Фаза фаза фаза

↓ ↓ ↓

1) Вибір теми, визначення Поведінка оратора Аналіз проведеного

мети і виду промови і керування виступу

аудиторією

2) Підбір матеріалів Техніка проголошення Удосконалення

промови матеріалів до виступу

3) Логічна організація Мистецтво дискусії, Прогнозування

промови відповіді на питань

запитання

4) Докази й аргументація

5) Робота над мовою і стилем

Домашнє завдання: Скласти й записати вступ і кін­цівку виступу на одну з тем:

Кого з героїв класичної літератури має за ідеал наш моло­дий сучасник.

Чи можна "перерости" книжку.

Проблема "батьки і діти" в житті шістнадцятирічних.

Яка з сучасних професій мене приваблює.

Ким і яким я буду через двадцять років.

Т е м а 5: Виражальні засоби риторики: порівняння, метафора, протиставлення, парадокс

Мета: спираючись на здобуті знання з теорії літератури, пояснити роль значення вказаних виражальних засобів у публічному мовленні; формувати вміння визначати їх у реченнях і текстах та доречно вживати в мовленні; розвивати логічне й образне мислення, усне й писемне мовлення, увагу, уяву, уточнювати й збагачувати словниковий запас студентів

Тип заняття: вивчення нового матеріалу

Хід заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда:

- Що є предметом вивчення риторики?

- Чому риторику вважають водночас і наукою, і мистецтвом?

- У чому полягає мистецтво оратора? Чим зумовлена потреба відновити національні риторичні традиції? Що означає відновити статус риторики як навчальної дисципліни?

- Що вам відомо про такі художні засоби, як порівняння, метафора, протиставлення (антитеза)?

- Яка роль цих засобів у художньому мовленні? Чи є, на вашу думку, доречним їх вживання у мовленні публіцистичному? Обґрунтуйте свою відповідь.

ІІІ. Повідомлення теми й мети заняття. Мотивація навчання.

ІУ. Вивчення нового матеріалу

Між окремими думками, почуттями, уявленнями людини існують взаємозв’язки: одні з них спричинюють інші. Такі взаємозв’язки називаються асоціаціями. Кожне слово викликає в нашій уяві певний образ, картину. Вміло використовуючи асоціації, оратор може висловити думку образно, яскраво, викликаючи у слухачів потрібні уявлення й настрої.

Образність мовлення створюють тропи, в основу яких покладено вживання слів у переносному значенні. До найширше вживаних тропів належать епітети, порівняння, метафори, алегорія, гіпербола, іронія та ін.

Пояснюючи слухачам щось мало їм відоме або невідоме, промовець звертається до їхнього досвіду, порівнюючи щось для них нове з уже їм відомим. Такі порівняння увиразнюють мовлення, збуджують уяву, активізують пам’ять, концентрують увагу на найхарактернішому й найважливішому. Порівняння допомагають ораторові виявити власне ставлення до предмета обговорення.

Найчастіше порівняння виражається за допомогою слів ніби, наче, мов, немов, як: Я гордий, мов козацький предок мій, що перед можними не скинув шапку (Б.Олійник).

Буває, що ці слова опускаються, напр.: Книги - морська глибина (І.Франко).

Крім того, порівняння може бути виражене іменником в О. в: Сірим струмком пролилася гадюка (Б.Олійник).

Порівняння можуть висловлюватися не в прямій формі, а у формі заперечення: Любов - не блазень у руках часу, що жне серпом своїм троянди свіжі - той серп любові справжньої не ріже (В.Шекспір)

Уживане оратором порівняння може бути доречним, яскравим, образним.

Засіб, що нагадує розгорнуте порівняння, коли характеристику одних явищ замінюють описом інших, подібних, зрозуміліших слухачеві або читачеві, називається аналогією. Яскравою аналогією є Євангельська притча про блудного сина: як земний батько любить і прощає свого сина, так і Отець Небесний любить і прощає заблудлих своїх дітей.

Головна мета аналогії - ілюстративна. Важливе місце аналогія має у надихаючих промовах. Ось уривок із виступу І.Дзюби на Всесвітньому форумі українців:

…Хочу сказати, що нам бракує культури національного само стояння. культури національної само презентації. У тому числі, у повсякденному житті. Ми, україномовні українці, чи українські патріоти - а це часто одне й те саме – в суспільстві на особливому приміті. Коли лежить п’яний бродяга в калюжі – це нікого не дивує, а коли в калюжі побачать п’яного офіцера в погонах - то вже знахідка для громадської думки. Українець повинен прятати, що в нього на плечах невидимі йому, але видимі оточенню погони - і це зобов’язує його бути зразком поведінки усьому. Зразком культурності й такту.

Вправи на закріплення:

1. Прочитати, вказати порівняння, пояснити їх роль у реченнях (по В)

Немов Славутич, сила наша грає. Місяць, як ніж гайдамацький, блищить у глибокому броді. Туман у берегах ріки - як молоко у дійниці. Як молоко - розкошланий на вітрі цвіт гречок. Ніч весняна цвіте, мов калина. Джерело, мов ластівка, щебече, й ластівка співа, як джерело. Дівчинка зі скрипкою біжить. Дівчинка сама – неначе скрипка. На вустах у дівчинки тремтить усмішка, немов дзеркальна рибка. Хата - наче бабуся без костура – хилиться. Пливуть віки, мов кораблі Колумба. У берег часу хвиля б’є важка.

2. Прочитати уривок, прокоментувати вжиту в ньому аналогію.

Згадайте чарівну казку Андерсена «Снігова королева». Там все починається з того, що один дуже лютий чорт зробив дуже дивне дзеркало. «Це дзеркало, - цитую, - мало незвичайну властивість: все добре і прекрасне зменшувалося в ньому до неможливого, а все негідне й погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим»

А учні й послідовники чорта, - цитую далі, - «всюди бігали з тим дзеркалом, і, нарешті, не залишилося жодної країни, жодної людини, які б не відбилися у тому дзеркалі спотвореними «Тоді поплічники чорта полетіли в небо, ще й там хотіли порозважатися. Але дзеркало відбивало такі страхіття, робило такі гримаси, що аж випало з їхніх рук. Брязнуло об землю і розбилося на мільйони скалок. І ці скалки наробили ще більшого лиха, ніж саме дзеркало»

Вони літали скрізь по світу, якщо потрапляли комусь в око, то «людина з такою скалкою в очах бачила все навиворіт або тільки саме погане, бо кожна скалочка мала таку ж силу, що й ціле дзеркало. Декотрим людям скалочка потрапляла в серце … і серце перетворювалося на маленьку крижинку». А по світу літало ще багато таких скалочок…»

Не буду розшифровувати, що то за чорт і хто його поплічники. Скажу тільки, що ті скалочки літають по світу й досі, і люди з такими скалочками очах бачать зовсім не ту Україну.

На щастя, дедалі більше людей не хочуть, щоб такі скалочки потрапляли їм в очі і в серце. (За Л.Костенко).

Метафора (грец. - переміщення, віддалення) - один з основних тропів, який полягає в уподібненні і перейменуванні явищ, у перенесенні властивостей, ознак одного явища на інше на основі подібності. При цьому ознаки ці зливаються в один образ. Створення вдалих метафор є ознакою майстерності їх автора.

Метафора близька до порівняння - її іноді називають прихованим порівнянням. Але в ній синтез двох чимось подібних явищ глибинний. Коли в порівнянні є 2 члени - те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється, то метафора одночленна - називається тільки те, з чим порівнюється, а мається на увазі те, що порівнюється. Метафора вимагає глибшого видумування, лету уяви: Сонце сипало на землю своє золото.

Метафоричний вислів часто зустрічається у живому мовленні: відстає годинник, йде час. Є метафори загальномовні: виконують лише комунікативну роль, не збуджуючи уяви співрозмовника, адже образність їх стерлася, і вторинне значенні слів сприймається як основне. Є метафори авторські - створені митцями - вони не входять до загальнонародної мови. Ці метафори виконують естетичну функцію, збуджуючи уяву й надаючи сприйманню емоційного забарвлення: Пливли, минали хвилі, що їх годинник ранив (Ф.Г.Лорка)

Кожна метафора є, по суті, скороченим порівнянням. Проте у порівнянні схожість вказана прямо (ниви шумлять, наче шовк), а у метафорі - опосередковано (Шовковий шум нив (М.Коцюбинський). Ось як відмінність між метафорою і порівнянням пояснював Аристотель: «Коли поет говорить про Ахілла: «він кинувся, як лев», - це порівняння. Коли він говорить про Ахілла «кинувся левом», - це метафора: обидва - Ахілл і лев - наділені хоробрістю, отже, опосередковано поет назвав Ахілла левом».

Метафора - лаконічна образна формула, тому зайві деталі - обставини місця й часу в ній неприпустимі. У мовлення метафора звучить природніше, ніж порівняння.

Одним і з видів метафори є уособлення, або персоніфікація. Це образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет. Напр.: Сміялось небо (М.Рильський).

Різновидом метафори є й алегорія – образне інакомовлення, втіленні в конкретному образі абстрактного поняття чи думки. Алегоричне інакомовлення застосовується в різних жанрах літератури: байках, притчах, казках. Алегоричний зміст мають назви художніх творів: «Каменярі» І.Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П.Мирного.

Вплив метафори на слухача залежить від її новизни і свіжості. Вживаючи у виступі метафори, слід остерігатися мовних штампів (розгорнути широким фронтом, взяти на озброєння, передати естафету наступному поколінню).

Практичне завдання:

1. Прочитати. Вказати метафори, зокрема – уособлення; обґрунтувати доречність вживання кожної з них. Пояснити, чим метафора відрізняється від порівняння.

У полі на волі танцюють тополі. По вечірньому ковадлу місяць б’є дзвінким промінням. Хворий місяць-недобір часникове світло ронить, жовтим вежам обережно шевелюри жовті робить. Ніч трясеться з переляку, б’ється в засклені балкони. Дні міняють шкіру, мов змії нестатечні. Синій Великдень, білий Святвечір. Приліг до річки вечір - чи не води напиться? Тремтить рум’янцем яблучним на крівлях черепиця. Долиною співа річка, торочена бірюзою. Квітчається новий день жовтим цвітом гарбузовим. Над лугами – берегами бродить ніч, у роси вбрана. Лягла долина, на боках у неї вітрець стриба акробатично.

2. Прочитати. Визначити поєднані в кожному з речень художні засоби: епітети, порівняння, метафори.

Коли на суд безмовно-тихих дум встають далеких споминів тумани, - приходить знов давно заснулий сум, і серце рве, і ятрить давні рани. Та лиш тебе побачу я на мить – і сум засне, і серце не щемить. Як батькові, що старощів дійшов, дає снаги дітей потужний ріст, так і мене збагачує любов, краса твоя, становище і хист. Збрехав мій вірш, колись тобі сказавши: «Моїй любові нікуди рости». Я думав: ріст її спинивсь назавше, найбільшої сягнувши висоти. Моя любов подібна до дитяти, то ж як я міг життя її утяти? (З тв. В.Шекспіра)

Протиставлення (антитеза) – підкреслення протилежного в житті для більшої виразності зображуваного. Напр..: Не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі. (І.Франко)

Часто антитези створюються за допомогою антонімів: У тій хатині, у раю я бачив пекло (Т.Шевченко). Основою є контрастність ознак або явищ.

Дата добавления: 2017-02-01