Кримінальне право та процес в період десталінізації

Деякі демократичні зміни торкнулися і цієї галузі права. Вони звужували сферу кримінальної відповідальності, пом'якшували відповідальність за злочини, що не мали великої суспільної небезпеки, посилювали відповідальність за найбільш тяжкі злочини проти життя та здоров'я громадян тощо.

Головним завданням кримінального права була охорона суспі­льного та державного ладу, соціалістичної власності, особи та її прав і всього правопорядку від злочинних посягань. З особливою силою підкреслювалося завдання запобігання злочинності.

Злочином вважалась дія чи бездіяльність, прямо передбачена чинним законом. Законодавець рішуче відмовився від принципу аналогії в кримінальному праві.

Проголошувалось та послідовно додержувалось положення про те, що підставою кримінальної відповідальності є лише вина, без вини немає і не може бути кримінальної відповідальності.

Вік кримінальної відповідальності підвищувався до 16 років. За тяжкі злочини відповідальність наставала з 14 років.

Закон, що усував чи пом'якшував караність дії, набував зворо­тної сили, тобто він поширювався і на дії, учинені ще до його видання. Закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотної сили не мав.

За час існування радянської влади деякі злочини були викоре­нені (збройне повстання, контрреволюційний саботаж тощо). Дії, що раніш вважалися злочинними, втратили свою суспільну небез­пеку із зміною соціально-політичних умов. Саме тому був скасова­ний указ про заборону продажу, обміну та відпуску на сторону устаткування та матеріалів, про відповідальність по суду за ці дії.

Зменшилися й види покарань. Відмовилися від таких мір покарання, як оголошення ворогом народу з вигнанням із СРСР назавжди, випровадження з СРСР на певний строк, ураження у політичних правах за судом, у тому числі й позбавлення виборчих прав. Поняття "ворог народу" вилучається з юридичної терміноло­гії. Адже його запровадив Сталін як знаряддя розправи з невинними людьми, бо це поняття було тавром, що знімало зі слідства та суду обов'язок шукати докази вини особи.

Смертна кара — розстріл — була оголошена виключною мірою покарання. Його застосування допускалося лише за зазначені у законі найбільш тяжкі та небезпечні для держави злочини.

Різко знижувався максимальний строк позбавлення волі — з 25 до 15 років. З 1959 p. широко практикується умовне засудження. Воно було відомо радянському праву з 1918 p., але з середини 30-х років застосовувалось рідко

Дата добавления: 2017-01-14