Інтерактивна вправа. Робота в малих групах. 1 страница

План

1. Що є предметом вивчення риторики

2. 3 частини навчального курсу риторики: історія риторики, теоретична риторика, практична риторика

3. Роди й жанри красномовства.

4. У чому полягає й на чому ґрунтується мистецтво оратора

5. Батьківщина красномовства - Стародавня Греція. Славетні античні ритори: Демосфен, Цицерон, Аристотель, Платон.

6. Оратори Київської Русі - Іларіон, Кирило Туровський

7. Риторика в Києво-Могилянській академії.

8. Чим спричинена актуальність відновлення національних риторичних традицій.

ІІ. Надання необхідної інформації.

Викладач. «Заговори, щоб я тебе побачив». Ці слова Сократа певною мірою розкривають значення риторики в житті людини. Мабуть, немає таких професій, де б не знадобилось майстерне володіння словом. Та в деяких сферах людської діяльності воно стає обов’язковою умовою ефективності праці.

- Як ви гадаєте, які професії вимагають від людини ораторських здібностей? (юрист, учитель, соціальний робітник, менеджер, політик, проповідник…)

Перед кожним, хто готується до виступу перед людьми, обов’язково постає кілька важливих запитань. Це передовсім три загальні питання, пов’язані з метою промови:

- Для кого говорю?

- Що хочу сказати?

- Навіщо хочу це сказати?

А також чотири конкретні запитання, що стосуються зовнішньої, «технічної» частини роботи над виступом:

- Як сказати правильно?

- Як сказати зрозуміло?

­- Як сказати цікаво?

- Як сказати переконливо?

Допомогти в цьому може риторика - наука про закони підготовки і проголошення промови з метою впливу на аудиторію. Це наука і мистецтво комунікації переконання.

Головним, центральним поняттям риторики є оратор (від гр. - говорити) - людина, що виголошує промову. Люди, до яких звернена його промова, складають аудиторію (від лат. - слухати).

Коли ритор чи оратор говорить перед аудиторією, ним, як правило, рухають двоє бажань: поділитися думкою і передати почуття, які він відчуває. Поєднання думки й почуття, раціонального й емоційного аспектів мовлення дають нам розмаїття жанрів ораторського мистецтва.

Ораторська промова -це своєрідний синтез емоційного та інтелектуального: вона одночасно діє і на почуття, і на розум людини. Риторика не існує сама по собі, вона базується на законах різних наук, так чи так пов’язаних зі словом: філософією, логікою, психологією, етикою, лінгвістикою, сценічною майстерністю, поетикою, естетикою. «Красномовство – дитя знання», - говорили давні оратори. Вивчення і застосування цих наук забезпечує необхідний рівень мовленнєвого досвіду і майстерності оратора, складовими частинами якого є: логічна, мовленнєва, психолого-педагогічна культура, культура спілкування і техніка мовлення. Формування цих якостей становить предмет риторики як навчального предмета. За словами Демокріта: «Ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягненні, якщо їх не навчатися».

Навчальний курс риторики складається з 3 частин: історія риторики(від Стародавньої Греції та Риму, становлення слов’янського ораторського мистецтва, видів основних видів та жанрів, сучасні риторичні школи); теоретична риторика (вивчає закони риторик); практична риторика (розглядає зміст публічного виступу, текст виступу, образ оратора, його мовленнєву та логічну культуру, композицію та стиль викладу, психологію аудиторії, взаємодію оратора та аудиторії, спілкування з аудиторією як творчий процес, полемічне мистецтво оратора).

Мистецтво ритора (оратора) полягає у його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів, ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різнобічній освіченості, на за­своєнні досвіду ораторів минулого й сучасних промовців, на бездоганному знанні мови й досконалому володінні мовлен­ням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова, пев­ним рівнем майстерності.

Мистецтво красномовства було добре відоме в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї. Проте батьківщиною ритори­ки вважають Стародавню Грецію.

Античні греки поділяли риторику на три галузі: судову, політичну й урочисту.

Той, хто звертався з позовом до суду, мав виголосити звинувачувальну промову сам. Той, кого звинувачували, та­кож захищався сам. Великої ваги надавали не тільки добо­рові переконливих доказів, а й умінню такі докази якнайпереконливіше подати. Таким чином, у виграшному становищі опинявся той, хто краще володів словом.

Верховними органами влади в античних містах-державах були Народні збори, виступаючи на яких, політики звер­талися безпосередньо до народу. Щоб привернути народ (демос) на свій бік, потрібно було говорити якнайпереконливіше. Отже, для політиків уміння публічно виступати було чи не найголовнішим.

Крім того, кожному громадянинові доводилося часто ви­ступати на різноманітних багатолюдних святкуваннях, дружніх зустрічах, поминках. За таких умов красномовство виявилося необхідним усім.

Така потреба спричинила появу софістів - платних учите­лів практичного красномовства, що одночасно були складача­ми текстів різноманітних промов. Софісти володіли законами логіки, різними формами ораторського мовлення, мистецтвом сперечатися. Вони належали до школи філософів-просвітителів, що утворилася в Афінах у другій половині V ст. до н.е.

Саме софісти заклали основи риторики як науки про ора­торське мистецтво. Найвидатнішим ритором-софістом був Горгій, який, удосконаливши теорію риторики, першим ознайомив із нею Афіни. На думку софістів, мета оратора - не розкрити істину, а переконати, завдання - слабке зробити сильним. Одне й те саме оратор повинен уміти як просла­вити, так і затаврувати.

За промову-заклик греків до боротьби проти ворогів Горгію було встановлено золоту статую (за іншими відомостями, цю статую Горгій установив собі сам).

Проти позицій софістів щодо відносності істини виступив Сократ (бл. 470-399 pp. до н.е.), для якого абсолютна істина була вищою за людські судження і трактувалася як міра всіх речей. Осуджуючи софістів за намагання силою слова переконати слухачів у чому завгодно, він наполягав на неприпустимості брати плату за уроки красномовства, стверджуючи, що продавати мудрість - однаково, що про­давати красу. Свої філософські погляди Сократ поширював серед молоді у формі усних діалогів.

Учень Сократа Платон (428-348 pp. до н.е.) не вважав софістів справжніми мудрецями, протиставляючи їхній діяльності істинне красномовство, засноване на знанні істи­ни. Платон створив власну теорію красномовства, найцінні­шою ідеєю якої була ідея впливу промови на людську душу.

Думки Платона про ораторське мистецтво блискуче роз­винув його учень Аристотель (384-322 pp. до н.е.), який став учителем майбутнього полководця Олександра Македонсько­го. В Афінах Аристотель заснував власну школу - лікей. Уранці в цій школі навчали філософії, а після обіду - риторики.

Найславетнішим ритором Стародавньої Греції був Демосфен (384-322 pp. до н.е.). Сучасники зазначали, що си­лу його слова можна порівняти хіба що з вихором чи блис­кавкою. Семирічним Демосфен утратив батька. Досягнувши повноліття, він змушений був позиватися з опікунами, які підступно позбавили його спадщини. Судові процеси спону­кали юнака зацікавитися ораторським мистецтвом.

Найперший невмілий виступ Демосфена в суді викликав кпини й глузування. Щоб досягти успіхів у красномовстві, йому довелося не тільки вчитися правильно будувати промову, а й долати вроджені фізичні вади (слабкість голосу, погану дик­цію, переривчастість дихання, нервове пересмикування пле­чима). Ось як розповідає про наполегливість Демосфена грецький письменник Плутарх: "Він облаштував собі під землею особ­ливе приміщення й щоденно спускався туди відпрацьовувати сценічні прийоми та зміцнювати голос, нерідко проводячи там по два, а то й три місяці підряд, наполовину поголивши голову, щоб неможливо було з'явитися на людях, навіть якщо захо­четься. Шепеляву вимову він намагався виправити тим, що, набравши в рот камінців, читав уривки з поетичних творів; го­лос його гучнішав під час промовляння на бігу або ж піднімаю­чись на гору, промовляв вірші або якісь інші довгі фрази".

Збереглося понад 60 промов і листів Демосфена. Найвідомішими є його політичні промови, виголошені проти ма­кедонського царя Філіппа, який намагався позбавити Афіни самостійності. Як вождь антимакедонської партії, боровся проти керівника македонської партії Есхіна. Дійшло до судо­вої справи, яка для тодішньої. Греції стала визначною по­дією. Промови обох ораторів - Демосфена й Есхіна - яс­краві зразки політичних виступів.

На Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних ораторів. Його промови брав за зразок один із найславетніших давньоримських ораторів Цицерон (106-42 pp. до н.е.), якого вважають батьком риторики, бо на основі багатого досвіду йому вдалося створити власну теорію красномовства. Якщо такі філософи, як Сократ і Платон, не вважали риторику самостійною наукою, а ритори (Демосфен) обстоювали протилежне, то Цицерон запропонував компромісний варіант: риторика - це істинна наука, що є практич­ною й корисною систематизацією ораторського досвіду. Ци­церон стверджував, що красномовство народжується з багатьох знань і вмінь. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав людину високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юриспруденцію, може володіти аудиторією, примушуючи людей сміятися або плакати. Основою ораторського мистецтва Цицерон вважав глибоке знання предмета обговорення; якщо ж промова не приховує глибокого зміс­ту, то її словесна форма залишається пустопорожньою балаканиною. Він зазначав також, що ритор має бути патріо­том, громадянином, який живе ідеалами держави й народу. Найпершу промову Цицерон виголосив у віці 25 років, останню - на 63 році (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 промов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.

Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обид­ва жили в XI ст.).

Найвідомішою проповіддю митрополита Іларіона є "Сло­во про закон і благодать", де стверджено визначну роль Ки­ївської Русі та обстоюється її право на самостійність. Проповідь перейнята винятковою глибиною думки, образністю й емоційністю.

Кирило Туровський - автор багатьох піднесених вели­чальних промов, блискучий оратор. Велику цінність становить "Слово в новий тиждень після Пасхи", де К.Туровський окреслює роль проповідника, ритора: "Нині ратаї слова, приводячи словесних ягнят до духовного ярма і занурюючи рало у мисленнєвих борознах, проводячи борозну покаяння й за­сипаючи сім'я духовне, надіями майбутніх благ веселяться"

У XVII-XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка, будучи глибоко національним навчаль­ним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих європейських університетів. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, 127 яких було складено в академії. Ім'я академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода (1722-1794), Феофан Прокопович (1681-1736), Михайло Ломоносов (1711-1765).

Ось уривок із вступу до твору Феофана Прокоповича "De officium oratore", що є записом курсу лекцій, прочитаного цим видатним громадським та церковним діячем латиною у 1706-1707 pp. у Києво-Могилянській академії:

Молоді оратори! Вступивши до школи красномовства, знай­те, що ви прагнете до такої почесної справи, яка настільки ко­рисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії й Батьківщини. Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі вибирають з уваги на достоїнство, багато хто бажає з огляду на користь, а лише деякі осягають, як внаслідок нерівних сил таланту, так і через обсяг самого предмета.

...Що, скажіть, є могутнішим і більш нездоланним, ніж люд­ський дух? Якщо він твердий. і хоробрий, то не зможе пом'якшитися вогнем і не дозволить зламати себе залізом. Стріли, мечі, тарани можуть мати владу над тілом, можуть підривати мури, проте не можуть подолати загартованого духу. Отже, якою має бути та сила, котрій міг би підкоритися дух? Напевне, такою силою є красномовство. Воно легко проникає в душу, захоплює й жене куди хоче, робить якою хоче, зміцнює, запалює гнівом, хвилює обуренням, дотикає любов'ю, спонукає до сліз, розве­селяє, наповнює зворушенням чи страхом. Навіть царі стають рабами промовця, дозволяють вести себе, куди б він не захотів. Що ж сильніше за це мистецтво?

Ф.Прокопович вважав, що риторика охоплює всі предмети, які цікавлять людину. Мета риторики - навчити, як у промові дати відповіді на важливі запитання, а тоді, за допомогою мистецтва слова, переконати, що ці відповіді є правильними.

Найперший підручник риторики російською мовою написав випускник Києво-Могилянської академії Михайло Ломоносов. Риторику він визначав як науку про писемне й усне мовлення. У своїй праці виділяє власне риторику, тобто вчен­ня про красномовство взагалі; ораторію, тобто настанови до складання промов у прозі; поезію, тобто настанови до складання поетичних творів. Пізніше вся російська риторика спиралася на підручник М.Ломоносова.

Необхідність відновлення національних риторичних традицій спричинена тим, що нині виникла гостра потреба в особистостях, які спроможні самостійно мислити, переконувати, спонукати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра й краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, що спроможна відіграти роль синтезатора бага­тьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціальної й особистісної психології, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.

Відновлення статусу риторики як науки й навчальної дисципліни має стати кроком на шляху до творення демократичного й високоцивілізованого суспільства.

Словник. Комунікація - спілкування. Ерудиція - глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обі­знаність, начитаність. Компроміс - порозуміння, згода, досяг­нуті шляхом взаємних поступок. Статус - законодавчо закріп­лене правове становище.

ІІІ. Закріплення вивченого.

1. Прочитати. Прокоментувати зміст кожного з уривків. Що вам відомо про осіб, які висловили ці думки?

Заговори, щоб я тебе побачив (Сократ). Красномовство є мистецтво керувати умами. Обов'язок оратора - говорити правду (Платон). Нічим не можна завдати більшої шкоди, ніж промовля­ючи брехливо. Якщо люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правди, тоді хіба можна надійно керу­вати державою? (Демосфен). Оратор багатий не лише словами, а й думками. Нічого немає прекраснішого за досконалого ора­тора, не кажучи вже про красномовство, якому належить влада у всякій миролюбній та вільній державі (Цицерон).

2. Диктант з коментуванням. Що вам відомо про осіб, які згадуються у реченнях?

Вклоняюсь низько мудрецям, але люблю, неначе тата, я про­повідника Сократа, людської мудрості вітця. Від нього йшов ко­лись Платон, і Ксенофонт, і Аристотель, о, як він не приймав нудоти затертих істин та ікон! О, як він глупства не любив! Він був філософом по крові, неперевершеним у слові, хоч ні рядоч­ка не лишив! (Любов Забашта). все, що він знав, йому здалось замало, ні перед ким не гнув він голови: йому церковний сан пропонували, а світ ловив, та так і не зловив. І освітив життя щоденну прозу вогнем своїх думок Сковорода. Все, що осилив його світлий розум, він людям майбуття заповідав (Б.Дегтярьов).

Для довідок. Ксенофонт - античний філософ і ритор.

1У. Підбиття підсумків, оцінювання результатів роботи

Бесіда:

- Що таке риторика? Це наука чи мистецтво?

- Чи згодні ви з висловом Плутарха: «Мистецтво мовлення - це ніби друге тіло, зброя, необхідна чоловікові, що не збирається втрачати життя в неробстві та невідомості»? Обґрунтуйте свою точку зору.

- Дані яких наук використовує риторика? Що потрібно, щоб стати хорошим оратором?

- Назвіть основні жанри ораторського мистецтва. З’ясуйте їх відмінність одне від одного.

- Із чого складається майстерність оратора?

У. Оцінювання розуміння і засвоєння студентами матеріалу.

Домашнє завдання: підготувати трихвилинну промову на тему «Навіщо потрібна риторика?»

Основні види красномовства

Дипломатичне Військове

Соціально-побутове Церковне (гомілетика)

Ділове Судове

Соціально-політичне Академічне

Основні етапи роботи над промовою

(у класичних риторика)

● Виникнення думок (Inventio)

● Упорядкування (Dispositio)

● Словесне вираження (Bocutio)

● Запам’ятовування (Memoria)

● Проголошення (Actio (pronuntiatio)

Т е м а 2: Етапи роботи над промовою

Мета: забезпечити розуміння студентами необхідності всіх етапів роботи над промовою; дати поняття цільової установки, загальної і конкретної мети, розкрити шляхи збору матеріалу, його логічного розташування методом складання конспекту ключових слів, поглибити знання з теорії красномовства та її практичного застосування; виховувати точність і логічність мислення аналітичної якості.

Тип заняття: заняття-практикум

Хід заняття

І. Мотивація навчальної діяльності

Слово викладача. Букер Т. Вашингтон, відомий негритянський оратор і просвітитель, розповів історію, повчальну для тих, хто починає вивчати мистецтво промови. Корабель втратив управління і протягом багатьох днів блукав по морю, поки не зустрівся з дружнім судном. З мачти корабля, що втратив курс, був поданий сигнал: «Води, води, ми помираємо від спраги». В той же час із зустрічного корабля відповіли: «Наберіть води там, де знаходитесь». Знову сигнал із потерпаю чого корабля: «Води, води, пришліть нам води!» І знову у відповідь: «Наберіть там, де знаходитесь». Нарешті капітан послухався поради і наказав набрати води з океану. Коли її набрали, вона виявилась прісною, кришталево чистою. Виявилось, що в цьому місці була течія з гирла ріки Амазонки.

Ви хочете стати оратором. Завдання здається складним і навіює страх. Що говорити? Як себе поводити? Відповідь одна: почніть з того місця, де ви знаходитесь. Почніть з того, що ви собою представляєте і що ви вже знаєте.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

- Що таке риторика? З якими науками вона пов’язана?

- Назвіть імена найвідоміших ораторів, які зробили найбільший внесок у розвиток риторики як науки і мистецтва.

ІІІ. Оголошення, представлення теми та очікуваних результатів

Надання необхідної інформації.

Викладач. Для початку майбутній оратор не повинен обтяжувати себе великою кількістю правил і методичних рекомендацій, що можуть лише заважати, якщо намагатись засвоїти їх «галопом». Замість цього слід підшукати цікаву тему, попрацювати над нею, поки вона не оживе і в такому животрепетному вигляді не стане набутком слухачів. Наступні підказки про підготовку промови, її репетицію і виступ стануть нам у пригоді при перших кроках на шляху до красномовства.

Види промов:

1. Написані і завчені напам'ять

2. Написані і зачитані з рукопису.

3. Сказані експромтом.

4. Сказані з підготовкою, але не вивчені

Назви промови:

1. Коротка

2. Наводить на мету промови

3. Доцільна

4. Конкретна

5. Цікава.

Джерела збору інформації:

1. Особистий досвід

2. Роздуми й спостереження

3. Інтерв'ю і бесіди

4. Читання

Тема промови (виступу) зумовлена передовсім його метою. Отже, вибрати тему свого виступу оратор може, лише з'ясувавши, з якою метою він виступатиме.

Мета промови (виступу) може бути така: поінформувати про щось, переконати в чомусь, надихнути, спонукати до пев­них вчинків або дій, розважити. Часом один виступ може бути підпорядкований виконанню кількох завдань - двох або й трьох - одночасно.

Залежно від мети промови (виступу) визначають його вид.

Інформаційний виступ є на сьогодні найпоширенішим. Певною мірою до цього виду можна залічити шкільну й вузівську лекції, пояснення вчителя, відповідь школяра, повідомлення теле- чи радіожурналіста. В основу такого висту­пу покладено конкретне, точне й правдиве повідомлення фак­тів, подій, явищ.

Виступ з метою переконати звернений водночас і до ро­зуму, і до почуттів людей. Суть справи викладають, оперуючи логічними міркуваннями, але вплинути намагаються передов­сім на емоції й почуття слухачів. Мета такого виступу - до­вести або спростувати певну думку. Мета оратора - зробити слухачів своїми однодумцями щодо спірного питання, тому тема такого виступу зазвичай дискусійна. Виступ викличе зацікавлення, якщо тема є актуальною, а окреслена проблема такою, що піддається розв'язанню. Успіх такого виступу залежить від добору переконливих аргументів.

Надихаючий виступ. До цього виду належить більшість виступів на політичних зібраннях чи різноманітних зборах. Сю­ди можна зарахувати виступи політиків у переддень виборів. Суть виступів - визнання й увиразнення суспільної чи мо­ральної значущості певних вчинків конкретних осіб. Такі виступи звернені до почуттів, зосереджують увагу на наболілому, пробуджують почуття вдячності, відданості, обов'язку.

Виступ з метою спонукати. Спонукання може висловлю­ватися прямо, тобто формулюватися у вигляді недвознач­них закликів, а може бути опосередкованим, тобто прихова­ним у підтексті сказаного. Заклики можуть мати політичний, економічний характер, стосуватися моралі суспільства. Ус­піх виступу залежить від того, наскільки спроможними є слу­хачі до дій чи вчинків, до яких їх спонукають (наприклад, надати матеріальну допомогу біженцям із місцевості, де тра­пилося стихійне лихо).

Розважальний виступ можна почути на концертах, свят­кових бенкетах, де відпочиває приємне товариство. Це при­вітальне слово на весіллі або відзначенні ювілею, тост, ве­села популярна лекція. У такому виступі має бути конкрет­ність, новизна, серйозна думка може поєднуватися з гумо­ром, іронією або самоіронією, правда з вигадкою, об'єктив­ність із перебільшенням. Неодмінною вимогою до змісту та­ких виступів є тактовність.

Після окреслення мети виступу промовець має визначити його тему. Вибір теми підпорядковується таким критеріям.

1. Тема виступу має відповідати рівневі освіти й обізнаності з проблемою самого оратора.

2. Тема має бути актуальною, суспільно значущою, а отже, цікавою для слухачів.

3. Тема має зацікавити слухачів або своєю новизною, або нестандартним трактуванням обговорюваного питання.

4. Бажано, щоб у виступі на вибрану тему розв'язувалася певна проблема.

Звідки добирати матеріал для виступу? Є такі традиційні джерела: читання, спілкування з людьми, спостереження й роздуми, особистий досвід. До традиційних джерел слід до­дати новітні інформаційні технології, передовсім викорис­тання Інтернету.

ІV. Виконання вправи на закріплення.

1. Прочитати подані уривки з виступів у такій послідов­ності: 1) з інформаційного виступу; 2) з виступу з метою переконати; 3) з виступу з метою надихнути або спонука­ти; 4) з розважального виступу.

Він мав би бути Президентом, але був лише півтора року міністром культури - в епоху безкультур'я і безгрошів'я. Його звільнили, навіть не вибачившись, хоча б. годилося це зробити перед людиною такого калібру. Високообдарований і чіткий, ви­сокоосвічений (і як це йому вдалося без Гарвардів чи Оксфордів!?) і на диво делікатний, красивий і досі ставний, улюбленець багатьох і предмет заздрості інших - ось він який, редактор "Су­часності" і голова Шевченківського комітету, академік-секретар і вічний учень, він є вчителем, порадником і взірцем. Епоха ламала його, але не зламала - ось він іде до свого повноліття, повен пекучих роздумів про ту, про яку сказав його найбільший учитель:

...Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю...

(З привітання І.Драча на ювілеї І.Дзюби).

* * *

З метою увічнення пам'яті видатного українського письмен­ника та громадського діяча Олеся Гончара Київський міський голова О.Омельченко підписав розпорядження "Про спорудження пам'ятника класикові української літератури, видатному громад­ському діячеві Олесю Гончару в сквері на розі вулиць Чапаева та Михайла Коцюбинського у Шевченківському районі". Конкурс на кращий пам'ятник О.Гончарові виграв народний художник Укра­їни Володимир Чепелик. Нині пам'ятник уже відлито в бронзі і встановлено у сквері неподалік будинку, де багато років жив і творив класик української літератури (3 виступу на зборах):

* * *

Дістаньте й прочитайте прекрасно видану й чудову за зміс­том книжку Яреми Гояна "Воскреснемо!". Ця опоетизована хрес­томатія про наших світочів стане в пригоді і вчителям, і учням, і всім, хто не байдужий до нашої держави, її мови, духовних цін­ностей. Книга сповнена великої любові до тих, про кого пише письменник, цікавих розповідей про Василя Стефаника, Василя Касіяна, Юрія Федьковича, Марка Черемшину, Ольгу Кобилянську (З виступу на нараді).

* * *

Питання української мови в нашому суспільстві, у сфері ме­дицини зокрема, для мене завжди було актуальним і, на жаль, болючим. Болючим тому, що за 42 роки мого проживання в Ки­єві і роботи як медика-науковця доводилося зазнати всякого, і. лише тому, що постійно спілкувався українською. Говорю не як фахівець з мовних питань, а як українець, який засвоїв мову галицьких українців, знайомий з літературою й мовою діаспори, проте вже давно "онаддніпрянився".

Погоджуюся з багатьма пропозиціями щодо змін до україн­ського правопису, проте не сприймаю и на початку незапозичених слів. Малоприйнятним вважаю відмінювання запозичених слів на - о. Моя думка - судження одного з тих, кому доведеться сприймати нововведення до правопису. Філологи мали б узяти до уваги латинський вислів "Ut fiat et altera pars auditor " (Хай буде вислухана інша сторона) і справді прислухатися до думки "споживачів" продуктів їхньої діяльності.

Не лікувати хворого (а нашу мову вганяли у хворобу десяти­літтями) тільки тому, що метод може бути "насильницьким", не можна собі дозволити. Проте оберегти пацієнта від зайвих травм необхідно (3 виступу на зборах).

а) розподіл ролей (спікер, секретар, тайм-килер, доповідач);

б) інструктаж груп;

в) виконання завдання в групі;

г) висловлення думки груп;

ґ) рефлексія.

Завдання: за поданими назвами промов встановити їх вид і можливі цільові установки відповідно до виду.

1 група:

1. Чи буває кохання з першого погляду?

2. Будинок - небезпечне місце для життя людини.

3..Що являє для мене свобода?

2 група:

1. Навіщо вивчати історію?

2. Ціна злочину.

3. Чи передається довголіття у спадок?

3 група:

1. Життя серед ескімосів.

2. Бути чи не бути Internet в Дворічній?

3. Кому потрібен урок футболу?

Надання необхідної інформації

Викладач. Промова не може бути успішною, якщо вона позбавлена змісту. Існує чотири джерела накопичення матеріалу:

● особистий досвід;

● роздуми і спостереження;

● інтерв'ю і бесіди;

● читання:

- читайте більше, ніж практично потрібно;

- читайте без упередженості і критично;

- читайте з користю;

- у процесі читання ведіть записи.

Записи вам стануть у пригоді і при обдумуванні матеріалу, який ви зібрали під час роботи над промовою, і при його розташуванні за законами логіки

3. Інтерактивна вправа за методикою «Мозковий штурм».

1. Інструктаж.

Правила проведення «МШ»:

А. Кажіть усе, що спаде вам на думку.

Б. Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.

В. Можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим.

Г. Розширення запропонованої ідеї заохочується.

2. Виконання завдання. Збір матеріалу до запропонованої теми промови: «Чи потрібна цензура на телебаченні?».

Отже, ми спільними зусиллями зібрали матеріал, що знадобиться вам при підготовці і виголошенні промови на цю тему.

● Які шляхи збору матеріалу були задіяні?

● Які можна було б ще задіяти, щоб матеріал був точніший і різноплановий?

Дата добавления: 2017-02-01