Методи суспільно-географічного дослідження

Метод наукового дослідження - це система розумових і практичних операцій, які спрямовані на розв’язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети. В кінцевому підсумку і мета, і завдання дослідження зумовлені духовними і матеріальними потребами суспільства і (або) внутрішніми потребами самої науки.

Функція методу полягає в тому, що з його допомогою отримують нову інформацію про навколишню дійсність, заглиблюються в сутність явищ і процесів, розкривають закони і закономірності розвитку, формування і функціонування об’єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його застосування залежить істинність отриманого знання. Істинні знання можна одержати лише у випадку застосування правильного методу (методів) [ 43 ].

У суспільній географії використовують різноманітні методи, підходи і прийоми, які тісно між собою пов’язані логічно, структурно чи у процесі дослідження. Тобто вони утворюють систему.

Методи науки можуть характеризуватись різною широтою охоплення предметних областей. Враховуючи цю рису, в суспільній географії всю сукупність методів слід ділити на три великі групи (системи): філософські, загальнонаукові і конкретнонаукові, в т.ч. суспільно-географічні (спеціальні).

Філософські методи – це використання в науковому дослідженні категорій, положень, принципів і законів певної філософської системи, наприклад, діалектики, як теорії пізнання. Можна користуватися положеннями філософії позитивізму, неопозитивізму, постмодернізму та іншими.

У географічному дослідженні важливо свідомо використовувати принципи, категорії і закони діалектики. Найважливішими принципами діалектики є принципи руху і розвитку, взаємозв’язку і взаємозумовленості, причинності тощо. Вони не заміняють собою загально – чи конкретнонаукових методів, а переломлюються через них, проявляються при їх використанні.

Загальнонаукові методи – це такі засоби і прийоми, які з тими чи іншими модифікаціями використовуються в усіх чи майже усіх науках з урахуванням особливостей конкретних об’єктів дослідження, наприклад, сюди відноситься метод моделювання чи такі логічні засоби як аналіз і синтез, індукція і дедукція.

Загальнонаукові методи використовуються в переважній більшості наук, наукових дисциплін і напрямків. Ці методи діляться на дві великі групи: традиційні і сучасні (модерні), що є дещо умовним.

Традиційні загальнонаукові методи включають в себе такі: спостереження, аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння і аналогія, узагальнення і абстрагування. Як бачимо, це переважно методи формальної логіки. В географії відсутній (чи майже відсутній) поширений у природничих науках метод експерименту, але він успішно заміняється методом порівняння (порівняльно-географічний) [ 43 ].

У географії і суміжних з нею науках деякі традиційні загальнонаукові методи мають свою конкретизацію. Наприклад, метод спостереження у географії, геології і біології конкретизується як польовий (вивчення об’єкта безпосередньо на місцевості). Порівняльно-географічний метод конкретизується у так званому методі ААА (аналізі аналогових ареалів). Сюди додається ще й географічний аналіз, за яким йде географічний синтез.

Логічне абстрагування в географії, в т.ч. і в СГ, часто виступає як метод генералізації. Останній, як і абстрагування загалом, передбачає усунення під час дослідження об’єктів, явищ і процесів несуттєвих, другорядних властивостей і відносин, і виділення головного, визначального [ 43 ].

До сучасних (модерних) загальнонаукових методів належить: метод моделювання, системний, формалізації, аксіоматико-дедуктивний.

Моделювання – це дослідження об’єктів, явищ і процесів не безпосередньо, а з допомогою їх замінників – моделей. У процесі моделювання експеримент в натурі змінюється експериментом на моделі.

Метод формалізації – це вивчення об’єктів шляхом відображення їх змісту, структури, форми чи функціонування у знаковому вигляді, з допомогою штучних мов (знакових систем).

Системний підхід (системний аналіз і синтез) – це вивчення географічних об’єктів, які трактуються як складні і великі системи. Найпростіше робоче поняття системи: це взаємопов’язана множина елементів, яка утворює певну цілісність.

Аксіоматико-дедуктивний метод найчастіше застосовується у точних науках. Він базується на встановленні початкового набору понять, формулюванні декількох аксіом, тобто істин, які не потребують доказів і у встановленні правил умовиводу (звичайно ними є правила формальної або математичної логіки).

Конкретнонаукові методи – ті, які використовуються в окремих науках чи в генетично пов’язаних або об’єднаних спільністю об’єкта дослідження групах. Для прикладу приведемо метод енерговиробничих циклів. Він належить до конкретнонаукових, бо використовується лише в економічній географії (у соціальній чи політичній географії його застосування було б нонсенсом). Тоді як метод балансів може застосовуватись у декількох близьких за певною ознакою дисциплінах (наприклад, у регіональній економіці та економічній географії). Він теж належить до конкретнонаукових, але не спеціальних, а міждисциплінарних [ 43 ].

Конкретнонаукові методи поділяються на дві групи: міждисциплінарні і спеціальні.

Міждисциплінарні методи – це методи, які можна використати у кількох пов’язаних генетично чи об’єднаних спільністю об’єкта дослідження науках. Наприклад, у геології, географії і біології таким є метод польових досліджень чи картографічний; у економічній географії і економічній науці – балансовий метод. Розглянемо деякі з них.

Метод польових досліджень використовується для безпосереднього вивчення об’єкта в натурі шляхом спостереження за ним, інструментальним вимірюванням параметрів, дослідження функціонування, структури чи розвитку.

Дистанційні методи – ті, що використовуються для одержання наукових висновків шляхом аналізу і синтезу інформації, зафіксованої аерокосмічними знімками.

Картографічний метод – це складання картографічних моделей (окремих карт, їх серій, атласів) і одержання нового знання шляхом їх аналізу та перетворення. Це один із найважливіших методів географічної науки [ 43 ].

Метод аналізу аналогових ареалів – це вивчення подібних об’єктів шляхом їх порівняння, коли знання про один з них є достовірним. В основі цього міждисциплінарного методу лежить інший метод (логічний) - метод порівняння.

Балансовий метод як міждисциплінарний найчастіше використовується в конкретній економіці. Він визначається як “група розрахункових прийомів для аналізу, прогнозування і планування розвитку динамічних систем з установленими потоками ресурсів і продукції (“затрати-випуск”, “виробництво-споживання”, “ввезення-вивезення”, а в загальному вигляді – “прибутки-витрати”) і детермінованими залежностями між прибутковою і видатковою частинами” [ 43 ].

Спеціальними називаються методи, які обґрунтовуються певною наукою і використовуються головним чином у ній самій. У СГ це методи: галузевий, міжгалузевий, енерговиробничих циклів, територіально-виробничих комплексів, економічного чи соціально-економічного районування. Наприклад, теорія ТВК, економічного районування, концепції міжгалузевих комплексів і ЕВЦ.

Галузевий метод (підхід) – це засіб вивчення компонентної (в т.ч. компонентно-функціональної) структури ТВК регіону чи національного комплексу. Це традиційний метод, що дає змогу вивчати передусім склад ТВК і міжгалузевого комплексу за великими галузями, секторами і сегментами.

Міжгалузевий метод (метод міжгалузевих комплексів) – вживається для вивчення компонентної і компонентно-функціональної структури ТВК, а також національних комплексів. Від галузевого він відрізняється тим, що окрема галузь тут трактується не як окремий компонент аналізу, а як елемент складнішого утворення – міжгалузевого комплексу.

Міжгалузевий комплекс – це сукупність кількох галузей, тісно пов’язаних як за функцією, використанням ресурсів (як правило, природних) і за розв’язанням первинної територіальної проблеми. Прикладом є агропромисловий комплекс, паливно-енергетичний комплекс та інші.

Метод енерговиробничих циклів (ЕВЦ). ЕВЦ - це сукупність виробничих процесів, що послідовно розгортаються у великому економічному районі на основі поєднання певного виду сировини і енергії, починаючи від їх виготовлення і закінчуючи виробництвом продукції, придатної для кінцевого споживання. Приклади ЕВЦ: лісоенерговиробничий, агроіндустріальний, електропромисловий та інші.

Метод ТВК застосовується для установлення функціональної структури економічного чи соціально-економічного району. Це ніби вищий ступінь у порівнянні з методами МК чи ЕВЦ. При цьому використовується положення теорії функціонально-компонентної структури ТВК [ 43 ].

Метод економічного і соціально-економічного районування – це застосування відповідних теорій для вивчення територіальної (геопросторової) структури національного комплексу.

Таким чином, сучасна система методів суспільно-географічних досліджень включає найрізноманітніші засоби одержання наукової істини. У процесі вивчення конкретного об’єкта найчастіше застосовується деяка сукупність методів і прийомів, що дає змогу найповніше і з оптимальними зусиллями досягнути поставленої мети [ 43 ].

Дата добавления: 2017-02-01