Державна служба статистики України

Пальпація живота є основним методом клінічного дослідження органів черевної порожнини. Обмацуванням живота визначають топографію, розміщення органів черевної порожнини і їх стан (збільшення або зменшення, зміну форми, будови, рухомість, чутливість і т. д.). Для виконання цього завдання спочатку користуються поверхневою або орієнтованою пальпацією і потім детальною пальпацією кожного органа зокрема. Орієнтовною пальпацією можна визначити ступінь напруження черевної стінки, болючість її, наявність рідини в черевній порожнині, а також різке збільшення органів (наприклад, печінки, селезінки) і наявність великої пухлини в животі. Орієнтовну поверхневу пальпацію живота проводять у лежачому положенні хворого. Хворий лягає на спину в ліжку або на кушетці, голова і плечі лежать на низькій подушці, руки витягнуті вздовж тіла, ноги складені разом і хворий повинен дихати спокійно. Медична сестра сідає з правого боку хворого: руки її повинні бути теплими. Дослідник кладе руку плазом на оголений живіт і обережним, легким обмацуванням досліджує всю поверхню живота. Якщо хворий може стояти, то спочатку обмацують його живіт у стоячому положенні.

Голова. Значні зміни розмірів черепа частіше виявляються при огляді дітей: збільшений череп при гідроцефалії, зменшений при мікроцефалії. Чотирикутна форма голови частіше є ознакою перенесеного у дитинстві рахіту. Певне діагностичне значення має положення голови. Обмежену рухливість або повну нерухомість її виявляють при остеохондрозі, анкілозуючому спондилоартриті. Похитування голови у передньозадньому напрямі синхронно до серцевих скорочень можливе при недостатності клапанів аорти (при цьому спостерігається блідість шкіри і пульсація сонних артерій на шиї – “танок каротид”). Посмикування голови або окремих частин тулуба може бути ознакою нервового тику або малої хореї.

Огляд обличчя. Вираз обличчя при доброму самопочутті спокійний, осмислений, бадьорий, при захворюванні – страждальний. При гарячці – обличчя збуджене, шкіра червона, очі блискучі. Набрякле обличчя буває при захворюваннях нирок

При серцевій недостатності обличчя набрякле, жовто-бліде з синюшним відтінком, рот напіввідкритий, губи ціанотичні, очі злипаються (обличчя Корвізара).

. Насторожене, тривожне, перелякане обличчя, розширені очні щілини, витрішкуваті блискучі перелякані очі – обличчя хворого при тиреотоксикозі. При мікседемі, навпаки, обличчя набрякле, рівномірно заплиле, амімічне, очні щілини звужені, волосся на зовнішніх половинах брів відсутнє, ніс і губи потовщені, шкіра бліда. Збільшені, виступаючі, нижня щелепа, ніс, надбрівні дуги, лобні горби, товсті губи дозволяють діагностувати акромегалію.

Шия. При огляді можна побачити пульсацію сонних артерій „танок каротид” при вираженій недостатності клапанів аорти. Збільшення щитоподібної залози може бути рівномірним і тоді при огляді виявляють круглу шию або може ізольовано збільшуватись одна її частка (при аденомі).

Грудна клітка. Асиметрія грудної клітки часто спостерігається при захворюваннях внутрішніх органів. Однобічне розширення грудної клітки буває при великих випотах у плеврі, при пневмотораксі. Западіння однієї половини грудної клітки буває при зморщуванні легені або плеври після їх запалення (пневмонія, туберкульоз легенів, плеврит). Іноді в ділянці біля нижньої частини груднини спостерігається випинання, обумовлене збільшеним серцем (у молодих суб’єктів) – так званий „серцевий горб”. У ділянці верхньої частини груднини можна спостерігати випинання, що пульсує, – воно залежить від мішкоподібного розширення аорти. Збільшення печінки, селезінки, великі опухи черевної порожнини, великий асцит можуть розширити нижню частину грудної клітки. При огляді грудної клітки особливо відмічають дихальні рухи. При запаленні легені, плевриті, пневмотораксі дихальні рухи на ураженому боці грудної клітки відрізняються від здорової половини. Проводячи загальний огляд грудної клітки у жінок, особливу увагу звертають на стан молочних залоз

. Огляд живота роблять у лежачому і вертикальному положенні хворого. Крім огляду шкіри, в першу чергу визначають форму й величину живота, наявність випинань, рухи черевної стінки. Великий живіт спостерігається при ожирінні, вагітності, скупченні рідини в черевній порожнині (асцит), здутті кишок (метеоризм), опухах у черевній порожнині та при великих кістах яєчника Іноді в шкірі черевної стінки помітні розширені вени; вони розвиваються при утрудненнях кровообігу в ворітній вені (цироз печінки) або в нижній порожнистій вені (колатеральний, венозний кровообіг) (. Іноді, спостерігаються перистальтичні рухи шлунка або кишок при звуженні виходу шлунка або звуженні кишок. Пульсація в ділянці живота спостерігається: в підложечковій ділянці – при опущенні діафрагми або гіпертрофії правого шлуночка серця, в ділянці пупка при запалому животі або розширенні аорти. У здорової людини можна спостерігати рух живота відповідно до ритму дихання; при гострому запаленні очеревини дихальні рухи живота відсутні.

Пальпація – це метод обстеження пацієнта, використовуючи дотикові відчуття пальців чи кистей однієї або обох рук. Метод доповнює дані огляду і дозволяє визначити болючість, місцеву температуру, вологість шкіри, рухомість та величину лімфатичних вузлів. Положення пацієнта при цьому залежить від того, у якій ділянці проводять пальпацію. Медична сеcтра повернена обличчям до пацієнта, що дозволяє контролювати реакцію хворого на обмацування, руки її повинні бути теплими, пальпацію проводять кінчиками пальців з коротко обстриженими нігтями, без натискування, послідовно, легко, дотикаючись до поверхні всіх частин тіла. Кінчиками пальців найкраще розрізняють тактильні відчуття. Температуру тіла краще оцінювати дорзальною поверхнею пальців чи кисті, де шкіра більш тонка. Вібраційна чутливість краще сприймається долонною поверхнею кисті (так виявляють систолічне чи діастолічне тремтіння над ділянкою серця). Всі здорові люди мають ці відчуття, та лише знання цих ознак і достатній практичний навик дозволяють оцінювати їх (це схоже на вміння розрізняти пальцями шрифт Брайля). Крім того, є балотуюча пальпація, коли кінчиками пальців наносять декілька коротких поштовхів. Таким способом можна виявити наявність асциту, збільшені органи, пухлини розміщені в підшкірній основі.

Пальпацією досліджують всі зовнішні структури, кістки, зчленування, м’язи, сухожилля і суглоби, поверхневі артерії і варикозно розширені вени, поверхневі нерви; цим способом виявляють наявність набряків і гематом.

Пальпація грудної клітки. При дослідженні за допомогою пальпації можна здобути дані про місцеву болючість, голосове тремтіння, еластичність грудної клітки, про наявність тертя плеври

Голосове тремтіння. Звукові коливання, які проводяться з гортані через легені на поверхню грудної клітки, можна відчути рукою, особливо, якщо звуки низького тону. Для визначення голосового тремтіння кладуть руки на симетричні місця грудної клітки і просять хворого голосно вимовити „раз, два, три”. Голосове тремтіння в здорових людей однакової сили зліва і справа. Посилення голосового тремтіння спостерігається в тих же випадках, що й підсилення провідності голосу, тобто, при запаленні легенів, великих кавернах. Ослаблення голосового тремтіння або відсутність його буває при випотах у плеврі, великих зрощеннях плеври, пухлинах легенів із здавленням бронха Обмацування верхівкового поштовху дає цінні відомості про місцеположення верхівки серця, і про особливості серцевого м’яза й характер роботи серця

Напруження черевної стінки. В здорової людини черевна стінка м’яка й еластична. В’яла черевна стінка буває в жінок, що народжували багато дітей. Збільшення напруження черевної стінки спостерігається в осіб, які багато років кашляють. Про напруження черевної стінки судять з опору, який зустрічає рука, що заглиблюється в черевну порожнину. При захворюваннях органів черевної порожнини часто спостерігається збільшене напруження черевної стінки внаслідок скорочення черевного м’яза

Визначення болючості живота. При багатьох захворюваннях органів черевної порожнини спостерігається болючість під час обмацування живота. Вільну рідину на черевній порожнині визначають перкусією і пальпацією живота. Для визначення рідини в черевній порожнині за допомогою пальпації в лежачому положенні хворого прикладають кінці пальців лівої руки до бокової поверхні лівої половини живота, а пальцями правої руки роблять легкі поштовхи по боковій поверхні правої половини живота. Якщо в черевній порожнині є рідина, то від поштовхів у правій половині живота утворюються хвилі, що передаються в ліву половину живота й відчуваються пальцями лівої руки (флюктуація).. Детальною топографічною пальпацією органів черевної порожнини визначають розміщення органів, величину, зміну їх форми, чутливість.

Для детального вивчення органів черевної порожнини застосовують методичну глибоку ковзку пальпацію.

Перкусія (постукування) Метод перкусії (постукування) запропонований віденським лікарем Ауенбругером у 1761 р. При постукуванні різних ділянок тіла ми викликаємо звуки, на основі яких можна судити про стан органів, що лежать під перкутованим місцем. При постукуванні прилеглі тканини й органи коливаються, передаючи коливання навколишньому повітрю і сприймаються нашим вухом як звук. Властивості перкуторного звуку залежать, головним чином, від кількості повітря в органі, а також від еластичності й напруження цього органа. Всі щільні органічні частини, в яких немає повітря (за винятком натягнених перетинок і ниток), а також рідини дають зовсім глухий, ледве відчутний перкуторний звук, найвиразніший при постукуванні по стегну

вий звук. Тому щільні органи, які не містять у собі повітря, наприклад, печінку, селезінку, нирки, гепатизовану або стиснуту безповітряну легеню і рідину, не можна відрізнити перкусією. Кожний звук, що прослуховується при перкусії грудної клітки або живота і відрізняється від стегнового й кісткового звуку, залежить від кількості повітря або газу в грудній та черевній порожнині. Різниця звуку над печінкою, селезінкою, серцем, легенями, шлунком і т. д. полягає не в своєрідних звуках цих органів, а в різній кількості, розподілі й напруженні повітря, що міститься в них, і в різній силі поштовху, передаваного перкусією цьому повітрю

Властивості перкуторного звуку. Звуки, утворювані при перкусії, різняться силою (ясністю), висотою і відтінком. За силою відрізняють голосний (виразний) і тихий (глухий) звук; за висотою – високий і низький; за відтінком – тимпанічний, не тимпанічний і з металічним відтінком. Сила і звучність перкуторного звуку залежить від сили (амплітуди) звукових коливань. Чим сильніше постукувати, тим голоснішим буде звук. Тому треба постукувати з однаковою силою.

. Топографічна і порівняльна перкусія легень. Зважаючи на те, що органи, які містять повітря, дають при перкусії голосний звук, а ті, що не містять його, – тихий, на цій основі можна визначити межі між легенею і печінкою, легенею і серцем тощо. При перкусії грудної клітки над легенями у симетричних місцях звук з обох боків однаковий. При зміні ж тканини або кількості повітря в якійнебудь легені звук буде не однаковий, що й дозволяє виявляти зміни в легенях. Перкусія, що має на меті порівняння звуку на симетричних місцях грудної клітки називається порівняльною перкусією. Топографічна перкусія має на меті визначити межі органів.

Перкусія легень дозволяє визначити межі легенів і якісні зміни перкуторного звуку при захворюваннях легенів або плеври. Межі легенів визначають тихою перкусією. Палець лівої руки кладуть паралельно до межі, яку визначають. При визначенні нижніх меж перкутують зверху донизу по розпізнавальних лініях і вважають межею легені те місце, де кінчається виразний легеневий звук, а нижче чути вже тихий або глухий звук.. Активна рухомість нижньої межі легені визначається різницею між нижньою межею легені під час найбільшого вдиху і межею після максимального видиху; в нормі вона дорівнює 5-8 см. Рухомість меж легенів зменшується при емфіземі, плевриті і зникає при зрощенні листків плеври.

Перкусія серця. Частина серця, яка безпосередньо прилягає до грудної стінки, дає при перкусії абсолютну тупість. Ділянка серця, покрита легенями, при перкусії дає відносну тупість, тобто тихіший звук, ніж легеня поза серцем. Відносна серцева тупість. При визначенні меж палець лівої руки кладуть паралельно з визначеною межею. Для визначення правої межі відносної тупості серця спочатку визначають висоту стояння діафрагми. Для цього перкутують ударами середньої сили вздовж правої серединно-ключичної лінії згори вниз по міжребер’ях, починаючи з другого, до появи притупленого звуку (в нормі в п’ятому міжребер’ї). Потім палець-плесиметр Перкусія меж серцевої тупості.

кладуть на одне міжребер’я вище і, йдучи в напрямку до серця, наносять перкуторні удари середньої сили доти, поки не зміниться перкуторний звук, тобто перехід ясного звуку в притуплення. У здорової людини ця межа розміщується на 1,0-1,5 см назовні від правого краю груднини й утворена правим передсердям. При визначенні верхньої межі відносної тупості серця палець-плесиметр кладуть по лівій пригруднинній лінії паралельно до ребер і, почавши з другого міжребер’я, опускаються вниз, наносячи удари середньої сили. У здорових людей ця межа розміщується по верхньому краю третього ребра й утворюється легеневою артерією і вушком лівого передсердя. Для виявлення лівої межі серця перкуторні удари середньої сили наносять на палець-плесиметр паралельно лівій межі, яку шукають (перкусію проводять у п’ятому міжребер’ї, починаючи від середньої пахвової лінії). У здорової людини ліва межа відносної тупості серця розміщується на 1,0-1,5 см до середини від середньо-ключичної лінії й утворена лівим шлуночком. При збільшенні розмірів серця збільшується площа відносної тупості його; межі тупості зміщуються вправо, вліво і вгору. Збільшення розмірів буває при його розширенні й гіпертрофії

Аускультація (вислуховування) На основі вислухування звуків, які утворюються в організмі, визначення їх властивостей і змін можна дійти до висновків про стан і функції вислухуваних органів. Вислуховування, або аускультацію, як метод дослідження хворих, відкрив і опрацював французький лікар Лаеннек (1819 р). Він запропонував і перший інструмент для вислуховування, назвавши його стетоскопом. Є два способи вислуховування: 1. Безпосередня аускультація, при якій вухо прикладають безпосередньо до тіла хворого, до грудної клітки.. Визначення вільної рідини в черевній порожнині при перкусії.

2. Посередня або інструментальна аускультація – за допомогою слухової трубки (стетоскопа.

Аускультація легень. Струмінь повітря, який рухається в легенях під час вдиху й видиху, спричиняє часті коливання часток повітря і стінок бронхів та альвеол, що передаються на поверхню грудної клітки і сприймаються при аускультації як шуми. Ці шуми, які виникають в легенях при диханні, називаються дихальними шумами. Дихальні шуми. Везикулярне дихання. Вухо прикладене до грудей, чує під час вдиху присмоктуючий шум, який нагадує звук „ф”, що виникає при входженні повітря в альвеоли. Під час видиху не чути ніякого шуму або чути лише короткий шум на початку видиху. Дихальний шум, який чути над легенями здорових людей, називається везикулярним диханням. Голосний звук дихального шуму пропорційний до швидкості і глибини дихання. В дітей грудна стінка тонка й еластичність легенів велика, в них везикулярне дихання різке і має назву пуерильного дихання. При захворюваннях легенів нормальне везикулярне дихання змінюється. Ослаблене везикулярне дихання спостерігається при поверхневому диханні, коли грудна клітка мало розширюється під час вдиху й в легені входить мало повітря (емфізема легенів, зморщування легенів, зрощення плеври, перешкода в верхніх дихальних шляхах). Везикулярне дихання ослаблюється і може зникнути також у тих місцях, де легеня відділяється від грудної клітки рідиною або повітрям, скупченим у порожнині плеври, а також у місцях, де через дуже звужений бронх повітря входить у легеневу тканину. Жорстке везикулярне дихання спостерігається при зменшенні просвіту дрібних бронхів внаслідок бронхіту (набрякання слизової оболонки, скупчення випоту). При цьому шум видиху зазвичай чути краще і він стає протяжним.

Бронхіальне дихання. При ущільненні легеневої тканини (пневмонія, туберкульоз, інфаркт) везикулярне дихання зникає. Через щільну безповітряну тканину легені чути дихальний шум, який виникає в гортані, і називається бронхіальним диханням. Його в нормі можна почути над трахеєю і в міжлопатковому просторі біля місця поділу великих бронхів.

Хрипи. За допомогою аускультації при захворюваннях бронхів і легенів можна почути, крім дихальних шумів, сторонні шуми. Вони виникають при наявності в бронхах і легеневій тканині рідких і в’язких мас (слизу, гною, набрякової рідини, крові), які при диханні рухаються струменем повітря. Ці сторонні шуми називаються хрипами. Хрипи слід вислуховувати при звичайному або посиленому диханні, а також під час кашлю і після нього, коли хворий робить більш сильні і глибокі дихальні рухи. Сухі хрипи. При набряканні слизові оболонки дрібних бронхів їх просвіт нерівномірно звужується, струмінь повітря викликає своєрідний свист і в ділянці легенів вислуховуються численні свисти високого тону – свистячі хрипи. При скупченні в’язкого слизу в середніх і великих бронхах струмінь повітря спричиняє коливання ниток і перетинок в’язкого слизу. Тоді чути дзижчання низького тону – хрипи ніби дзижчать. Сухі хрипи виникають при бронхітах, – їх чути під час вдиху й видиху. Вологі або пухирчасті хрипи можна відтворити, вдуваючи повітря через скляну трубку в воду: вихід повітря з води у вигляді бульбашок супроводжується своєрідним лопанням бульбашок. Якщо просвіт бронхів заповнений рідким вмістом (слизом, гноєм, кров’ю, набряковою рідиною), то струмінь повітря, проходячи через такі бронхи, дає звуки лопання бульбашок — пухирчасті або вологі хрипи. Вологі хрипи, що виникають у дрібних

бронхах і прослуховуються як лопання численних дрібних бульбашок, називаються дрібнопухирчастими хрипами. В бронхах середнього калібру виникають середньопухирчасті хрипи.

Крепітація (крепітаційні шуми) при вислуховуванні сприймаються як дуже дрібні хрипи або дрібний тріск, дуже схожий на тріск волосся, яке розтирають пальцями поблизу вуха. Крепітацію спричиняє розлипання численних склеєних випотом альвеолярних стінок при проходженні повітря в альвеоли. Крепітацію чути тільки під час вдиху. В початковій стадії крупозної пневмонії в альвеолах з’являється рідкий випіт і тоді можна почути крепітацію, якщо ж альвеоли зовсім заповнені випотом, крепітація зникає; в період розсмоктування пневмонії в альвеоли, які мають залишки випоту, проникає повітря і знову можна чути крепітацію. Крепітацію можна почути на початку набряку легенів, коли набрякова рідина з’являється в альвеолах, а також при спаданні нижніх країв легень від довгого лежання хворого в одному положенні. Плевральні шуми. Шум тертя плеври

Аускультація серця Перший або систолічний тон серця, який збігається з появою верхівкового поштовху, виникає на початку систоли шлуночків, у момент закриття двостулкового і тристулкового клапанів і при закритих ще півмісяцевих клапанах. Раптове напруження стінок шлуночків і клапанів спричиняє коливання їх і дає тон. Найбільше значення в походженні першого тону має напруження еластичних стулкових клапанів. Другий або діастолічний тон серця виникає на самому початку діастоли внаслідок коливань півмісяцевих клапанів аорти й легеневої артерії, що закриваються. Таким чином, перший тон виникає внаслідок збігу звуків, утворюваних напруженою стінкою шлуночків, дво- і тристулкового клапана. Другий тон є результатом злиття тонів клапанів аорти й легеневої артерії, що закриваються. Перший тон серця збігається з верхівковим поштовхом, він більш низький, ніж другий, голосніший від другого при вислуховуванні на верхівці серця й нижній частині груднини. Другий тон, різкий і короткий; у верхній частині груднини голосніший ніж перший. Перший тон відділяється від другого короткою паузою, другий тон від наступного першого – довгою паузою. Коротка пауза відповідає систолі шлуночків, друга пауза – діастолі шлуночків. При аускультації серця перший тон можна відрізнити від другого на основі того, що перший тон: 1) збігається з верхівковим поштовхом; 2) настає після довгої паузи; 3) голосніший на верхівці; 4) триваліший; 5) більш низький. Місця вислуховування серцевих звукових явищ. Для діагностики захворювань серця важливо знати, на якому клапані й отворі виникає шум, що з’явився в серці, або на якому клапані виникла зміна тону. Знаючи, наприклад, що шум виник у місці мітрального клапана, можна зробити висновок про порушення функцій або пошкодження саме цього клапана. Щоб відрізнити звуки, які виникають на одному клапані, від звуків, що виникають на другому клапані, їх вислуховують у таких місцях серцевої ділянки, де краще чути звуки того чи іншого клапана. Місця проекції клапанів і отворів серця на передню грудну стінку лежать дуже близько одне від одного. Вивчення звукових явищ серця встановило, що звуки, які вини

кають на різних клапанах, найкраще проводяться і вислуховуються не в місцях їх проекції на передню грудну клітку, а в точках виявлених емпірично (досвідом) (рис. 2.16). Тони і шуми, які виникають у місці двостулкового (мітрального) клапана, що закриває лівий передсердно-шлуночковий отвір, найкраще чути на верхівці серця. Якщо, наприклад, шум краще чути на верхівці серця, то можна вважати, що він виник на мітральному клапані в лівому передсердно-шлуночковому отворі. Тони і шуми, які виникають у місці тристулкового клапана, що закриває правий передсердно-шлуночковий отвір,, найкраще чути біля нижнього кінця тіла груднини. Тони і шуми, які виникають у ділянці клапанів аорти, що закривають устя аорти, найкраще чути в другому правому міжребер’ї біля краю груднини. Тони і шуми, які виникають у місці клапанів легеневої артерії, що закривають устя легеневої артерії, найкраще чути в другому міжребеp’ї зліва поблизу груднини. Таким чином, є чотири основних місця вислуховування серця. Для виявлення шумів, зміни тонів, крім аускультації у цих місцях, треба вислуховувати всю ділянку серця і навіть далі, бо іноді шум або тон краще чути не в зазначених пунктах. Зміни серцевих тонів. Ослаблення серцевих тонів спостерігається; 1) при збільшені потовщення грудної стінки (ожиріння, набряки); 2) при відтисканні серця від грудної клітки (розширення легень, рідина в перикарді); 3) при ослабленні серцевого м’яза; 4) при ослабленні кровообігу (колапсі). Підсилення тонів серця спостерігається: 1) в осіб з тонкою грудною стінкою; 2) якщо серце більшою поверхнею прилягає до грудної стінки (при зморщуванні легень); 3) при підсиленні і прискоренні серцевих скорочень (збуджена діяльність серця при фізичних напруженнях і нервовому збудженні). Посилення першого тону буває при гарячці, нервовому збудженні. Підсилений, різко хляпаючий перший тон на верхівці серця чути при звуженні лівого передсердно-шлуночкового отвору (мітральному стенозі). Ослаблення першого тону буває при недостатності мітрального клапана і при міокардиті. Підсилення другого тону на аорті є наслідком підвищення артеріального кров’яного тиску (гіпертензія, хронічний нефрит). При склерозі аорти, а також її клапанів, другий тон стає дзвінким. Ослаблення другого тону на аорті спостерігається при недостатності клапанів аорти, звуженні устя аорти, зниженні кров’яного тиску. Проекція клапанів і місця вислуховування їх.

Підсилення другого тону на легеневій артерії спостерігається при підвищенні кров’яного тиску в легеневій артерії і буває при застої крові в малому колі кровообігу внаслідок мітральної вади і при емфіземі легенів. Роздвоєння тонів, першого або другого може статися внаслідок неодночасного закриття клапанів лівого або правого серця. Роздвоєння другого тону добре чути на верхівці серця, спостерігається при мітральному стенозі. Роздвоєння другого тону в ділянці основи серця спостерігається при мітральних вадах. Ритм галопу, тричленний ритм, є наслідком третього додаткового тону і додаткового поштовху, які виникають при швидкому розтягненні стінки шлуночка під час діастоли. Ритм галопу найкраще вислуховується при безпосередній аускультації, він вказує на значне ослаблення серцевого м’яза.

Серцеві шуми. Тони серця виникають внаслідок одноразового порушення рівноваги клапанів і м’яза серця. Шуми в серці виникають при повторних порушеннях рівноваги клапанів, що призводить до більш тривалих коливань. Течія рідини (і крові) в трубці спричиняє шум тоді, коли є нерівності стінки, звуження або розширення просвіту трубки. Сила шуму тим більша, чим швидша течія рідини, чим менша в’язкість рідини і чим більша гнучкість стінок трубки. Течія крові всередині серця здорової людини відбувається безшумно. Шуми всередині серця виникають внаслідок зміни клапанів і отворів серця. Ці шуми називаються ендокардіальними шумами.

Шум, який виникає під час скорочення (систоли) шлуночків разом з першим тоном і вислуховується між першим і другим тоном, називається систолічним шумом. Шум, який виникає під час розслаблення (діастоли) шлуночків і вислуховується після другого тону, називається діастолічним шумом. Ендокардіальні шуми, що виникають на грунті анатомічних змін клапанів, називаються органічними. Шуми, виниклі в серці без анатомічних уражень клапанів, називаються функціональними. Шуми бувають дмухаючі, жорсткі й музикальні.

Систолічний шум, який найкраще чути на верхівці серця, виникає внаслідок недостатнього змикання двостулкового (мітрального) клапана. Під час скорочення шлуночків у нормі мітральний клапан закритий, а кров іде в аорту й не попадає в ліве передсердя. Якщо клапан зруйнований або зморщився внаслідок ендокардиту чи склерозу, то під час систоли він не цілком закриває передсердно-шлуночковий отвір і лишається щілина, через яку кров вливається в передсердя. Ця зворотна течія крові через не цілком закритий отвір спричиняє шум. При великому розширенні серця навіть незмінений мітральний клапан не цілком закриває отвір і виникає систолічний шум. Недостатність мітрального клапана може виникнути на грунті анатомічної зміни його; така недостатність називається органічною. Недостатність клапана на грунті розширення в серці називається функціональною, неорганічною.

Систолічний шум на тристулковому клапані спричиняється недостатністю клапана; механізм виникнення шуму такий самий, як і при недостатності мітрального клапана. Систолічний шум, який найкраще чути на аорті,

виникає при звуженні устя аорти.

Систолічний шум на легеневій артерії спостерігається при звуженні легеневої артерії. При значному недокрів’ї внаслідок прискорення течії крові і зниження в’язкості крові над усією ділянкою серця чути систолічний шум, найкраще на місцях вислуховування аорти й легеневої артерії

. Діастолічний шум, що вислуховується на верхівці серця, з’являється при звуженні лівого передсердно-шлуночкового отвору внаслідок зрощення і спотворення мітрального клапана. Кров, що йде через звужений отвір з передсердя в шлуночок (під час діастоли), викликає шум.

Діастолічний шум на місці вислуховування клапанів аорти виникає внаслідок недостатнього закриття клапанів аорти, через щілину, яка залишилася, з аорти назад у шлуночок вливається кров, що спричиняє шум.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

Факультет обліку та аудиту

Кафедра бухгалтерського обліку

Дата добавления: 2017-01-13