Лекція 2. Загальна характеристика суперечки

ОСНОВИ ПОЛЕМІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Підсумковий тест – (модуль-контроль №1) - 40 балів.

Поточне тестування – 30 балів

РОЗПОДІЛ БАЛІВ ЗА РІЗНІ ВИДИ РОБІТ

Додаткова

Основна

1. Коні А. Як привернути й утримати увагу аудиторії // Закон і бізнес. - 2004. № 36. - С. 17.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч.посіб. – К., 2003.

3. Онуфрієнко Г.С. Риторика. Навч.пос. – К., 2008. – С. 111-232.

4. Ораторське мистецтво: Навчальний посібник для студентів вищих навч.закладів юрид.спец. Видання друге / Н.П.Осипова та ін. – Х., 2006.

5. Тягнирядно Є.В., Яворська Г.Х. Риторичні вміння правників: теорія і практика: монографія // Є.В.Тягнирядно, Г.Х. Яворська – Одеса: ОДУВС, 2009. – 190 с.

6. Тягнирядно Є.В. Практичні завдання з риторики: метод. пос. / Є.В. Тягнирядно. – Одеса: ОДУВС, 2011. – 72 с.

1. Кохтев Н.Н. Риторика: Учебн.пособие. – М., 1994.

2. Москаль Р. Професійна лексика та юридична техніка як засоби професійного успіху юриста // Юрид. вісн. України. - 2002. № 51. - С. 9.

3. Овчиннікова А.П. Тенденції розвитку сучасної риторики // Актуальні проблеми держави і права. - Вип. 18. - О.: Юрид. літ., 2003. - С.69 - 74.

Оцінювання відповідей на аудиторних заняттях здійснюється за модульно-рейтинговою системою – від –1 до 3 балів (за заняття). Для переведення результатів роботи студента протягом аудиторних занять з модульно-рейтингової до кредитно-модульної системи вираховуємо коефіцієнт переведення (відношення максимальної можливої кількості балів за кредитно-модульною системою (30 балів) до кількості аудиторних занять (4).

Модульний контроль також оцінюється за кредитно-модульною системою – від 0 до 40 балів та складається з таких елементів:

v Комплексні тестові завдання (блок 1) – від 0 до 5 балів.

v Комплексні тестові завдання (блок 2) – від 0 до 10 балів.

v Відкриті тестові завдання – від 0 до 15 балів.

v Підготовка та виголошення виступу – від 0 до 10 балів.

Модуль І − 70 балів

Розрахунок за формулою: (30:4=7,5 балів). За прийнятою системою оцінювання − відповіді на практичних заняттях − 30 балів

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

ТЕМА 5. Полемічна майстерність.

ТЕМА 6. Теорія судової риторики.

До змістового модуля №2

З історії мистецтва суперечки. Поняття про суперечку. Види суперечок. Основні правила ведення суперечки. Полемічні прийоми. "Хитрощі" в суперечці.

Основні поняття: суперечка, пропонент, опонент, аудиторія, дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки, усна суперечка, письмова суперечка, суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог.

У Давній Греції вчені чітко розмежовували діалектичні бесіди й софістичні суперечки. Античні мислителі широко використовували діалог, викладали свої думки у формі запитань і відповідей (філософ Протагор). Спосіб ведення діалогу, який полягав у постановці запитань співрозмовникові й показі помилковості його відповідей, пізніше став використовувати давньогрецький філософ Сократ. Особливою рисою діалогу була іронія. Кінцевою метою сократівських діалогів і бесід було вияснення істини.

Випробування іронією сократівських бесід пройшли більшість відданих друзів Сократа, його вірні учні, постійні слухачі, шанувальники. Деякі з них з особливою старанністю відновили бесіди Сократа. Ці твори дійшли до наших днів і не втратили своєї значимості як основи для навчання мистецтву діалогу, обміну думками. До них відносяться знамениті «Діалоги» давньогрецького філософа Платона, «Спогади» історика Ксенофонта.

Відкриття в Афінах (391 р. до н.е.) Ісократом першої риторської школи з регулярним навчанням. Зі школи Ісократа вийшли такі відомі оратори, як Гіперід, Есхін, Лікург Афінський. Кращим з учнів Ісократа був знаменитий Демосфен. Дуже видне місце в історії мистецтва суперечки займав давньогрецький філософ Аристотель, який подібно Сократові, строго розмежовував діалектичні бесіди й софістичні розмірковування. Аристотель був ученим-енциклопедистом. У відомих його працях «Аналітики», «Категорії», «Риторика» є чимало висловлювань, що стосуються проблем обміну думками зі спірних питань. Особливий інтерес викликає аристотелівська «Топіка» восьма книга якої повністю присвячена діалектичним дискусіям.

У Давній Греції в побуті було й слово зристика. Е ристикою найчастіше називають таку суперечку, при якій використовують будь-які прийоми, розраховані лише на те, щоб перемогти супротивника.

Великого значення мистецтву суперечки надавалося в середньовічних університетах, де часто проводилися диспути, які повинні були привчати школярів захищати набуті ними знання від усяких нападів і переконувати інших у правильності того, що вони самі стали вважати істиною.

Суперечка — це комунікативна ситуація, де наяв­не активне ставлення до позиції співрозмовника, що ви­ражається в її критичній оцінці. Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і аудиторія. Можна виділити декілька класифікацій суперечок. По-перше, суперечка за формою може бути дискусією, поле­мікою, диспутом або дебатами.

Дискусія (від лат. дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні й по­рівнянні різних точок зору, у находженні правильного рішення спірного питання. Безпосередня мета дискусії — це досягнення консенсусу між учасниками супе­речки стосовно проблеми, що обговорюється. Тож застосування некоректних прийомів, спрямованих на обдурювання співрозмовника, у такій суперечці забороне­не. У протилежному випадку дискусія може припинитися й виникне конфліктна ситуація

Полеміка − (ворожий, войовни­чий) - це суперечка, у якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку задля захисту, відстоювання своєї точки зору й спростування протилеж­ної.

Диспут — (досліджую, сперечаюсь) та де­бати — (сперечатися) як види суперечки в літературі часто розглядаються як схожі поняття.

Відмінні ознаки диспуту такі:

• Диспут — це завжди публічна суперечка.

• Предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно важливе питання.

• Організаційні форми диспуту можуть бути різнома­нітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.

• На відміну від дискусії диспут не лише з’ясовує під­стави, а й виявляє позиції сперечальників. Досить часто остан­нє в диспуті стає головним.

Дебати — це суперечки, що виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо. Мета дебатів — визначення ставлення учасників об­говорення до спільних для всіх тез виступу. Окрім наведеної вище класифікації суперечок існують також інші. Залежно від мети розрізняють: суперечку заради істини, суперечку заради переконання, суперечку заради перемоги й суперечку заради суперечки.

Суперечка заради істини, або діалектична суперечка, у чистому вигляді трапляється рідко. (Тут слово «діалек­тична» застосовується у своєму первісному значенні. Діа­лектикою в Стародавній Греції називали мистецтво досяг­нення істини в процесі бесіди). Метою діалектичної суперечки є передусім досягнення істини. Істина, зазвичай, пов’язана з певними описами, тому суперечка про неї − це суперечка про відповідність опису, який наводить сперечальник, реальному станові речей. У зв’язку з цим суперечку заради істини можна також назвати суперечкою про описи. Говорити про перемогу в подібних спорах немає сенсу: коли в результаті суперечки відкривається істина, то вона стає надбанням обох сторін. Дискусія між Бором та Ейнштейном якраз і репрезентує такий вид спору.

Завданням суперечки може бути не лише перевірка істинності якогось положення, а й переконання іншої людини. Одним із мотивів переконання може бути переконання людини в мудрості співрозмовника. Якщо для цього за­стосовуються різноманітні хитрощі, то така суперечка на­зивається софістичною. Звичайно, у такому випадку може йтися лише про позірну, а не справжню мудрість...

Метою суперечки буває не лише дослідження істини чи переконання, а й перемога. Головне завдання, що стоїть перед суперечниками в цьому випадку, полягає в тому, щоб «взяти гору» над супротивником за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Така суперечка називається ще еристичною суперечкою.

Характерною ознакою еристичної суперечки є те, що вона є суперечкою про цінності, про ствердження якихось власних оцінок і критику протилежних. Тож метою такої суперечки завжди є перемога, а не досягнення істини.

Суперечки також можна розрізняти за кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань. За цією ознакою виділяють три види спорів: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір), суперечка-діалог (сперечаються дві осо­би) та суперечка-полілог (спір ведеться кількома особа­ми).

Зі способом ведення боротьби думок супе­речки поділяють на усні та письмові. Усна форма спору пе­редбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, зазвичай, обмежені за часом і замкнені впросторі: проводяться на конференціях, засіданнях, за­няттях тощо.

Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору. Такі суперечки триваліші за часом, порівняно з усними.

Дата добавления: 2017-02-01