шок контролювати, а тим паче спрогнозувати дії щодо його вирівнення, неможливо.

Список використаних джерел

1. Закон України про зовнішньоекономічну діяльність Верховна Рада УРСР; Закон від 16.04.1991 № 959-XII. Редакція від 07.08.2011

2. Господарський кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 436-IV. Редакція від 19.01.2012.

3. Господарське право України. За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана. Харків, Право. 2005 р. — 453 с.

4. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. [Електронний ресурс].– Режим доступу:http://uk.wikipedia.org/wiki/Зовнішньоекономічна_діяльність

Дата добавления: 2015-08-31