Державна служба статистики України

Варіант 11

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Список використаної літератури

Висновок

Існує певний розрив між теоретичними розробками різних аспектів процесу прийняття рішення та методами, що використовуються на практиці. Більшість моделей, запропонованих науковими працівниками, стосується прогнозування та планування перспективних рішень переважно в межах автоматизованих систем управління. Водночас гострою є проблема розробки методології прийняття тактичних і оперативних рішень, на підготовку яких витрачається більша частина робочого часу керівника, а також чіткого формулювання технології управління, включаючи процедури розробки прийняття ефективних рішень та їх виконання.

Треба мати на увазі, що прийняття правильного рішення – проблема дуже складна, оскільки не завжди можна скористатися попереднім досвідом (зокрема через невпевненість в аналогічності ситуацій). Не завжди вдається точно оцінити результати прийнятого рішення, часто має місце великий розрив між процесами прийняття рішення та можливістю проаналізувати їх результативність.

1. Анисимов О.С. Методология: функция, сущность, становление. – М.: РАГС, 1996.

2. Василенко В.О. Теорія і практика прийняття управлінських рішень: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 420 с.

3. Ефремов В.С. Стратегия бизнеса: концепции и методы планирования: Уч.пособие. - М: Динпресс, 1998.

4. Земков О.О., Толстопятенко А.В. Математические методы в экономике. –М.: Даси, - 1998.

5. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз. – К.: МАУП, 2001-144с.

6. Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. – М.: Финансы и статистика, 1999. –144 с.

7. Колпаков В.М. Методы управления.- К., МАУП, 1997.

8. Колпаков В.М. Теория и практика принятия управленческих решений.- К., МАУП, 2004.

9. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті. Навчальний посібник. За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця,к.е.н., доц. М.М. Шигун. - Житомир: ЖДТУ, 2004. - 352 с.

10. Оценка бизнеса / Под ред. Грязновой А.Г./ - М.: Финансы и статистика, 2000.

11. Фінансове прогнозування: методи і моделі. Костіна Н.І. і ін. Навч. посібник. – К., Знання, КОО, 1997. – 183 с.

З ДИСЦИПЛІНИ «МІКРОЕКОНОМІКА»

Виконав: студентка ІV курсу

заочного факультету

групи ОАб-13.25

Нечипорук Дарина Олегівна

Перевірив: Попова В.В.

Київ – 2015

Зміст

Варіант № 11

1. Модель цінового лідера.

2. Оптимальний вибір споживача в ординалістській теорії.

3. Задача.

Постійні витрати фірми становлять 60 грн., змінні – наведені в таблиці.

Розрахуйте сукупні, середні та граничні витрати. Результати розрахунків

занесіть у таблицю. Побудуйте криві витрат та зробіть висновки за

результатами проведеного аналізу.

Q (од.)	FC (грн.)	VC (грн.)	TC (грн.)	AFC (грн.)	AVC (грн.)	ATC (грн.)	MC (грн.)

1. Модель цінового лідера.

Цінове лідерство не суперечить антимонопольному законодавству та дозволяє зберігати повну незалежність і свободу функціонуючих фірм.

Монопольне ціноутворення

Ціноутворення визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" - тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості MC плюс певна надбавка.

MC=MR=P(1+1/ED), звідси

P=MC/(1+1/ED),

тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень MC (нагадаємо, що ED<0, тому знаменник менший за 1; формула не використовується у випадку ED= –1.

Застосування цього принципу ілюструє рис. 1.а і 1.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка ΔC=(PM–MC) буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується для товару нееластичного попиту D2, і більш помірною для товару еластичного попиту D1.

Рис. 1. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту

Цінова дискримінація

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію – принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1) існує формальна ознака, за якою можна розрізняти різні категорії споживачів;

2) благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали б його іншим покупцям).

Розрізняються три види цінової дискримінації.

А. Цінова дискримінація першого ступеня

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Так, згідно з кривою ринкового попиту D (рис. 2), існують споживачі, здатні сплатити за першу одиницю блага 100 грн., за другу – 95. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює PC – ціні конкурентної рівноваги.

Рис. 2. Абсолютна цінова дискримінація (1-го ступеня)

Отже, запровадження абсолютної дискримінації дає можливість монополістові отримати додатковий прибуток, що чисельно дорівнює площам трикутників PMBEM і EMECA (порівняно з монопольним прибутком – площі прямокутника РСРМЕМА), – за рахунок скорочення чистих вигод споживачів.

Сукупний монопольний прибуток у випадку запровадження дискримінації дорівнюватиме площі трикутника PCBEC, тоді як споживачі зовсім не отримають чистої вигоди. Щоправда, така дискримінація має і позитивну рису – збільшення ринкового обсягу з QM до ефективного рівня QC.

Б. Цінова дискримінація другого ступеня

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу (рис.3). Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити при збільшенні обсягу.

Так, обсяг QA споживачі готові придбати за ціною PA, при збільшенні партії товару до QВ додатковий обсяг (QВ - QА) вони готові придбати за нижчою ціною PB,наступну партію товару (обсяг Q_F - Q_B)– ще дешевше – за ціною PF. При монопольному ціноутвореннi було б реалізовано обсяг QM за ціною PM. Спроба продати обсяг QF за єдиною ціною PF принесла б фірмі менший прибуток, ніж максимальний монопольний (при продажу QМ за ціною РМ).

Запровадження дискримінації (у наведеному прикладі – встановлення трьох різних цін у залежності від обсягів продажу) дозволяє збільшити прибуток від продажу обсягу QF навіть порівняно з монопольним прибутком. Така цінова політика поширена на ринках електроенергії. Отже, і в цьому випадку дискримінація дає змогу збільшити сукупну виручку і прибуток монополіста.

Рис. 3. Цінова дискримінація 2-го ступеня

В. Цінова дискримінація третього ступеня

Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів (наприклад, дві групи – А і В), які відрізняються одна від одної своїм попитом, отже і еластичністю попиту, тобто коли можна сегментувати ринок.

У випадку двох груп споживачів – А і В, які відрізняються одна від одної своїм попитом (DA i DB), отже й еластичністю попиту матимемо два відповідних сегменти ринку (рис. 4.а та 4.б)

Рис. 4. Цінова дискримінація на сеґментованих ринках (3-го ступеня)

Монопольний випуск QM встановлюється згідно з умовою MRA+B=MC, де MRA+B – об’єднана крива граничної виручки, що визначається сукупним попитом усіх споживачів (мал. 4.в).

Для максимізації прибутку треба, щоб MRA і MRB були рівними (інакше прибуток буде зростати при продажі додаткової одиниці на ринку з вищою граничною виручкою). Для групи споживачів А утворюється один ринок із ціною PA, за якою можна продати обсяг QA, для групи споживачів B утворюється свій ринок із ціною Pв і обсягом продажу QB; QA + QB = QM.

Ціни на цих ринках можна також визначити з урахуванням відомих еластичностей попиту EA, EB та граничної вартості виробництва MC.

Це найпоширеніший варіант цінової дискримінації, який застосовується, скажімо, на ринках авіаперевезень, на залізниці. Звичайно, і в цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.

Фірма, яка прагне зберегти свій статус цінового лідера, повинна:

- уникати короткостроковій максимізації прибутку, а робити установку на довгострокову максимізацію прибутку (це означає встановлення відносно низьких цін, щоб попередити розширення малих фірм і не допустити входження на ринок нових конкурентів);

- активно використовувати нецінові форми конкуренції (випуск нової продукції, скорочення витрат, поліпшення обслуговування покупців і т.д.);

- орієнтуватися на багатономенклатурному, диверсифіковане виробництво, щоб перешкодити іншим фірмам вийти на ринок з аналогічною продукцією.

2. Оптимальний вибір споживача в ординалістській теорії.

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

- порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

- транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ привабливіший для суб’єкта, ніж набір, той в свою чергу переважає привабливістю набір, то набір буде привабливішим також і за набір;

- ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості.

Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.

Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості, кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 5.). Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.

Рис. 5. Карта байдужості

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.

Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці.

Рис.6.Гранична норма зміни благ

Крива байдужості на рис. 6. стає пологішою при просуванні вздовж неї донизу, а гранична норма заміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення в кошику запасу товару і збільшення запасу товару. Так, при зміні кошиків Б на В за додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В на Г – лише 1,25, MRS=1,25 і т.д. [6,с.186].

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповними замінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початку координат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму. Якщо товари є абсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.

Узагальнимо властивості кривих байдужості:

- криві байдужості не можуть перетинатися;

- криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ з вищим рівнем корисності;

- криві байдужості мають від’ємний нахил для абсолютної більшості благ.

- в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється.

Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості.

Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 7. Найвищою з доступних споживачеві кривих байдужості є, яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці Е.

Напевне, споживач хотів би досягти точки, але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і, які мають спільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривій байдужості U1. Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності.

Рис. 7.Оптимізація вибору споживача

Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня. Саме тому точки на рис. 7. та на рис. 8. є точками рівноваги споживача.

Можна обґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці, де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як ми знаємо, нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни, а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін. Тобто в точці рівноваги.

Рис.8. Рівновага споживача

Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією. Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчого вибору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимізація досягається тоді, коли гранична вигода дорівнює граничним витратам.

У цій моделі також знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності. [8,с.79].

Задача.

Постійні витрати фірми становлять 60 грн., змінні – наведені в таблиці.

Розрахуйте сукупні, середні та граничні витрати. Результати розрахунків занесіть у таблицю. Побудуйте криві витрат та зробіть висновки за результатами проведеного аналізу.

Q (од.)	FC (грн.)	VC (грн.)	TC (грн.)	AFC (грн.)	AVC (грн.)	ATC (грн.)	MC (грн.)
					42,5	72,5
					37,5	52,5
					37,5	47,5
				8,57	38,57	47,143
				7,5	40,63	48,125
				6,6	43,33
					46,5	52,5

Список використаної літератури

1. Антимонопольний комітет України. Річні звіти за 1999-2000 роки

2. Базілінська О.Я. Мікроекономіка: теорія та практика. К: Вид дім «Києво-Могилянська академія», 2007 -271с.

3. Бажал Ю., Кілієвич О., Мертенс О. та ін. Економічний розвиток і державна політика / Навч. посібник за заг. ред. Ю.Єханурова та І.Розпутенка. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 480 с. Част. 2, розд.2.6.

4. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка / Підручник для підготовки магістрів державного управління за ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 2001. – 518 с. – Ч.1, Розд. 8,9.

5. Жих Е.М Маркетинг: как завоевать рынок?., Л.:Лениздат,1991

5. Задоя А.О. Мікроекономіка. Навчальний посібник. Д: Національний гірничий університет, 2009 – 216с.

6. Задоя А.О. Мікроекономіка. Курс лекцій та вправи. К: Знання, 2001.

7. Островерх П.І. Мікроекономіка. Навчальний посібник. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету ім.. Івана Франка, 2006 – 400с.

8. Полтавченко Н.Д. Мікроекономіка в питаннях та відповідях. Теорія та практикум. Навчальний посібник.. Одеса: Фенікс, 2010 – 308с.

9. Сігайов А.О. Оптимізація в економіці: навч. посібник. К: НТНН «КПІ», 2011 – 92с.

10. Скороход Н.М. Мікроекономіка. Навчально-методичний посібник. Луганськ, 2010 – 152 с.

11. Стеблій Г.Я. Мікроекономіка. Навчальний посібник. Київ,2007 – 221с.

12. Тигова Т.Н.. Микроэкономика: Краткий курс лекций. 3-е издание, стереотипное. – Киев, МАКП, 2003.

13. Економічна теорія: Підручник / С.В. Мочерний, М.В. Довбенко.- К.: Видавничий центр Академія, 2004.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

Кафедра бухгалтерського обліку

Дата добавления: 2017-01-13