Найважливішим засобом удосконалення всіх елементів політики та політичної системи в цілому є політична культура

До сталих видів діяльності відносяться участь у виборах органів влади, здійснення законодавчих функцій, функцій управління, функцій суду, керівництва, організації партійної роботи.

Соціологія політики

Насамперед необхідно з’ясувати різницю між політичною соціологією та політологією. І перша і друга науки займаються вивченням проблем політичного життя. Політологія вивчає ці питання «зверху», з боку держави, політичних партій та інших організацій, які беруть участь у функціонуванні влади. Політична соціологія розглядає ці ж самі проблеми «знизу», від людини, яка сприймає конкретні акції представників державної влади, політичних діячів і партій.

Соціальна структура суспільства знаходить найяскравіше втілення в такому соціальному інституті, як політика. Політика має складну структуру. Головними її елементами є політична свідомість, політична організація та політичні відносини.

Політична свідомість — це почуття, погляди, інтереси, ідеали, цінності, переконання, пов’язані з відношенням соціальних груп до влади, її завоювання та утримання. У суспільстві постійно відбувається інституціоналізація поглядів, ідей у цілі, програми діяльності. За своїм рівнем свідомість може бути науковою та повсякденною, в ній можуть переважати психологічні та ідеологічні елементи. Вона може бути оптимістичною та песимістичною, прогресивною і реакційною та ін.

Політична соціологія вивчає реальну свідомість мас та її стан, настрої, переконання. При цьому розкривається роль таких елементів духовної структури, як потреба участі в управлінні, активної політичної діяльності, політичних інтересів, політичних цінностей, ціннісних орієнтацій та мотивації.

Політична організація — це сукупність усіх державних і недержавних установ та організацій, які регулюють політичну владу, беруть участь у регулюванні взаємовідносин між соціальними групами. Вона включає органи державної влади та державного управління, установи, організації, що переслідують політичні цілі.

Політичні відносини — це сталі політичні зв’язки та взаємодії, які складаються у зв’язку з функціонуванням політичної влади. Це відносини політичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), лідерів і груп підтримки тощо.

Політика як соціальний інститут виконує різноманітні функції:

1. Ціннісно-орієнтаційна функція полягає в тому, що політика виражає докорінні інтереси соціальних груп, дає визначення колективних цілей, програм суспільного розвитку.

2. Функція управління та керівництва політичними і соціальними процесами в інтересах окремих соціальних груп і суспільства в цілому, вирішення соціальних і політичних протиріч.

3. Інтегративна функція полягає в тому, що політика як соціальний інститут управляє різними галузями суспільного життя та інтегрує різні сфери суспільства.

4. Інноваційна функція. Саме з політикою пов’язана трансформація суспільства.

5. Виховна функція, функція політичної соціалізації та ін.

Для кращого розуміння процесу включення людини в політичне життя розглянемо питання політичної соціалізації.

За змістом політична соціалізація — це процес засвоєння ідей, поглядів та зразків політичної поведінки.

Цей процес починається в ранньому шкільному віці, коли в дитини виховують повагу до країни, в якій вона живе. У 8–13 років у дітей настає важливий етап засвоєння політичних поглядів.

Саме в цей час виховуються політичні симпатії та антипатії до політичного ладу (який ототожнюється та персоніфікується з керівником держави), до певних соціальних груп і верств.

У 13–17 років починається наступний, підлітковий, період соціалізації. У цей час підлітки вже мають уявлення про політичне життя, структуру влади, суспільство та державу. У цей період відбуваються перші спроби залучення до діяльності різних суспільних організацій, у тому числі й до тих, що мають політичну орієнтацію.

18 років — час, коли людина має змогу повноправно включатися до політичної діяльності. Вважається, що саме в цьому віці в людини складається світогляд та відбувається її громадянське становлення. Тобто саме тепер людина стає повноцінним суб’єктом політичного життя.

Однак процес політичної соціалізації на цьому не завершується, оскільки людина протягом свого життя може змінювати сво політичні погляди і, відповідно, політичну діяльність.

Політична культура включає політичне мислення, представлене сукупністю теоретичних положень, поглядів, ціннісних орієнтацій та ін., які реалізуються (або повинні реалізуватися) в процесі здійснення функцій політичної влади.

Основою політичної культури є інформованість людей, їх знання теоретичних проблем. Політичні знання здобуваються в двох формах:

1. Стихійна форма (відомості, отримані в сім’ї, школі, від друзів, у процесі функціонування суспільної думки).

2. Систематизована форма (відомості, отримані через засоби масової інформації або навчання).

Відсутність систематизованої цілеспрямованої просвіти в сучасній Україні може призвести до серйозних проблем: відсутності політичної орієнтації, притуплення та викривлення історичної пам’яті, пасивної політичної поведінки.

Велике значення для політичної культури мають політичні орієнтації, цінності, установки, все, що формує переконання та здатність до дій. Підвищення ролі переконань особистості призвело до того, що політичні лідери вже не можуть не враховувати позицій масових демократичних рухів, які висувають політичні вимоги.

Своє втілення політична культура знаходить в політичній діяльності. Вона характеризує не тільки сам факт участі, а й ступінь зрілості, глибину розуміння та втілення політичного знання в практику, що нарешті проявляється через участь людей в прийнятті політичних рішень, особливо на рівні місцевого самоврядування.

На політичне життя сучасного суспільства впливають різноманітні інститути, які покликані виражати та забезпечувати інтереси різних соціальних спільнот: класів, етносів, релігійних, професійних та інших груп населення. Взаємодія спільнот між собою, а також політичною владою відбувається в системі соціального представництва, через яке громадяни включаються в процес прийняття політичних рішень. Ця система включає політичні партії, громадянські асоціації, масові суспільні рухи та організації. На останніх варто зупинитися дещо детальніше.

Соціальні рухи та організації — це добровільні об’єднання людей на основі спільних інтересів і цілей, що виникають в результаті вільного вияву їх волі.

Їх призначення — виражати та представляти інтереси людей, які до них входять, у взаєминах між собою та державою.

Сучасні масові соціальні рухи та організації мають загальні принципи виникнення та функціонування: добровільність, колективність, рівноправність учасників, самоврядування, сполучення особистих і суспільних інтересів, законність та гласність.

Суспільні масові рухи та організації, на відміну від держави, не мають владних повноважень. Вони не ставлять собі за мету завоювання державної влади, тобто не є спочатку політичними, хоча можуть політизуватися з часом.

Серед найбільш характерних рис сучасних суспільних масових рухів слід виділити наступні:

1. Специфічна соціальна база: нові середні прошарки — інтелігенція, службовці. Серед активістів багато гуманітаріїв, вчених, колишніх військових, віруючих, молоді.

2. Опозиційність до політичної влади та держави.

3. Висунення нової проблематики та вимог, заперечення насильства взагалі та, насамперед, повсякденного насильства над людиною та природою.

4. Орієнтація на загальнолюдські цінності: мир, життя, свободу, гуманізм, зрозумілі для більшості людей та підтримані ними.

5. Різноманітність та неординарність форм боротьби та протесту: акції блокади автомагістралей, обнародування результатів хіміко-біологічного аналізу проб повітря, води та ін.

Соціальні масові рухи прийнято класифікувати на:

1. Трансформативні, направлені на радикальні зміни в суспільстві.

2. Реформативні, націлені на зміну окремих сторін суспільного життя, усунення економічної, соціально-політичної та культурної нерівності.

3. Релігійні, рухи за спасіння від «гріховного» способу життя.

4. Альтернативні, передбачають часткові зміни індивідуального стилю життя людей.

Ефективність діяльності соціальних рухів залежить від ресурсів, якими вони володіють. Це рівень згуртованості, кількісний склад учасників, володіння власністю, професіоналізм і досвід. Все це дозволяє знаходити раціональні рішення актуальних питань суспільного життя.

Дата добавления: 2017-01-14