Промисловість обласного регіону як об’єкт суспільно-географічного вивчення

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНУ

Ефективність сільськогосподарського виробництва на підприємстві ДП «НДППЗ ім. Фрунзе НАУ» с. Фрунзе Сакського р-ну АР Крим

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. у % до 2009 р.
Вартість валової продукції, тис. грн:				101,04
на 1 га с.-г. угідь, грн	6571,74		6001,98	91,33
на 1 працівника, грн	97781,4	71293,26	122780,78	125,57
на 1 люд.-год.	50,34	34,08	58,83	116,87
на 1 грн. основного капіталу	0,86	0,98	0,65	75,58
на 1 грн виробничих витрат	0,37	0,34	0,47
Прибуток, тис. грн:				236,75
на 1 га с.-г. угідь, грн	94,4	20,6	202,03	214,01
на 1 працівника, грн	1404,65	219,94	4132,95	294,23
Норма прибутку,%	0,8	0,2	1,53	х
Рівень рентабельності,%	0,53	0,16	1,02	х

Дані таблиці свідчать, що вартість валової продукції у 2011 році порівняно з 2009 році збільшилась на 1,04%, а вартість валової продукції на 1 га с.-г. угідь навпаки зменшилась на 8,67%, вартість валової продукції на 1 працівника зросла на 25,57%, вартість валової продукції на 1 люд.-год. зросла на 16,87%, вартість валової продукції на 1 грн основного капіталу знизилась на 24,42%, а вартість валової продукції на 1 грн виробничих витрат зросла на 27% у 2011 році порівняно з 2009 роком. Прибуток взагалі і в розрахунку на 1 га угідь і на 1 працівника зріс відповідно у 2,3, 2,1, 2,9 разів у 2011 році. Рівень рентабельності зріс з 0,53 % у 2009 році до 1,02% у 2011 році.

Промисловість є провідною галуззю національного господарства, яка тісно пов’язана з науково-технічним прогресом і має великий вплив на рівень розвитку усього суспільства. Вона являє собою сукупність підприємств (фабрик, заводів, електростанцій, шахт, рудників, тощо), на яких виробляють знаряддя праці для інших галузей національного господарства, а також видобувають сировину і паливо, виробляють електроенергію, заготовляють ліс, обробляють і переробляють продукти, отримані в промисловому або сільськогосподарському виробництві.

Промисловість – це основа розширеного відтворення суспільного виробництва. Від розвитку цієї галузі значною мірою залежить рівень задоволення безпосередніх потреб населення [ 4 ].

Оскільки розвиток промисловості має важливе значення для покращення добробуту населення, то вивчення цієї галузі є особливо важливим у наш час.

Економіка України перебувала в стані глибокої економічної кризи, хоча в останні роки позначилась тенденція виходу з цього стану. Вивчення економічних і географічних процесів стосовно промисловості дає можливість краще осмислити ситуацію у цій великій галузі національного господарства.

Промисловість обласного регіону є важливим об’єктом суспільно-географічного вивчення. Саме територія адміністративної області є базовим об’єктом для створення і проведення державної регіональної політики, яка “має на меті повніше та якісніше задовільнити соціальні потреби населення території шляхом створення умов сталого господарського (в т.ч. і промислового) розвитку” [ 19 ].

Вивчення промисловості обласного регіону дає можливість краще вивчити і осмислити територіальну організацію промисловості на цьому рівні, територіальний поділ праці між областями та між регіонами і краще зрозуміти тенденції розвитку промислового виробництва у загальнодержавному масштабі.

Промисловість обласного регіону можна вивчати у двох аспектах: 1) галузевому; 2) територіальному (регіональному).

Галузевий аспект передбачає вивчення галузей промисловості та їх компонентів. Кожна галузь промисловості характеризується певною виробничо-технічною єдністю. Вона являє собою сукупність підприємств, що об’єднані виробництвом певної продукції, сировиною, яку використовують, технікою та технологією виробництва, професійним складом кадрів і умовами праці, а також за факторами розміщення [ 41 ].

Суть поняття “ галузь промисловості “ має вже визначений зміст. Окреме підприємство ще не створює нової галузі промисловості, бо галузь складається з групи (сукупності) пов’язаних підприємств. Але не всяка сукупність підприємств утворює галузь. Для цього необхідно, щоб вона принципово відрізнялась за своєю суттю від вже існуючих галузей і мала достатньо крупні масштаби виробництва з точки зору потреб національного господарства і населення. Таким чином слід розрізняти галузі і групи спеціалізованих підприємств.

Відповідно до цієї схеми класифікації галузі можна поділити на такі ступені: основна група галузей промисловості, група галузей промисловості, галузь промисловості, групи спеціалізованих підприємств, що не відносяться до галузей промисловості.

Для сучасної промисловості характерна тенденція, що зумовлена розвитком суспільного поділу праці і науково-технічним прогресом: з однієї сторони відбувається формування і виділення нових галузей та виробництв, а з іншої – більш тісними і поширеними стають міжгалузеві і внутрігалузеві зв’язки.

Процес об’єднання властивий і для територіальної організації промисловості – просторовий поділ будь-якої галузі за технологічними стадіями виробництва супроводжується об’єднанням підприємств різних галузей в територіально-виробничі поєднання. Відповідно, як структурно, так і територіально, промисловість диференціюється. Поряд з цим можна спостерігати й інтеграцію виробництв [ 41 ].

При виробничо-технічній єдності підприємства тієї чи іншої галузі відрізняються між собою масштабами виробництва, конструктивними і технологічними особливостями, положенням відносно джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів, районів концентрації робочої сили, районів споживання готової продукції.

Місце галузей промисловості (точніше, відповідних груп підприємств) в складі ТВК різного порядку і значення визначається мірою їх участі у територіальному поділі праці і характером існуючої взаємодії.

У цьому відношенні відмінності між галузями залежать від таких моментів: 1) рівня розвитку, масштабів і ефективності виробництва; 2) міри відповідності місцевим економічним і природним особливостям; 3) масштабів і ефективності використання природних, матеріальних і трудових ресурсів; 4) впливу на навколишні виробничі сили; 5) характеру зв’язків з іншими галузями промисловості та господарства; 6) здатності до формування промислових комплексів; 7) ступеня участі в міжобласному обміні сировиною, паливом, енергією, готовою продукцією.

Якщо оцінити різні галузі будь-якого району (області) за цими ознаками, то всі вони можуть бути поділені перш за все на міжрайонні (міжобласні) та внутрірайонні (внутріобласні).

Галузі міжрайонного значення визначають спеціалізацію обласного ТВК, його місце в загальній системі територіального поділу праці всередині району і країни. Їх характерна особливість – участь в міжобласних зв’язках, робота на зовнішній ринок. Ці галузі відіграють вирішальну роль в процесі районоформування.

Галузі міжрайонного значення поділяються на:

- профілюючі для району (області), ті, що займають провідне положення в структурі промисловості;

- допоміжні – інші галузі.

Особливість галузей внутрірайонного (внутріобласного) значення полягає у задоволенні потреб даного районного (обласного) ТВК. Ці галузі забезпечують розвиток галузей спеціалізації, створюючи разом з тим умови для найбільш повного і всестороннього використання ресурсів. Серед них виділяють обслуговуючі галузі (відносно міжрайонних (міжобласних) галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, населення і т.д.); суміжні галузі, тісно пов’язані з галузями спеціалізації (головним чином профілюючими) ті, що забезпечують їх необхідними матеріалами та ін; супутні галузі, зайняті переважно використанням продукції або виробничих відходів галузей міжрайонного (міжобласного) значення (в основному профілюючих).

Залежність між галузями, що виконують різні функції в межах того чи іншого району (області), може бути виявлена не тільки якісно, але й з допомогою кількісних оцінок. В першу чергу це відноситься до визначення рівня регіональної спеціалізації галузей.

З даного питання в літературі знайшли відображення дві концепції. Одна з них умовно називається “виробничою”, а інша “вивізною”.

Суть “виробничого” підходу полягає у визначенні ступеня регіонального відхилення показників, що аналізуються (обсяги виробництва, вартість основних фондів, чисельність зайнятих) від середнього значення по Україні (у співставленні базисного (країна) і залежного (район) параметрів). Для цього виводиться коефіцієнт спеціалізації і локалізації:

де - коефіцієнт спеціалізації і -тої галузі (і = 1, 2, 3,..., т) в r -му районі (r = 1, 2, 3,..., n); - обсяг виробництва і – тої галузі в r –му районі; - обсяг виробництва всієї промислової продукції в r –му районі; - обсяг виробництва всієї промислової продукції по країні в цілому; - коефіцієнт локалізації і –тої галузі в r – му районі.

Як видно, коефіцієнт спеціалізації – це відношення частки галузі в складі промисловості району до частки галузі в складі промисловості всієї країни, а коефіцієнт локалізації – це відношення частки району в складі всієї країни по галузі до частки району в складі всієї країни по промисловості в цілому [ 41 ].

Аналіз структурних і територіальних особливостей галузей промисловості все більше базується на кількісних характеристиках, включаючи економіко-математичне моделювання. Суть останнього полягає в тому, щоб на основі вивчення кількісних залежностей між багатьма факторами – природними, економічними, технічними, соціально-політичними, знайти рішення, оптимальне за тим чи іншим критерієм.

Галузеві дослідження можна розглядати як один з етапів у розробці проблеми територіальної організації промисловості. Разом з тим вони мають і цілком самостійне значення. [ 41 ]

Первинним об’єктом економіко-географічного вивчення промисловості є підприємство. Йому властива комплексність і територіальність.

Промисловість як галузь матеріального виробництва з притаманними їй функціями в суспільному поділі праці включає всі підприємства, що займаються промисловою діяльність.

Промислові підприємства дуже різноманітні. Вони відрізняються між собою за ступенем концентрації і спеціалізації виробництва, за характером і призначенням продукції, що випускається, типом виробничих процесів (технологічних), за організаційною структурою і іншими ознаками. Суттєвим є поділ підприємств на спеціалізовані, комбінати, на прості і складні за структурою. Кожне промислове підприємство складається із декількох виробничих підрозділів: цехів і ділянок. В деяких галузях промисловості, наприклад, у вугільній, цукровій і інших, цехова диференціація відсутня. Не мають її в більшості і малі підприємства. При безцеховій структурі підрозділами підприємства є тільки виробничі ділянки.

У результаті взаємодії цехів або виробничих ділянок досягається виробничо-технічна, організаційна і економічна єдність будь-якого підприємства. Дуже важливою з цієї точки зору є і територіальна ознака.

Промислове підприємство в кінцевому результаті можна розглядати як певне виробничо-територіальне поєднання, що володіє цілісністю і єдністю пов’язаних між собою складових елементів.

При вивченні окремо взятого підприємства з економіко-географічних позицій виявляється в першу чергу регіональна специфіка економічних, соціальних і природних умов виникнення даного підприємства, потім оцінюється його транспортно-географічне положення по відношенню до джерел сировини, палива і енергії, інфраструктурних об’єктів, місць зосередження робочої сили і районів споживання готової продукції, а також вплив на оточуюче середовище.

Увагу вивчення обов’язково необхідно звертати на структурні особливості самого підприємства (пропорції і внутрішні зв’язки) і територіальну компоновку виробництва. Але ще більш суттєво досліджувати зовнішні зв’язки, що дозволяє встановити характер і ступінь участі даного підприємства в територіальному поділі праці [ 41 ].

Підприємство є основною ланкою національно-господарського комплексу. Воно діє на основі певного господарського розрахунку, самофінансування, самоуправління у відповідності до різних форм власності.

Незалежно від свого профілю і галузевої належності підприємства здійснюють виробництво товарів народного споживання і надають платні послуги населенню. Важливо при цьому, що воно може здійснювати одночасно декілька видів діяльності – агропромислову, промислово-торгівельну, промислово-будівельну, науково-виробничу та іншу.

При вивченні промисловості обласного регіону особливу увагу слід звертати на територіальну організацію промисловості.

Територіальна організація промисловості може розглядатись як система просторової сукупності та взаємодії різних галузей і одночасно виробничо-територіальних поєднань, що базується на раціональному використанні природних, матеріальних і трудових ресурсів, охороні навколишнього середовища, а також на економії витрат на транспортування між джерелами сировини, палива, енергії, місцями виробництва і споживання продукції. Це в свою чергу повинно сприяти досягненню загальної національно-господарської ефективності.

Аналіз територіальної організації виробництва неможливий без оцінки рівня його розвитку і структурних особливостей. Всі ці параметри є нерозривною ланкою одного і того ж ланцюга економіко-географічного дослідження промисловості.

Специфіка економіко-географічного підходу до структури промисловості полягає в тому, щоб розкрити особливості досліджуваних явищ, враховуючи весь комплекс природних, економічних і соціальних умов розвитку виробництва на тій чи іншій території. Тільки шляхом вивчення конкретної ситуації вдається встановити міру відповідності фактичних пропорцій і зв’язків реально, виявити “слабкі сторони”, ланки, яких не вистачає і обґрунтувати необхідні структурні зміни з метою їх оптимізації [ 41 ].

Дата добавления: 2017-02-01