Завдання і принципи оцінки ефективності інвестиційного проекту

Як і будь-який вид аналізу, аналіз ефективності інвестиційного проекту має певні цілі і завдання. Говорячи про цілі аналізу ефективності спроможності, слід зауважити, що основною метою аналізу є прийняття рішення про реалізацію інвестиційного проекту. Крім того, може бути виділена така стратегічна мета аналізу ефективності, як поліпшення економічного стану держави, яке вибирає для реалізації найбільш ефективні проекти. Що стосується завдань, які повинні бути вирішені в ході аналізу ефективності проекту, то їх можна класифікувати в залежності від суб᾽єкта аналізу. Суб᾽єктами аналізу ефективності проекту можуть бути кредитні організації та інші інвестори, фінансові служби підприємства, що реалізує проект, а також інші суб᾽єкти, які можуть бути залучені в процес реалізації проекту.Отже, в ході аналізу ефективності інвестиційного проекту фінансовою службою підприємства повинні бути вирішені наступні завдання:

1. Проведення агрегованого аналізу проектних рішень та створення необхідних умов для пошуку інвесторів.

2. Розробка схеми фінансування проекту.

3. Забезпечення максимізації прибутку від реалізації інвестиційного проекту.

Якщо для реалізації проекту потрібні позикові кошти, то аналіз ефективності інвестиційного проекту може бути проведений кредитнимио рганізаціями та іншими інвесторами. У цьому випадку завданнями аналізу інвестиційного проекту будуть:

- аналіз відповідності обсягу коштів, запитуваних підприємством, тому обсягу позикових коштів, який реально необхідний для забезпечення ефективності проекту;

- мінімізація ризику, пов᾽язаного з інвестуванням коштів у проект;

- вибір проекту, найбільш відповідає інтересам кредитора.

Важливим елементом аналізу ефективності інвестиційного проекту є ті принципи, на яких грунтується аналіз. Дані принципи можуть бути застосовані до будь-яких проектів, незалежно від їх особливостей:

- принцип розгляду проекту на всіх стадіях його економічного циклу. Даний принцип передбачає, що оцінка ефективності інвестиційного проекту починається з моменту проведення передінвестиційних досліджень і закінчується припиненням проекту;

- принцип моделювання грошових потоків, які включають всі пов᾽язані із здійсненням проекту грошові надходження і витрати за розрахунковий період з урахуванням можливості використання різних валют;

- принцип порівнянності умов порівняння проектів припускає, що аналізовані інвестиційні проекти є порівнянними в наступних аспектах: тимчасове, грошовому (мається на увазі валюта проекту), аспекті масштабу і т.д;

- принцип обліку фактора часу на увазі, що при оцінці ефективності інвестиційного проекту буде враховуватися фактор часу, тобто динамічність параметрів проекту, розриви в часі між виробництвом і реалізацією продукції, нерівноцінність різночасних витрат і результатів тощо;

- принцип обліку тільки майбутніх витрат і надходжень припускає, що при оцінці ефективності інвестиційного проекту повинні враховуватися тільки майбутні в ході здійснення проектів видатки і надходження;

- принцип обліку наявності різних учасників проекту. Цей принцип особливо важливий при аналізі ефективності, так як для різних учасників інвестиційного проекту різні очікувані результати, різна оцінка вартості капіталу, а, отже, і норма дисконту;

- принцип врахування впливу інфляції і ризику тощо.

Всі перераховані принципи однаково важливі при оцінці ефективності спроможності проекту, однак найбільш важливим, на наш погляд, є принцип обліку наявності різних учасників проекту. Це пов᾽язано з тим, що найбільш ефективним буде той проект, який більшою мірою буде відповідати інтересам всіх його учасників.

Методика аналізу економічної ефективності інвестиційного проекту.В основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру лежить оцінка і порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Загальна логіка аналізу з використанням формалізованих критеріїв в принципі достатньо очевидна - необхідно порівнювати величину необхідних інвестицій з прогнозованими доходами. Оскільки порівнювані показники належать до різних моментів часу, ключовою проблемою тут є їх порівнянність. Ставитися до неї можна по-різному в залежності від існуючих об᾽єктивних і суб᾽єктивних умов: темпу інфляції, розміру інвестицій і генеруються надходжень, обрію прогнозування, рівня кваліфікації аналітика і т.п.

До критичних моментів в процесі оцінки одиничного проекту або складання бюджету капіталовкладень належать:

- прогнозування обсягів реалізації з урахуванням можливого попиту на продукцію (оскільки більшість проектів пов᾽язано з додатковим випуском продукції);

- оцінка припливу грошових коштів за роками;

- оцінка доступності необхідних джерел фінансування;

- оцінка прийнятного значення ціни капіталу, використовуваного в тому числі і в якості коефіцієнта дисконтування.

Аналіз можливої ємності ринку збуту продукції, тобто прогнозування обсягу реалізації, найбільш важливим є, оскільки його недооцінка може призвести до втрати певної частки ринку збуту, а його переоцінка − до неефективного використання введених за проектом виробничих потужностей, тобто до неефективності зроблених капіталовкладень.

Що стосується оцінки припливу грошових коштів по роках, то основна проблема виникає у відношенні останніх років реалізації проекту, оскільки, чим далі горизонт планування, тобто чим більш протяжен у часі проект, тим більше невизначеними і ризикованими розглядаються притоки грошових коштів віддалених років. Тому можуть виконуватися кілька розрахунків, в яких щодо значень надходжень останніх років реалізації проекту можуть вводитися понижуючі коефіцієнти або ці надходження зважаючи на істотну невизначеності можуть взагалі виключатися з аналізу. Як правило, компанії мають безліч доступних до реалізації проектів, і основним обмежувачем є можливість їх фінансування. Джерела коштів істотно варіюють за ступенем їх доступності-найбільш доступні власні кошти, тобто прибуток, далі за ступенем збільшення терміну мобілізації слідують банківські кредити, позики, нова емісія. Як вже зазначалося вище, ці джерела розрізняються не тільки тривалістю терміну їх залучення в інвестиційний процес, але і ціною капіталу, величина якої також залежить від багатьох факторів. Крім того, ціна капіталу, що залучається для фінансування проекту, в ході його реалізації може змінюватися (як правило, у бік збільшення) в силу різних обставин. Це означає, що проект, який приймається за одних умов, може стати невигідним при інших. Різні проекти не однаково реагують на збільшення ціни капіталу. Так, проект, в якому основна частина припливу грошових коштів падає на перші роки його реалізації, тобто відшкодування зроблених інвестицій здійснюється більш ᾽ інтенсивно, в меншій мірі чутливий до подорожчання ціни за користування джерелом коштів. Інвестиційний проект (ІП), як правило, пов᾽язаний з заходами (організаційними, технічними та ін.), націленими на досягнення певних цілей (економічних, соціальних, екологічних тощо) і потребуючими для свого здійснення використання капітальних ресурсів.

Інвестиційна діяльність є одним з основних факторів у досягненні підприємством стабільного економічного розвитку. Слід підкреслити, що важливою проблемою оцінки інвестиційної діяльності будь-якого підприємства є визначення кількості компенсованих майбутніх прибутків від інвестицій у первісних та майбутніх витратах від реалізації проектів.

У цьому й полягає актуальність обраної теми дослідження. Адже відмовившись від використання однієї гривні сьогодні, з метою одержання доходів у майбутньому інвестор іде на ризик пов᾽язаний з інвестиціями: «великий ризик» − високі доходи або «малий ризик» − низькі доходи, та в праві вимагати крім доходу від інвестицій додаткову компенсацію за ризик.

У процесі аналізу та оцінки ІП стосовно до кожного з них або їх сукупності необхідно вирішувати наступні основні завдання:

- оцінка реалізуємості проекту, тобто можливості його здійснення з обліком усіх наявних обмежень технічного, фінансового, економічного та іншого характеру;

- оцінка абсолютної ефективності проекту − перевірка виконання умови: значимість результатів, які досягаються, вище значимості необхідних витрат (витрати ресурсів);

- оцінка порівняльної ефективності проектів (оптимізація), тобто зіставлення альтернативних проектів (варіантів) з метою відбору більш доцільних, визначення переваг одних проектів (варіантів) над іншими.

В рамках даного завдання може здійснюватися ранжирування проектів або їх сукупностей, яке використовується при оптимізації прийняття інвестиційних рішень, варіації екзогенних параметрів (наприклад, розміру інвестиційних можливостей);

Раціональне складання проекту неможливо, якщо його оцінка не опирається на використання несуперечливої системи принципів, освячених теорією ефективності та успішно перевірених практикою.

Слід підкреслити, що в системі принципів оцінки ефективності інвестиційних проектів виділяють три структурні групи:

1. Методологічні принципи, які є загальними. Вони ставляться до концептуальної сторони справи і мало залежні від специфіки розглянутого проекту. Характеристика цих принципів полягає в наступному:

- результативність проекту означає позитивність ефекту його здійснення, одже перевищення оцінки результатів, які складаються, над оцінкою сукупних витрат, необхідних для реалізації проекту;

- адекватність і об᾽єктивність: необхідно при оцінці результатів і витрат забезпечити правильне відбиття структури та характеристик об᾽єкта, стосовно до якого розглядається проект c обліком ступеня невірогідності та невизначеності, об᾽єктивно властивих майбутньому;

- коректність: використовувані методи оцінки повинні задовольняти певним загальним формальним вимогам, до яких належать: мнотонність, тобто при підвищенні результатів і зменшенні витрат оцінка ефективності проекту за інших рівних умов повинна підвищуватися; інтисиметричність − при зіставленні двох проектів кількісне вираження величини переваг одного з них повинне збігатися c вираженням величини недоліків іншого; транзитивність, тобто якщо перший проект краще другого, a другий краще третього, то перший повинен бути краще третього;

- системність: облік того, що проект «вписується» у складну соціально-економічну систему та при його реалізації можуть мати місце внутрішні, зовнішні, aтакож синергетичні (обумовлені цілісністю системи і взаємодією її підсистем) ефекти;

- комплексність: при оцінці ефективності проектів необхідно враховувати різнобіччя унаслідку їх реалізації − не тільки в економічній, але й у соціальній, екологічній та в ін. позаекономічних сферах і визначати відповідні види й величини результатів і витрат.

2. Методичні принципи − ті, які безпосередньо по᾽язані з проектом, його специфікою, економічною та фінансовою привабливістю проекту. Вони характерні наступним:

- специфіка проекту і його «оточення»: необхідно враховувати особливість діючого господарського механізму, його вплив на оцінку проекту різними учасниками з метою вибору «компромісного» рішення на основі узгодження їх інтересів;

- наявність різних учасників проекту визначає розбіжність їх інтересів, із чого випливає необхідність оцінки ефективності проекту з позицій кожного учасника;

- динамічність процесів: при оцінці ефективності проекту необхідно враховувати, що й структура, і характеристики вхідних у нього об᾽єктів не залишаються постійними; великий вплив виявляє інфляція. Тому потрібно перевіряти динаміку фінансової забезпеченості проекту протягом усього життєвого циклу, для чого будуються таблиці руху готівки;

- нерівноцінність несинхронних витрат і результатів припускає приведення їх величин до порівнянного виду з використанням методу дисконтування;

- погодженість: необхідно враховувати масштабність проектів, які у відповідності c цією ознакою бувають «малі», «великомасштабні» і «глобальні»; «добре» і «слабоструктуровані»;

- обмежена керованість, у т.ч. минулими, вже здійсненими та безповоротними витратами;

- неповнота інформації, яка зустрічається як у вигляді ризику, так і невизначеності, що вимагає застосування спеціальних методів оцінки;

- структура капіталу: звичайно капітал ділиться на власний (акціонерний) і позиковий. Вони мають різний ступінь ризику (позиковий менш ризиковий),який визначає вибір норми дисконту.

3. Операційні принципи − ті, які полегшують процес оцінки ефективності проекту з інформаційно-обчислювальної точки зору. Характеристика цих принципів полягає в наступному:

- моделювання, тобто складання (імітаційної або оптимізаційної) економіко-математичної моделі оцінки ефективності. У найпростішому випадку − це моделі прямого рахунку;

- комп᾽ютерна підтримка − формування бази даних, використання програмних комплексів («Кому-Фар», «Альт-Инвестинцест», «Проджект-Експерт» та ін.) і проведення різноманітних розрахунків;

- інтерактивний режим – діалог з метою уточнення впливу різних факторів;

- сімпліфікація, тобто вибір найбільш простого з інформаційно-обчислювальної точки зору методу оцінки.

Створення прогресивних систем управління інвестиційними проектами вимагає вдосконалювання контрактних систем, зміни організаційних структур, розвитку інфраструктур по обслуговуванню проектів на всіх етапах їх реалізації (консультаційні, інженеренгові, інформаційні та інші служби), удосконалення технології проектування. В цей час в економічному механізмі управління інвестиційним циклом існують досить різноманітні організаційні та контрактні системи. Форми цих систем можна віднести по двом типам: прогресивним і традиційним.

Традиційна форма управління проектом характеризується відносною роз᾽єднаністю фаз і етапів його життєвого циклу як організаційно, так і в часі. Об᾽єднуючою ланкою тут виступає замовник, який бере на себе функції управління, тим самим активно впливаючи на хід реалізації проекту. Такий тип організаціїуправління проектами скорочується, все більше витісняючись прогресивною формою управління.

Прогресивна форма управління інвестиційним циклом, названа інтегрованою. Вона дозволяє поєднувати сучасні тверді вимоги замовників до технічного рівня і якості об᾽єктів ступінь, який збільшується, індивідуалізації запитів c оптимізацією рівня вартості та строків реалізації інвестиційних проектів. Ефективне управління розглядається в якості самого коштовного капіталу підприємства, виступаючи як обмежувач і контролер на всіх етапах інвестиційного циклу, дозволяючи забезпечувати його безперервність, з᾽єднувати окремі організаційні структури та направляти їх на оптимальне досягнення мети.

Основними принципами такої прогресивної концепції управління проектами є:

- поглиблення рівня обґрунтованості прийнятих інвестиційних розв᾽язків за допомогою різноманітних і багатофакторних оцінок (технологічних, економічних);

- високий ступінь координації і контролю в процесі реалізації інвестиційного проекту;

- систематичний аналіз і постійне «відстеження» зовнішніх змін (кон᾽юнктури ринку по всіх видах ресурсів, різних непередбачених обставин і негативних факторів, які виникають на шляху інвестиційного циклу).

Таким чином, проблема, яка пов᾽язана з практичним впровадженням у практику діяльності інвесторів оцінки ефективності інвестиційних проектів, є наслідком відсутності в Україні загальноприйнятої формалізованої концепції оцінки ефективності інвестиційних проектів. Більшість з існуючих методичних рекомендацій, стосовно оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів є об᾽єктно орієнтованими в залежності від галузі народного господарства (невиробнича сфера, промисловість, транспорт, сільське господарство), що відображає застаріле сприйняття структури національної економіки у рамках міністерств, відомств та комітетів. Для інвестора, напрямки інвестиційної діяльності якого є теоретично необмеженими, отримані за різними вузькоспеціалізованими методиками результати можуть виявитися такими, що не можуть бути порівняні між собою, що ускладнює, а в окремих випадках робить неможливим вирішення задачі з формування ефективного інвестиційного портфелю.

В умовах розвитку ринкової економіки підприємствам України доцільно застосовувати наведені принципи оцінки ефективності інвестиційних проектів для забезпечення стабільного росту та розвитку їх діяльності.

За суб᾽єктами, джерелами інвестування та формами власності розрізняють такі види інвестиційної діяльності:

- інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами та юридичними особами, заснованими на приватній або колективній формі власності (приватне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється органами влади і управ­ління держави, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових коштів (державне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється органами місцевого самоврядування та їх виконкомами за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, а також комунальними підприємствами, об'єднаннями та установами за рахунок власних і позичкових коштів (комунальне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами та державами (іноземне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами і юри­дичними особами України та іноземних держав (спільне інвестування).

Поділ інвестиційної діяльності на види має практичне значення, оскільки залежно від суб'єктів, форм власності і джерел інвестування може розрізнятися правове регулювання інвестиційної діяльності. Так, надано спеціальний режим іноземному і спільному інвестуванню; спеціальним законодавством регулюється інвестиційна діяльність, що здійснюється державними суб'єктами господарювання за рахунок бюджетних, позабюджетних і позичкових коштів, мають місце й інші особливості.

За об'єктами інвестування виділяються такі види інвестиційної діяльності:

1. Корпоративне інвестування ‒ вкладення коштів в акції підприємств, які створені в організаційно-правовій формі акціонерних товариств, і статутні фонди (майно) інших організаційно-правових форм підприємницької діяльності корпоративного типу. Залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування визначаються такі її різновиди:

- стратегічне інвестування – вкладення коштів у придбання кон­трольного пакету акцій чи цілісного майнового комплексу підприємства з метою здійснення над ним контролю і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства;

- фінансове інвестування – це придбання значних за розміром пакетів акцій, часток, паїв (від 10 до 40 % статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі;

- портфельне інвестування – це вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1 до 10 % статутного фонду) пакети акцій з метою отримання дивідендів. Як правило, портфельний інвестор вкладає кошти в кілька чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спричинені негараздами в роботі якогось із цих підприємств.

2. Лізинг – довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого призначення (з поєднанням елементів відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям-лізингоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їх придбання.

4. Інноваційна діяльність – здійснюється з метою впрова­дження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Інноваційна діяльність відповідно до ст. З Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачає:

- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін стану продуктивних сил;

- розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, форми стимулювання державою інноваційних процесів визначаються Законом України «Про інноваційну діяльність».

Інноваційна діяльність тісно пов'язана з поняттям інновацій. Інноваціями вважаються вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які призводять до кількісних або якісних змін у підприємницькій (виробничій) діяльності. Як правило, інноваціям передує науково-технічна діяльність, пов'язана з появою нововведення. Ідея нововведення може виникнути у вигляді інвенції, ініціації або дифузії інновації.

Інвенція ‒ це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання стануть інновацією.

Ініціація ‒ це рекомендації щодо вдосконалення науково- технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його продовження (розвиток).

Дифузія ‒ пропозиція щодо використання ідеї інновації, яку вже було обґрунтовано і впроваджено.

Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впровадженням інвестицій у нововведення називається інноваційною діяльністю (процесом). Інноваційний процес у різних сферах діяльності може проходити різні за тривалістю та витратами стадії. A. A. Пересада у виробничій сфері виділяє такі стадії:

- сертифікація (патентування) ідеї;

- наукове та техніко-економічне обґрунтування нового продукту (технології);

- експериментальне освоєння зразків;

- доведення до промислового виробництва;

- одержання нового продукту в обсязі, який є необхідним для його комерціалізації.

5. Концесійна діяльність. Відносини щодо надання в конце­сію об'єктів права державної чи комунальної власності регулюються Законом України «Про концесії», іншими нормативно-правовими актами та концесійним договором (докладно ці питання розглянуто в сьомому розділі). Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарської діяльності.

Концесійна діяльність – це вид інвестиційної діяльності щодо надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору, на платній та строковій основі юридичній чи фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Концесійна діяльність базується на таких принципах:

- законність здійснення концесійної діяльності;

- державне регулювання концесійної діяльності та контроль за її здійсненням;

- здійснення концесійної діяльності на підставі концесійного договору;

- вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

- урахування особливостей надання об’єкта в концесію в окре­мих сферах господарської діяльності;

- комплексне використання об’єкта концесії;

- взаємовигода сторін у концесійному договорі;

- державні гарантії капіталовкладень концесіонера;

- платне використання об’єкта концесії;

- забезпечення законних прав та інтересів споживачів товарів (робіт, послуг), що надаються концесіонером;

- стабільність умов концесійних договорів;

- розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

- участь держави, органів місцевого самоврядування в частковому фінансуванні об’єктів концесії, які мають соціальне значення.

Інвестиційна діяльність є складною за своїм змістом і містить комплекс різноманітних дій, які називаються інвестиційним циклом. Під цим терміном слід розуміти комплекс заходів від моменту прийняття рішення щодо інвестування до завершальної стадії – досягнення окупності вкладень і отримання за­планованого результату – прибутку або соціального ефекту. На думку О. М. Вінник, інвестиційний цикл складається з таких основних етапів:

- передінвестиційний етап – етап прийняття рішення про ін­вестування, визначення джерел інвестування та затвердження й експертизи інвестиційного проекту;

- етап інвестицій – передбачає вкладення коштів в об’єкт інвес­тування та здійснення необхідних для цього практичних дій;

- експлуатаційний період – відшкодування інвестором витрачених коштів, отримання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту в результаті експлуатації об’єкта інвестування.

На думку A. A. Пересади, у більш вузькому розумінні інвестиційна діяльність може розглядатися як інвестиційний процес. Автор виділяє такі стадії (етапи):

- мотивація інвестиційної діяльності;

- прогнозування та програмування інвестицій;

- обґрунтування доцільності інвестицій;

- страхування інвестицій;

- державне регулювання інвестиційного процесу;

- планування інвестицій;

- фінансування інвестиційного процесу;

- проектування та ціноутворення;

- забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

- освоєння інвестицій;

- підготовка до виробництва продукції;

- попередня передача та прийом до експлуатації;

- кінцева передача об᾽єкта до експлуатації.

Форми інвестиційної діяльності ‒ це правові шляхи, за якими інвестиції йдуть від інвестора до інвестованого та за допомогою яких реалізується інвестиційна діяльність. Інвестиційна діяльність може здійснюватися в таких формах:

- створення комерційних структур і вкладення до них. Відповідно до чинного законодавства інвестори мають право придбавати паї, акції та інші цінні папери, а також здійснювати внески до статутного фонду суб᾽єктів підприємницької діяльності. Іноземні інвестори мають право часткової участі в підприємствах, що створюються спільно з українськими фізичними і юридичними особами, або придбання частки в діючих підпри­ємствах; створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; брати участь у приватизації майна державних підприємств, а також об'єктів незавершеного капітального будівництва на території України;

- надання прав на кооперативні угоди (договір про сумісну ді­яльність) у вигляді концесій, інтелектуальної власності, угоди про надання ліцензії у вигляді банківських кредитів, майнових прав на землю та інші природні ресурси на компенсаційній підставі, надання майна в оренду;

- інноваційна діяльність;

- створення спеціальних (вільних) економічних зон відповідно до Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»;

- інвестиційна діяльність держави (державне замовлення на- виконання робіт у капітальному будівництві; створення пільгових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямках тощо).

З метою підвищення рівня інвестиційної діяльності необхідним є створення відповідного інвестиційного клімату. У загальному розумінні поняття інвестиційного клімату містить комплекс елементів, які враховує інвестор, особливо іноземний, приймаючи рішення щодо вкладення інвестицій. У частині, що стосується іноземних інвестицій, воно поєднує в собі соціально-економічні характеристики держави-отримувача інвестицій з інтересами іноземних інвесторів. Чим гірший інвестиційний клімат у державі, тим вищий підприємницький ризик. Таким чином, стан інвестиційного клімату не є абстракцією, а має своє фінансове та правове значення, яке для інвестора полягає в очікуваній прибутковості інвестицій, а для країни, що приймає інвестиції (у випадку іноземних), чи для інвестора (у випадку внутрішніх інвестицій) у реально отриманих інвестиційних ресурсах.

На інвестиційний клімат у першу чергу впливає інвестиційна політика. У зв᾽язку з цим виникає потреба в розробці та реалізації її основних завдань. На наш погляд, до основних завдань інвестиційної політики можна віднести такі:

- реструктуризація економіки, пріоритетне залучення інвестицій у галузі, що особливо потребують капіталовкладень;

- оновлення морально та технічно застарілих основних фондів;

- мотивація суб᾽єктів господарювання стосовно довгострокових вкладень, а також населення щодо вкладання коштів на розвиток економіки, а не на споживання;

- стимулювання реінвестування;

- залучення інвестицій у проблемні райони;

- залучення іноземних інвестицій.

Призначення інвестиційної політики полягає в знаходженні та реалізації оптимальних засобів правового регулювання інвестиційних відносин. До цих засобів можна віднести:

- удосконалення інвестиційного законодавства та забезпечення його стабільності;

- створення в законодавстві системного підходу до стимулювання інвестиційної діяльності, відпрацювання його ефективних механізмів та правових засобів;

- створення спеціальних (вільних) економічних зон, а також системи пільг, гарантій і державної підтримки та підтримки на місцевому рівні;

- забезпечення гарантій інвесторам, захист інвестицій;

- виділення пріоритетних галузей економіки і заохочення інвестицій до них;

- розвиток інфраструктури та правового забезпечення ефективного вкладення коштів як безпосередньо, так і через інвестиційних посередників;

- створення правових умов для нормального функціонування інвестиційних відносин.

Аналіз інвестиційної діяльності дозволяє перейти до одного з найважливіших та складних завдань − дослідження сутності та змісту інвестиційного права. Вирішення цього завдання надасть можливість не тільки встановити, що слід вважати інвестиційним правом, а й виявити його регулятивні можливості та усвідомити механізм його дії.

Дата добавления: 2015-07-13