Тема 3.3. Фортепіанне письмо класичного стилю - 1 год

Лекція № 11

Тема заняття Класичний стиль у фортепіанному мистецтві.

План заняття:

1. Музична культура Відня кінця ХУІІІ століття.

2. Фортнепіанне письмо клавірного стилю.

3. Головні жанри доби класицизму.

4. Фактура класичного письма.

5. Читання і розшифровка текста.Тенденція і типізація виразових засобів.

Література: _ Н. Кашкадамова. Мистецтво виконання на клавішно –струнних інструментах. К. «Освіта України», 2010.(стр. 207 - 210),_Алексеев А.Д. История фортепианного искусства. М.Музика, 1988 (стр. 93 - 110); Фейнберг С. Е. Пианизм как искусство. – М.,1969

Домашнє завдання:_ Реферати: 1. Досягнення віденських класиків у створенні

класичної сонатної форми.

2. Великі піаністи – інтерпретатори творів

Й Гайдна:Рудольф Бухбіндер,Е Гілельс,

С.Ріхтер, А. Шіфф.

Творчість композиторів XVIIІ ст., його зв’язок з ідеями Просвіти. Музична культура Відня кінця XVIIІ ст. Представники віденського класицизму – Й. Гайдн, В. Моцарт, Л. Бетховен. Їх естетичні принципи, риси стилю, особливості фортепіанного письма. Вплив музичного театру на творчість (у тому числі фортепіанну) віденських класиків. Контрастне співставлення образних сфер як головний принцип музичної драматургії.

Типізація музичних образів та засобів виразності.

1. Фортнепіанне письмо клавірного стилю

ФОРТЕПІАННЕ ПИСЬМО КЛАСИЧНОГО СТИЛЮ
Інтенсивний процес формування нового стилю, що розгорнувся у європейській музиці ХУШ ст., повною мірою виявився у творчості Гайдна, Моцарта та Бетовена і призвів до цілісного та якісно-своєрідного вершинного вияву класицизму в музиці цих ґеніальних мистців. Класицизм став новим етапом розвитку мистецтва, дав засадничо відмінний від прийнятого доти метод відтворення змісту в музиці - розкриття його в розвитку, в зіткненні суперечностей. Для класицизму характерна діалектика контрасту і єдності у співвідношенні образів та тем.

Кінець XVIII - початок XIX століття, період віденського класицизму - розквіт мажоро-мінорної системи і, отже, гармонії як дієвого організуючого фактора. Система ця настільки злита з музичним класицизмом, що поняття «класична гармонія», «функціональна гармонія», «гармонія мажоро-мінору»часом ототожнюються. І хоча таке ототожнення, зрозуміло, неточно (дія мажоро-мінору хронологічно набагато ширше епохи віденських класиків), але все ж воно невипадково. Класицизм нерозривно пов'язаний з мажоро-мінорній системою у всіх аспектах свого музичного мислення; він визначається функціональною гармонією, немислимий поза її законів. З іншого боку, саме в музиці класиків ця система досягла кульмінації в розвитку чистих своїх форм, знайшла грунт для граничного виявлення всіх закладених у ній можливостей, в першу чергу формотворчих. Якщо до характеристики форм мажоро-мінорної системи до кінця ХУШ століття весь час доводилося робити застереження або в аспекті фактури, або в аспекті освоєння складу, регістрів, то період класицизму всі застереження знімає. Форми, в які відлилася ця система у творчості віденських класиків, з повним правом можуть називатися класичними - тобто зразковими, досконалими. У цьому саме сенсі для стислості ми і будемо надалі вживати термін «класична гармонія» навіть у тих випадках, коли мова піде про прояві форм мажоро-мінору в музиці інших епох.

Естетика віденського класицизму народжена ідеалами Просвітництва. Класицизм прагне до високою узагальненості у відображенні дійсності. Відбиване явище характеризується насамперед найбільш істотними сторонами, увага до загального стоїть над відображенням деталей. До якої б сфери не належало відбиване явище, розкривається воно завжди через категорії добра і зла, почуття і обов'язку, гніву і радості, поза особистісних характеристик. З цим пов'язаний властивий класицизму лаконізм, прагнення виразити головне через мінімум необхідного. В музиці саме класицизм встановив нормативи у всіх аспектах її організації: типові схеми форм, типовий склад оркестру, закони розташування голосів і т. п.

Підсумовуючи головні тенденції в розвитку світогляду тогочасної Європи, класицизм поєднав у собі раціональну впорядкованість з душевною щирістю. Від раціоналізму Просвітницької доби він сприйняв схильність до типізації й суворе почуття міри. Так зокрема, метод відтворення дійсності в боротьбі суперечностей типізовано втілився в формі сонатного Allegro, яка набула у класиків завершеності й стала для них основною. Тричастинний цикл і сонатне Allegro в першій частиш - це типова будова більшості класичних фортепіанних творів. Впорядковано було й застосування головних жанрів, що склалися на цей час у музиці для фортепіано й за його участю. У Моцарта кожен з них одержав вже своє певне призначення: соната трактувалася як твір для виступів у салонах; фортепіанні ансамблі (дуети, тріо, квартети) служили переважно для домашнього музикування; варіації були імпровізаційною формою і створювалися експромтом на тему, задану слухачами.

У фортепіанних творах віденських класиків формується нове інструментальне письмо. Нове – це виявлення в фактурі істотних рис музичної мови класицизму: 1) струнко організованої функції гармонії як основи розвитку в формі твору; 2) співучої мелодії як головного виразового засобу; 3) рівномірної акцептової метричної пульсації як важливого впорядковую чого фактора. На основі перетворень традицій клавіризму - відтворення нових принципів музичної мови та використання можливостей молоточкового фортепіано – формує класичний стиль фортепіанного письма.

Звучання класичної фортепіанної фактури – прозоре, «графічне», з ясним виразним малюнком мелодії та фігурацій. На зміну клавесинній колористиці і віртуозності, приходить фактура пісенного складу, що виробляє у класиків свої прийоми віртуозного і по новому звучащого письма. У фортепіанному стилі ще велику роль відіграє орнаментика, але мелодична лінія стає більш пластичною, чистою і широкою. Орнаментальні формули частіше починають виписуватися нотами основного розміру в тексті.

При загальному діапазоні фактури в 4-5 октав, основний виклад розміщено звичайно в межах двох октав середнього і високого регістрів, а басовий регістр доповнює його лише окремими звуками. Маса звучання мала: переважає одно - або двоголосся в кожній руці, акорди не багатозвучні, рідко вживаються подвоєння чи октавні дублювання.

У класичні фактурі панує гомофонно - гармонічний склад. Головні фактурні функції тут мелодія і акомпанемент. Поліфоніє ще не зникає повністю з класичної фортепіанної фактури. Але вона підпорядковується панівному гомофонно - гармонічному складові: мелодійно самостійні контрапункти можуть появлятися в тканині. Але вони пристосовуються до головної мелодичної лінії, визнають її першість.

Панування гомофонно - гармонічного складу спричиняє спеціалізацію рук піаніста; - права рука відтворює мелодійну партію, а ліва – акомпанемент.

Для мелодійних фігурацій характерна опора на діатонічну гаму або тризвучне арпеджіо й розгортання в діапазоні однієї-двох, рідше – трьох октав. У будові мелодійних фігурацій часто використовуються формули мелізмі.

При цьому ліва рука грає короткі прозорі акорди та гармонічні фігурації аккомпанементу, який складається з альбертових, барабанних та маркізових басів. Всі ці формули служить для ясного викладу гармонії.

Будова фігурацій відбиває впорядковуючи роль рівномірного акцептового руху: в них виразно виступає остинатне або секвенцій не повторення груп з двох-трьох-чотирьох звуків, яке підкреслює пульсуючу метрику. Піаністичні особливості – цим фігураціям притаманна будова позиційна.

Дата добавления: 2017-01-14