Лабораторна робота №4

Планова (графічна) фототріангуляція

Завдання. Визначити координати , точок з планової (графічної) фототріангуляції.

1. Побудувати за трьома аерофотознімками фототріангуляційний ряд.

2. Виконати редукування фототріагуляційного ряду.

3. Визначити графічно координати точок.

Завдання виконується за трьома аерофотознімками, які студент отримує разом із завданням.

1. Для побудування фототріангуляційного ряду спочатку по кожному знімку будується променева восківка.

Координати точок , можна визначати з планової графічної фототріангуляції, основу якої складають засічки, побудовані з центрів знімків, що перекриваються. Метод ґрунтується на тому, що кути на аерофотознімку, вершини яких знаходяться у точці нульових спотворень, не спотворюються i дорівнюють відповідним кутам на місцевості, а напрями, проведені через точку надиру, не спотворюються через рельєф місцевості. Але на практиці використовуються головні точки або точки, які знаходяться поруч з головними. Ці точки називаються робочими центрами.

Розвиток планової фототріангуляції починається з вибору i наколювання на аерофотознімках необхідних точок (рис. 4.1). За допомогою опорних точок фототрiангуляцiйнi ряди приводяться до заданого масштабу i орієнтуються відносно геодезичної системи координат. Опорних точок повинно бути не менше двох, а для виконання роботи з контролем – не менше трьох. У якості опорних точок використовуються пункти державної геодезичної мережі, розпізнані на аерофотознімку. За робочі центри вибираються чіткі контури не далі як r = f /50 мм від головної точки. Вони повинні також легко розпізнаватися на суміжних знімках.

У єдину мережу знімки об’єднують зв’язкові точки, які вибираються на потрійному перекритті знімків i тому повинні розпізнаватися на всіх знімках, що перекриваються. Розташовуються зв’язкові точки над i під робочими центрами, але не ближче 10 мм від країв знімка i 50 мм від робочого центра.

а

б в

Точки:

Рис. 4.1. Планова фототріангуляція:

a – точки ряду; б – восківка; в – складання фототріангуляційного ряду.

Точки: 1 – робочі центри; 2 – трансформаційні; 3 – зв’язкові; 4 – опорні

Визначальні точки, у даному випадку трансформацiйнi, планове положення яких визначається, розташовуються в заданих місцях. Ці точки повинні знаходитись у зоні подвійного перекриття на відстані 4 – 5 см від країв знімків i приблизно напроти середини ліній, що з’єднують робочі центри суміжних знімків. Після наколювання точок для кожного аерофотознімка виготовляється калька (восківка) напрямів. Для цього на кожен знімок накладається аркуш кальки або пластика, на який переколюються всі точки.

Потім з робочого центра проперчуються напрями через всі вибрані (наколені) точки. Напрями, проведені через робочі центри, називаються початковими напрямами.

Побудування вільного фототріангуляційного ряду виконується на смузі кальки, на яку накладаються кальки напрямів. Перша калька напрямів суміщається з другою за початковим напрямом. Відстань між робочими центрами визначає масштаб фототріангуляційного ряду. Якщо ця відстань дорівнює базису аерофотознімка, то масштаб фототріангуляцiї дорівнює масштабу аерофотознімка.

Перетинання відповідних напрямів дає планове положення точок. Третя калька приєднується до перших двох так, щоб напрями через відповідні зв’язкові точки співпали. Величини сторін трикутників погрішностей допускаються не більше 0,3 мм. Після укладання третьої кальки напрямів, будується положення третього робочого центра, другої пари зв’язкових точок i наступних трансформаційних. Таким чином послідовно з’єднуються всі кальки, утворюючи фототріангуляційний ряд на окремій загальній кальці (восківці).

2. Редукування – це приведення вільних фототріангуляційних рядів i мереж до заданого масштабу з одночасним орієнтуванням відносно геодезичної мережі. Редукування виконується з використанням опорних точок оптичним, графічним, графоаналітичним або аналітичним способом.

Найпоширенішим способом редукування є оптичний. Для цього використовуються спеціальні прилади – оптичні редуктори. Принципова схема фоторедуктора аналогічна схемі звичайного фотозбільшувача. Він складається з касети, об’єктива, екрана i масштабного інверсора, який зберігає різке зображення на екрані при зміні масштабу зображення.

Загальна калька укладається в касету фоторедуктора, а на екран – основа з опорними точками в заданому масштабі. Процес редукування полягає у суміщенні опорних точок, зображення яких проектується з кальки на екран, з відповідними точками на основі. Розбіжність точок допускається не більше 0,4 мм.

На точність планової фототріангуляції впливають погрішності напрямів та графічних побудов. Погрішності напрямів виникають через кут нахилу аерофотознімка, дисторсію об’єктива, деформацію плівки тощо. Погрішності графічних побудов містять у собі помилки розпізнавання точок i їх позначення, креслення напрямів, монтування восківок, редукування тощо.

Якщо опорні точки розташовані на початку i в кінці ряду, то найбільша помилка виникне у середині фототріангуляційного ряду. Величина середньої квадратичної погрішності для точки у середині фототріангуляційного ряду обчислюється за формулою:

, (4.1)

де: R – коефіцієнт редукування; b – довжина базису фотографування у масштабі аерофотознімка; – середня квадратична погрішність одного напряму; n – кількість базисів фототріангуляційного ряду; = 3438'.

3. Після редукування олівцем на основі закріплюються зображення всіх точок фототріангуляції. Координати точок визначаються графічно за допомогою попередньо створеної координатної сітки, яка використовувалась для нанесення на основу опорних точок.

Дата добавления: 2017-01-13