Архаїчні “першонорми” (міфологічні табуальні)

Структура нормативної реальності

Право в системі нормативно-ціннісних основ буття.

Норми права не підвішені в повітрі. Їхня соціальна дієвість, здатність спонукати індивідів до законослухняної поведінки багато в чому обумовлені тим, що вони опираються на більш давні і фундаментальні нормативно-ціннісні основи, які складалися протягом всієї історії світової цивілізації.

З одного боку, закони формують право. З іншого — право є джерелом закону.

Однак, очевидно, що закони виникають разом з державою. Тобто, коли не було держав, то не було й законів. Значить, не було й права?

Однак, право було, але воно формувалося з інших джерел. До появи держави існували неписані закони, звичаї, наприклад, табу. З них і утворювалось право, яке й називається звичаєвим. З появою держави з’являються лише писані закони і на їх основі виникає нове, вже не звичаєве право.

Динаміку розвитку права можна зобразити у вигляді структури, яка відображає весь багаторівнений нормативний комплекс, що формувався протягом всієї людської історії.

Весь цей складний, багаторівневий нормативний комплекс можна зобразити у вигляді “піраміди”.

Кожен з елементів цієї структури являє собою свою особливу реальність, яка будується на власних законах. Проте кожен з них — це етап в становленні правової реальності, де заклалися передумови формування правової реальності. Розглянемо кожен з цих ступенів розвитку нормативної реальності.

В основі нормативної “піраміди” знаходяться найдавніші міфологічні табуальні “першонорми”. Вони складають суть базових заборон на людожерство, вбивство кровних родичів та інцест. Їх ціннісне і значеннєве обґрунтування подане в змісті різноманітних архаїчних міфів народів світу.

Слово “ табу ” має полінезійське походження і означає найбільш ранні вимоги-заборони. Їхні порушення у вигляді дій або слів передбачали найсуворіші покарання з боку богів або духів.

Заборони табуального характеру мали абсолютний і загальний характер і не припускали ніяких виключень. Вони не потребували мотивованого обґрунтування. А відсутність мотивованого обґрунтування компенсувалося апеляцією до традиції і авторитету предків. Основна ж мета табу полягала в самозбереженні роду.

Що ж до зазначених основних характеристик табу як певного нормативного регулятора людської поведінки, то зазначимо, що їх абсолютність і загальне визнання стало етапом в зародженні правосвідомості. Крім того, саме заборона як основне функціональне призначення табу, зближує його з правом як вищим ступенем розвитку нормативної реальності.

Ще однією первинною формою упорядкованості міжлюдських відносин був таліон (принцип відплатності “ життя за життя, око за око, руку за руку, збиток з збиток... ”).

На ранніх етапах розвитку людства таліон використовувався в якості регулятивного засобу у всіх архаїчних, доправових співтовариствах. Рання писемна релігійна, філософська, літературна традиція зберегла різні варіанти формул таліону (Гомер, Гесіод, Конфуцій, ізраїльські пророки — автори книг Старого завіту та ін.).

Що ж до характеристики правової реальності, то в певній мірі принцип відплатності знайшов тут місце у вигляді винесення відповідних покарань за вчинені злочини тощо.

Давні форми упорядкування суспільних відносин підпорядковувалися міфологічній свідомості. Що ж таке “міф”?

Міф виступає як універсалія, як тотальність, що охоплює все людське буття — психіку, моральність, ідеологію, політику, соціальну поведінку індивідів і мас і, зокрема, правову реальність. Тобто, міф має прямий зв'язок з правом.

Найбільший внесок у розробку проблеми взаємозв'язку міфу та права здійснив швейцарський дослідник Карл Юнг (учень З.Фрейда).

Для Юнга, як і його вчителя Фрейда, головним предметом вивчення було несвідоме (підсвідоме). Якщо З.Фрейда цікавили в підсвідомому такі його прояви, як сексуальність, неврози, сни, художні твори, то К.Юнга — колективні дії. З.Фрейда приваблював індивідуально-біографічний підхід, а К.Юнга — колективно-родовий.

К.Юнга в несвідомому цікавило два рівні: індивідуальне несвідоме та колективне несвідоме.

Колективне несвідоме (за Юнгом) — це продукт психічної спадковості, історично-генетичної наступності поколінь. Це надособиста пам'ять роду, його колективна душа, що пов'язує сучасну людину з її далекими предками.

Колективне несвідоме нескінченно багате за своїм змістом, який лише частково зафіксований міфами, релігійними переказами, легендами, мистецтвом давніх і сучасних народів.

За Юнгом, колективне несвідоме ідентичне у всіх людей і утворює щось на зразок єдиної кореневої системи, що живить психіку, духовне життя, діяльність міфологічної, релігійної, моральної, художньої, метафізичної свідомості, творчі пошуки індивідів.

Елементи, з яких складається зміст колективного несвідомого, були названі К.Юнгом архетипами. Архетипи — це універсальні образи, що зайняли своє місце в людській психіці в глибоку давнину і перетворилися згодом у наскрізні мотиви світової культури.

К.Юнг порівнював колективне несвідоме з грибницею, а індивідуальну психіку і її архетипи з окремим грибом. Мислитель виділив три типи архетипів:

Дата добавления: 2017-01-14